65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,
e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"15" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2344/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Аганін В.Ю.
розглянувши справу №916/2344/21
За позовом: Державної установи „Держгідрографія” (04176, м. Київ, вул. Електриків, 26; код ЄДРПОУ 21720000)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Маринс” (65017, м. Одеса, вул. Хімічна, 1/27, офіс 213; код ЄДРПОУ 35133450)
про стягнення 76851,06 грн.
Представники:
від позивача : Чуб Т.В., довіреність
від відповідача: Літвінов Р.О., адвокат за ордером
Встановив: Державна установа „Держгідрографія” звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Маринс” про стягнення 76851,06 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.08.2021р. позовну Державної установи „Держгідрографія” від 05.08.2021р. вх. № ГСОО 2431/21 залишено без руху. Позивачу встановлено надати докази, які підтверджують належне відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів, яка подана позивачем до суду 05.08.2021р. вх. №ГСОО 2431/21. Встановлено позивачу строк для усунення недоліку позовної заяви не пізніше 10 днів з дня отримання даної ухвали суду. Повідомлено Державної установу „Держгідрографія”, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 ГПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
30.08.2021р. позивачем були надані документи, в підтвердження усунення недоліків позовної заяви, які були визначені судом в ухвалі господарського суду Одеської області від 09.06.2021р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.09.2021р. прийнято позовну заяву Державної установи „Держгідрографія” до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2344/21. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на "30" вересня 2021 р. о 1 6:45. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Викликано учасників справи у засідання суду на 30.09.2021р. о 16:45.
24.09.2021р. до суду позивачем було подано заяву про залучення третьої особи, яка протокольною ухвалою суду від 30.09.2021р. була залишена судом без задоволення, оскільки відповідно до ст. 50 ГПК України, суд не вбачав підстав для її задоволення.
30.09.2021р. до суду відповідачем було подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
30.09.2021р. судом було оголошено перерву по справі до 25.10.2021р. о 12:45. ухвалою господарського суду Одеської області від 30.09.2021р. повідомлено відповідача по справі №916/2344/21: Товариство з обмеженою відповідальністю „Маринс” про судове засідання, яке відбудеться "25" жовтня 2021р. о 12:45.
12.10.2021р. до суду в ідповідачем було надано відзив на позовну заяву.
25.10.2021р. судове засідання не відбулось, у зв'язку з непрацездатністю судді Д'яченко Т.Г. у період з 25.10.2021р. по 10.11.2021р. включно.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.11.2021р. призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "22" листопада 2021 р. о 12:00. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 22.11.2021р. о 12:00.
22.11.2021р. судом було оголошено перерву по справі до 07.12.2021р. о 11:00.
02.12.2021р. до суду позивачем було надано відповідь на відзив.
07.12.2021р. судом було оголошено перерву по справі до 15.12.2021р. о 09:45.
Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Відповідач заперечує проти поданого позову та просить суд відмовити в його задоволенні.
У судовому засіданні 15.12.2021 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 17.12.2021р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив.
Як було зазначено позивачем, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави” від 04.03.2015 №83 державна установа „Держгідрографія” входить до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.
Позивачем було зазначено, що Державною аудиторською службою України було проведено з 21.04.2020р. до 03.06.2020р. планову ревізію фінансово-господарської діяльності державної установи „Держгідрографія” за період з 01.01.2016р. до 31.03.2020р.
За результатами ревізії та відповідно до акта від 08.07.2020 № 06-21/11 встановлено за об'єктом „Поточний ремонт гідротехнічної основи маяка Західного Заднього № 686” за Договором від 10.05.2019 № 149/19 ДЗ до актів форми № КБ-2в ТОВ „Маринс” включено витрати на роботу „Водолазна станція на понтоні” (СН224-200-ІІ), які не підтверджені даними бухгалтерського обліку ТОВ „Маринс”. Договорів оренди вказаних машин і механізмів до зустрічного звіряння не надано. Це є порушенням вимоги пп. 6.2.2 ДСТУ-Н Б Д. 1.1-2:2013 «Настанова щодо визначення прямих витрат у вартості будівництва».
Також в актах за формою № КБ-2в ТОВ „Маринс” неправильно визначені показники прибутку 7,4 замість 6,8 та адміністративних витрат 1,38 замість 1,23, чим порушено вимоги додатків Д та Е ДСТУ-Н Б Д. 1.1-3:2013 „Настанова щодо визначення загальновиробничих і адміністративних витрат та прибутку у вартості будівництва”.
Крім цього, зустрічним звірянням встановлено включення ТОВ „Маринс” до акта (форма № КБ-2в) витрат на відрядження в більшому розмірі (з розрахунку 417,3 грн добових), ніж передбачено законодавством (60 грн добових), чим порушено вимоги підпункту 6.2.7.4 ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 „Правила визначення вартості будівництва”.
Відповідно до пп. 6.2.7.4 ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 кошти на покриття інших витрат, до яких відносяться кошти на відрядження працівників будівельної організації на об'єкт будівництва, визначаються обґрунтовувальними розрахунками на підставі положень чинного законодавства, даних проектної документації, вихідних даних замовника щодо здійснення будівництва, умов виконання будівельних робіт, розташування майданчика будівництва стосовно місця дислокації будівельної організації тощо.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 № 241 внесено зміни до додатка 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 „Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів”, за якими розмір добових витрат при відрядженні в межах України становить 60 грн (замість 30 грн, передбачених раніше).
У листі-роз'ясненні Мінрегіонбуду від 18.02.2013 № 7/15-2312 зазначено, що згідно з додатком 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 „Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» сума добових витрат у межах України при будівництві об'єктів, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів, становить 30 грн.
Для платників податків, які фінансуються за рахунок власних коштів, сума добових витрат не повинна перевищувати 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, що діяла для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, в розрахунку на добу.
Виходячи з викладеного, при складанні інвесторської кошторисної документації щодо об'єктів, які фінансуються за рахунок державних коштів, сума добових витрат на відрядження працівників у межах України при виконанні робіт враховується у розмірі 30грн. Якщо відповідно до колективного договору підрядної організації сума добових має сплачуватися в розмірі, передбаченому Податковим кодексом, різниця між цією сумою та сумою, визначеною зазначеною постановою, відшкодовується за рахунок прибутку підрядної організації.
Разом з цим з аналогічного питання в збірнику офіційних документів та роз'яснень Науково-виробничої фірми „Інпроект” „Ціноутворення у будівництві» за червень 2018 року № 6” зазначено, що відповідно до роз'яснень Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України розмір добових у сумі 60 грн враховується при складанні інвесторської кошторисної документації на будівництво об'єкта, спорудження якого здійснюється із залученням бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також при формуванні ціни тендерної пропозиції (договірної ціни) на будівництво таких об'єктів.
При проведенні взаєморозрахунків за обсяги виконаних будівельних робіт витрати, пов'язані з відрядженням працівників підрядної організації компенсуються, виходячи з фізичних обсягів виконаних робіт, кількості працівників, направлених у відрядження згідно з наказом по підприємству, фактичного часу перебування у відрядженні, розміру добових, передбачених договірною ціною.
У випадку вичерпання ліміту коштів на покриття окремих витрат, у тому числі витрат на відрядження, передбачених Зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва, додаткові витрати, пов'язані з цим, можуть компенсуватися за рахунок коштів на покриття ризиків усіх учасників будівництва або додаткових витрат, пов'язаних з інфляційними процесами.
Враховуючи викладене, підрядною організацією ТОВ „Маринс” завищено вартість наданих послуг з поточного ремонту об'єкта на суму 76851,06 грн з ПДВ.
Позивач зазначає, що відповідно до статті 222 Господарського кодексу України, відповідачу було направлено претензію від 02.09.2020 № 1163/05/20 з вимогами сплатити заборгованість та відповіді від ТОВ „Маринс” на претензію позивач не отримав.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору, у зв'язку із завищенням вартості виконаних робіт, факт завищення вартості яких був встановлений за результатами проведення Державною аудиторською службою ревізії фінансово-господарської діяльності позивача.
Надаючи відзив на позовну заяву відповідачем було зазначено суду, що підрядні роботи, передбачені Договором № 149/19, Товариство з обмеженою відповідальністю „Маринс” виконало в повному обсязі, а Державна установа „Держгідрографія” прийняла роботи без зауважень та оплатила вартість робіт, що не заперечується позивачем та підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг від 20.06.2019р., довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, актом за формою КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт, платіжними дорученнями про перерахування коштів та іншими документами.
В подальшому, Державною аудиторською службою України проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Державної установи „Держгідрографія” за період з 01.01.2016р. по 31.03.2020р. та окремих питань фінансово-господарської діяльності за період з 01.09.2013р. по 31.12.2015р., за результатами якої складено акт від 08.07.2020 р. №06-21/11.
За твердженням відповідача, майже через рік після фактичного виконання відповідачем робіт за договором №149/19, позивач безпідставно змінює свою позицію на протилежну: вимагає повернути йому 76851,06 грн., як суму начебто завищених відповідачем витрат, посилаючись не на власну позицію, а виключно на результати ревізії Держаудитслужби. За твердженнями відповідача, самі по собі акти ревізії Державної аудиторської служби не породжують жодних правових наслідків для Відповідача та не можуть бути єдиною та достатньою підставою для задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідачем було зазначено суду, що предметом заявлених позивачем позовних вимог у межах даної справи є вимоги про стягнення із відповідача грошових коштів у розмірі 76851,06 грн., у зв'язку із начебто завищенням відповідачем вартості виконаних робіт, а саме: розміру грошових коштів на відрядження працівників на об'єкт будівництва, застосування невірних коефіцієнтів, тощо. Таким чином, заявлені позивачем до стягнення грошові кошти відносяться до витрат підрядника під час виконання договору, що є складовою твердої ціни договору, погодженої сторонами. В той же час, в силу вимог ч. 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Крім того, відповідачем було зазначено щодо неправомірні посилання позивачем на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог на Акт ревізії фінансово - господарської діяльності від 08.07.2020р., складений Державною аудиторською службою.
Також відповідачем зазначалось щодо відсутності в позові розрахунку суми позову та порушення вимог ГПК щодо подання доказів.
Надаючи відзив на позовну заяву відповідач спростовував твердження та посилання позивача, що були викладені ним у поданому позові та відповідач надавав заперечення стосовно заявлених вимог позивача.
Відповідно до наданої відповіді на відзив позивачем було зазначено суду, що зазначена ним у позові сума є збитками та підлягає стягненню з відповідача. а також було зазначено суду, що правове обґрунтування визначено у документах ДАСУ, які долучено до позову.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача за час розгляду справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів”, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Надаючи оцінку доводам позивача та обґрунтуванням позовних вимог, викладеним Державною установою „Держгідрографія” у позовній заяві, та направленим на стягнення з відповідача коштів в розмірі 76851,06 грн. з ПДВ за Договором від 10.05.2019р. №149/19 ДЗ, суд зазначає наступне.
Загальною засадою цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В силу приписів ст. 509 Цивільного Кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 837 Цивільного Кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
Приписами ст. 875 Цивільного Кодексу України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 844 Цивільного Кодексу України, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін.
Відповідно ст. 632 Цивільного Кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Судом за час вирішення даного спору було встановлено, що між Державною установою „Держгідрографія”, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Маринс”, як виконавцем, було укладено Договір на закупівлю робіт від 10.05.2019р. №149/19ДЗ, за умовами якого виконавець за Договором зобов'язується у 2019 році надати замовнику послуги з поточного ремонту гідротехнічної основи маяка Західного Заднього №686, а замовник - прийняти та оплатити такі послуги на умовах даного Договору.
Умовами п. 1.2. Договору визначено, що обсяг закупівлі послуг визначається Технічними вимогами (Додаток №1. що є невід'ємною частиною Договору).
Також матеріали справи містять Технічні вимоги, що є Додатком №1 до Договір на закупівлю робіт від 10.05.2019р. №149/19ДЗ, а також Договірну ціну на будівництво Поточний ремонт гідротехнічної основи Західного Заднього маяка (№686), що здійснюється в 2019 році.
Суд зазначає, що будь-які доводи на підтвердження неможливості перевірки витрат підрядника до моменту підписання актів приймання-передачі виконаних робіт Державною установою „Держгідрографія” взагалі наведені не були.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки). Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.
Відповідно до ч. 4 ст. 853 Цивільного кодексу України, у разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли експертизою встановлена відсутність порушень договору підряду або причинного зв'язку між діями підрядника та виявленими недоліками. У цих випадках витрати на проведення експертизи несе сторона, яка вимагала її призначення, а якщо експертизу призначено за погодженням сторін, - обидві сторони порівну.
На виконання прийнятих на себе за умовами Договору на закупівлю робіт від 10.05.2019р. №149/19ДЗ зобов'язань, Товариством з обмеженою відповідальністю „Маринс” виконано підрядні роботи, що підтверджується підписаним без зауважень між сторонами актом приймання-передачі наданих послуг за Договором від 10.05.2019р. №149/19 ДЗ.
Також матеріали справи містять Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за червень 2019 року. форми КБ-3 та Акт приймання виконаних будівельних робіт за червень 2019 року, а також відповідні платіжні доручення, за якими позивачем було оплачено вартість робіт, виконаних відповідачем.
Статтею 853 Цивільного кодексу України врегульовані питання наслідків виявлення недоліків, які поділяються на явні та приховані. Так, відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 853 Цивільного кодексу України, замовник втрачає право заявляти про явні недоліки роботи після її прийняття, тобто ті, які могли бути встановлені при звичайному способі прийняття робіт. Натомість, за приписами ч. 3 ст. 853 Цивільного кодексу України, замовник має право заявити про приховані недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі прийняття робіт, після їх прийняття негайно після їх виявлення.
Частиною 1 ст. 858 Цивільного кодексу України , встановлено якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.
Як з'ясовано судом, предметом заявлених Державною установою „Держгідрографія” позовних вимог у межах даної справи є вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Маринс” грошових коштів у розмірі 76851,06 грн. у зв'язку із завищенням відповідачем вартості наданих послуг з поточного ремонту об'єкта. Таким чином, заявлені позивачем до стягнення грошові кошти відносяться до витрат підрядника під час виконання договорів.
В силу вимог ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
За результатами надання оцінки наявним в матеріалах справи доказам, які свідчать про виконання сторонами прийнятих на себе за умовами укладеного договору зобов'язань, враховуючи неможливість зміни ціни в договорі після його виконання, суд доходить висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу грошових коштів, які були включені до витрат відповідача під час виконання робіт.
Враховуючи надання позивачем на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог Акт ревізії фінансово - господарської діяльності від 08.07.2020р. №06-21/11, складений Державною аудиторською службою, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 15 Закону України „Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” встановлено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
З огляду на наведену законодавчу норму суд зазначає, що акт перевірки може бути підставою для вчинення процесуальних дій, зокрема, пред'явлення позову до суду, однак не позбавляє позивача процесуального обов'язку доводити наявність порушеного права чи законного інтересу, чого позивачем зроблено не було. Таким чином, за умови існування між сторонами по справі договірних правовідносин, посилання на висновки перевірки як на підставу позовних вимог є неправомірними, оскільки виявлені контролюючим органом правопорушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів та не можуть їх змінювати.
Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи підписання позивачем акту приймання-передачі наданих послуг без зауважень та заперечень, а також оплату позивачем вартості послуг після їх прийняття, приймаючи до уваги ненадання позивачем будь-яких доказів, які можуть свідчити про наявність відступів або інших явних недоліків у роботах, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
Крім того суд, на спростування доводів відповідача, зазначає, що судом було перевірено вірність засвідчення копії документів доданих до позовної заяви позивачем.
Відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Державної установи „Держгідрографія” в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2270,00 грн. покладаються на позивача, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Згідно до ч. п. 5 6 ст. 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
Приймаючи до уваги подання до суду відповідачем заяви в порядку ч.8 ст. 129 ГПК України, згідно якої останній просив суд призначити судове засідання для вирішення питання щодо розподілу судових витрат, зазначивши, що докази, на підставі яких суд зможе встановити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення, суд вважає за необхідне визначити дату судового засідання задля розгляду такої заяви відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 126, ч. 8 ст. 129, ч.1. ч. 2 ст. 221, ст.ст. 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позовних вимог Державної установи „Держгідрографія” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Маринс” про стягнення 76851,06 грн. за Договором від 10.05.2019р. №149/19 ДЗ - відмовити у повному обсязі.
2.Витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн. покласти на Державну установу „Держгідрографія”.
3.Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю „Маринс” на „23” грудня 2021р. о 11:40, з повідомленням учасників справи. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду Одеської області за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 29, в залі судових засідань №16 (5 поверх), тел. 0(482)307-973.
4.Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю „Маринс” строк для подання доказів щодо розміру, понесених ним судових витрат - 5 днів після ухвалення рішення суду.
Повний текст рішення складено 17 грудня 2021 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Суддя Т.Г. Д'яченко