ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2021Справа № 908/520/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІКЛАБГРУПА"
до Державного підприємства "Національна атомна "Енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ"
про стягнення 316 675, 23 грн
Без виклику представників учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОГІКЛАБГРУПА" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державного підприємства "Національна атомна "Енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (далі - відповідач) про стягнення 316 675, 23 грн, з яких: 289 725, 00 грн основний борг, 17 803, 43 грн інфляційні втрати та 3 % річних у розмірі 9 146, 80 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідачем порушено умови Договору поставки товару № 576 (1) 19УК/53-121-01-19-08817 від 02.12.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свої прав та законних інтересів.
Крім того, позивач також просить суд зазначити у рішенні про нарахування 3% річних до моменту виконання такого рішення відповідачем з вказівкою на правила розрахунку остаточної суми таких платежів щодо основного боргу.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.03.2021 передано матеріали позовної заяви за територіальною підсудністю на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2021 матеріали позовної заяви передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
22.04.2021 засобами поштового зв'язку від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
07.05.2021 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
28.05.2021 засобами поштового зв'язку від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
09.07.2021 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 300, 00 грн.
28.07.2021 засобами поштового зв'язку від представника відповідача надійшли заперечення на клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 7 300, 00 грн.
У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
15.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Логіклабгрупа " (далі - Постачальник, Позивач) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (надалі - Покупець, Відповідач) було укладено Договір поставки товару № 576 (1)19УК/53-12/-01-19-08817 (надалі по тексту - Договір), за умовами якого:- п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити товар Камеру кліматичну КК 115Smart PRO у кількості -1 шт, ціна без ПДВ 241 437, 50 грн, Код УКТЗЕД -8419899800, разом з ПДВ 289 725, 00 грн.
Згідно з п.1.2. договору строк поставки товару листопад - грудень 2019 року.
В п. 4.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється згідно з Правилами ІНКОТЕРМС 2010, на умовах DDP - м. Енергодар. Вантажоодержувач ЗВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» вул. Промислова, 133, склад № 4.
Пунктом 3.1. договору визначено, що загальна ціна договору складає 289 725, 00 грн.
За умовами п. 3.2 договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Оплата покупцем вартості товару у розмірі ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Згідно із п. 4.5 договору, постачальник зобов'язаний надати покупцю податкову накладну за формою, визначеною чинною редакцією наказу Міністерства фінансів України № 1307 від 31.12.15, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), шляхом направлення її на дві електронні адреси Покупця@atom.gov.ua та@mgw.npp.zp.ua протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПКУ. Разом з податковою накладною Постачальник надає Покупцю електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.
Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з дати укладення (п. 11.1. договору).
22.01.2021 представником позивача Вінокуровим В.О. направлено на електронну адресу відповідача претензію від 22.01.2021 № 01-П, в якій позивач вимагав у відповідача у 5 - денний строк з моменту пред'явлення цієї претензії погасити заборгованість перед позивачем, що виникла на підставі договору поставки товару № 576 (1)19УК/53-12/-01-19-08817 у розмірі 316 508, 54 грн.
На виконання умов договору поставки № 576 (1)19УК/53-12/-01-19-08817 від 02.12.2019 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 289 725, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною № ЮО002445 від 24.12.2019.
Товар за видатковою накладною за якістю та кількістю прийнятий без заперечень, що свідчать підписи та печатки сторін на видатковій накладній.
Як зазначає позивач, за отриманий товар відповідач не розрахувався, відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 289 725, 00 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 9 146, 80 грн. та інфляційні втрати у розмірі 17 803, 43 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти заявлених позовних вимог та вказав на те, що не погоджується із твердженнями позивача про те, що строк оплати частини товару у розмірі суми ПДВ аналогічний строку оплати ціни товару.
Крім того, відповідач зазначив, що на електронну адресу ВП ЗАЕС надійшла податкова накладна № 178 від 24.12.2019, складено в електронній формі, зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 14.01.2020 -24.04.2020, а тому, за доводами відповідача, саме з цієї дати у останнього виникає обов'язок оплатити частини вартість продукції у розмірі суми ПДВ.
Також відповідач вказує, що позивач при розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат не правильно визначив строки виконання зобов'язання, встановлені договором та здійснив нарахування 3 % річних та інфляційних втрат з урахуванням ПДВ.
Відповідач зауважив, що витрати на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн є неспівмірними, необґрунтованими та непропорційними до предмету позову та просив зменшити їх розмір.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір поставки товару № 576 (1)19УК/53-12/-01-19-08817 від 02.12.2019 є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
За умовами частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
У відповідності до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Факт здійснення поставки товару підтверджується належним чином засвідченою видатковою накладною № ЮО002445 від 24.12.2019 на загальну суму 289 725, 00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечував, що ним прийнято товар на загальну суму 289 725,00 грн.
За умовами п. 3.2 договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Оплата покупцем вартості товару у розмірі ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Позивач надав копію податкової накладної, яка виписана за фактом поставки товару, а також копію електронної квитанції про реєстрацію даних податкових накладних у ЄРПН, згідно з якими податкова накладна за видатковою накладною зареєстрована в межах встановленого в п. 3.2 строку для оплати товару.
Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що строк оплати за товар не настав, оскільки строк оплати чітко визначений у п. 3.2 Договору та складає 45 календарних днів з дати поставки, а саме до 07.02.2020.
Відповідач не надав суду доказів оплати товару на суму 289 725, 00 грн.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як свідчить наявна у матеріалах справи довідка про рух банківських коштів вих. № 63-2-21/33-558 від 23.02.2021, станом з 02.12.2019 по 23.02.2021 грошових коштів від відповідача не надходило.
Враховуючи викладене, суд визнає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 289 725, 00 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 17 803, 43 грн. інфляційних втрат та 9 146,80 грн. 3 % річних за користування чужими коштами.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.
Позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання заявлено до стягнення 3 % річних в сумі 9 146,80 грн. за період з 10.02.2020 по 01.03.2021 та індекс інфляції в сумі 17 803,43 грн. за загальний період з лютого 2020 по лютий 2021 включно (розрахунки містяться в матеріалах справи).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі 9 123, 05 грн.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 17 803, 43 грн.
З огляду на вказане, а також приймаючи до уваги посилання позивача на вказану законодавчу норму, суд вважає за необхідне зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення).
При цьому, органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нараховувати 3 % річних за формулою: сума 3 % річних = сума залишку основного боргу х 3 % х кількість днів прострочення: 365, починаючи з 02.03.2021 до моменту виконання рішення.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 7 300, 00 грн, суд зазначає наступне.
Приписами ч. 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Приписами ч. 3 ст. 233 ГПК України визначено, що суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Згідно із п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
На підтвердження здійснення витрат на оплату послуг адвоката Вінокурова Володимира Олеговича, представником позивача надано засвідчені належним чином копії:
- договір про надання професійної правничої допомоги від 23.02.2021 № № 01/21 (20);
- додаткову угоду від 23.02.2021до договору про надання правничої допомоги від 23.02.2021;
- звіт від 09.07.2021 про надану правничу допомогу на підставі договору про надання правничої допомоги від 01/21 (20) від 23.03.2021.
Згідно із п. 1. договору про надання правничої допомоги від 23.02.2021 № 01/21 (20) клієнт (ТОВ «Логіклабгрупа») доручає, а адвокат (Вінокуров В.О.) приймає на себе зобов'язання надавати клієнту правничу допомогу та представляти інтереси клієнта в будь-яких адміністративних, кримінальних, цивільних та господарських справах (спорах) в суді, в будь-яких правоохоронних органах, перед будь-якими органами державної влади та місцевого самоврядування, їх структурними підрозділами, посадовими та службовими особами, перед будь-якими юридичними особами та фізичними особами, при проведенні слідчих дій, перевірок, що стосуються клієнта або проводяться у його володінні тощо, за що клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар.
У відповідності до п. 4. додаткової угоди від 23.02.2021 до договору про надання правничої допомоги, остаточний розрахунок гонорару адвоката за виконання доручення, передбаченого цією додатковою угодою, визначається у звіті про надану правничу допомогу та/або виставленому адвокатом на користь клієнта рахунку.
Згідно із п. 5. додаткової угоди від 23.02.2021 до договору про надання правничої допомоги, за домовленістю сторін, витрати на професійну правничу допомогу (гонорар) відшкодовуються безпосередньо адвокату за рахунок ДП «НАЕК «Енергоатом», код ЄДРПОУ 24584661 (контрагент) за рішенням суду в рамках відповідної судової справи. Частина витрат, не покритих контрагентом за рішенням суду в рамках відповідної судової справи, оплачуються клієнтом протягом 1 (одного) банківського дня з моменту встановлення рахунку адвокатом.
Відповідно до звіту від 09.07.2021 про надану правничу допомогу на підставі договору про надання правничої допомоги від 23.02.2021 № 01/21 (20), адвокатом Вінокуровим В.О., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 6775/10 від 27.06.18, надано/виконано/витрачено, а клієнтом прийнято наступні послуги/роботи/витрати:
- аналіз справи, збір доказів по справі, надсилання адвокатських запитів, вироблення правової позиції 675,00 грн.;
- підготовка, оформлення позовної заяви/відзиву на позовну заяву/зустрічної позовної заяви/відповіді на відзив/письмових заперечень/мирової угоди/апеляційної скарги/відзиву на апеляційну скаргу/касаційної скарги/відзиву на касаційну скаргу/додаткових письмових пояснень, розрахунку/контррозрахунку ціни позову (включаючи розрахунок неустойки, % річних, інфляційних втрат та ін. нарахувань), судового збору, їх подача до суду з урахуванням складності справи 5 400,00 грн.;
- підготовка, оформлення та подача заяв та клопотань з процесуальних питань - 500, 00 грн;
- участь адвоката у судових засіданнях, в т.ч. в режимі відео конференції з/поза приміщення(м) суду 10 800,00 грн.
- компенсація витрат адвоката на сканування, друк, копіювання документів, ведення адвокатського досьє, покриття можливих поштових витрат 725,00 грн.
Загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг складає 7 300, 00 грн.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Матеріали справи свідчать, що позовна заява, як і всі інші заяви та клопотання були надіслані до суду за допомогою системи Електронний суд за підписом адвоката Вінокурова В.О.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Судом враховано заперечення представника відповідача на клопотання про стягнення судових витрат.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до предмету позову в даній справі позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за договором, яка складається з основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних. Розрахунки заявлених до стягнення сум не є складними і не потребують значного часу. Також не обтяжена справа кількістю доказів, які б потребували вивчення.
З огляду на обставини справи, справа є нескладною і підготовка до її розгляду не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль. Справа розглядалась за правилам спрощеного позовного провадження без виклику сторін, представник позивача адвокат Вінокуров В.О. участь у судових засіданнях не брав.
Отже, суд дійшов висновку, що заявлені витрати позивача на професійну правничу допомогу порівняно з ціною позову та складністю справи є неспіврозмірними та завищеними.
Приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене та заперечення відповідача щодо розміру заявлених витрат, суд вважає за необхідне обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають сплаті за послуги адвоката, та визнати обґрунтованим при розподілі судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката для даної справи в сумі 6 575, 00 грн.
Суд вважає необґрунтованим та безпідставним включення до судових витрат на професійну правничу допомогу - компенсації витрат адвоката на сканування, друк, копіювання документів, ведення адвокатського досьє, поштові витрати, оскільки такі дії повинні відбуватися під час збору доказів по справі, та такі витрати вже відображені у пункті 1 детального опису робіт. Крім того, такий вид робіт безпосередньо не пов'язаний з професійною правничою допомогою адвоката. Понесення поштових витрат не деталізовано та не обґрунтовано, що виключає можливість аналізу правомірності їх понесення, та пов'язаності з розглядом даної справи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат та професійну допомогу, пов'язаних з розглядом даної справи № 908/520/21, проте, зважаючи на вищезазначені приписи норм чинного законодавства, критерії розумності та реальності, суд зменшує ці витрати та до стягнення підлягає сума витрат на правову допомогу у розмірі 6 575, 00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подачу позовної заяви покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Логіклабгрупа» задовольнити частково.
3. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Логіклабгрупа "( вул. Березняківська, буд. 29, м. Київ, 02098; код ЄДРПОУ 38576300) суму основного боргу у розмірі 289 725 (двісті вісімдесят дев'ять тисяч сімсот двадцять п'ять) грн 00 коп, 3 % річних у розмірі 9 123 (дев'ять тисяч сто двадцять три) грн 05 коп, інфляційні втрати у розмірі 17 803 (сімнадцять тисяч вісімсот три) грн 43 коп, судовий збір у розмірі 4 749 (чотири тисячі сімсот сорок дев'ять) грн. 77 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 575 (шість тисяч п'ятсот сімдесят п'ять) грн 00 коп.
Нарахування 3% річних здійснюється до моменту виконання судового рішення відповідачем за таким розрахунком: сума несплаченого основного боргу, яка на момент винесення судового рішення становить 289 725, 00 грн х 3% річних (які для розрахунку відсотків обраховуються з фактичної кількості днів у році, за який здійснюється розрахунок: 365 або 366 днів) х кількість днів прострочення у відповідному році, починаючи з 02.03.2021 і до моменту повного виконання судового рішення відповідачем.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 16.12.2021.
Суддя М.Є.Літвінова