ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2021Справа № 910/15126/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС ПЛЮС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Італія Фуд"
про стягнення 5 456,31 грн.
Без виклику представників учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТС ПЛЮС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Італія Фуд" (далі - відповідач) про стягнення 5 456, 31 грн, з яких: 5 408, 89 грн основний борг, 40, 31 грн пеня, 7, 11 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умова Договору поставки № ТСД 02698 від 11.01.2021 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у вказаному вище розмірі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 судом відкрито провадження у справі № 910/15126/20, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив (якщо такий буде подано) - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Відповідач, у строк, визначений законом, відзиву не надав.
Конверт, в якому наявна ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 21.09.2021, яка надсилалась на адресу: 04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 16 був повернутий відділенням поштового зв'язку з відміткою «вибув».
Інших адрес місцезнаходження відповідача суду не повідомлено.
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
11.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Італія Фуд» (далі - покупець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТС ПЛЮС» (далі - постачальник) укладено Договір поставки № ТСД02698, відповідно до п.1.1 якого постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у договорі.
Найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом договору, визначається у накладних, які оформлюються та підписуються сторонами при прийомі - передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими частинами договору в частині визначення ціни, асортименту, найменування та кількості товару і сторони вважають їх специфікаціями (п. 1.2 договору).
Ціна на товар встановлюються постачальником в прайсі - листі та зазначається в накладних, товар постачається та оплачується за цінами, зазначеними в накладних на товар (п. 2.1 договору ).
Як встановлено п. 4.1 договору доставка товару проводиться окремими партіями протягом строку дії договору.
Відповідно до п. 5.1 договору покупець здійснює розрахунки за товар протягом 7 (семи ) календарних днів з дати прийому - передачі товару, якщо інші умови не передбачені сторонами у додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною договору з моменту його підписання. Постачальник має право, за погодженням з покупцем, змінити умови розрахунків за товар, шляхом підписання сторонами додатку № 1 у новій редакції.
Прийом - передача товару здійснюється представниками сторін в пункті доставки в порядку, визначеному чинним законодавством України та оформлюється шляхом підписання накладних (п. 6.1 договору).
Згідно з п.7.1 договору у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплати постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання зобов'язання.
Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє протягом одного календарного року (п. 10.1. договору).
В п. 2 додатку № 1 до договору сторони погодили, що покупець здійснює розрахунки за товар, отриманий відповідно до договору на умовах відстрочки платежу протягом 90 календарних днів з моменту отримання товару що оформлюється сторонами шляхом підписання накладних на поставку товару.
На виконання взятих на себе договірних зобов'язань позивачем здійснено поставку товару за видатковою накладною № 2741206 від 31.05.2021 на суму 10 072, 81 грн, що підтверджується відповідною видатковою накладною, копію якої долучено до матеріалів справи.
Відповідачем було здійснено повернення товару, що підтверджується видатковими накладними на повернення № 2884488 від 02.09.2021 на суму 4 077, 28 грн та № 2884489 від 02.09.2021 на суму 586, 64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умова Договору поставки № ТСД 02698 від 11.01.2021 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у вказаному вище розмірі, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 5 408, 89 грн, 3 % річних у розмірі 7, 11 грн та пені у розмірі 40, 31 грн.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, заперечень не надав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладених між сторонами договорів поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
На підтвердження виконання позивачем своїх зобов'язань за Договорами, останнім було надано підписані сторонами видаткові накладні.
В п. 2 додатку № 1 до договору сторони погодили, що покупець здійснює розрахунки за товар, отриманий відповідно до договору на умовах відстрочки платежу протягом 90 календарних днів з моменту отримання товару що оформлюється сторонами шляхом підписання накладних на поставку товару.
Судом встановлено, що товар за видатковою накладною був прийнятий відповідачем,
видатковими накладними на повернення № 2884488 від 02.09.2021 на суму 4 077, 28 грн та № 2884489 від 02.09.2021 на суму 586, 64 грн було повернуто товар на загальну суму 4 663, 92 грн.
Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу у розмірі 5 408, 89 грн відповідачем не сплачена.
В свою чергу відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору, виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті 5 408, 89 грн, станом на момент розгляду справи, настало.
Оскільки, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки належним чином доведений та документально підтверджений, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 5 408, 89 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути із відповідача 3 % річних у розмірі 7, 11 грн та пеню у розмірі 40, 31 грн за період з 29.08.2021 по 14.09.2021.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з п.7.1 договору у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплати постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням допущених помилок у визначенні початку періоду прострочення грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі 36, 31 грн за період з 31.08.2021 по 14.09.2021.
Частиною 2 ст. 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, з урахуванням допущених помилок у визначенні початку періоду прострочення грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі 6, 67 грн за період з 31.08.2021 по 14.09.2021.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідачем письмового відзиву на позов не подано, належними та допустимим доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, підстав звільнення від обов'язку виконання зобов'язання зі сплати заявленої до стягнення суми не доведено.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС ПЛЮС» задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Італія Фуд" (вул. Верхній Вал, буд. 16, м. Київ, 04071; код ЄДРПОУ 42542047) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС ПЛЮС" (вул. М. Краснова, буд. 27, м. Київ, 03115; код ЄДРПОУ 36264680) основний борг у розмірі 5 408 (п'ять тисяч чотириста вісім) грн 89 коп, пеню у розмірі 36 (тридцять шість) грн 31 коп, 3 % річних у розмірі 6 (шість) грн 67 коп, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 268 (дві тисячі двісті шістдесят вісім) грн 15 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 16.12.2021.
Суддя М.Є.Літвінова