07 грудня 2021 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 753/7130/20
провадження номер: 22-ц/824/11292/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів Савченка С.І., Мережко М.В.,
за участю секретаря - Осінчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_2 - адвоката Єгорова Богдана Станіславовича на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 травня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, визнання наказів незаконними, стягнення премій, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ»), у якому з урахуванням заяви про внесення змін до предмету позову від 01 липня 2020 року (а.с.1-61, т.3) остаточно просила:
визнати незаконним та скасувати наказ ДП «АМПУ» про звільнення від 30 березня 2020 року за № 266-к;
поновити ОСОБА_1 на посаді директора департаменту по роботі з персоналом апарату управління ДП «АМПУ» з посадовим окладом згідно штатного розпису (65 000 грн 00 коп.) та місцем роботи: місто Київ, Контрактова площа, 10-А;
визнати незаконним та скасувати наказ ДП «АМПУ» від 27 березня 2020 року № 264-к «Про виконавську дисципліну» в частині попередження директора департаменту по роботі з персоналом ОСОБА_1 про необхідність посилення контролю за строками виконання (опрацювання) документів;
визнати незаконним та скасувати наказ ДП «АМПУ» від 27 березня 2020 року №265-к «Про зменшення розміру премії за підсумками роботи за місяць», відповідно до якого директору департаменту по роботі з персоналом ОСОБА_1 зменшено розмір премії за підсумками роботи за березень 2020 року на 70%;
стягнути з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 розмір недоотриманої премії в сумі 70% від посадового окладу за підсумками роботи за березень 2020 року, що становить 21 660 грн 00 коп.;
стягнути з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 премії за підсумками роботи за 1,2,3,4 квартали 2019 року в розмірі 341 250 грн 00 коп.;
стягнути з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 премію за підсумками роботи за 1 квартал 2020 року в розмірі 97 500 грн 00 коп.;
стягнути з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн 00 коп.
зобов'язати ДП «АМПУ» нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 лікарняні за листком непрацездатності серії АДШ № 952356 за період з 13 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року, за листком непрацездатності серії АДЮ № 862221 за період з 04 травня 2020 року по 09 травня 2020 року, за листком непрацездатності серії АДШ № 887092 за період з 12 травня 2020 року по 25 травня 2020 року, за листком непрацездатності серії АДШ № 952356 за період з 26 травня 2020 року по 19 травня 2020 року;
стягнути з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 червня 2020 року по момент ухвалення рішення у справі із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 3 516 грн 64 коп.
Також ОСОБА_1 просила допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Позовна заява мотивована тим, що 15 лютого 2019 року ОСОБА_1 було призначено на посаду директора департаменту по роботі з персоналом апарату управління ДП «АМПУ». Позивачка вказувала, що за рік роботи в ДП «АМПУ» нарікань щодо її роботи та працівників департаменту з боку керівництва ДП «АМПУ» не надходило, робота персоналу департаменту за виконання особливо важливих завдань неодноразово заохочувалась преміями, доплатами та надбавками до заробітної плати за високі досягнення в праці.
Зазначала, що з 31 січня 2020 року після покладання виконання обов'язків голови ДП «АМПУ» на ОСОБА_2 почались масові перевірки роботи департаменту за 2019 рік, у зв'язку з чим вся робота зводилася до контролю строків виконання доручень, проведення перевірок та розслідувань, написання рапортів та пояснень, цькування та приниження честі і гідності працівників, що, на її думку, свідчить про цілеспрямоване звільнення вибіркових працівників з ДП «АМПУ». Вказувала, що неодноразово на нарадах в присутності колективу в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 здійснював образливе звернення до неї, зокрема, 03 березня 2020 року під час обговорення виробничих питань він заявив про необхідність її термінового відрядження до міста Рені та поселення у готелі, без будь-якої на те виробничої необхідності та без її згоди, так як вона має двох малолітніх дітей. Зазначала, що такі дії в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 є порушенням ст.177 КЗпП України. Також у лютому 2020 року за підтримки в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 почались непорозуміння з головою Первинної профспілкової організації працівників ДП «АМПУ», який у своїх листах погрожував порушенням відносно неї кримінальних проваджень. Зазначала, що з цього приводу вона звернулась до в.о. голови ДП «АМПУ» з письмовою заявою про надання їй захисту, однак останній не розглянув об'єктивно її звернення та не вжив заходів впливу на ситуацію, а навпаки піддав це критиці та в присутності колективу ДП «АМПУ» на нараді не етично звернувся до неї. Вважала, що вказані обставини підтверджують заздалегідь заплановані акції проти неї із застосування психологічного тиску, спрямовані до примушення її звільнитися з роботи, оскільки були відсутні законні підстави для її звільнення.
Позивачка вказувала, що в подальшому в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 погодився підписати наказ про її відпустку за умови подальшого її звільнення з роботи, а тому вона написала заяву про звільнення від 30 березня 2020 року за угодою сторін не з власної волі, а під психологічним тиском з боку в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 Крім того, 06 квітня 2020 року позивачка звернулась із заявою до в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 про відкликання своєї заяви про звільнення, а тому вказувала, що її звільнення відбулось без її згоди та під час перебування її на лікарняному. Зазначала, що враховуючи анулювання нею попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін, відсутністю її волевиявлення на звільнення, вона відкликала свою згоду на наказі про звільнення від 30 березня 2020 року за № 266-к, тому вважала, що вказаний наказ є незаконним та підлягає скасуванню, а вона підлягає поновленню на займаній посаді зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 3 516 грн 64 коп. Також позивачка вважала незаконними накази відповідача №264-к від 27 березня 2020 року в частині попередження її та наказ №265-к від 27 березня 2020 року про зменшення їй розміру премії за березень 2020 року на 70%, оскільки вони є дискримінаційними та порушують її трудові права.
Вказувала, що з відповідача на її користь підлягає стягненню не отримана премія в розмірі 70% від посадового окладу за підсумками роботи за березень 2020 року у розмірі 21 660 грн 00 коп., премія за підсумками роботи за 1, 2, 3, 4 квартали 2019 року у розмірі 341 250 грн 00 коп., премія за підсумками роботи за 1 квартал 2020 року у розмірі 97 500 грн 00 коп. Крім того, позивачка зазначала, що ДП «АМПУ» належним чином не нарахувало та не сплатило їй лікарняні за листками непрацездатності, а саме: за листком непрацездатності серії АДШ № 952356 за період з 13 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року, за листком непрацездатності серії АДЮ № 862221 за період з 04 травня 2020 року по 09 травня 2020 року, за листком непрацездатності серії АДШ № 887092 за період з 12 травня 2020року по 25 травня 2020 року та за листком непрацездатності серії АДШ № 952356 за період з 26 травня 2020 року по 19 травня 2020 року.
Також позивачка зазначала, що з ДП «АМПУ» на її користь підлягає стягненню моральна шкода, заподіяна їй внаслідок знущань та цькування з боку в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 при звільненні, яка не може бути відшкодована лише самим фактом констатації порушення трудових права позивачки. Розмір моральної шкоди ОСОБА_1 оцінила у сумі 100 000 грн 00 коп.
З наведених підстав ОСОБА_1 просила її позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 02 липня 2020 року задоволено клопотання представника ДП «АМПУ» - Сидоренко Д.О. та залучено до участі у справі ОСОБА_2 в якості третьої особи (а.с.106, т.3).
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 травня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 5 000 грн 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що позивачка звернулася з даним позовом лише до відповідача ДП «АМПУ», а не до третьої особи:в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 Підставою позову є те, що вона не за власної волі написала заяву про звільнення від 30 березня 2020 року, а під психологічним тиском керівництва ДП «АМПУ». 06 квітня 2020 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про відкликання своєї заяви про звільнення, а тому її було звільнено без її згоди і перебування на лікарняному. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно залучив до участі у даній справі ОСОБА_2 в якості третьої особи.
Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на підставі її заяви від 30 березня 2020 року на ім'я в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 сторони трудових правовідносин досягли обопільної згоди на припинення трудових відносин, а також що на підставі її заяви вона просила виплатити їй при звільненні компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку як жінці, яка працює і має двох дітей до 15 років, компенсацію за 2019 рік та за 2020 рік, а також компенсацію за дні невикористаної відпустки. Стверджує, що суд не звернув уваги на те що в ході судового розгляду вона та свідок ОСОБА_3 підтвердили, що 30 березня 2020 року відповідач в особі в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 категорично заперечив їй у наданні відпустки та вказав, що надасть відпустку виключно за умов звільнення її з роботи за угодою сторін, а тому вона перебуваючи в стані афекту під тиском останнього написала заяву про надання їй щорічної відпустки з 31 березня 2020 року по 24 квітня 2020 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, соціальної додаткової відпустки як жінці, що працює і має 2 дітей віком до 15 років, зі звільненням в останній день відпустки за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. Зазначає, що оскаржуване рішення суду не містить висновків суду щодо законності ненадання їй додаткової соціальної відпустки як жінці, яка працює і має двох дітей до 15 років. Вважає, що проставлення на її заяві від 30 березня 2020 року резолюції в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 «Згоден» від 30 березня 2020 року не давало права відповідачу відмовити їй у перенесенні цієї відпустки на інший період, оскільки правило «досягнення обопільної згоди працівника з працедавцем» в цьому випадку не застосовується, так як вона написала заяву від 30 березня 2020 року за № 10-03-06-41/45 під тиском. Вказує, що 30 березня 2020 року ОСОБА_2 знаходився у відрядженні у місті Одеса, а тому він не мав змоги поставити на оригіналі заяви ОСОБА_1 від 30 березня 2020 року будь-яку резолюцію.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 на лікарняному у період з 01 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року, відповідач ДП «АМПУ» листом від 14 квітня 2020 року повідомив їй про те, що вона відповідно до поданої нею заяви від 30 березня 2020 року звільнена наказом від 30 березня 2020 року №266-К з 14 квітня 2020 року за п.1 ст.36 КЗпП України. Цим же листом було направлену позивачці розрахунковий листок про нараховані суми, належні працівникові при звільненні та ДП «АМПУ» просило прибути її для отримання трудової книжки. Вважає, що вказаний висновок суду не має причинно-наслідкового зв'язку, оскільки період її перебування на лікарняному з 01 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року не розкриває причини чому ДП «АМПУ» повідомило її листом № 1271/10-03-06/Вих. від 14 квітня 2020 року, що вона відповідно до поданої нею заяви від 30 березня 2020 року звільнена наказом від 30 березня 2020 року №266-К з 14 квітня 2020 року за п.1 ст.36 КЗпП України відповідно до її заяви від 30 квітня 2020 року.
Вказує, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що відповідно до розрахункового листка ДП «АМПУ» від 14 квітня 2020 року їй була виплачена компенсація за 27 днів відпустки у розмірі 94 949 грн 28 коп., оскільки відповідно до цього розрахункового листка їй виплачено компенсацію лише за 27 днів невикористаної відпустки, про що було зазначено у наказі про звільнення від 30 березня 2020 року за № 266-к. Натомість позивачка знаходилась на лікуванні у відповідності до листків непрацездатності, а саме, за листком непрацездатності серії АДШ № 952356 у період з 13 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року, за листком непрацездатності серії АДЮ № 862221 у період з 04 травня 2020 року по 09 травня 2020 року, за листком непрацездатності серії АДШ № 887092 у період з 12 травня 2020 року по 25 травня 2020 року, за листком непрацездатності серії АДШ № 952356 у період з 26 травня 2020 року по 19 червня 2020 року. Тому на виконання вимог чинного законодавства та Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників апарату управління ДП «АМПУ», внаслідок причин тимчасової непрацездатності позивачки, що зумовили перенесення відпустки на інший період, які настали під час її використання, невикористана частина щорічної відпустки позивачки, передбаченої наказом про надання відпустки від 30 березня 2020 року №241, повинна бути надана їй після закінчення дії причин, які її перервали (в даному випадку, тимчасова непрацездатність) Тобто, 12 днів невикористаної щорічної відпустки, передбаченої наказом про надання відпустки від 30 березня 2020 року за №241, відповідач не надав позивачці після закінчення дії причин, які її перервали (в даному випадку, тимчасова непрацездатність), та не надав компенсацію за невикористані ці 12 днів щорічної відпустки при звільнені.
Стверджує, що вона у своїй заяві від 06 квітня 2020 року заявила про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін, тобто у зв'язку з відсутністю її волевиявлення на звільнення, відкликано її згоду на звільнення відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. Тому вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що 30 березня 2020 року сторони домовилися про розірвання трудового договору за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, так як на момент видачі наказу ДП «АМПУ» від 30 березня 2020 року №266-к було наявне волевиявлення позивача на припинення трудового договору за угодою сторін.
Вказує, що висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивачки в період перебування її на лікарняному не є підставою для поновлення її на роботі, зроблений з невідповідністю обставинам справи та неправильним застосування норм матеріального права, що підтверджується практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, яку суд першої інстанції помилково не взяв до уваги.
Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що наказ ДП «АМПУ» від 27 березня 2020 року № 265-к було розроблено уповноваженим в.о. голови ДП «АМПУ» працівником, із дотриманням процедури, встановленої в локальних актах ДП «АМПУ», а також суд помилково вважав, що непогодження із профспілкою питання зменшення премії позивачки, не свідчить про незаконність зменшення премії, оскільки відповідно до положення про преміювання питання погодження зменшення розміру премій з профспілкою не передбачено, та те, що позбавлення премії, зменшення розміру премії не є видом дисциплінарного стягнення. Звертає увагу на те, що їй було зменшено розмір премії за підсумками роботи за березень 2020 року, тобто за місяць, в якому не було допущено порушення. Відповідно до антикорупційної програми саме до кола посадових обов'язків уповноваженого апарату управління, а не до кола обов'язків позивачки, належить питання брати участь у процедурах добору персоналу ДП «АМПУ», їх заохочення, притягнення до відповідальності (зняття стягнень), в тому числі, шляхом перевірки й погодження (візування) проектів наказів з кадрових питань. Вказує, що всупереч вимог чинного законодавства та колективного договору, питання узгодження розміру премії в наказі про зменшення премії не узгоджено з профспілкою, членом якої на час видання зазначеного наказу вона була. Вважає, що відповідач, зменшуючи їй розмір премії, діяв саме у розумінні положень ст.147 КЗпП України. Наданий представником відповідача наказ про зменшення премії є неповний, частково відкопійований, на ньому не зазначено, що це витяг.
Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ДП «АМПУ» за 1-4 квартали 2019 року та за 1 квартал 2020 року накази про преміювання не видавались, а тому премія працівникам апарату управління не нараховувалась, оскільки суд не звернув уваги на те, що відповідно до інформації щодо виконання показників преміювання за період 2017-2020 роки (поквартально) у підприємства був чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Тобто, у підприємства були наявні можливості для виплати квартальної премії у 2019 році та у 1 кварталі 2020 року. Вважає, що за результатами діяльності ДП «АМПУ», виходячи з фінансового стану підприємства, останнє зобов'язано було нараховувати премію за підсумками роботи за квартал в 2019 році та у 1 кварталі 2020 року. Невидача наказів про преміювання за 1-4 квартали 2019 року та за 1 квартал 2020 року є протиправним та таким, що не відповідає умовам колективного договору, що підтверджує невиконання відповідачем зобов'язань, передбачених локальними актами ДП «АМПУ».
Стверджує, що висновок суду суд про те, що наказ ДП «АМПУ» від 27 березня 2020 року № 264-к «Про виконавську дисципліну» не порушує прав позивачки та не є заходом дисциплінарного стягнення, є помилковим. Звертає увагу, що свідок ОСОБА_3 підтвердила, що саме виключно з причин, штучно створених відповідачем, було видано цей наказ як засіб тиску на позивачку.
Вказує, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тій обставині, що роботодавець в односторонньому порядку, без її згоди відкликав її зі щорічної відпустки, наданої наказом про надання відпустки від 30 березня 2020 року № 241 та не виплатив при звільненні компенсацію за 12 днів невикористаної щорічної відпустки. Сам відповідач не заперечував допущене ним порушення вимог законодавства України про працю під час звільнення працівника, оскільки у відзиві зазначено, що за період тимчасової непрацездатності з 01 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року по листку непрацездатності серії АДЮ № 862208 позивачці виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності за 5 днів лише 22 квітня 2020 року. Отже, роботодавцем станом на день звільнення 14 квітня 2020 року не проведено з ОСОБА_1 виплати їй всіх належних сум, чим порушено вимоги ст.ст.47, 116 КЗпП України.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність нею обставин того, що заяву про звільнення від 30 березня 2020 року вона написала під моральним та психологічним тиском. Вказує, що перед її звільненням мав місце «мобінг», що за визначенням Міжнародної організації праці є образливе, мстиве, жорстоке, злостиве або принизливе поводження з окремою особою або групою працівників, що охоплює колективний пресинг або мобінг проти обраного працівника, який стає об'єктом психічного тиску. Вважає, що від моменту призначення ОСОБА_2 в.о. голови ДП «АМПУ» щодо неї розпочався «мобінг», який проявлявся у тому, що він не цурався використовувати будь-які методи та негативні акції щодо пригнічення та приниження її честі та гідності. Єдиним завданням вказаного «мобінгу» щодо неї було примусити її звільнитися, оскільки у роботодавця не було жодної законної підстави для її звільнення.
Також ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції, в якому просить його скасувати, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинами справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду мотивована тим, що ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 судові витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 5 000 грн 00 коп., суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 не надано суду документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Суд не звернув уваги на те, що позивачка в період з 15 вересня 2020 року по 14 червня 2021 стояла на обліку в Дарницькій районній філії Київського міського центру зайнятості та отримувала виплату допомоги по безробіттю і на її утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей. Однак, стягуючи з неї витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн 00 коп., суд не враховував її фінансовий стан. Крім того, вказує, що вона не просила залучати ОСОБА_2 в якості третьої особи у справі, який самостійно вирішив вступити у справу. Зазначає, що ОСОБА_2 не надано доказів та не доведено, що витрати на правничу допомогу були фактичними та неминучими, а не зазначав попередній розрахунок своїх витрат.
Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Єгоров Б.С. також подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на користь третьої особи: ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 90 000 грн 00 коп., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинами справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга адвоката Єгорова Б.С. мотивована тим, що суд першої інстанції не вирішив питання про всі судові витрати, які понесла третя особа при розгляді справи, розмір яких відповідно до наданого суду розрахунку становить 90 000 грн 00 коп. Вказує, що представником третьої особи були підготовлені та складені наступні документи: пояснення третьої особи, заперечення на пояснення до позовної заяви ОСОБА_1 , додаткові письмові пояснення щодо додаткових письмових пояснень на позовну заяву ОСОБА_1 . Надання послуг підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг та детальним описом наданих послуг, які були надано до суду першої інстанції. Наголошує, що суд першої інстанції не встановив невідповідність наданих до заяви доказів вимогам ЦПК України. Позивачка не надала суду доказів та обґрунтувань, які свідчать про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката. В оскаржуваному додатковому рішенні суд не надав оцінку доказам, переваги одних доказів над іншими. Тому вважає, що у суду першої інстанції не було достатніх підстав для зменшення понесених ОСОБА_2 витрат на правову допомогу.
21 вересня 2021 року на офіційну електронну пошту Київського апеляційного суду надійшов підписаний кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом відзив представника ОСОБА_2 - адвоката Єгорова Б.С. на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції, в якому він зазначає, що обставини, викладені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не відповідають дійсності. Вказує, що доводи позивачка про те, що в.о.голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 змусив її під психологічним тиском написати заяву про звільнення за ч.1 ст.36 КЗпП України, є безпідставними, оскільки будь-яких доказів існування наведених обставин позивачка суду не надала. Звинувачення проти ОСОБА_2 особисто є неправдивим. Звертає увагу, що відкликання заяви про звільнення з роботи за згодою сторін здійснене позивачкою майже через тиждень після видання наказу про звільнення, що законом не передбачено. Вказує, що позивачка працювала в ДП «АМПУ» з 15 лютого 2019 року по 14 квітня 2020 року, у всіх структурних підрозділах та в департаменті, який очолювала позивачка, проводились перевірки діяльності. За результатами перевірок встановлені чисельні порушення у діяльності департаменту, на які було відреаговано у робочому порядку, у спосіб який нічим не відрізнявся від методів перевірки чи реагування в інших структурних підрозділах ДП «АМПУ». Жодних особистих відносин у третьої особи з позивачкою не було. Звертає увагу, що низка листів, на які посилалась позивачка, як на доказ цькування її з боку ОСОБА_2 , датована періодом до призначення його в.о. голови ДП «АМПУ», а тому жодним чином мова не може йти про «мобінг». Твердження позивачки про психологічний тиск не відповідає дійсності, оскільки вона власноруч написала заяву про звільнення, що відповідало її внутрішній волі та свідчить про домовленість між нею та керівництвом роботодавця щодо її звільнення саме за ст.36 КЗпП України. Вказує, що твердження позивачки про те, що у своїй заяві від 06 квітня 2020 року вона анулювала попередню домовленість сторін щодо припинення договору за угодою сторін, тобто, у зв'язку з відсутністю її волевиявлення на звільнення, є безпідставним, так як у КЗпП України відсутня пряма норма, яка б регулювала питання відкликання працівниками заяв про звільнення. Натомість анулювання домовленості працівника та роботодавця про звільнення за угодою сторін може мати місце лише за взаємної згоди про це роботодавця та працівника. Звільнення за угодою сторін не є одноосібним рішенням працівника, тому потрібна згода роботодавця на відкликання заяви. Крім того, на місце позивачки було запрошено іншого працівника, який натепер працює на зазначеній посаді. Отже, роботодавець не погоджувався на відкликання заяви, адже мав поважну причину для цього - на місце працівника знайдено нового, з яким після звільнення попереднього буде укладено трудовий договір. Наголошує, що звільнення працівника за угодою сторін під час його тимчасової непрацездатності законодавством не заборонено, адже, така заборона діє лише в разі звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Жодних інших норм, що обмежують звільнення за цих обставин, законодавство не містить. Отже, трудові відносини в такій ситуації можуть припинятися в період тимчасової непрацездатності працівника або перебування його у відпустці.
Щодо стягнення з ДП «АМПУ» на користь позивачки розміру неотриманої премії, то зазначає, що премія носить не обов'язковий, а факультативний характер. Отже, нарахування і виплата премії не є обов'язком роботодавця, а є його правом, яке відповідно до ст.97 КЗпП України встановлюється підприємством самостійно, на підставі локальних нормативних актів підприємства. Розмір щомісячної премії та за рік та можливість її виплати визначає лише власник або уповноважений ним орган підприємства на підставі колективного договору та інших локальних нормативно-правових актів, тому суд не наділений такими повноваженнями. Премія відноситься до категорії заохочувальних та компенсаційних витрат, які прямо не передбачені актами чинного законодавства про оплату праці і провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Премія є виплатою індивідуального характеру, розмір якої залежить від особистого внеску та результатів роботи конкретно визначеного працівника і законодавство не встановлює обов'язку визначати розмір премій працівників у межах однієї установи на одному рівні. При цьому установлення щомісячної премії є диспозитивним правом, а не обов'язком керівника у межах затвердженого фонду оплати праці та, виходячи із якості роботи та завантаженості кожного працівника, кількості покладених завдань, результатів праці, дотримання трудової дисципліни тощо. Суд не наділений повноваженнями щодо стягнення премій, а визначати платити чи не платити премію є лише право власника. Тому саме на розсуд роботодавця покладається питання щодо виплати премії працівнику в залежності від результатів його діяльності.
Вказує, що наказ ДП «АМПУ» від 27 березня 2020 року № 264-к «Про виконавську дисципліну» в частині попередження директора департаменту по роботі з персоналом ОСОБА_1 про необхідність посилення контролю за строками виконання (опрацювання) документів було винесено відповідно до законодавства, тому немає законних підстав для його скасування.
З урахуванням наведеного, представник ОСОБА_2 - адвокат Єгоров Б.С. просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Також у відзиві на апеляційну скаргу адвокат Єгоров Б.С. заявив клопотання про продовження ОСОБА_2 строку на його подання, посилаючись на те, що ухвала про відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення першої інстанції була постановлена судом 06 вересня 2021 року і сторонам надано строк до 14 вересня 2021 року для подання відзиву. Зазначена ухвала не була отримана ОСОБА_2 , про її існування він довідався з Єдиного реєстру судових рішень 20 вересня 2021 року, тому вважає що наявні підстави для про продовження ОСОБА_2 строку на подання даного відзиву на апеляційну скаргу (а.с.163-184, т.6).
22 вересня 2021 року представник ДП «АМПУ» Сидоренко Д.О. через засоби зв'язку направила на адресу Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції, в якому зазначає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року є законним і обґрунтованим. Вказує, що 30 березня 2020 сторони домовилися про розірвання трудового договору за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, на момент видачі наказу ДП «АМПУ» від 30 березня 2020 № 266-к «Про звільнення» було волевиявлення позивачки на припинення трудового договору за згодою сторін, про що свідчить підпис про ознайомлення та про згоду позивачки на наказі, відсутність згоди ДП «АМПУ» на анулювання угоди сторін по припинення трудового договору, а тому звільнення позивачки відбулося відповідно до вимог законодавства України. Наступна зміна власного рішення позивачки щодо її звільнення не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем, що відповідає ревалентній практиці Верховного Суду. Твердження позивачки про те, що заяву про звільнення вона написала під тиском в.о. голови ДП «АМПУ» не підтверджено належними та допустимими доказами. Натомість усі дії в.о. голови ДП «АМПУ», на які вказує позивачка, як на методи психологічного тиску на неї, є по суті реалізацією головою підприємства своїх повноважень відповідно до законодавства та статуту. Вважає безпідставним твердження позивачки про те, що їй не компенсовано дні невикористаної відпустки та не оплачено листки непрацездатності, оскільки таке твердження не відповідає дійсності.
Щодо виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності на підставі листків непрацездатності № 862221 та № 952655 то представник відповідача вважає, що відповідно до вимог чинного законодавства право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи з настанням страхового випадку в період роботи. Тому враховуючи, що позивачка була звільнена 15 квітня 2020 року, то листки непрацездатності № 862221 № 952655 обґрунтовано не розглядалися ДП «АМПУ». Крім того, після отримання від позивачки листка непрацездатності № 862208 та відповідно оплати позивачці допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 4 358 грн 94 коп., ДП «АМПУ» було компенсовано 12 днів відпустки, що вбачається з розрахункового листка за травень 202 року. Звертає увагу, що звільнення позивачки в період перебування на лікарняному не є підставою для її поновлення, оскільки відповідно до судової практики Верховного Суду звільнення працівника у день його перебування на лікарняному може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення та не є підставою для поновлення працівника на роботі. Вказує, що наказ ДП «АМПУ» від 27 березня 2020 року № 264-к «Про виконавську дисципліну» в частині попередження директора департаменту по роботі з персоналом ОСОБА_1 про необхідність посилення контролю за строками виконання (опрацювання) документів було винесено відповідно до законодавства, тому немає законних підстав для його скасування. Що стосується виплат квартальних премій, то представник ДП «АМПУ» зазначає, при визначенні розміру премії підприємство керувалось фінансовими можливостями підприємства за звітний період та враховуючи положення колективного договору мав право самостійно припиняти, збільшувати або зменшувати виплати з урахуванням результатів діяльності. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Також у відзиві на апеляційну скаргу представник ДП «АМПУ» Сидоренко Д.О. заявила клопотання про поновлення строку на його подання, посилаючись на те, що ухвала про відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення першої інстанції була постановлена судом 06 вересня 2021 року і сторонам надано строк до 14 вересня 2021 року для подання відзиву. Проте, на адресу ДП «АМПУ» вказана ухвала про відкриття апеляційного провадження не надходила і про її існування ДП «АМПУ» довідалося з Єдиного реєстру судових рішень 16 вересня 2021 року. Тому вважає що наявні підстави для про поновлення ДП «АМПУ» строку на подання даного відзиву на апеляційну скаргу (а.с.188-210, т.6).
30 вересня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового направила на адресу Київського апеляційного суду відповідь на відзив третьої особи: ОСОБА_2 , у якому просить відмовити ОСОБА_2 у продовженні строку на подання відзиву та повернути його з тих підстав, що відзив поданий з порушенням вимог ч.ч.1,2 ст.360 ЦПК України (а.с.227-235, т.6).
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року. Надано учасникам справи строк до 14 вересня 2021 року для подачі відзиву у письмовій формі на апеляційну скаргу та доказів надсилання копій відзиву і доданих до нього документів іншим учасникам справи (а.с.158-159, т.6).
Відповідно ч.ч.1, 3 ст.359 ЦПК України про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст.361 ЦПК України разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи.
Відповідно до ч.ч. 10, 11 ст. 272 ЦПК України судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Правовий аналіз вказаних положень процесуального закону свідчить про те, що суд апеляційної інстанції зобов'язаний надіслати учасникам справи ухвалу про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Матеріали справи не містять доказів надсилання та вручення третій особі: ОСОБА_2 , відповідачу ДП «АМПУ» або їх представникам, копії ухвали Київського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року упорядку, передбаченому ст.272 ЦПК України.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що третя особа: ОСОБА_2 або відповідач ДП «АМПУ» до подання їх представниками відзивів отримали від суду першої інстанції копії апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року у порядку, передбаченому ст.361 ЦПК України.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Єгоров Б.С. вказував, що про існування ухвали Київського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року ОСОБА_2 довідався з Єдиного реєстру судових рішень 20 вересня 2021 року. Представник ДП «АМПУ» вказував, що про існування ухвали Київського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року відповідач довідався з Єдиного реєстру судових рішень 16 вересня 2021 року.
Доказів того, що ОСОБА_2 , ДП «АМПУ» або їх представники довідалися про існування ухвали Київського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року раніше ніж 20 вересня 2021 року, яка вказано у відзиві на апеляційну скаргу представником третьої особи -адвокатом Єгоровим Б.С., та раніше ніж 16 вересня 2021 року, як вказано у відзиві на апеляційну скаргу представником ДП «АМПУ», матеріали справи не містять.
Відповідно до положень ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для продовження представнику третьої особи строку на подання даного відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанціїта для поновлення представнику ДП «АМПУ» строку на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, врахувавши доводи, які наведені у відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарг цих висновків не спростовують.
Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Підстави припинення трудового договору встановлено ст.36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника ст.ст.38, 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу ст.ст. 40, 41, 43, 43-1 цього Кодексу і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) ст.45 цього Кодексу.
Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (п.1 ст.36 КЗпП України).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 лютого 2019 року ОСОБА_1 було призначено на посаду директора департаменту по роботі з персоналом апарату управління ДП «АМПУ».
30 березня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву №10-03-06-41/44 на ім'я в.о. голови ДП «АМПУ» з проханням надати щорічну відпустку на 15 календарних днів з 31 березня 2020 року по 14 квітня 2020 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення із звільненням з роботи в останній день відпустки 14 квітня 2020 року за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. На зазначеній заяві в.о. голови ОСОБА_2 поставлено резолюцію «Згоден» від 30 березня 2020 року (а.с.113, т.1).
Отже, сторони трудових правовідносин ОСОБА_1 і ДП «АМПУ» досягли обопільної згоди на припинення трудових відносин працівника з працедавцем відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України.
В іншій заяві від 30 березня 2020 року №10-03-06-41/45 ОСОБА_1 просила виплатити при звільненні компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку як жінці, яка працює і має двох дітей до 15 років, компенсацію за 2019 рік та за 2020 рік, а також компенсацію за дні невикористаної відпустки. На зазначеній заяві в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 поставлено резолюцію «Згоден» від 30 березня 2020 року (а.с.114, т.1).
Наказом ДП «АМПУ» від 30 березня 2020 року №266-к «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 14 квітня 2020 року за п.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін). Департаменту бухгалтерського обліку наказано виплатити компенсацію за 7 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку в кількості 20 календарних днів, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років за 2019 рік та за 2020 рік (а.с.71, т.1).
З даним наказом ДП «АМПУ» від 30 березня 2020 року №266-к «Про звільнення» позивачка ОСОБА_1 ознайомилась і погодилась, про що свідчить її підпис 30 березня 2020 року на вказаному документі.
Також відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 30 березня 2020 року №241 «Про надання відпустки» позивачці надано щорічну відпустку строком на 15 календарних днів з 31 березня 2020 року по 14 квітня 2020 року включно (за період роботи 15 лютого 2019 року - 14 лютого 2020 року) з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с.111, т.1).
По справі встановлено, що у зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 на лікарняному у період з 01 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року, що вбачається із листка непрацездатності №862208, ДП «АМПУ» листом № 1271/10-03-06/Вих. від 14 квітня 2020 року повідомило ОСОБА_1 про те, що вона відповідно до поданої нею заяви від 30 березня 2020 року звільнена наказом від 30 березня 2020 року №266-К з 14 квітня 2020 року за п.1 ст.36 КЗпП України відповідно до її заяви від 30 березня 2020 року. Також, зазначеним листом було направлену позивачу розрахунковий листок про нараховані суми, належні працівникові при звільненні та ДП «АМПУ» просило прибути позивачку для отримання трудової книжки (а.с.75, т.1).
Згідно з даними розрахункового листка за квітень 2020 року ОСОБА_1 була виплачена компенсація за 27 днів відпустки у розмірі 94 949 грн 28 коп. (а.с.160, т.1).
Судом першої інстанції встановлено, що зазначений лист ДП «АМПУ» від 14 квітня 2020 року №1271/10-03-06/Вих. ОСОБА_1 отримала засобами електронного зв'язку на електронну пошту та 17 квітня 2020 року у поштовому відділенні за адресою її реєстрації.
Також по справі встановлено, що 06 квітня 2020 року ОСОБА_1 подала на ім'я в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 заяву про відкликання свої заяви від 30 березня 2020 року №10-03-06-41/44 та заявила про анулювання домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін, оскільки в неї відсутнє волевиявлення на звільнення відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України.
Листом №1581/10-03-06/Вих. від 06 травня 2020 року ДП «АМПУ» повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для задоволення її заяви від 06 квітня 2020 року, оскільки між сторонами досягнуто згоди про звільнення та жодна із сторін не може її відмінити в односторонньому порядку (а.с.252, т.3).
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін. У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Тобто, відмовитись від домовленості про розірвання трудового договору за угодою сторін можна лише за наявності згоди всіх сторін, тобто і працівника, і роботодавця.
Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 ч.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Установивши, що 30 березня 2020 року працівник ОСОБА_1 та роботодавець ДП «АМПУ» домовилися про розірвання трудового договору за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на момент видачі наказу ДП «АМПУ» від 30 березня 2020 року №266-к «Про звільнення» було наявне волевиявлення ОСОБА_1 на припинення трудового договору за угодою сторін, про що також свідчить її підпис про ознайомлення та про її згоду на наказі. Також встановлена відсутність згоди ДП «АМПУ» на анулювання угоди сторін по припинення трудового договору на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 306/1425/17 (провадження № 61-31292 св 18), у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 233/1563/18 (провадження № 61-47560св18), у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 553/629/18 (провадження № 61-48739св18).
У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, колегія суддів враховує, що припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 733/498/17 (провадження № 61-7851св18).
Отже, враховуючи, що заява ОСОБА_1 від 06 квітня 2020 року на ім'я в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 про відкликання своєї заяви від 30 березня 2020 року №10-03-06-41/44 не була акцептована ДП «АМПУ», то така заява не породжує правових наслідків у виді скасування наказу ДП «АМПУ» від 30 березня 2020 року № 266-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу ДП «АМПУ» від 30 березня 2020 року № 266-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, та, відповідно, відсутність правових підстав для її поновлення на посаді директора департаменту по роботі з персоналом апарату управління ДП «АМПУ».
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що заяву про звільнення від 30 березня 2020 року вона написала не з власної волі, а під психологічним тиском з боку в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2, з таких підстав.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
ОСОБА_1 вказуючи про те, що заяву про звільнення від 30 березня 2020 року вона написала не з власної волі, а під психологічним тиском з боку в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2, не надала достатніх доказів на підтвердження вказаних обставин.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 у заяві від 06 квітня 2020 року про відкликання своєї заяви від 30 березня 2020 року №10-03-06-41/44 та про анулювання домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін жодним чином не зазначає про те, що заяву про звільнення від 30 березня 2020 року вона написала не з власної волі, а під психологічним тиском з боку в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2
Також апеляційний суд критично відноситься до звернення ОСОБА_1 29 квітня 2020 року до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172 КК України (а.с.191, т. 2), як на доказ того, що заяву про звільнення від 30 березня 2020 року вона написала не з власної волі, а під психологічним тиском керівництва відповідача, оскільки з часу написання нею заяви про звільнення до часу звернення до правоохоронних органів пройшов значний проміжок часу, протягом якого ОСОБА_1 зверталася до роботодавця із заявою від 06 квітня 2020 року про відкликання своєї заяви від 30 березня 2020 року №10-03-06-41/44 та про анулювання домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін, в якій не зазначала про те, що заяву про звільнення від 30 березня 2020 року вона написала під психологічним тиском з боку в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2
Що стосується посилання позивачки на покази свідка ОСОБА_3 , як на доказ тиску написання нею заяви про звільнення з боку в.о. голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2,то колегія суддів оцінює їх критично, оскільки з матеріалів справи вбачається, що у діях ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , роботодавцем були виявлені недоліки у роботі та в подальшому відповідачем було видано наказ від 27 березня 2020 року №264-к «Про виконавську дисципліну», який позивачка оскаржує, а тому ОСОБА_3 не може вважатися неупередженою у результатах розгляду даної справи за позовом ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України під час її перебування на лікарняному не є підставою для визнання такого звільнення незаконним, виходячи з такого.
Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч.3 ст.40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення ч.3 ст.40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями ч.3 ст.40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч.3 ст.40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.
Вказаний висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18).
Порушення прав позивачки, а саме звільнення її у день перебування на лікарняному може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16 (провадження № 61-36022св18).
Таким чином, звільнення позивачки в період перебування її на лікарняному не є підставою для поновлення її на роботі.
Судом першої інстанції встановлено, що рапортом начальника Управління з питань запобігання та виявлення корупції від 02 березня 2020 року №239/10-р визначено чисельні факти ненадання протягом 2019 року - січня 2020 року Департаментом по роботі з персоналом на перевірку та візування проектів наказів з кадрових питань на відповідність вимогам антикорупційного законодавства, наявності корупційних ризиків та візування їх уповноваженою особою з питань запобігання та виявлення корупції апарату управління ДП «АМПУ». За 2019 рік 89% наказів з кадрових питань не завізовані уповноваженою особою з питань запобігання і протидії корупції апарату управління з причини їх ненадання на візування. За січень 2020 року - відповідно 90%.
Згідно з п.2 ч.3 Розділу 3 Антикорупційної програми ДП «АМПУ», затвердженого наказом ДП «АМПУ» від 11 січня 2019 року №7/10, встановлено, що положення щодо обов'язковості дотримання Антикорупційної програми включаються до правил внутрішнього розпорядку апарату управління та філій ДП «АМПУ», положень про структурні підрозділи, посадових інструкцій працівників, господарських договорів, які укладаються від імені ДП «АМПУ».
Відповідно до п.п.3 п.9 Розділу 5 положення про Департамент по роботі з персоналом апарату управління ДП «АМПУ», що затверджене наказом ДП «АМПУ» № 124/10 від 04 липня 2019 року, директор Департаменту зобов'язаний виконувати вимоги Антикорупційної програми ДП «АМПУ».
За змістом пункту 3 Положення про департамент директор Департаменту в своїй роботі керується Конституцією України, законами України, підзаконним нормативно-правовими актами, Статутом ДП «АМПУ», організаційно-розпорядчими документами ДП «АМПУ», положеннями колективного договору, що діє в ДП «АМПУ», правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників апарату управління ДП «АМПУ», правилами охорони праці та пожежної безпеки, що діють в ДП «АМПУ» та цим Положенням.
Відповідно до п.2 Розділу 3 Положення про управління з питань запобігання та виявлення корупції апарату управління, затвердженого наказом ДП «АМПУ» від 08 липня 2020 року №185/10, для виконання завдань, зазначених у пункті 1 цього розділу, відділ запобігання корупції та відділ моніторингу виконання антикорупційної програми виконують, серед іншого, наступні функції: здійснює погодження (візування) документів ДП «АМПУ», здійснює погодження (візування) внутрішніх документів ДП «АМПУ».
Пунктом 3 Порядку проведення антикорупційної перевірки внутрішніх офіційних документів ДП «АМПУ», що є додатком 3 до наказу ДП «АМПУ» від 27 жовтня 2017 року №313 «Про нормативне забезпечення антикорупційної діяльності ДП «АМПУ» встановлено, що антикорупційна перевірка документів проводиться уповноваженою особою з питань запобігань та виявлення корупції, відповідальною за реалізацію антикорупційної програми Підприємства безпосередньо чи у взаємодії з іншими структурними підрозділами ДП «АМПУ» під час розроблення, погодження (візування) документів та їх застосуванні.
Відповідно до ч.3 Розділу 1 Антикорупційної програми, що коректується із пункту 2 Порядок перевірки, внутрішній офіційний документ, серед іншого - організаційно-розпорядчий документ, що містить зафіксовану на папері інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, або надає чи може надати певні права чи звільнити від обов'язків, або спрямований на виконання ДП «АМПУ» функцій, що забезпечують його діяльність, або може бути використаний як документ - доказ у правозастосовній діяльності, що складається, видається чи посвідчується повноважними (компетентними) особами ДП «АМПУ» та має відповідні реквізити.
Пунктом 3.8 Розділу 3 Плану антикорупційних заходів ДП «АМПУ» на друге півріччя 2017 року, що є додатком 1 до наказу ДП «АМПУ» від 21 серпня 2017 року №246 «Про превентивні антикорупційні заходи у ДП «АМПУ» в 2017 році», до повноважень уповноваженого апарату управління або філії ДП «АМПУ» віднесено постійний аналіз проектів наказів, документів та інших організаційно-розпорядчих документів АУ/філій на предмет їх відповідності вимогам антикорупційного законодавства й наявності корупційних ризиків.
Аналогічні положення викладені в п.п. 3 п.1 Розділу 4 Положення про управління.
Відповідно до п.11 Розділу 15 Положення про департамент Директор Департаменту несе, серед іншого, персональну відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, що передбачені цим Положенням; за невиконання наказів і розпоряджень Голови ДП «АМПУ», в межах визначених законодавством про працю.
Так, наказом ДП «АМПУ» від 27 березня 2020 року №265-к прийнято рішення зменшити позивачці ОСОБА_1 розмір премії за підсумками роботи за березень 2020 року на 70% (а.с.109-110, т.1).
Відповідно до п.7 Положення про преміювання за підсумками роботи за місяць та квартал працівників апарату управління ДП «АМПУ», що є додатком 9 до Колективного договору трудового колективу апарату управління ДП «АМПУ» на 2016-2018 роки, позбавлення або зниження розміру премії проводиться за поданням керівника відповідного структурного підрозділу з наведенням конкретних порушень, за які пропонується позбавлення премії або зниження розміру, із зазначенням суми (або відсотку зниження).
За змістом пунктів 1, 2 Розділу 1 Положення про управління Управління з питань запобігання та виявлення корупції є уповноваженим структурним підрозділом апарату управління ДП «АМПУ», на який покладено виключно функції впровадження й реалізації Антикорупційної програми ДП «АМПУ», вжиття заходів із запобігання і виявлення корупційних й пов'язаних з корупцією правопорушень, порушень вимог Закону України «Про запобігання корупції» у структурних і відокремлених підрозділах підприємства.
Управління очолює начальник Управління, який безпосередньо підпорядковується голові ДП «АМПУ».
Відповідно до п.п.3, 6 п.9 Розділу 5 Положення про управління Начальник Управління має право брати участь у перевірці дотримання структурними та/або відокремленими підрозділами ДП «АМПУ» вимог антикорупційного законодавства та/або Антикорупційної програми, Політики запобігання та протидії корупції у ДП «АМПУ»; у разі виявлення порушень законодавства України з питань, що входять до компетенції Управління, вживати заходів і доповідати про ці порушення безпосередньому керівництву для притягнення винних осіб до відповідальності.
Пунктом 19 ч.12 Розділу 6 Антикорупційної програми визначено, що уповноважений апарату управління або філії ДП «АМПУ» та працівники уповноважених підрозділів для виконання покладених на них завдань в межах компетенції і повноважень зобов'язані брати участь у процедурах добору персоналу ДП «АМПУ», їх заохочення, притягнення до відповідальності (зняття, стягнення), в тому числі шляхом перевірки й погодження (візування) проектів наказів з кадрових питань.
Відповідно до п.1 Розділу 1 Положення про департамент Департамент по роботі з персоналом апарату управління ДП «АМПУ», є структурним підрозділом ДП «АМПУ».
Пунктом 2 Розділу 1 Положення про департамент визначено, що Департамент очолює директор.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що з аналізу локальних актів ДП «АМПУ» вбачається, що позивачка ОСОБА_1 є керівником структурного підрозділу і з об'єктивних причин не зверталась із поданням щодо зменшення собі розміру премій. В свою чергу начальник Управління з питань запобігання та виявлення корупції діяв в межах компетенції.
Пунктом 8 Положення про преміювання встановлено, що у разі виявлення порушення після його здійснення працівником після закінчення адміністративного (внутрішнього) розслідування, даний працівник позбавляється премії повністю або частково за той місяць в якому було виявлено порушення або закінчено розслідування.
Відповідно до абз. 2 пункту 9 Положення про преміювання зниження розміру премії працівникам проводиться відповідно до наказу голови ДП «АМПУ» або особи, що його заміщує з обов'язковим зазначенням конкретних порушень.
Пунктом 7.5. розділу 7 Статуту ДП «АМПУ», що затверджений наказом Міністерства інфраструктури України від 18 червня 2020 року №359, встановлено, що голова підприємства видає накази, розпорядження, інструкції та інші акти (рішення, доручення тощо) і дає вказівки, що відповідають вимогам законодавства України та є обов'язкові до виконання для всіх працівників, у тому числі структурних та відокремлених підрозділів.
По справі встановлено, що в.о. голови ДП «АМПУ» доручив ОСОБА_6 підготувати та опрацювати наказ про зменшення премії.
З наказу ДП «АМПУ» від 27 березня 2020 року №265-к вбачається, що в.о. голови ДП «АМПУ» надав доручення ОСОБА_6 забезпечити письмове ознайомлення з цим наказом у перший день виходу на роботу ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 3.1 розділу 3 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників апарату управління ДП «АМПУ», що є додатком 1 до Колективного договору ДП «АМПУ», працівники підприємства, серед іншого, зобов'язанні сумлінно виконувати покладені на них функціональні обов'язки, своєчасно та в повному обсязі виконувати роботу, обумовлену трудовим договором та посадовою інструкцією; виконувати накази, розпорядження, доручення та вказівки голови підприємства у межах визначених повноважень.
Пунктом 7.1. Розділу 7 Правил трудового розпорядку визначено, що працівник несе відповідальність за порушення трудової дисципліни, в тому числі за невиконання або неналежне виконання з власної вини покладених на нього трудових обов'язків, визначених трудовим договором, посадовою інструкцією, колективним договором, цими Правилами.
Згідно з підпунктом 3, 5 пункту 1 Розділу 5 Посадової інструкції встановлено, що працівник несе відповідальність за недотримання правил внутрішнього трудового розпорядку в межах, визначених законодавством України про працю; невиконання наказів і розпоряджень Голови ДП «АМПУ» в межах, визначених законодавством України про працю.
Установивши вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наказ ДП «АМПУ» від 27 березня 2020 року №265-к було розроблено уповноваженим в.о. голови ДП «АМПУ» працівником, із дотриманням процедури, встановленої в локальних актах ДП «АМПУ».
Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги твердження позивачки стосовно непогодження із профспілкою питання зменшення її премії, оскільки відповідно до Положення про преміювання питання погодження зменшення розміру премій з профспілкою не передбачено. Крім того, позбавлення премії та зменшення її розміру не є видом дисциплінарного стягнення у розумінні положень ст.147 КЗпП України.
Аналогічні положення викладені в пункті 7.2. Розділу 7 Правил трудового розпорядку.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами.
Відповідно до ст.9-1 КЗпП України передбачено, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально - побутові пільги для працівників.
Відповідно до ст.97 КЗпП України умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються і виплачуються у межах фонду оплати праці з урахуванням результатів фінансово-господарської діяльності компанії, рішення про її встановлення (скасування, зменшення розміру) приймає керівник залежно від наявності коштів
Згідно з п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що виплата квартальних премій є саме додатковою пільгою працівників ДП «АМПУ», що запроваджена з метою заохочення та стимулювання працівників і не є обов'язковою виплатою. В локальних актах відповідача єдиною підставою для виплати квартальних премій працівникам ДП «АМПУ» встановлено фінансова можливість ДП «АМПУ».
Пунктом 3.3.1 Колективного договору встановлено, що з метою матеріального стимулювання працівників у збільшенні прибутку і підвищенні рентабельності підприємства, забезпеченні безпосереднього зв'язку премій з результатами праці кожного працівника, закріплення кваліфікованих кадрів і зміцнення трудової дисципліни здійснюється преміювання, встановлюються доплати і надбавки та виплачуються винагороди згідно з окремими Положеннями та переліками доплат і надбавок.
Відповідно до п. 3.3.5 Колективного договору, адміністрація зобов'язується проводити виплати, передбачені п.п. 3.3.1-3.3.4 договору, залежно від фінансових можливостей ДП «АМПУ», з правом припинення, збільшення або зменшення їх з урахуванням результатів діяльності, крім обов'язкових, що передбачені законодавством України.
Згідно до Положення про преміювання за підсумками роботи за місяць та квартал працівників апарату управління державного підприємства «Адміністрація морських портів України» преміювання працівників апарату управління ДП «АМПУ» за основним результатом діяльності проводиться за підсумками роботи ДП «АМПУ» за місяць та за квартал.
Відповідно до п.3 зазначеного Положення розмір премії працівників визначається виходячи з фінансового стану підприємства відповідно до п.4 цього Положення (але не менше ніж 50 %) та встановлюється наказом ДП «АМПУ».
Установивши, що за 1-4 квартали 2019 року та за 1 квартал 2020 року накази про преміювання не видавались, у зв'язку з чим премія працівникам апарату управління не нараховувалась, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивачки в частині стягнення розміру премії за вказаний період.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом ДП «АМПУ» від 27 березня 2020 року № 264-к «Про виконавську дисципліну» попереджено, зокрема, директора департаменту по роботі з персоналом ОСОБА_1 про необхідність посилення контролю за строками виконання (опрацювання) документів (а.с.112-113, т.1).
Підставою для видання наказу від 27 березня 2020 року №264-к «Про виконавську дисципліну» є рапорт начальника управління документального супроводу Пелех М.Є. від 28 лютого 2020 року №221/10-р, яким було встановлено порушення контрольних термінів виконання документів працівниками структурних підрозділів апарату управління ДП «АМПУ», у тому числі, працівників департаменту по роботі з персоналом ( ОСОБА_3 та ОСОБА_7 ). Відповідно до зазначеного рапорту встановлено недотримання контрольних термінів виконання документів працівниками структурних підрозділів апарату управління ДП «АМПУ». Інструкція з діловодства у ДП «АМПУ», що затверджена наказом ДП «АМПУ» №276 від 24 грудня 2015 року (із змінами) встановлює в главі 6 Розділу III, що строки виконання документів встановлюються чинним законодавством, індивідуальні - розпорядчим документом підприємства, резолюцією голови чи його заступників, керівників підрозділів підприємства (в т.ч. структурного підрозділу).
Відповідно до п.7.5 Статуту ДП «АМПУ» голова підприємства видає накази, розпорядження, інструкції та інші акти (рішення, доручення тощо) і дає вказівки, що відповідають вимогам законодавства України та є обов'язкові до виконання для всіх працівників, у тому числі структурних та відокремлених підрозділів підприємства.
За змістом пункту 5 Розділу 1 Посадової інструкції заступника директора Департаменту по роботі з персоналом апарату управління ДП «АМПУ», затвердженої заступником голови з операційної діяльності ДП «АМПУ» 04 липня 2019 року у своїй діяльності заступник директора керується Конституцією України, законами України, підзаконними нормативно-правовими актами, Статутом ДП «АМПУ», організаційно-розпорядчими документами ДП «АМПУ», положеннями колективного договору, що діє в ДП «АМПУ», правилами внутрішнього трудового розпорядку, Положенням про Департамент та цією посадовою інструкцією.
Згідно Порядку розробки посадових інструкцій працівників апарату управління державного підприємства «Адміністрація морських портів України», що затверджений наказом ДП «АМПУ» №78/10 від 10 травня 2019 року посадові інструкції мають містити розділ «Відповідальність», що встановлює відповідальність працівника за: невиконання посадових обов'язків, невиконання наказів та розпоряджень ДП «АМПУ»; порушення трудової дисципліни, Правил внутрішнього трудового розпорядку апарату управління ДП «АМПУ».
Підпунктами 1,3,5 п.1 Розділу 5 Посадової інструкції визначено, що заступник директора несе відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, що передбачені цією інструкцією; дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання наказів і розпоряджень голови ДП «АМПУ» в межах, визначених законодавством про працю.
Відповідно до Положення про департамент до компетенції директора департаменту відноситься: забезпечення виконання завдань, покладених на Департамент; контроль, планування, організація та координація діяльності Департаменту, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання вимог трудового законодавства.
Директор Департаменту зобов'язаний виконувати інші обов'язки за дорученням голови ДП «АМПУ».
Директор департаменту несе персональну відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, що передбачені цим Положенням; за невиконання наказів та розпоряджень голови ДП «АМПУ».
Таким чином, в.о. голови ДП «АМПУ» в межах повноважень, наданих Статутом ДП «АМПУ» дає вказівки для працівників апарату управління ДП «АМПУ», у тому числі, структурних та відокремлених підрозділів підприємства, які є обов'язковими до виконання, зокрема, встановлює строки виконання документів.
Позивачка ОСОБА_1 , яка обіймала посаду директора Департаменту по роботі з персоналом апарату управління ДП «АМПУ» відповідно до положення про департамент, забезпечує контроль, планування, організацію та координацію діяльності Департаменту.
Враховуючи, що підлеглі працівники ОСОБА_1 порушили строки виконання документів, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в.о. голови ДП «АМПУ» в межах повноважень, наданих Статутом ДП «АМПУ», видав наказ від 27 березня 2020 року №264-к «Про виконавську дисципліну», відповідно до якого попередив про необхідність посилення контролю за строками виконання (опрацювання) документів.
Отже, приймаючи до уваги наведені вище обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наказ від 27 березня 2020 року №264-к «Про виконавську дисципліну» не є заходом дисциплінарного стягнення і не вказує про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності в межах положення ст.147 КЗпП України. Вказаний наказ ДП «АМПУ» від 27 березня 2020 року № 264-к «Про виконавську дисципліну» не порушує прав позивачки.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога ОСОБА_1 про скасування наказу відповідача від 27 березня 2020 року №264-к «Про виконавську дисципліну» в частині, що стосується ОСОБА_1 не підлягає задоволенню за її безпідставністю.
Враховуючи, що наказ від 27 березня 2020 року №264-к «Про виконавську дисципліну» стосується, у тому числі ОСОБА_3 , то колегія суддів критично відноситься до її показів в якості свідка на стороні позивачки.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
Листок непрацездатності оплачується не по день звільнення, а за весь період до відновлення працездатності або встановлення МСЕК інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності. Кількість листків непрацездатності, які підлягатимуть оплаті, має визначатися за принципом, що вони видані за одним страховим випадком, який настав у період роботи.
Порядок оплати лікарняного після звільнення також роз'яснюється в листі Державної фіскальної служби від 24 лютого 2015 року № 3931/6/99-99-17-03-01-15.
Згідно зі ст.22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за рахунок коштів роботодавця оплачуються перші 5 днів тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, не пов'язаною з нещасним випадком на виробництві. Починаючи із шостого дня допомогу з тимчасової непрацездатності виплачує Фонд соціального страхування України.
Судом першої інстанції встановлено та не спростовано позивачкою, що в день звільнення ОСОБА_1 було компенсовано 27 днів відпустки. За період тимчасової непрацездатності з 01 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року ДП «АМПУ» була виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності за 5 днів у розмірі 10 897 грн 35 коп. (по листку непрацездатності № 862208) 22 квітня 2020 року, а за рахунок фонду соціального страхування виплачено ще за 5 днів непрацездатності допомогу у розмірі 10 897 грн 35 коп. (по листку непрацездатності 862208) за період з 06 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року.
Також установлено, що ДП «АМПУ» оплатило позивачці допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 4 358 грн 94 коп. (по листку непрацездатності № 862208) за 13 квітня 2020 року та 14 квітня 2020 року, тобто, за останні дні роботи в ДП «АМПУ». До того ж за рахунок Фонду соціального страхування України ОСОБА_1 було сплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності за 13 днів у розмірі 28 333 грн 11 коп. (оплата по листку непрацездатності № 952356).
Що стосується виплати ОСОБА_1 допомоги по тимчасовій непрацездатності на підставі листків непрацездатності №862221 та №952655, то судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до ст.19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадкув період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Установивши, що позивачка ОСОБА_1 була звільнена 15 квітня 2020 року з ДП «АМПУ», то листки непрацездатності №862221 та № 952655 на законних підставах не розглядались ДП «АМПУ», оскільки вона не мала права на отримання такої допомоги.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення виплати по тимчасовій непрацездатності та виходу у відпустку не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.2, ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу відповідача про її звільнення та поновленні її на роботі, то з урахуванням положень ч.2, ст.235 КЗпП України відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні, як похідної вимоги про поновлення на роботі.
Згідно з положеннями ст.237-1КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Враховуючи, що у даній справі не встановлено порушення законних прав ОСОБА_1 при її звільненні з боку роботодавця ДП «АМПУ», то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню за їх безпідставністю.
Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за їх недоведеністю і безпідставністю.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
Матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішення.
Доводи та обставини, на які посилається позивачка в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом дана належна правова оцінка.
При цьому апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Також колегія суддів погоджується із додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 травня 2021 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 5 000 грн 00 коп., з таких підстав.
Згідно з п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року №6-рп/2013).
Частиною 1 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За умовами ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
24 травня 2021 року представник третьої особи: ОСОБА_2 - адвокат Єгоров Б.С. звернувся до суду першої інстанції із заявою про стягнення з позивачки на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, яка становить 90 000 грн 00 коп. (а.с.221-238, т.5).
З матеріалів справи вбачається, що 15 червня 2020 року між ОСОБА_2 та адвокатським об'єднанням «Адвокатська компанія «Альфа-Лігал» в особі директора адвоката Єгорова Б.С. було укладено договір про надання правничої допомоги, з подальшими додатковими угодами, відповідно до якого адвокат Єгоров Б.С. на умовах платності зобов'язався надавати ОСОБА_2 правову допомогу (а.с.224-226, т.5).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвокат Єгоров Б.С. надав суду докладний опис наданих ним послуг від 19 травня 2021 року у даній справі за позовом ОСОБА_1 , згідно з яким він надавав ОСОБА_2 правову допомогу протягом 45 годин на загальну суму 90 000 грн 00 коп., що також підтверджується актом про надання правничої допомоги від 19 червня 2021 року (а.с.226-зворот, 227, т.5).
Надані адвокатом Єгоровим Б.С. документи відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України є належними доказами понесення ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 (провадження № 61-16088св19) зроблено висновок про те, що згідно з частинами п'ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
26 травня 2021 року до суду першої інстанції надійшли заперечення позивачки ОСОБА_1 щодо задоволення вимог про стягнення з неї на користь третьої особи витрат на правничу допомоги (а.с.239-241, т.5).
Відповідно до ч.12 ст.141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Враховуючи те, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року не вирішено питання в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та приймаючи до уваги обсяг наданих послуг представником третьої особи - адвокатом Єгорова Б.С. і кількість витраченого ним часу, на підставі принципів розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення та правильно стягнув з позивачки на користь третьої особи 5 000 грн 00 коп. витрат на правову допомогу, що є співмірним з роботою, проведеною адвокатом Єгоровим Б.С.
Доводи апеляційних скарг наведених вище висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року та додаткове рішенням цього ж суду від 28 травня 2021 року, є законними та обґрунтованими, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому ці рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, оскільки доводи апеляційних скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 травня 2021 рокузалишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 травня 2021 рокузалишити без змін.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Єгорова Богдана Станіславовича та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 травня 2021 року- залишити без задоволення.
Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: