Справа № 500/7435/21
15 грудня 2021 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі, відповідач), визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплату підвищення пенсії як члену сімей, яких було примусово переселено у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком позивачу, згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 28.10.2021, з урахуванням раніше виплачених сум, і провести відповідні виплати, як члену сімей, яких було примусово переселено.
В обґрунтування позову вказано про те, що позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Однак відповідачем йому було відмовлено та повідомлено, що репресованим особам, яких у подальшому реабілітовано, підвищення до пенсії проводиться у розмірах встановлених Постановою Кабінету Міністрів України №654 "Про підвищення пенсійного забезпечення громадян". Позивач вважає, що оскільки він є членом сім'ї, яку було примусово переселено, тому має право на отримання підвищення у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.
Ухвалою суду від 04.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив що Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008, установлено, що з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні. Просить врахувати, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визнання права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Відповідач просить врахувати, що питання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" регулюються Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій просив позовні вимоги, викладені в позовній заяві, задовольнити в повному обсязі.
Частиною п'ятою ст. 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки клопотань у розумінні вказаної статті до суду не надходило, розгляд даної справи здійснюється за наявними у справі матеріалами.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій", що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 06.09.1996.
У відповідь на заяву позивача від 20.08.2021 щодо виплати підвищення до пенсії як члену сім'ї реабілітованого, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом від 15.09.2021 №5452-5530/В-02/8-1900/21 повідомило позивача про те, що на даний час виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено проводиться виплата відповідно до вимог чинного законодавства в сумі 43,52 грн.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, оформленою листом, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" реабілітованими визнаються особи:
1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Відповідно до статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов'язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
Згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до підпункту 4 пункту 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень, для підвищення пенсії згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" надаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім'ї, якого було примусово переселено.
Відповідно до пункту 2.13 Порядку №22-1 за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 (заслання, вислання, депортація) Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
З матеріалів справи слідує, що позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій", що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 06.08.1996 . Крім цього, судом встановлено, що позивач зазнав політичних репресій, як член сім'ї, яку було примусово переселено.
Відтак, суд вважає, що вказане посвідчення слугує підставою для виплати позивачу підвищення пенсії згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
В той же час, відповідно до підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 (далі - Постанова № 654) установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно із пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту.
Згідно із частиною третьою статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Аналізуючи співвідношення підпункту 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 та пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Враховуючи зазначене суд дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону №1788-XII, із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком.
При цьому, на переконання суду, належним способом порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оформленої листом від 15.09.2021 №5452-5530/В-02/8-1900/21, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити позивачу перерахунок та виплату підвищення у пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з дати звернення позивача із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо виплати підвищення до пенсії як члену сім'ї реабілітованого.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10.05.2011: згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення у пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оформлену листом від 15.09.2021 №5452-5530/В-02/8-1900/21.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення у пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дати звернення позивача із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо виплати підвищення до пенсії як члену сім'ї реабілітованого, з врахуванням виплаченої суми.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 15 грудня 2021 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи
Реквізити учасників справи: позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль,46001 код ЄДРПОУ:14035769).
Головуюча суддя Дерех Н.В.