Справа № 623/3125/20 Головуючий суддя І інстанції Одарюк М. П.
Провадження № 33/818/336/21 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
01 грудня 2021 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., при секретарі Вакула Н.С., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 30 вересня 2020 року у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 164 КУпАП,-
Цією постановою
ОСОБА_1 , 2000 року народження, громадянин України, мешканець м. Ізюм Харківської області,
- визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягненню у виді штрафу у розмірі 17000 грн.
Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 420 грн. 40 коп.
Постановою встановлено, що ОСОБА_1 порушив порядок провадження господарської діяльності, чим скоїв правопорушення, передбачене ч.1 ст. 164 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив судову постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, посилаючись на те, що господарською діяльністю не займається та не отримував грошові кошти.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи ОСОБА_1 , який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Переглядаючи оскаржувану постанову в межах апеляційних доводів, апеляційний суд дійшов висновку, що, суд першої інстанції дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 .
Відповідно до диспозиції ч.1 ст. 164 КУпАП вбачається, що провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що він не є суб'єктом господарської діяльності, а тому не є суб'єктом цього правопорушення.
Суд апеляційної інстанції ставиться критично до цих тверджень, оскільки в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 , не заперечував, що саме він 15.08.2020 року здійснював перевезення громадян на автомобілі «ОПЕЛЬ» з смт. Кирилівка Запорізької області до м. Ізюм Харківської області.
Крім того, відповідно до відомостей протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 1) вбачається, що ОСОБА_1 15.08.2020 року перебуваючи у смт Кирилівка на перехресті доріг: автодороги Якимівка-Кирилівка та вул. Нова, здійснював перевезення пасажирів на автомобілі «ОПЕЛЬ» без відповідної ліцензії на право перевезення пасажирів.
З відомостями цього протоколу ОСОБА_1 був ознайомлений безпосередньо після його складення, про що свідчить його власноручний підпис у цьому протоколі.
Поряд з цим, належить взяти до уваги й те, що протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії цієї службової особи, в порядку передбаченому чинним законодавством, ОСОБА_1 не оскаржувалися, а саме останній не звертався з позовною заявою до суду адміністративної юрисдикції в порядку, передбаченому КАС України; не звертався із заявою до правоохоронних органів в порядку, передбаченому КПК України, а також не звертався до керівництва працівників поліції з вимогою провести службове розслідування щодо неправомірних дій працівників поліції під час складення протоколу стосовно нього.
Враховуючи відсутність скарг на дії працівників поліції, а також відсутність будь-яких фактичних відомостей щодо незаконності дій цих осіб під час складення протоколу, апеляційний суд дійшов висновку, що дії цих осіб відповідали вимогам чинного законодавства, а тому не ставить під сумнів відомості, які зафіксовані в протоколі.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції ставиться критично до доводів апелянта щодо того, що він не отримував грошових коштів від пасажирів, оскільки відповідно до відомостей письмових пояснень ОСОБА_2 (арк. 5) вбачається, що 15.08.2020 року заказала квитки, у знайомих у розмірі 550 грн. за проїзд з смт. Кирилівка до м. Ізюм.
Також, відповідно до відомостей письмових пояснень ОСОБА_3 (арк. 4) вбачається, що приблизно о 12.00 год. він разом зі своєю дружиною виїхав з смт Кирилівка на автобусі «ОПЕЛЬ», водій якого є його знайомим на ім'я ОСОБА_4 .
Аналізуючи ці пояснення в сукупності з іншими відомостями провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме ОСОБА_1 15.08.2020 року здійснював перевезення пасажирів на автомобілі «ОПЕЛЬ».
Крім того, в судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_1 визнав, що саме він перевозив пасажирів, розкаявся та визнав свою вину.
Будь-яких відомостей щодо наявності у ОСОБА_1 ліцензії, яка дозволяє перевозити пасажирів останній до суду апеляційної інстанції не надав, не міститься таких відомостей і в матеріалах справи.
Крім того, суд бере до уваги те, що водій ОСОБА_1 не перебуває у трудових правовідносинах з власником транспортного засобу, яким він керував, що об'єктивно свідчить про його самостійне заняття такою діяльністю. Про це також свідчить те, що власник транспортного засобу надав ОСОБА_1 , без укладання відповідних угод, право користування транспортним засобом, яким здійснювалось перевезення пасажирів.
При цьому належить взяти до уваги, що під час складення протоколу ОСОБА_1 , хоча і підписав протоколу про адміністративне правопорушення, однак, на підставі ст. 63 Конституції України, відмовився від надання будь-яких пояснень, що свідчить про обраний спосіб захисту для уникнення ним відповідальності.
За таких обставин суд першої інстанції мав фактичні та правові підстави ухвалити рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 164 КУпАП.
З огляду на викладене, до апеляційних доводів, якими обґрунтовується незгода ОСОБА_1 з постановою судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 30 вересня 2020 року, суд апеляційної інстанції ставиться критично, оскільки обраний ОСОБА_1 спосіб захисту вказує лише на уникнення адміністративної відповідальності, а також приховання істини по справі.
Отже, накладене на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 17000 грн. буде сприяти дотриманню ним та іншими особами вимог чинного законодавства, тобто здійснювати функцію загальної та особистої превенції.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів на спростування зафіксованого факту вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 164 КУпАП.
Також, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (Заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення досягає більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха поти Іспанії», параграфи 29-30) Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Наведені висновки, що містяться в рішеннях ЄСПЛ - є частиною національного законодавства, а тому апеляційний суд вважає за необхідне їх застосувати при апеляційному перегляді, вбачаючи на наявність таких самих випадків, про які йдеться у вищенаведених рішеннях суду міжнародної юрисдикції.
Доказів, що спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складення протоколу та в суді першої інстанції, які потягли б безумовне скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП та притягнення його до відповідальності, а тому його посилання на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а постанову судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 30 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков