«15» грудня 2021 року
м. Харків
справа № 635/2628/20
провадження № 22ц/818/5820/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 липня 2021 року в складі судді Савченка Д.М.
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 07 липня 2006 року він з ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням Харківського районного суду Харківської області від 21 квітня 2020 року розірвано.
Зазначив, що за час перебування у шлюбі ними за договором купівлі-продажу від 14 грудня 2011 року придбано майно - Ѕ частина житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка оформлена на відповідачку.
Вказав, що з часу придбання майна їхня сім'я постійно проживала в цьому будинку. За його рахунок в ньому здійснювався ремонт. Таким чином, вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу, а частки подружжя є рівними, тому його частка в праві власності щодо цього будинку складає ј частину.
Посилався на те, що за час перебування у шлюбі відповідно до кредитного договору № 7020.20.02.2329 від 25 грудня 2015 року, який укладений між ним та Публічним акціонерним товариством «Кредобанк», отримано кредит на споживчі цілі в сумі 211 224,49 грн на строк до 24 грудня 2022 року. Кредитні кошти використані в інтересах сім'ї, оскільки кредит отримувався для придбання автомобіля, який після дорожньо-транспортної пригоди відновленню не підлягає. Проте, на сьогоднішній день кредит не погашено, всі витрати з повернення кредитних коштів здійснюються ним.
Вказав, що після припинення сімейних стосунків з відповідачкою в грудні 2019 року, ним особисто погашається заборгованість перед банком. Станом на 01 січня 2020 року заборгованість складає 126 660,37 грн, у зв'язку з чим ця сума боргу підлягає поділу. Таким чином, стягненню з відповідачки підлягає 63 330,18 грн.
Просив визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частину житлового будинку з відповідною частковою надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь частину боргу в розмірі 63 330,18 грн.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 14 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частину житлового будинку з відповідною частковою надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 42 925,00 грн та суму судового збору в розмірі 743,22 грн; в іншій частині вимог про стягнення грошових коштів - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини у справі, не врахував того, що поділу підлягає майно, яке набуте подружжям за час шлюбу або ж кошти, які були отримані в результаті відчуження майна без згоди іншого співвласника, а не кошти, за які подружжям набуте спільне майно в період шлюбу. Вважала, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення Ѕ частки коштів, що сплачені подружжям в період шлюбу на погашення кредитних зобов'язань, оскільки зазначене не може бути підставою для стягнення частки витрачених коштів на користь одного із колишнього подружжя, так як гроші, витрачені на придбання майна, не можуть бути предметом поділу у такому випадку, інших вимог позивач не пред'являв. Зазначила, що позивачем не надано жодних доказів, які б надавали змогу зробити висновок про використання одержаних коштів за договорами кредиту саме в інтересах сім'ї, що в свою чергу також є підставою для відмови у задоволенні позову. Посилалася на те, що автомобіль, який придбано за кредитні кошти, перебуває у заставі кредитодавця Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», однак судом не залучено в якості третьої особи цей банк. При цьому, позивач просив стягнути майбутні витрати зі сплати боргового зобов'язання, а суд першої інстанції стягнув грошові кошти, які вже сплачено, тобто суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позовні вимоги не уточнювали. Зазначила, що в провадженні Харківського районного суду Харківської області перебуває цивільна справа № 635/8855/20 за її позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином та встановлення того, що даний правочин є договором дарування Ѕ частини спірного житлового будинку. Ця справа прямо впливає на задоволення чи відмову у задоволенні цього позову, однак суд першої інстанції не зупиняв провадження у справі. Вказала, що сторонами не заперечувалося та було визнано, що спірний житловий будинок має прибудову розміром орієнтовно 4*8, яка здійснена без відповідних дозвільних документів та в експлуатацію в установленому законом порядку не прийнята, тобто є самовільним будівництвом. Вважала, що, задовольняючи позовні вимоги суд фактично вирішив і долю самовільного будівництва, при цьому не залучивши до розгляду справи орган місцевого самоврядування, який є власником земельної ділянки в межах якої здійснювалося самовільне будівництво.
22 жовтня 2021 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу - необґрунтованою. При цьому зазначив, що стягнення з відповідачки на його користь боргу за кредитом є правомірним. Вказав, що за договором купівлі-продажу від 14 грудня 2011 року його сторони провели розрахунки, про що також зазначено у самому договорі, а за договором дарування кошти не сплачуються. Посилався на те, що з зустрічним позовом ОСОБА_2 не зверталася, заяв про об'єднання справ в одне провадження також не подавала, а клопотання про зупинення провадження в даній справі було заявлено вже після закриття підготовчого провадження.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що майно, придбане сторонами під час перебування у шлюбі, підлягає поділу між ними у рівних частках/
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 07 липня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 21 квітня 2020 року (а.с.9).
Як вбачається з договору купівлі-продажу від 14 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрагою С.О., ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 придбала Ѕ частку житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 3 цього договору передбачено, що відчужувана згідно цього договору Ѕ частина житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель продана за 62 793,50 грн, які продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору.
Із пункту 9 цього договору вбачається, що цей договір укладається за згодою чоловіка покупця ОСОБА_1 , справжність підпису якого посвідчена на відповідній заяві 14 грудня 2011 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрагою С.О., реєстровий № 3580 (а.с.5-6, 7-8).
Як вбачається з копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 23 червня 2015 року, копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 16 грудня 1965 року, ОСОБА_3 є бабою ОСОБА_2 (а.с.113,114).
25 грудня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 7027.20.02.2329, за умовами якого банк видає позичальнику ОСОБА_1 кредит в розмірі 211 224,49 грн на строк до 24 грудня 2022 року, який видано для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу GELLY, модель MK CROSS, дата випуску 2015, кузов НОМЕР_3 , укладений між позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автодрайв Плюс», а також для оплати страхування від нещасних випадків в сумі 8104,49 грн. В свою чергу позичальник зобов'язався повернути позичені кошти, а також сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, зазначені в додатку до кредитного договору.
Згідно з пунктом 6.1 договору виконання зобов'язання за цим договором забезпечується, зокрема, договором поруки № 7027.20.02.2329/S-1 на суму 211224,49 грн, а також договором застави транспортного засобу GELLY, модель MK CROSS, дата випуску 2015, кузов НОМЕР_3 (а.с.10-13, 75-77).
Сторонами договору узгоджено графік погашення заборгованості відповідно до додатку №1 до кредитного договору № 7027.20.02.2329 (а.с.16-17, 77 зворот-78).
25 грудня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 7027.20.02.2329/S-1, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов'язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати відсотків та комісій за користування кредитом, пені, штрафів, неустойок) за кредитним договором № 7027.20.02.2329 від 25 грудня 2015 року. Поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором (а.с.82).
З довідки Акціонерного товариства «Кредобанк» № 196-42358/20 від 12 листопада 2020 року вбачається, що станом на 01 січня 2020 року заборгованість за кредитом № 7027.20.02.2329 становила 125 248,61 грн, прострочена заборгованість за кредитом, відсотках та комісії станом на 01 січня 2020 року - відсутня (а.с.86).
Постановою Харківського районного суду Харківської області від 11 травня 2019 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «СК «Український страховий стандарт», третя особа: Акціонерне товариство «Кредобанк» щодо стягнення страхового відшкодування внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 23 березня 2019 року.
Постановою Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року по справі № 635/6171/19 скасовано рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 липня 2020 року та ухвалено нове, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову (а.с.95-101).
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 сплатив на погашення заборгованості за кредитним договором № 7027.20.02.2329 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» 85 850,00 грн, зокрема, 16 квітня 2020 року - 5050,00 грн, 15 травня 2020 року - 5100,00 грн, 08 липня 2020 року - 5600,00 грн, 19 серпня 2020 року - 5000,00 грн, 18 вересня 2020 року - 5000,00 грн, 07 жовтня 2020 року - 5000,00 грн, 12 листопада 2020 року - 5000,00 грн, 03 січня 2020 року - 5000,00 грн, 12 лютого 2020 року - 5100,00 грн, 16 березня 2020 року - 5200,00 грн, 29 листопада 2020 року - 5000,00 грн, 22 січня 2021 року - 5000,00 грн, 19 лютого 2021 року - 5000,00 грн, 17 березня 2021 року - 4800,00 грн, 08 липня 2021 року - 10 000,00 грн, 15 квітня 2021 року - 5000,00 грн (а.с.139-146).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтями 69, 70 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Статтею 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частини друга статті 364 ЦК України).
Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України передбачають презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого2018 року у справі № 235/9895/15-ц та від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року в справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Розглядаючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 07 липня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 21 квітня 2020 року.
В період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у спільну сумісну власність Ѕ частку житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 14 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрагою С.О.
Вказана частка житлового будинку оформлена на ОСОБА_2 .
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо Ѕ частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку, що вказане майно є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, оскільки придбане сторонами під час перебування у шлюбі і підлягає поділу між ними у рівних частках, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання права власності за позивачем ј частини вказаного майна.
Доводи ОСОБА_2 щодо того, що прибудова розміром орієнтовно 4*8 є самовільним будівництвом колегія суддів відхиляє, оскільки належних, допустимих та достовірних доказів щодо цього матеріали справи не містять, і до суду апеляційної інстанції їх не надано.
Що стосується тверджень ОСОБА_2 щодо того, що договір купівлі-продажу є удаваним правочином, оскільки він насправді був договором дарування, колегія суддів виходить з наступного.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до статті 657 ЦК України обов'язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши наведені обставини, прийнявши до уваги, що оспорюваний договір нотаріально посвідчено, виконано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 не довела в даній справі те, що, укладаючи договір купівлі-продажу Ѕ частини спірного житлового будинку, обидві сторони мали намір приховати інший правочин - договір дарування.
Посилання ОСОБА_2 на те, що в провадженні Харківського районного суду Харківської області перебуває цивільна справа № 635/8855/20 за її позовом до ОСОБА_3 , яка прямо впливає на задоволення чи відмову у задоволенні цієї справи, однак суд першої інстанції не зупиняв провадження у справі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи підготовче провадження у справі закрито ухвалою від 30 грудня 2020 року та справу призначено до судового розгляду по суті, а з клопотанням про зупинення провадження у справі представник відповідачки звернувся лише 24 лютого 2021 року, таким чином на підставі частини 3 статті 210 ЦПК України суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні такого клопотання.
Що стосується вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 частини боргу в розмірі 63 330,18 грн, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь частину боргу в розмірі 63 330,18 грн. В обґрунтування цього посилався на те, що за час перебування у шлюбі відповідно до кредитного договору № 7020.20.02.2329 від 25 грудня 2015 року, укладеного між ним та Публічним акціонерним товариством «Кредобанк», отримано кредитні кошти на споживчі цілі в сумі 211 224,49 грн на строк до 24 грудня 2022 року. Кредитні кошти використані в інтересах сім'ї, оскільки кредит отримувався для придбання автомобіля, який після дорожньо-транспортної пригоди відновленню не підлягає. Проте, на сьогоднішній день кредит не погашено, всі витрати з повернення кредитних коштів здійснюються ним. Вказав, що після припинення сімейних стосунків з відповідачкою в грудні 2019 року ним особисто погашається заборгованість перед банком. Станом на 01 січня 2020 року заборгованість складає 126 660,37 грн, у зв'язку з чим ця сума боргу підлягає поділу. Таким чином, стягненню з відповідачки підлягає 63 330,18 грн.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 42 925,00 грн виходив з того, що ОСОБА_1 частково сплатив заборгованість за кредитним договором № 7027.20.02.2329 від 25 грудня 2015 року в сумі 85 850,00 грн. Кредитний договір укладено в інтересах сім'ї з метою придбання автомобіля, який також використовувався відповідачкою. ОСОБА_2 є поручителем за договором, а тому, на думку суду, ОСОБА_1 має право на зворотню вимогу з ОСОБА_2 на половину сплаченої суми, що складає 42 925,00 грн (85850/2=42925).
З матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 звертався до суду з уточненими позовними вимогами та просив стягнути з відповідачки половину вже сплаченої частини заборгованості за кредитним договором.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в порушення принципу диспозитивності безпідставно вийшов за межі позовних вимог.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі, гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.
Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
У випадку, якщо один з подружжя отримує у власність майно (грошові кошти) внаслідок укладення кредитного договору, договору позики тощо, у другого з подружжя за певних умов може виникати зобов'язання щодо повернення таких грошових коштів разом із чоловіком/дружиною, який (яка) уклали вказані договори (солідарний боржник), окрім цього, наявність боргових зобов'язань подружжя враховується під час поділу майна в судовому порядку.
Так, у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
Ця позиція прослідковується в низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17 (провадження № 61-25286св18), від 06 березня 2019 року у справі № 754/11103/16-ц (провадження № 61-28144св18), від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц (провадження № 61-26356св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 631/1982/16-ц (провадження № 61-36690св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 607/2831/16-ц (провадження № 61-27855св18) тощо.
При цьому варто врахувати, що відповідно до позиції Верховного Суду при поділі спільної сумісної власності зобов'язання між подружжям не розподіляються, а враховуються (постанова Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17 провадження № 61-25286св18).
Як вбачається з матеріалів справи в період зареєстрованого шлюбу 25 грудня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 7027.20.02.2329, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 211 224,49 грн на строк до 24 грудня 2022 року, який видано для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу GELLY, модель MK CROSS, дата випуску - 2015 року, кузов НОМЕР_3 .
25 грудня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено договору поруки № 7027.20.02.2329/S-1, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов'язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати відсотків та комісій за користування кредитом, пені, штрафів, неустойок) за кредитним договором № 7027.20.02.2329 від 25 грудня 2015 року. Поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором.
Матеріали справи свідчать про те, що заборгованість за вказаним кредитним договором не погашена та станом на 01 січня 2020 року становила 125 248,61 грн.
Звертаючись до суду з вимогами щодо стягнення з відповідачки частини боргу в розмірі 63 330,18 грн, на їх обґрунтування ОСОБА_1 зазначив, що станом на 01 січня 2020 року заборгованість складає 126 660,37 грн, у зв'язку з чим ця сума боргу підлягає поділу.
Однак, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.
За змістом вказаної норми право зворотної вимоги одного із солідарних боржників до інших виникає, коли такий боржник погасив борг повністю.
Саме такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 760/9191/15-ц (провадження № 61-3704св18).
Таким чином, лише в разі повернення боргу, тобто виконавши у такий спосіб і зобов'язання відповідача, позивач має право на отримання відшкодування частини сплачених ним грошових коштів.
Однак, ОСОБА_1 не сплатив в повному обсязі боргові зобов'язання за кредитним договором та наразі ще існує заборгованість, у зв'язку з чим підстав для задоволення цих вимог немає.
Інших вимог, зокрема, щодо стягнення з відповідачки вже сплаченої частини заборгованості, ОСОБА_1 не заявляв.
Доводи ОСОБА_2 про те, що автомобіль, який придбано за кредитні кошти, перебуває у заставі кредитодавця Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», однак судом не залучено в якості третьої особи цей банк, колегія суддів відхиляє, оскільки права Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» внаслідок поділу спільного сумісного майна подружжя жодним чином не порушені.
За таких обставин рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 42 925,00 грн підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено на 33,15%, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 314,02 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
При цьому, апеляційну скаргу ОСОБА_2 також задоволено частково на 66,85%, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 949,94 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Шляхом взаємозаліку зазначених сум з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 635,92 грн (949,94-314,02). У зв'язку з чим оскаржуване рішення і в цій частині підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 липня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 42 925,00 грн - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя в частині стягнення грошових коштів - залишити без задоволення.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 743,22 грн - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 635,92 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повний текст постанови складено 15 грудня 2021 року.