Номер провадження: 22-ц/813/5844/21
Номер справи місцевого суду: 522/11266/17
Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.
Доповідач Заїкін А. П.
02.12.2021 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 522/11266/17
Провадження номер: 22-ц/813/5844/21
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Янковської Ю.Л.,
учасники справи:
-позивач - ОСОБА_1 ,
-відповідачі - 1) Військовий прокурор Південного регіону України, 2) Державна казначейська служба України,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військового прокурора Південного регіону України, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України, Військової прокуратури Південного регіону України на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Чернявської Л.М. о 14 годині 11 хвилині 18 травня 2020 року, повний текст рішення складений 28 травня 2021 року,
встановив:
2. Описова частина
2.1 Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі - 723 200,00 гривень.
ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 26 серпня 1997 р. наказом Міністра оборони України № 420 (по особовому складу) підполковника ОСОБА_1 призначено начальником кафедри військової підготовки Одеської державної академії будівництва та архітектури.
23 лютого 1998 р. співробітниками міліції Центрального РВ ОМУ УМВС України в Одеській області було проведено обшук службового кабінету, особистий обшук ОСОБА_1 та його житла. При цьому, постанови про арешт та проведення обшуку не виносилися, прокурор району про проведення зазначених слідчих дій не був повідомлений. Цього ж дня, 23.02.1998 р., після проведення обшуку ОСОБА_1 було затримано з грубим порушенням вимог ст. 106 КПК України, в редакції 1960 р.. Підтвердженням чого служить рапорт начальника відділення державної служби по боротьбі з економічними злочинами Центрального РВ ОМУ УМВС України в Одеській області майора міліції Копиці В.В. від 23 лютого 1998 р. та протокол затримання від 23.02.1998 р., складений слідчим прокуратури Центрального району м. Одеси та обшуку службового приміщення від 23 лютого 1998 р..
23 лютого 1998 р. прокурором Центрального району м. Одеси було винесено постанову про порушення відносно начальника кафедри військової підготовки Одеської державної академії будівництва та архітектури полковника ОСОБА_1 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 168 КК України (отримання хабаря), в редакції Закону від 28.12.1960 р..
Цього ж дня, слідчим прокуратури Центрального району м. Одеси було винесено постанову про порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 168 КК України, в редакції Закону від 28.12.1960 р..
26 лютого 1998 р., ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 168 КК України, в редакції Закону від 28.12.1960 р..
26 лютого 1998 р., слідчий прокуратури Сакал С.В. виніс постанову про застосування стосовно ОСОБА_1 запобіжного заходу - тримання під вартою, яку було санкціоновано прокурором Центрального району м. Одеси.
У зв'язку з порушенням кримінальної справи, на підставі подання прокурора Центрального району м. Одеси, наказом заступника Міністра оборони України - Командуючого Сухопутними військами (по особовому складу) № 32 від 09.04.1998 р. начальника кафедри військової підготовки Одеської державної академії будівництва та архітектури полковника ОСОБА_1 було відсторонено від займаної посади.
01 червня 1998 р. матеріали кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за підслідністю надійшли до військової прокуратури Південного регіону України.
13 серпня 1998 р. слідчим військової прокуратури полковнику ОСОБА_1 було пред'явлено остаточне обвинувачення у скоєнні тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 168 КК України 1960 р..
28 жовтня 1998 р. обвинувальний висновок у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 був затверджений заступником військового прокурора - начальником слідчого управління та матеріали цієї справи було скеровано до військового суду Південного регіону України для розгляду по суті.
25 грудня 1998 р. вироком військового суду Південного регіону України ОСОБА_1 було визнано винним та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 168 КК України (отримання хабаря), з призначенням покарання у вигляді 5 років позбавлення волі у ВТК посиленого режиму та позбавленням військового звання "полковник".
13 квітня 1999 р. ухвалою № 7-10к99 військової колегії Верховного Суду України, яку постановою від 29.09.1999 р. № 7-34п99 Пленуму Верховного Суду України залишено без зміни, вирок військового суду Південного регіону України від 25.12.1998 р. скасовано. Справу направлено на додаткове розслідування у військову прокуратуру Південного регіону України.
07 грудня 1999 р. начальником відділу військової прокуратури Південного регіону України майором юстиції Звейко М.Я. було винесено постанову про зміну запобіжного заходу тримання під вартою на - підписку про невиїзд, яку санкціоновано заступником військового прокурора Південного регіону України - начальником слідчого управління.
05 серпня 2013 р. органом досудового розслідування прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013170690000023 було внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення ОСОБА_1 , передбаченого ст. 168 ч. 3 КК України 1960 р..
Цього ж дня, 05.08.2013 р., прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу слідчого управління прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Арачковський В.Л. виніс постанову про об'єднання матеріалів досудового розслідування стосовно ОСОБА_1 за № 42013170690000022 та за № 42013170690000023 в одне провадження та об'єднаному кримінальному провадженню було присвоєно № 420121706900000022.
11 грудня 2013 р. старший слідчий прокуратури регіону Макаєв О.О. з порушенням норм чинного КПК України повідомив ОСОБА_1 про підозру в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданої йому влади та службового становища, вчиненого повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
03 лютого 2014 р. у кримінальному провадженні № 42013170690000022 було затверджено та вручено ОСОБА_1 обвинувальний акт.
04 лютого 2014 р. обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42013170690000022 було направлено до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду по суті.
При розгляді судом матеріалів кримінального провадження № 42013170690000022 щодо ОСОБА_1 по суті, прокурори, які підтримували обвинувачення по кримінальному провадженні, протягом значного часу безпідставно не з'являлись до зали судового засідання, у зв'язку з чим обвинувачений ОСОБА_1 вимушений був неодноразово звертатись до військового прокурора Південного регіону України та Приморського районного суду м. Одеси з відповідними скаргами та заявами.
Таким чином, посадові особи військової прокуратури Південного регіону України затягували судовий процес з розгляду матеріалів кримінального провадження № 42013170690000022.
25 листопада 2016 р., прокурор у кримінальному провадженні - прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу військової прокуратури Південного регіону України підполковник юстиції Чорний Олександр Дмитрович, розглянувши матеріали кримінального провадження № 42013170690000022 від 17.07.2013 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, у судовому засіданні заявив, що допитаний в якості обвинуваченого ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав, давши показання, суть яких зводиться до того, що злочину він не вчиняв, неправомірної вигоди (хабаря) не брав, з заявниками щодо передачі хабарів не спілкувався, кримінальна справа є результатом провокації, організованої його заступником полковником ОСОБА_2 , який перебував з ним у неприязних відносинах. Оперативні співробітники міліції, на думку обвинуваченого, вступили у змову із ОСОБА_2 та підкинули йому гроші, організувавши подальше їх вилучення.
В результаті дослідження та аналізу доказів, одержаних та наданих суду в ході судового розгляду, прокурор дійшов переконання, що пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення не підтверджується.
20 грудня 2016 р. прокурор у кримінальному провадженні - прокурор слідчого відділу військової прокуратури регіону Чорний О.Д. у судовому засіданні відмовився від підтримання державного обвинувачення. Виклав мотиви відмови у своїй постанові від 19.12.2016 р., яка була погоджена з заступником військового прокурора Південного регіону України Нєтужиловим Є.В., яку суд долучив до матеріалів кримінального провадження № 42013170690000022.
Окрім усього, у цій постанові прокурора Чорного О.Д. зазначено про допущені органом дізнання суттєві порушення Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» в редакції, яка діяла на 13.02.1998 р., безпідставне заведення оперативно-розшукової справи категорії «ЗАХИСТ» та неправомірне проведення відносно ОСОБА_1 оперативно-розшукової діяльності за умов відсутності для цього достатньої правової інформації.
За таких обставин, прокурор Чорний О.Д. дійшов висновків, що докази, одержані в результаті оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_1 , також є недопустимими, оскільки отримані не у порядку, встановленому КПК України, та не у порядку, встановленому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».
22 грудня 2016 р. Приморський районний суд м. Одеси постановив по справі № 522/1975/14-к ухвалу, якою кримінальне провадження № 42013170690000022 від 17.07.2013 р. на підставі обвинувального акту стосовно ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, закрив на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України - у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
07 березня 2017 р. Приморський районний суд м. Одеси у порядку ст. 380 КПК України постановив ухвалу, якою роз'яснив, що рішення про закриття кримінального провадження ухвалено на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Підстави для відмови від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні № 42013170690000022, наведені прокурором у постанові від 19.12.2016 р., відносяться до реабілітуючих, передбачених п. 2 ч. 2, п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Протягом усього часу перебування під слідством та судом ОСОБА_1 зазнав моральних втрат, страждань внаслідок фізичного та психічного впливу. Позбавлення волі та обмеження в діях призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, позбавлення можливостей реалізації звичок і бажань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого повсякденного життя.
Так, позивач перебував під слідством і судом з 23.02.1998 р. по 22.12.2016 р., тобто 225 місяців та 29 днів, а тому вважає, що з Державного бюджету України, шляхом списання з розрахункового рахунку Державного казначейства України, підлягає стягненню моральна шкода в розмірі - 723 200,00 гривень (Т. 1, а. с. 2 - 12).
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог (у порядку ст. 49 ЦПК України), в якій зазначив, що на час його звернення до суду 20.06.2017 року з позовною заявою, місячний мінімальний розмір заробітної плати з 1 січня 2017 р., відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII було встановлено у розмірі - 3 200 грн..
Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ мінімальна заробітна плата з 1 січня 2020 р. встановлена у розмірі - 4 723 грн.. У зв'язку з чим, з урахуванням постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.12.2015 року (справа № 6-2203цс15) та за умов постановлення по справі судового рішення у 2020 році, розмір відшкодування моральної шкоди повинен становити - 1 062 675 грн. (4 723,00 грн. (мінімальна заробітна плата) х 225 (повні місяці перебування під слідством та судом) (Т. 2, а. с. 145 - 149).
2.2 Позиція сторін в суді першої інстанції
У запереченнях на позовну заяву Масалова П.В. , діюча від імені Державної казначейської служби України, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на те, що позивачем пред'явлено позовну заяву на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у зв'язку з тим, що, як він вважає, наявні реабілітуючи підстави у зв'язку із закриттям кримінального провадження, а тому він має право на відшкодування шкоди за Законом. Проте, з точки зору кримінально-процесуального законодавства всі інші підстави, у тому числі і відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення, передбачена ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України, на підставі якої Приморським районним судом м. Одеси 22.12.2016 по справі №522/1975/14-к була винесена ухвала про закриття кримінального провадження, є нереабілітуючими підставами. Тому, не породжують наслідків у вигляді відшкодування шкоди у відповідності до Закону, а тільки звільняють особу від кримінальної відповідальності.
Відсторонення позивача від посади, з урахуванням інкримінованого йому злочину, було цілком логічними з точку зору кримінально-процесуального законодавства України діючого на той час та не було дією, яка не відповідала вимогам Кримінального процесуального кодексу України. Позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями органу державної влади та тяжкими фізичними та моральними стражданнями, на які посилається позивач, так як позивачем не надано жодних доказів того, що ці фізичні та моральні страждання виникли внаслідок дій відповідачів.
Відповідно, до пункту 3 статті 13 Закону, відшкодування моральної шкоди час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Розміри мінімальної заробітної плати на 2017 рік було установлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» у місячному розмірі: з 1 січня - 3 200,00 гривень. Разом із тим, відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ (набрав чинності з 1 січня 2017 року) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та обітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі - 1 600,00 гривень. У зв'язку з чим, представник Державної казначейської служби України вважає, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової прокуратури Південного регіону Чорного моря, Державної казначейської служби України про стягнення за рахунок коштів державного бюджету України, шляхом списання з казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача моральної шкоди в сумі - 723 200,00 грн., призведе до економічно-необґрунтованих збитків Державного бюджету України та нецільового використання бюджетних коштів, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України» на поточний рік (Т. 1, а. с. 75 - 80).
У запереченнях на позовну заяву Козачук О.О. , діючий від імені військової прокуратури Південного регіону України, просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Посилається на те, що положення ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» містять вичерпний перелік випадків, які надають право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, із якого вбачається, що випадку, який надає право позивачу відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом у разі закриття кримінального провадження на підставі закону про амністію передбачено. Водночас позивачем доказів про завдання моральної шкоди останньому під час розслідування кримінального провадження за ч. 4 ст. 368 КК України після оголошення підозри у період з 11 грудня 2013 року по 22 грудня 2016 року не надано. Доводи позивача про наявність підстав, які надають йому право на відшкодування моральної шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є безпідставними та заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають (Т. 1, а. с. 92 - 96).
У письмовій відповіді на заперечення представника Державної казначейської служби України стосовно позову ОСОБА_1 зазначає, що з матеріалів кримінального провадження від 17.07.2013 р. № 42013170690000022 вбачається, що ОСОБА_1 є потерпілим від арешту та затримання, здійсненого всупереч положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно ця особа має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування моральної шкоди. Причинно-наслідковий зв'язок між діями органу державної влади та тяжкими фізичними та моральними стражданнями позивача не підлягає доказуванню, достатньо самого факту притягнення особи до кримінальної відповідальності. Згідно з вимогами ст. 23 ЦК України (в редакції Закону 2004 р.), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. У зв'язку з чим, заперечення на позов представника відповідача просить вважати необґрунтованими, а зазначені ним вимоги безпідставними (Т. 1, а. с. 100 - 112).
У письмових поясненнях прокурор відділу військової прокуратури Південного регіону України Бескровний М. зазначає, що виконаний позивачем розрахунок розміру моральної шкоди за час його перебування під слідством та судом є необґрунтованим, оскільки всупереч положенням законодавства позивачем при проведенні розрахунку безпідставно враховано час перебування під слідством та судом - 225 місяців, який на думку позивача складається з періоду з 23.02.1998 по 22.12.2016 року, однак це не відповідає дійсності.
Відповідно до Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII Цивільний процесуальний Кодекс викладено у новій редакції, який набрав чинності з 15.12.2017 року. Згідно п. 9 ч. 1 Перехідних Положень (розділ ХІІІ) справи, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу (Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII), розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу (Т. 1, а. с. 123 - 126).
2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 18 травня 2020 року задоволено вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 .
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з розрахункового рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі - 1 062 675 гривень, завдану незаконними діями органів досудового слідства.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 має обґрунтоване законне право на відшкодування моральної шкоди незалежно від вини посадових осіб органів внутрішніх справ у відповідності до приписів ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України, ст. ст. 1, 2 Закону України від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Відносно позивача ОСОБА_1 слідство тривало більше 225 місяців.
З прийняттям рішення про закриття кримінальних справ органом досудового розслідування не було вирішено питання про скасування запобіжного заходу.
По кримінальному провадженню № 42013170690000022 від 17.07.2013 року обвинувальний вирок не винесено. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.12.2016 року кримінальне провадження №42013170690000022 від 17 липня 2013 року на підставі обвинувального акту стосовно ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України - у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Враховуючи обставини справи, характер, обсяг та тривалість страждань позивача, характер немайнових втрат, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди за кожен місяць перебування під слідством і судом у період - з 23.02.1998 р. по 22.12.2016 р. слід стягнути відшкодування моральної шкоди, розмір якої становить - 1 062 675,00 грн. - 225 (місяців) х 4723,00 грн. (мінімальна заробітна плата) (Т. 2, а. с. 162 - 168).
2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги Державної казначейської служби України
В апеляційні скарзі Державна казначейська служба України просить рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 травня 2020 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що: 1) суд першої інстанції помилково ототожнює Державну казначейську службу України з Державним бюджетом України та з особою, яка спричинила шкоду; 2) судом першої інстанції необґрунтовано завищено суму моральної шкоди, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи; 3) відповідно до підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають - наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача, незаконність дій (Т. 2, а. с. 181 - 185).
2.6 Короткий зміст вимог апеляційної скарги Військової прокуратури Південного регіону України
В апеляційні скарзі Військова прокуратура Південного регіону України просить рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 травня 2020 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
2.7 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що: 1) ОСОБА_1 перебував під слідством та судом в період з 23.02.1998 року по 10.03.2000 року, тобто - 24 місяці. Перебував під слідством в період з 23.06.2000 року по 24.10.2000 року, тобто - 4 місяці; 2) розмір відшкодування позивачу моральної шкоди складає - 132 244 = 28 міс. х 4 723 грн.; 3) 10.03.2020 року винесено постанову про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 та цією ж постановою запобіжний захід - підписку про невиїзд скасовано; 4) у подальшому жодний із запобіжних заходів до позивача не обирався; 5) постанова 22.05.2008 року у справі №4-18/08 є належним та достовірним доказом скасування запобіжного заходу; 5) ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у період з 11.12.2013 року по 22.12.2016 року, тобто - 36 місяців. Однак, вказаний період не може бути враховано в розрахунку розміру моральної шкоди, оскільки кримінальне провадження зареєстроване з ініціативи самого позивача та на виконання судового рішення (Т. 2, а. с. 196 - 202).
2.8 Узагальнені доводи позивача в апеляційному суді
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_1 вказує на те, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, у випадках, передбачених чинним законодавством, здійснюється за рішенням суду шляхом стягнення з Державної казначейської служби України певної суми за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь потерпілої особи.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру - не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відносно позивача ОСОБА_1 слідство тривало більше 225 (двісті двадцять п'ять) місяців (Т. 2, а. с. 232 - 236).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу Військова прокуратура Південного регіону України залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_1 вказує на те, що доводи апелянта з посилання на постанову про закриття кримінальної справи від 10.03.2000 року та скасування запобіжного заходу спростовується листом від 03.03.2000 року №25/466.
Заходи забезпечення кримінального провадження були скасовані ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 22.12.2016 року.
Позивач протягом усього часу перебування під слідством і судом свої вини по обвинуваченню не визнавав, особистої згоди на застосування акту амністії та закриття кримінальної справи не давав.
Твердження апелянта про не перебування у період з 24.10.2000 року по 11.12.2013 року позивача під слідством та судом, що його кримінальне переслідування не здійснювалось та особисті права через це не обмежувались, є необґрунтованими, безпідставними та не відповідають обставинам справи.
ОСОБА_1 належить до категорії потерпілого внаслідок незаконного засудження, а тому причинно-наслідковий зв'язок не підлягає доказуванню, достатньо самого факту притягнення особи до кримінального відповідальності (Т. 3, а. с. 31 - 37).
3. Рух справи в суді апеляційної інстанції
07 липня 2020 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею-доповідачем було обрано суддю ОСОБА_5.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 липня 2020 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України було залишено без руху (Т. 2, а. с. 191 - 192).
22 липня 2020 року Військовою прокуратурою Південного регіону України було подано апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2020 року.
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху Державною казначейською службою України подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 липня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України (Т. 2, а. с. 215 - 217).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 липня 2020 року апеляційну скаргу Військової прокуратури Південного регіону України було залишено без руху (Т. 2, а. с. 219 -220).
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху Військовою прокуратурою Південного регіону України подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки.
02.09.2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу (Т. 2, а. с. 232 -236).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 вересня 2020 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Військової прокуратури Південного регіону України на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2020 року. Справа була призначена до розгляду та перебувала у провадженні суду (Т. 2, а. с. 245 - 247).
22.04.2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу (Т. 3, а. с. 31 - 37).
Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 20.07.2021 року №1612/0/15-21 суддю ОСОБА_5 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку.
На підставі цього, керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.
Матеріали цивільної справи передано до канцелярії Одеського апеляційного суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2021 року визначено склад колегії суддів: - головуючий суддя - Заїкін А.П.; - судді Колесніков Г.Я., Вадовська Л.М..
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.08.2021 року вказану справу було прийнято до провадження судді-доповідача Заїкіна А.П. (Т. 3, а. с. 80 - 80 зворотна сторона).
У судовому засіданні прокурор Кришталевич В.М. просив апеляційну скаргу задовольнити.
У судовому засіданні ОСОБА_1 просив апеляційні скарги залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилався на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили, заяв та клопотань не надали.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, неодноразове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, викладення правової позиції сторін у заявах по суті справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3. Мотивувальна частина
3.1 Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши поясненняучасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Військової прокуратури Південного регіону України не підлягає задоволенню, апеляційна скарга Державної казначейської служби України підлягає задоволенню частково.
3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Наказом Міністра оборони України Кузьмук О. (по особовому складу) № 420 від 26 серпня 1998 р. підполковника ОСОБА_1 призначено начальником кафедри військової підготовки Одеської державної академії будівництва та архітектури, ВОС-І0І00І2 (Т. 1, а. с. 13).
23 лютого 1998 року згідно рапорту начальника Центрального РВ Копіци В.В. та відповідної резолюції ОСОБА_9, в ході проведення оперативних заходів ОСОБА_1 затримано, у зв'язку з чим просять дозволу на реєстрацію матеріалів та передачу їх в прокуратуру району для вирішення питання про порушення кримінальної справи.
23 лютого 1998 р. прокурором Центрального району м. Одеси Загороднім В.Г. було винесено постанову про порушення кримінальної справи № 59580005 відносно громадянина ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 168 КК України (в редакції від 28.12.1960 р.) за фактом отримання хабаря від громадянина ОСОБА_6 (Т. 1, а. с. 23).
23 лютого 1998 р. слідчим прокуратури Центрального району м. Одеси Сакал С.В. було винесено постанову про порушення кримінальної справи та об'єднання її з кримінальною справою № 59580005 відносно громадянина ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 168 КК України (в редакції від 28.12.1960 р.) за фактом отримання хабаря від громадянина ОСОБА_7 (Т. 1, а. с. 24).
23 лютого 1998 р. слідчим прокуратури Центрального району м. Одеси Сакал С.В. складено протокол затримання підозрюваного, згідно якого слідчим о 22 годині 00 хвилин в приміщенні прокуратури району затримано в якості підозрюваного у скоєнні злочину, передбаченого ст. 168 ч. 3 КК України ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 22).
23 лютого 1998 року старшим оперуповноваженим Центрального РВ ОМУ УМВС України в Одеській області Віхренко В.Г. було складено протокол затримання та огляду службового приміщення, згідно якого приблизно об 11 годині 35 хвилин ОСОБА_1 був затриманий співробітниками міліції та після чого в присутності понятих був проведений огляд службового приміщення, а також огляд особистих речей ОСОБА_1 (Т. 1, а. с.18 - 21).
26 лютого 1998 року слідчим прокуратури Центрального району м. Одеси Сакал С.В. винесено постанову про залучення в якості обвинуваченого та ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 168 КК України, ч. 3 ст. 168 КК України (Т, 1, а. с. 25).
26 лютого 1998 року слідчим прокуратури Центрального району м. Одеси Сакал С.В. винесено постанову про обрання в якості запобіжного заходу - тримання під вартою, за якою ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід тримання під вартою в СІЗО-1 УВС Одеської області, про що повідомлено під розписку (Т. 1, а. с. 26).
09 квітня 1998 року згідно витягу з наказу заступника міністра оборони України командуючого сухопутними військами (по особовому складу) № 32 від 09.04.1998 року полковника ОСОБА_1 , начальника кафедри військової підготовки Одеської державної академії будівництва та архітектури, увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командувача військ південного оперативного командування у зв'язку з порушенням карної справи (Т. 1, а. с. 27).
21 травня 1998 року згідно листа заступника прокурора Одеської області Військовому прокурору Південного регіону України направлено кримінальну справу за обвинуваченням військовослужбовця ОСОБА_1 за ст. 143 ч. 2, 17, 19, 170 ч. 2 КК України. Строк слідства та тримання під вартою обвинуваченого продовжено до 4 місяців. При цьому, матеріали кримінальної справи № 59980005 в 3-х томах разом з постановою та клопотаннями і скаргами ОСОБА_1 надійшли до військової прокуратури Південного регіону України 01.06.1998 року (Т. 1, а. с. 28).
13 серпня 1998 року старшим слідчим військової прокуратури Південного регіону України Старостіним С.А. винесено постанову про пред'явлення нового обвинувачення ОСОБА_1 в скоєнні злочину, передбаченого ст. 168 ч. 3 КК України (Т. 1, а. с. 29 - 30).
З листа заступника начальника ОМУ УМВС України в Одеській області Саракуци А.М. від 14.10.1998 року № 31/3вх833 вбачається, що 24.02.97 року о 07 годині 30 хвилині був поміщений в ІТУ ОМУ УМВС ОСОБА_1 , 1958 року народження. 27.02.97 року о 15 годині 00 хвилин ОСОБА_1 з особистою справою арештованого був направлений в СІЗО-1 (Т. 1, а. с. 67).
25 грудня 1998 року вироком військового суду Південного регіону України ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 168 ч. 3 КК України, на підставі якої з визнанням ст. 44 та 37 цього ж КК позбавлено його волі строком на 5 років у виправно-трудовій колонії посиленого режиму без конфіскації майна та без позбавлення права займати певні посади або займатись певною діяльністю та позбавлено військового звання "полковник" (Т. 1, а. с. 31 - 33).
13 квітня 1999 року ухвалою № 7-10к99 військової колегії Верховного Суду України, касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 та його захисника задоволено. Вирок військового суду Південного регіону України від 25.12.1998 року відносно ОСОБА_1 скасовано. Справу направлено на додаткове розслідування військовому прокурору Південного регіону. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 залишено без змін - тримання під вартою (Т. 1, а. с. 34 - 35).
29 квітня 1999 року постановою заступника прокурора Південного регіону України - начальника управління Богуцького П.П. встановлено строку тримання під вартою ОСОБА_1 в один місяць з 29 квітня по 29 травня 1999 року (Т. 2, а. с. 23).
03 червня 1999 року першим заступником Генерального прокурора України Середою Г. внесено протест у справі ОСОБА_1 (у порядку нагляду). Ухвалу військової колегії Верховного Суду України від 13 квітня 1999 року про скасування вироку військового суду Південного регіону України від 25 грудня 1998 року стосовно полковника ОСОБА_1 і повернення кримінальної справи на додаткове розслідування військовому прокурору Південного регіону України скасовано. Справу направлено на новий касаційний розгляд в іншому складі суддів (Т. 2, а. с. 24 - 26).
29 вересня 1999 року постановою № 7-34п99 Пленуму Верховного Суду України протест першого заступника Генерального прокурора України залишено без задоволення. Ухвалу військової колегії Верховного Суду України від 13 квітня 1999 року стосовно ОСОБА_1 залишено без зміни (Т. 1, а. с. 36 - 37).
18 жовтня 1999 року постановою заступника військового прокурора Південного регіону України - начальника управління Богуцького П.П. попереднє слідство по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст. 168 ч. 3 КК України відновлено. Створено по справі слідчу групу та встановлено строк досудового розслідування по справі - один місяць, тобто до 18 листопада 1999 року (Т. 2, а. с. 30).
07 грудня 1999 року начальником відділу військової прокуратури Південного регіону України Звейко Н.Я. винесено постанову про зміну міри запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 з тримання під вартою на підписку про невиїзд, що також підтверджується підпискою про невиїзд ОСОБА_1 від 07.12.1999 року, яку відібрав начальник відділу ВППР України (Т. 1, а. с. 38 - 39).
Листом прокурора Одеської області Косюти М.В. від 8.02.2000 року № 04/2-5368-98 повідомлено військового прокурора Південного регіону України Соболева Л.Т., що вивченням матеріалів ОРД підстав вважати, що була провокація дачі хабаря ОСОБА_1 не встановлено (Т. 1, а. с. 56).
26 лютого 2000 року постановою начальника відділу ВП ПРУ Звейко М.Я. перекваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_1 зі ст. 168 ч. 3 КК України на ст. 254 п. «а» КК України (Т. 2, а. с. 33).
14 березня 2000 року листом заступника військового прокурора Південного регіону України - начальника управління Богуцького П.П. № 25/572 до начальника управління кадрів Південного оперативного командування Магас Ю.П. повідомлено, що кримінальна справа відносно полковника ОСОБА_1 10 березня 2000 року закрита за ст. 6 п. 4 КПК України - внаслідок акта амністії. В ході попереднього розслідування по справі його дії перекваліфіковані зі ст. 168 ч. 3 на ст. 254 п. а КК України, оскільки факти отримання хабарів полковником ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження. У зв'язку з чим просив вирішити питання у встановленому порядку про подальше проходження служби полковником ОСОБА_1 відповідно до його штатно-посадової категорії, яку він раніше займав (Т. 1, а. с. 58).
Листом першого заступника військового прокурора Південного регіону України Богуцького П.П. № 25/1339 від 21.06.2000 р. ОСОБА_1 роз'яснено, що в порядку нагляду постанова про закриття кримінальної справи від 10 березня 2000 року скасована. Справа для додаткового розслідування передана в провадження слідчого прокурора відділу військової прокуратури регіону Токарю В.В. (Т. 2, а. с. 36).
23 червня 2000 року першим заступником військового прокурора Південного регіону України Богуцьким П.П. винесено постанову про скасування постанови про закриття кримінальної справи, якою постанова від 10 березня 2000 року про закриття кримінальної справи, як винесену передчасно, скасована. Попереднє слідство по даній кримінальній справі доручено прокурору відділу нагляду за дотриманням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та попереднього слідства військової прокуратури Південного регіону України Токарю В.В. (Т. 2, а. с. 37).
17 жовтня 2000 року постановою прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Токаря В.В. залучено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якості обвинуваченого в скоєнні злочинів, передбачених ст. 254 п. «а» та ч. 2 ст. 143 КК України, про що в порядку ст. ст. 140 і 142 КПК України його повідомлено (Т. 2, а. с. 38 - 40).
23 жовтня 2000 року постановою прокурора відділу ВП Південного регіону України Токаря В.В. кримінальна справа в частині пред'явлення ОСОБА_1 обвинувачення за ст. 143 ч. 2 КК України подальшим провадженням закрита за відсутністю складу злочину (Т. 2, а. с. 41).
24 жовтня 2000 року висновком прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Токар В.В. скарги ОСОБА_1 від 25.09.2000 року про відшкодування йому шкоди направлено на вирішення прокурору Центрального району м. Одеси та роз'яснено, що у випадку спору він в праві подати позов до суду (Т. 1, а. с. 62 - 66).
24 жовтня 2000 року прокурором відділу військової прокуратури Південного регіону України Токар В.В. винесено постанову про закриття кримінальної справи за обвинуваченням полковника ОСОБА_1 у скоєнні діянь, передбачених ст. 254 п. «а» КК України на підставі ст. 6 п. 4 КПК України (Т. 1, а. с. 127 - 137).
18 березня 2008 року заступником голови військового місцевого суду Одеського гарнізону підполковником юстиції Деркачовим О.В. винесено постанову, якою клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на оскарження постанови прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Токая В.В., санкціоновану т.в.о. військового прокурора Південного регіону України підполковником юстиції Богуцьким П.П., про закриття кримінальної справи на підставі ст. 6 п. 4 КПК України стосовно ОСОБА_1 , який звинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ст. 254 п. «а» КК України (в редакції 1960 року) задоволено. Поновлено строк ОСОБА_1 на оскарження даної постанови, а його скаргу від 29 лютого 2008 року розглянути по суті (Т. 1, а. с. 135 - 136).
22 травня 2008 року заступником голови військового місцевого суду Одеського гарнізону підполковником юстиції Деркачовим О.В. винесено постанову, якою скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України радника юстиції Токаря В.В. від 24 жовтня 2000 року, санкціоновану Т.в.о. військового прокурора Південного регіону України підполковником юстиції Богуцьким П.П., про закриття на підставі ст.6 п.4 КПК України кримінальної справи по звинуваченню колишнього начальника кафедри військової підготовки Одеської державної академії будівництва та архітектури полковника ОСОБА_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ст. 254 п. "а" КК України (в редакції Закону 1961 року) скасовано. Матеріали кримінальної справи щодо ОСОБА_1 повернуто військовому прокурору Південного регіону України для відновлення досудового слідства (Т. 1, а. с. 137 - 145).
10 липня 2008 року ухвалою колегії суддів військового апеляційного суду військово-морських сил апеляцію прокурора відділу військової прокурату Південного регіону України Синова Є.Б. задоволено. Постанову судді військового місцевого суду Одеського гарнізону від 18 березня 2008 року про поновлення ОСОБА_1 строку на оскарження постанови про закриття кримінальної справи скасовано. Постанову судді військового місцевого суду Одеського гарнізону від 22 травня 2008 року про скасування постанови прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України від 24 жовтня 2000 року про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого п. "а" ст. 254 КК України 1960 року, на підставі п. 4 ч. 2 ст. 6 КПК України скасовано. Скаргу ОСОБА_1 на постанову прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України від 24 жовтня 2000 року про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого п. "а" ст. 254 КК України 1960 року залишено без задоволення (Т. 1, а. с. 146 - 150).
Ухвалою колегії суддів Військової судової колегії Верховного Суду України касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу військового апеляційного суду Військово-Морських Сил від 10 липня 2008 року скасовано. Справу направлено на новий апеляційний розгляд (Т. 1, а. с. 151 - 153).
21 квітня 2009 року ухвалою колегії суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил постанову судді військового місцевого суду Одеського гарнізону від 18 березня 2008 року про поновлення ОСОБА_1 строку на оскарження постанови про закриття кримінальної справи та Постанову від 22 травня 2008 року про скасування постанови прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України від 24 жовтня 2000 року про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого п. "а" ст. 254 КК України 1960 року, на підставі п. 4 ч. 2 ст. України, залишено без змін, а апеляцію прокурора - без задоволення. Матеріали справи відносно ОСОБА_1 направлено у військову прокуратуру Південного регіону України на додаткове розслідування. (Т. 1, а. с. 235 - 236).
06 травня 2009 року постановою військового прокурора Південного регіону України Фещук М.Г. провадження досудового слідства по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого п. «а» ст.254 КК України (в редакції Закону 1961 року) відновлено. Встановлено строк додаткового слідства по зазначеній кримінальній справі в межах одного місяця з часу прийняття справи до свого провадження - до 6 червня 2009 року. Провадження досудового слідства у вказаній кримінальній справі доручено прокурору-криміналісту відділу військової прокуратури Південного регіону України капітану юстиції Ботнарю С.О. (Т. 1, а. с. 154 - 155).
08 травня 2009 року прокурором-криміналістом відділу військової прокуратури Південного регіону України Ботнарь С.О. винесено постанову про закриття матеріалів кримінальної справи, якою кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ст.254 п. «а» КК України (в редакції Закону 1961 року) закрито на підставі ст. 6 п.2 КПК України, у зв'язку з декриміналізацією за відсутністю складу злочину (Т. 1, а. с. 156 - 164).
04 червня 2009 року заступником начальника Головного управління військових прокуратур-начальником слідчого управління Генеральної прокуратури України Журавель В.О. винесено постанову, якою постанову військового прокурора Південного регіону України Фещука М.Г. про відновлення провадження досудового слідства у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 та встановлення строку додаткового слідства від 6 травня 2009 року скасовано. Постанову прокурора-криміналіста військової прокуратури Південного регіону України Ботнаря С.О. про прийняття кримінальної справи щодо ОСОБА_1 до провадження від 6 травня 2009 року скасовано. Постанову прокурора-криміналіста військової прокуратури Південного регіону України Ботнаря С.О. про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_1 від 8 травня 2009 року скасовано (Т. 1, а. с. 165 - 166).
15 липня 2013 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Капля О.І. скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, пов'язану у невнесенні відомостей про кримінальне провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань задоволено. Зобов'язано прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері виконати вимоги ст.214 КПК України, та внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, які 26.05.2013 року надійшли із заявою ОСОБА_1 про кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 за ст. 254 п. «а» КК України (ред. КК 1960 р.) і проведення подальшого розслідування (Т. 1, а. с. 167 - 169).
На виконання ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 15.07.2013 року, згідно витягу з кримінального провадження № 420131706900000022, 17.07.2013 року було внесено до ЄРДР відомості про те, що з матеріалів кримінальної справи вбачається, що у жовтні 1997 року - лютому 1998 року начальник кафедри військової підготовки Одеської академії будівництва та архітектури полковник ОСОБА_1 вчинив зловживання військовою службовою особою владою та службовим становищем (Т. 1, а. с. 170).
З листа заступника прокурора Південного регіону У країн з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Товбійчук В. слідує, що оскільки кримінальна справа щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 168 КК України 1960 року, в провадженні прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері не перебувала, то підстав для внесення відповідних відомостей до реєстру не вбачалось.
31 липня 2013 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Деруса А.В. скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора задоволено частково, визнано бездіяльність прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері пов'язану у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення неправомірною. Зобов'язано прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, відповідно до ст. 214 КПК України, а також пунктів 6,10 розділу XI «Перехідні положення» КПК України невідкладно внести відповідні відомості про кримінальну справу стосовно заявника за ст. 168 ч.3 КК України (в редакції 1960 року) до ЄРДР. Розпочати розслідування кримінального провадження, яке завершити прийняттям процесуального рішення (документа) відповідно до форм, передбачених ст. 283 КПК України (в редакції 13.04.2012 року) (Т. 2, а. с. 62 - 64).
5 серпня 2013 року, на виконання ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 31.07.2013 року, прокуратурою Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 168 КК України 1960 року (у редакції Закону від 11.07.1995). Розпочато кримінальне провадження №42013170690000023, що підтверджується витягом з кримінального провадження № 42013170690000023, в фабулі якого зазначено, що «23 лютого 1998 року начальник кафедри військової підготовки Одеської академії будівництва та архітектури полковник ОСОБА_1 вчинив одержання хабаря в особливо великому розмірі, поєднане з вимаганням хабаря, про що повідомлено ОСОБА_1 в листі заступника прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Товбійчука В. № 06/2-2955 вих13 від 05.08.2013 року.
05 серпня 2013 року прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Арачковським Віталієм Леонідовичем винесено постанову про об'єднання матеріалів досудового розслідування та об'єднано матеріали досудового розслідування № 42013170690000022 від 17 липня 2013 року за п. «а» ст. 254 КК України (в редакції Закону 1960 року) та за № 42013170690000023 від 5 серпня 2013 року за ч. 3 ст. 168 КК України (в редакції Закону 1960 року) в одне провадження. Об'єднаному кримінальному провадженню присвоєно номер 420121706900000022.
11 листопада 2013 року прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Арачковським В.Л. винесено постанову про закриття кримінального провадження в окремій частині, якою кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 42013170690000022 від 17.07.2013, в частині кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 423 КК України, закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати (Т. 2, а. с. 66 - 72).
11 грудня 2013 року старшим слідчим слідчого відділу слідчого управління прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Макаєвим О.О. повідомлено ОСОБА_1 про підозру в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданої йому влади та службового становища, вчиненого повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (Т. 1, а. с. 40 - 42).
На підтвердження вказаного також надано копію витягу з кримінального провадження № № 42013170690000022 (Т. 1, а. с. 78).
11 грудня 2013 року старшим слідчим слідчого відділу слідчого управління прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Макаєвим О.О. винесено клопотання про застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді особистого зобов'язання з покладенням на підозрюваного обов'язків (Т. 1, а. с. 76 - 77).
12 грудня 2013 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Пислар В.П. клопотання слідчого старшого слідчого СВ СУ прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Макаєва О.О. задоволено. Обрано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та покладено на ОСОБА_1 зобов'язання передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: 1) прибувати за кожною вимогою до органу досудового розслідування та суду; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора, або суду; 3) утриматися від спілкування з особами, які є колишніми працівниками кафедри військової підготовки ОДАБА; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, які дають право на виїзд з України (Т. 2, а. с. 79 - 80).
12 грудня 2013 року листом прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Арачковського В.Л. позивача повідомлено про те, що 11 грудня 2013 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 42013170690000022 в частині вчинення кримінального правопорушення, передбаченого, передбаченого ч. 1 ст. 423 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати (Т. 2, а. с. 65).
24 грудня 2013 року прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Арачковським В.Л. складено повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування, в якому повідомлялось ОСОБА_1 , що досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013170690000022 від 17.07.2013 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, в якому він є підозрюваним, завершено, а зібрані під час розслідування докази є достатніми для складання обвинувального акту, у зв'язку з чим сторонами кримінального провадження відкрито матеріали (Т. 2, а. с. 84).
В подальшому, було встановлено графік ознайомлення сторони захисту з матеріалами кримінального провадження № 42013170690000022 від 17.07.2013 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (Т. 2, а. с. 34 - 35).
03 лютого 2014 року складено та затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42013170690000022 від 17.07.2013 щодо колишнього начальника кафедри військової підготовки Одеської державної академії будівництва та архітектури ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (Т. 1, а. с. 43 - 46).
17 липня 2015 року заступником військового прокурора Південного регіону України полковник юстиції Нетужиловим Євгеном Володимировичем при розгляді матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42013170690000022 від 17 липня 2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України винесено постанову про зміну групи прокурорів для здійснення процесуального керівництва, досудовим розслідуванням (Т. 2, а. с. 85 - 86).
07 листопада 2016 року обвинувачений ОСОБА_1 звернувся до військового прокурора Південного регіону України Якубовського М.В. зі скаргою щодо неявки в судове засідання прокурора військової прокуратури регіону та вжиття заходів належного прокурорського реагування (Т. 1, а. с. 47).
14 листопада 2016 року обвинувачений ОСОБА_1 звернувся до військового прокурора Південного регіону України Якубовського М.В. зі скаргою про усунення фактів порушення процесуальних прав обвинуваченого у кримінальному провадженні та вжиття заходів належного прокурорського реагування щодо їх поновлення (Т. 1, а. с. 48).
18 листопада 2016 року обвинувачений ОСОБА_1 звернувся до заступника голови Приморського районного суду м. Одеси Коваленко В.М. з клопотанням про вжиття заходів належного судового реагування з приводу систематичної неявки прокурорів - державних обвинувачів військової прокуратури Південного регіону України в судове засідання (Т. 1, а. с. 49 - 50).
Як вбачається з наданих позивачем документів, прокурор у кримінальному провадженні № 42013170690000022 від 17.07.2013 року по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 368 КК України ОСОБА_8 звернувся до судді Приморського районного суду м. Одеси з клопотанням про відкладення судового засідання та надання часу для складання та погодження постанов про відмову від підтримання державного обвинувачення на час не менше 15 днів (Т. 1, а. с. 51).
19 грудня 2016 року прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу військової прокуратури Південного регіону України підполковник юстиції Чорним Олександром Дмитровичем прийнято постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні № 42013170690000022 від 17 липня 2013 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (Т. 1, а. с. 52 - 55).
22 грудня 2016 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленко В.М. кримінальне провадження №42013170690000022 від 17 липня 2013 року на підставі обвинувального акту стосовно ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Заходи забезпечення кримінального провадження скасовано (Т. 1, а. с. 59).
07 березня 2017 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленко В.М. роз'яснено, що рішення про закриття кримінального провадження ухвалено на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Підстави для відмови від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні № 42013170690000022, наведені прокурором у постанові від 19.12.2016 р., відносяться до реабілітуючих, передбачених п. 2 ч. 2, п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 284 КПК України (Т. 1, а. с. 60).
13 червня 2018 року ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Абухіна Р.Д. в задоволенні клопотання представника Військової прокуратури Південного регіону України про закриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової прокуратури Південного регіону України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду відмовлено (Т. 1, а. с. 195 - 197).
14 грудня 2018 року ухвалою судді місцевого Приморського районного суду міста Одеси Коваленко В.М. у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Роз'яснено ОСОБА_1 , що він вправі звернутися з вимогами про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідуваним, прокуратури і суду в порядку цивільного судочинства, подавши позовну заяву до суду (Т. 1, а. с. 196 - 199).
28 січня 2019 року ухвалою судді Одеського апеляційного суду Кадегроб А.І. відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 14.12.2018 року про відмову в задоволенні заяви останнього про вжиття заходів щодо усунення порушень законодавства України (Т. 1, а. с. 212 - 213).
3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Відповідно до положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Статтею другою Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..
Разом з тим, судом першої інстанції при стягнені з Державного бюджету України шляхом списання з розрахункового рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, не враховано позицію Великої Палати Верховного суду, викладену у постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16.
3.4 Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційних скаргах
Доводи апелянта, що 10.03.2000 року винесено постанову про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 та цією ж постановою запобіжний захід - підписку про невиїзд скасовано, а у подальшому жодний із запобіжних заходів до позивача не обирався і постанова 22.05.2008 року у справі №4-18/08 є належним та достовірним доказом скасування запобіжного заходу, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебував під вартою з 23 лютого 1998 року по 07 грудня 1999 року.
07 грудня 1999 року начальником відділу військової прокуратури Південного регіону України Звейко Н.Я. винесено постанову про зміну міри запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 з тримання під вартою на підписку про невиїзд, що також підтверджується підпискою про невиїзд ОСОБА_1 від 07.12.1999 року, яку відібрав начальник відділу ВППР України.
Міри запобіжного заходу діяли до 11.12.2013 року, оскільки із пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що міра запобіжного заходу - підписка про невиїзд не була скасована ані судом, ані прокуратурою, ані слідчими, а згідно норм кримінально-процесуального законодавства, запобіжний захід діє до моменту його скасування.
11 грудня 2013 року старшим слідчим слідчого відділу слідчого управління прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Макаєвим О.О. винесено клопотання про застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді особистого зобов'язання з покладенням на підозрюваного обов'язків.
22 грудня 2016 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленко В.М. кримінальне провадження №42013170690000022 від 17 липня 2013 року на підставі обвинувального акту стосовно ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України - у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Заходи забезпечення кримінального провадження скасовано (Т. 1, а. с. 59).
Колегія суддів, як і суд першої інстанції критично ставиться до посилань та наданих копій листа першого заступника військового прокурора Південного регіону України Богуцького П.П. № 25/1339 від 21.06.2000 р., яким ОСОБА_1 роз'яснено, що в порядку нагляду постанова про закриття кримінальної справи від 10 березня 2000 року скасована. Справа для додаткового розслідування передана в провадження слідчого прокурора відділу військової прокуратури регіону Токарю В.В.. При чому, постанову першого заступника військового прокурора Південного регіону України Богуцького П.П. про скасування постанови про закриття кримінальної справи, якою постанова від 10 березня 2000 року про закриття кримінальної справи, як винесену передчасно, скасовано. Попереднє слідство по даній кримінальній справі доручено прокурору відділу нагляду за дотриманням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та попереднього слідства військової прокуратури Південного регіону України Токарю В.В. винесено тільки 23 червня 2000 року, а супровідний лист з повідомленням про скасування постанови складено на два дні раніше, тобто 21.06.2000 р..
Апелянтом не була надана до суду постанова від 10 березня 2000 року, яка була скасована в подальшому, та відсутні будь-які пояснення щодо даних невідповідностей.
Також варто зауважити, що як у листах (відповідях) про постанову від 10 березня 2000 року, так і у постанові про скасування постанови про закриття кримінальної справи від 23 червня 2000 року не йде мова про скасування запобіжних заходів.
Тому, доводи Військової прокуратури Південного регіону України про те, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом в період з 23.02.1998 року по 10.03.2000 року, під слідством в період з 23.06.2000 року по 24.10.2000 року, тобто - 28 місяці, а тому розмір відшкодування позивачу моральної шкоди складає - 132 244 = 28 міс. х 4 723 грн. колегія суддів також відхиляє.
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом в період з 11.12.2013 року по 22.12.2016 року, тобто - 36 місяців, однак вказаний період не може бути враховано в розрахунку розміру моральної шкоди, оскільки кримінальне провадження зареєстроване з ініціативи самого позивача та на виконання судового рішення, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Варто зауважити, що 11 грудня 2013 р. старший слідчий військової прокуратури Південного регіону України Макаєв О.О., за наявністю істотних порушень кримінально-процесуального законодавства та відсутності у справі предметів, які були предметом інкримінованого злочину, повідомив ОСОБА_1 про підозру в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданої йому влади та службового становища, вчиненого повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України
03 лютого 2014 року у кримінальному провадженні від 17.07.2013 № 42013170690000022 було складено та затверджено обвинувальний акт, який 4 лютого 2014 р. для розгляду було спрямовано до Приморського районного суду м. Одеси
Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
За змістом Кримінально-процесуального законодавства України, постанова органу досудового розслідування не є остаточним висновком слідства про винуватість особи у вчиненні діяння, що підпадає під ознаки злочину. Переконання слідчого і прокурора у вчиненні особою злочину не означає доведення її винуватості, яка відповідно до конституційно закріпленого принципу презумпції невинуватості особи, може бути встановлена лише обвинувальним вироком суду.
ОСОБА_1 протягом усього часу перебування під слідством і судом своєї вини по обвинуваченням, пред'явленим військовою прокуратурою регіону, не визнавав.
З матеріалів справи достеменно вбачається, що ОСОБА_1 дійсно перебував під слідством і судом з 23 лютого 1998 р. по 22 грудня 2016 р. тобто - 225 місяців та 29 днів.
Факти перебування Позивача під слідством і судом з 23 лютого 1998 року по 22 грудня 2016
року знайшли своє підтвердження в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2018 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів щодо усунення порушень законодавства України, а також в ухвалі Одеського апеляційного суду від 28 січня 2019 року за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 14.12.2018 року.
Страждання будь-якого виду, як то фізичні, емоційні, психологічні, тощо, спричинені саме звинуваченням особи у вчиненні будь-якого злочину, а враховуючи ситуацію ОСОБА_1 - тяжкого/особливо тяжкого злочину, незалежно від визнання чи невизнання своєї вини у злочині, що інкримінується, є одними з найтяжчих страждань, які лише можуть бути заподіяні органами державної влади, оскільки сильно відбивається на емоційному, фізичному стані особи, а також на її соціальному положенні у суспільстві та її репутації, і призводить до найгірших наслідків, так як один лише факт притягнення до кримінальної відповідальності суттєво звужує та обмежує не тільки права особи, яка притягалась до відповідальності (наприклад: прийняття на роботу у державному органі та й взагалі, зайняття особливо відповідальної посади, та ін.), а й коло спілкування, чим порушує розмірене життя даної особи та позбавляє можливості відновити те становище, яке існувало до притягнення до відповідальності й порушення прав, свобод та законних інтересів особи, тому що оприлюднення інформації про порушення кримінальної справи відносно особи суттєво впливає на суб'єктивне ставлення до обвинуваченої особи та навіть у разі винесення за підсумками виправдувального вироку не поверне вже так би мовити «заплямовану» репутацію цієї особи, яка була до порушення питання про її відповідальність.
Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Згідно положень ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» встановлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 4 723 гривень.
Враховуючи конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань позивача, характер немайнових витрат, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди за кожен місяць перебування під слідством і судом з 23.02.1998 р. по 22.12.2016 р. слід стягнути відшкодування моральної шкоди у розмірі - 1062675,00 грн. = 225 (місяців) х 4723,00 грн. (мінімальна заробітна плата)
Доводи апеляційної скарги Військової прокуратури Південного регіону України не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Колегія суддів приймає доводи апелянта Державної казначейської служби України про те, що суд першої інстанції помилково ототожнює Державну казначейську службу України з Державним бюджетом України та з особою, яка спричинила шкоду, з огляду на наступне.
Статтею 96 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що юридична особа самостійно відповідає по своїм зобов'язанням. Державна (Казначейська служба України є окремою юридичною особою, яка самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, в повному обсязі виконує свої завдання та функції.
Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України, Державна казначейська служба України здійснює казначейське обслуговування Державного бюджету України, а не уособлює Державний бюджет України або державу.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна, як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через
відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Військова прокуратура Південного регіону України (дії посадових осіб яких призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює безспірне списання коштів на підставі рішення суду). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.
Відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення; 3) забезпечення виконання рішення; 4) повернення судового збору; 5) призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат; 6) дата складення повного судового рішення.
При цьому, необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена вище норма не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі №910/23967/16.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з розрахункового рахунку Державної казначейської служби України підлягає зміні.
Доводи апелянта - Державної казначейської служби України, що судом першої інстанції необґрунтовано завищено суму моральної шкоди, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, колегія суддів відхиляє, оскільки по кримінальному провадженню № 42013170690000022 від 17.07.2013 року обвинувальний вирок не винесено. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.12.2016 року кримінальне провадження №42013170690000022 від 17 липня 2013 року на підставі обвинувального акту стосовно ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Страждання будь-якого виду, як то фізичні, емоційні, психологічні, тощо, спричинені саме звинуваченням особи у вчиненні будь-якого злочину, а враховуючи ситуацію ОСОБА_1 - тяжкого/особливо тяжкого злочину, незалежно від визнання чи невизнання своєї вини у злочині, що інкримінується, є одними з найтяжчих страждань, які лише можуть бути заподіяні органами державної влади, оскільки сильно відбивається на емоційному, фізичному стані особи, а також на її соціальному положенні у суспільстві та її репутації, і призводить до найгірших наслідків, так як один лише факт притягнення до кримінальної відповідальності суттєво звужує та обмежує не тільки права особи, яка притягалась до відповідальності (наприклад: прийняття на роботу у державному органі та й взагалі, зайняття особливо відповідальної посади, та ін.), а й коло спілкування, чим порушує розмірене життя даної особи та позбавляє можливості відновити те становище, яке існувало до притягнення до відповідальності й порушення прав, свобод та законних інтересів особи, тому що оприлюднення інформації про порушення кримінальної справи відносно особи суттєво впливає на суб'єктивне ставлення до обвинуваченої особи та навіть у разі винесення за підсумками виправдувального вироку не поверне вже так би мовити «заплямовану» репутацію цієї особи, яка була до порушення питання про її відповідальність.
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, а право на відшкодування такої шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадку закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину. При цьому Законом не визначено будь-яких умов, за яких при відсутності у діянні особи складу злочину, шкода не відшкодовується.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування.
За результатами проведення досудового слідства по кримінальному провадженню № 42013170690000022 від 17.07.2013 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня 2017 року роз'яснено, що підстави для відмови від підтримання державного обвинувачення й подальшого прийняття рішення про закриття кримінального провадження № 42013170690000022, відносяться до реабілітуючих, передбачених п. 2 ч. 2, п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
З прийняттям рішення про закриття кримінальних справ відносно ОСОБА_1 органом досудового розслідування дійсно не було вирішено питання про скасування запобіжного заходу.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України)
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. У самій нормі не зазначено, про які саме права йдеться. Отже, порушення особистих немайнових, може мати наслідком завдання моральної шкоди і, відповідно, стати підставою для позовної вимоги про її відшкодування.
У відповідності до п. п. 6, 11 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року, одночасно з копією повідомлення про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства громадянинові направляється повідомлення, в якому роз'яснюється, куди і протягом якого терміну можна звернутись за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
Для визначення розміру шкоди, переліченої в п. п. 1, 3, 4 ст. 3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутись: 1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України відповідно до цих органів; 2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному порядку до суду, який розглядав справу по першій інстанції; 3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 має обґрунтоване законне право на відшкодування моральної шкоди незалежно від вини посадових осіб органів внутрішніх справ у відповідності до приписів ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України, ст. ст. 1, 2 Закону України від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», оскільки позивач перебував під слідством і судом з 23.02.1998 р. по 22.12.2016 р..
Доводи апелянта, що відповідно до підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювала, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювала, незаконність дій не заслуговують на увагу, оскільки вказані доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Військової прокуратури Південного регіону України є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення. Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає задоволенню частково.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки висновки суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з розрахункового рахунку Державної казначейської служби України не відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає зміні за вищевказаного обґрунтування.
В решті рішення необхідно залишити без змін.
3.6 Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу Військової прокуратури Південного регіону України- залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 травня 2020 року - змінити.
Викласти мотивувальну частину рішення в редакції мотивувальної частини даної постанови.
Викласти резолютивну частину рішення суду першої інстанції в наступній редакції:
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) відшкодування моральної шкоди в сумі - 1 062 675 (один мільйон шістдесят дві тисячі шістсот сімдесят п'ять) гривень, завдану незаконними діями органів досудового слідства.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 13 грудня 2021 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: О. В. Князюк
О. М. Таварткіладзе