16.12.21
22-ц/812/2318/21
Провадження № 22-ц/812/2318/21 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.
16 грудня 2021 року м. Миколаїв
справа № 470/539/21
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого Данилової О.О.,
суддів: Тищук Н.О., Шаманської Н.О.,
переглянувши в апеляційному порядку у спрощеному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики
за апеляційною скаргою
представника ОСОБА_2 - адвоката Бусахіна Олександра Сергійовича
на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області, ухвалене 25 жовтня 2021 року суддею Луста С.А. в приміщенні цього ж суду (повне рішення складено28 жовтня 2021 року),
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позивач зазначав, що 5 серпня 2011 року надав ОСОБА_2 позику у розмірі 66 054,00 грн., що на час укладення угоди складало 8 250 доларів США. Отриману позику відповідачка мала повернути за його вимогою. На підтвердження надання позики та її умов, ОСОБА_2 склала розписку, яка посвідчує передання їй визначеної грошової суми. 27 липня 2021 року він направив відповідачці письмову вимогу про повернення боргу протягом тридцяти днів, яку остання отримала 29 липня 2021 року.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 зобов'язання не виконала та гроші не повернула, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 66 054грн. заборгованості за позикою та 87 246,95 грн. процентів, нарахованих за ставкою НБУ за період з 6 серпня 2011 року до 24 вересня 2021 року.
Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала, посилаючись на те, що розписку складала на вимогу позивача ОСОБА_1 у зв'язку з орендою ним її земельної ділянки. Розписка не містить дати повернення позики та не передбачає сплату процентів. Позивач пропустив позовну давність, правила якої відповідачка просила застосувати.
Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 25 жовтня 2021 року позов задоволено частково, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто за договором позики 88 781,1 грн., з яких 66 054 грн. - основний борг за позикою та 22 727,1 грн. процентів за період з 23 вересня 2018 року до 28 серпня 2021 року. Розподілені судові витрати.
Судове рішення суду мотивовано тим, що з серпня 2011 року між сторонами виникли позикові відносини, зміст яких визначився обов'язком ОСОБА_2 повернути отримані кошти, а також сплатити проценти за правомірне користування грошима у розмірі облікової ставки НБУ. Право на отримання процентів за правилами статті 1048 ЦК позивач має у межах трирічного строку позовної давності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , діючи через представника, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт зазначала, що розписка була написана нею під впливом обману ОСОБА_1 , який обіцяв надати кошти в сумі 66 054 грн. після підписання з ним договору оренди землі. Грошові кошти вона не отримувала. Розписка не містить обов'язку позичальника повернути борг, не зазначено строку повернення боргу, що перешкоджає нарахуванню процентів за користування коштами. Апелянт вважає, що позовна давність мала бути застосована до всіх вимог позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вважаючи судове рішення законним та обґрунтованим, наголошував, що доводи апеляційної скарги суперечать встановленим обставинам. Позивач зазначав, що суд першої інстанції дав вірну правову оцінку змісту розписки від 5 серпня 2011 року, вмотивовано встановив обов'язок відповідачки щодо повернення боргу та сплаті процентів. При цьому суд мав достатні підстави не прийняти до уваги заперечення позичальника щодо безгрошовості цієї угоди з посиланням на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 4 листопада 2021 року в іншій справі.
Відповідно до частини 1 чи 2 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Тому підстав для відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки представника відповідачки - адвоката Бусахіна О.С. не вбачається.
Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За правилами статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі. Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (постанова Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем, зокрема, визначеної грошової суми (частина 2 статті 1047 ЦК) .
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак, у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей (постанови Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16).
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Виходячи з суті позикових правовідносин та відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Тобто позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов (висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14).
Положення частини 1 статті 1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики. Після спливу такого строку право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється, а права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах забезпечує частина 2 статті 625 ЦК (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, пункти 53-54, 90-91).
Загальні положення щодо строків виконання зобов'язань передбачені статтею 530 ЦК. За правилами цієї норми, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час (частина 2).
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 1049 ЦК).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК).
Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
За правилами статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази є належними, якщо вони містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК), допустимими, тобто доводити обставини певними засобами доказування, встановленими законом (стаття 78 ЦПК), достовірними, а саме, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК) та достатніми, тобто які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК).
Судом встановлено, що 5 серпня 2011 року особисто ОСОБА_2 , яка на той час мала прізвище ОСОБА_2 , складено документ під назвою «проста письмова форма договору позики» (далі - Договір), в якому зазначено, що вона позичила у ОСОБА_1 66054 грн., що еквівалентно 8250 доларів США.
Зі змісту Договору також вбачається, що позичальник має зобов'язання повернути позику (пункт 2), має право на дострокове повернення коштів (пункт 3), в заставу передає правовстановлюючі документи на землю (пункт 5), а позикодавець, у разі неповернення, набуває право на примусове стягнення цієї суми (пункт 4) (а.с.30).
27 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про повернення позики у тридцяти денний термін з дня пред'явлення вимоги з посиланням на положення статті 1049 ЦК (а.6).
Вимогу позичальника ОСОБА_2 отримала 29 липня 2021 року (а.с.8).
Грошові кошти відповідачкою не повернуті.
Договір, який має ознаки боргового документу, знаходиться у ОСОБА_1 .
Крім того, судом встановлено, що з 2011 року між сторонами існували орендні відносини щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 5,17 га, яка розташована в межах території Березнегуватської селищної ради та була передана в оренду ОСОБА_1 строком на 49 років.
Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 4 листопада 2020 року за позовом ОСОБА_2 договір оренди було розірвано, стягнуто з ОСОБА_1 орендну плату, а земельну ділянку повернуто власниці (справа №470/104/20).
При розгляді цієї справи суд не взяв до уваги заперечення ОСОБА_1 про те, що отримані ОСОБА_2 від нього кошти у розмірі 66054 грн. мали бути зараховані як орендна плата, та дійшов висновку, що боргові зобов'язання ОСОБА_2 носять іншій характер (а.с77-79).
В судовому засіданні ОСОБА_2 не заперечувала той факт, що отримувала грошові кошти від позивача, але не в повному обсязі, а згодом намагалась віддати їх, але ОСОБА_1 наполягав на поверненні у доларовому еквіваленті (а.с.32).
Встановлені обставини дають підстави для висновку, що з серпня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поряд з орендними відносинами, існували правовідносини, що випливають з договору позики, про що свідчить не тільки назва укладеної сторонами угоди, але і зміст зобов'язань, які взяла на себе відповідачка - повернути отриману суму.
Відсутність у Договорі строків повернення позики, а також отримання 29 липня 2021 року вимоги позикодавця ОСОБА_1 повернути позику покладали на ОСОБА_2 зобов'язання, що випливали з умов договору позики відповідно до статей 1046, 1049 ЦК.
Зобов'язань щодо повернення боргу у тридцяти денний строк ОСОБА_2 не виконала, і цей факт в суді не заперечувала.
Отже, висновки суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 66054 грн. боргу за договором позики відповідають обставинам справи та вимогам цивільного законодавства.
Обгрунтованим є і висновок суду щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК та з урахуванням правил позовної давності
Розрахунок процентів в межах строку позовної давності відповідно до частини 4 статті 267 ЦК наведений судом у мотивувальній частині судового рішення.
Заперечень щодо правильності розрахунку процентів апеляційна скарга не містить.
Таким чином, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_2 загальної суми заборгованості, в тому числі і процентів за період з 23 вересня 2018 року по 28 серпня 2021 року, в розмірі 88 781,1 грн.
Водночас, не можуть вважатись переконливими посилання апелянта на те, що розписка від 5 серпня 2011 року не містить обов'язку ОСОБА_2 повернути кошти.
Такий обов'язок випливає як з назви, так і зі змісту Договору, оскільки сторонами узгоджувались місце повернення, можливість дострокового повернення, а також права позикодавця у випадку неповернення коштів.
Не можна погодитись і з твердженням апелянта про безгрошовість угоди.
Так, відповідно до статті 1051 ЦК позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Безгрошовість Договору спростовується доказами, наведеними вище, в тому числі і поясненнями самої ОСОБА_2 як при розгляді цієї справи (а.с.32), так і при розгляді цивільної справи №470/104/20.
Не доведено належними та допустимими доказами і факт укладення договору під впливом обману.
Правочин може бути визнано вчиненим під впливом обману (статті 230 ЦК) у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину і його наявність має довести особа, яка діяла під його впливом. Обман щодо мотивів не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів (пункт 20 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Таких обставин в даній справі не встановлено.
Вимог про визнання Договору недійсним ОСОБА_2 не заявляла.
Не можна погодитись і з доводами апеляційної скарги про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності до всіх вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 261 ЦК перебіг позовної давності для позивача почався з дня закінчення тридцятиденного строку з моменту отримання відповідачкою вимоги, тобто з 28 серпня 2021 року, а тому, звернувшись до суду у вересні 2021 року, ОСОБА_1 дотримався строку, передбаченого статтею 257 ЦК. Оскільки нарахування процентів за користування позиченими коштами носить щомісячний характер, то в межах строку позовної давності є вимоги про сплату процентів, нарахованих з 23 вересня 2018 року.
Посилання апелянта про сплив позовної давності щодо всіх позовних вимог пов'язане з невірним тлумаченням правил позовної давності та визначенням початку перебігу цих строків.
Таким чином, апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального та процесуального права. Підстав для скасування судового рішення апеляційний суд не вбачає.
Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бусахіна Олександра Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 25 жовтня року залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.О.Данилова
Судді: Н.О. Тищук
Н.О.Шаманська
повну постанову складено 16 грудня 2021 року