Справа № 643/18849/21
Провадження № 2-а/643/245/21
14.12.2021 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді: Новіченко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Московського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач), в якому просить суд:
- поновити строк на подання адміністративного позову;
- скасувати постанову інспектора 4 батальйону 5 роти УПП в Харківській області лейтенанта поліції Песікова Б.Г. серії ЕГА № 438363 від 29.09.2021 про притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги посилався на те, що постанова серії ЕГА № 438363 від 29.09.2021 є незаконною та необґрунтованою, оскільки винесена із порушенням норм Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Крім того, просив поновити строк для подання адміністративного позову посилаючись на те, що оскаржувану постанову він отримав лише 18.10.2021 року.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01.11.2021 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків. Вказані недоліки усунені у встановлений судом строк.
Ухвалою Московського районного суду від 22.11.2021 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі № 643/18849/21, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 30.11.2021 року.
30.11.2021 року судове засідання відкладено на 14.12.2021 року у зв'язку з неявкою сторін.
У судове засідання 14.12.2021 року сторони не з'явились, належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.
За правилами ч. 1 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Позивач надіслав до суду заяву, відповідно до змісту якої просить суд проводити судове засідання за його відсутності.
Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву не подав.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи вищевказане, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.
Згідно з ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів (абз. 2 ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА № 438363 від 29.09.2021, винесеної інспектором 4 батальйону 5 роти управління патрульної поліції в Харківській області лейтенантом поліції Песіковим Б.Г., позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 255, 00 грн.
Склад адміністративного правопорушення полягав в тому, що 29.09.2021 року за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 у нічний час увімкнув пральну машину, яка заважала сусідам, чим порушив вимоги ст. 24 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Означену постанову позивач вважає незаконною, винесеною з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку чим звернувся до суду з даним позовом.
Крім того, просив поновити строк для подання адміністративного позову посилаючись на те, що оскаржувану постанову він отримав лише 18.10.2021 року.
Відповідно ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Враховуючи підстави позивача для поновлення пропущеного процесуального строку, зазначені у позовній заяві, суд дійшов висновку про задоволення означеного клопотання та поновлює позивачу пропущений процесуальний строк звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від п'яти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і накладення штрафу на посадових осіб та громадян - суб'єктів господарської діяльності - від п'ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, преамбулою Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон) передбачено, що цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.
Положеннями статті 4 Закону передбачено, що громадяни мають право на:
- безпечні для здоров'я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;
- участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;
- відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;
- достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.
Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
Зі змісту статті 5 закону вбачається, що громадяни зобов'язані:
- піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;
- брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;
- проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;
- виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
- виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
З аналізу спірної постанови відповідача вбачається, що позивача притягнуто за порушення ст. 24 Закону, а саме: у нічний час увімкнув пральну машину, яка заважала сусідам.
Статтею 24 Закону регламентовано питання захисту населення від шкідливого впливу шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів. Так, згідно вказаної статті, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-яких видів діяльності з метою відвернення і зменшення шкідливого впливу на здоров'я населення шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів зобов'язані:
- здійснювати відповідні організаційні, господарські, технічні, технологічні, архітектурно-будівельні та інші заходи щодо попередження утворення та зниження шуму до рівнів, установлених санітарними нормами;
- забезпечувати під час роботи закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу, культури, при проведенні концертів, дискотек, масових святкових і розважальних заходів тощо рівні звучання звуковідтворювальної апаратури та музичних інструментів у приміщеннях і на відкритих площадках, а також рівні шуму в прилеглих до них жилих і громадських будівлях, що не перевищують рівнів, установлених санітарними нормами;
- вживати заходів щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, в таких приміщеннях і на таких територіях (захищені об'єкти):
1) жилих будинків і прибудинкових територіях;
2) лікувальних, санаторно-курортних закладів, будинків-інтернатів, закладів освіти, культури;
3) готелів і гуртожитків;
4) розташованих у межах населених пунктів закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу;
5) інших будівель і споруд, у яких постійно чи тимчасово перебувають люди;
6) парків, скверів, зон відпочинку, розташованих на території мікрорайонів і груп житлових будинків.
Шум на захищених об'єктах при здійсненні будь-яких видів діяльності не повинен перевищувати рівнів, установлених санітарними нормами для відповідного часу доби.
У нічний час, із двадцять другої до восьмої години на захищених об'єктах забороняються гучний спів і викрики, користування звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проведення салютів, феєрверків, використання піротехнічних засобів.
З огляду на суд зазначає, що саме перевищення санітарних норм шумом, який утворився під час роботи пральної машинки, підлягає доведенню шляхом здійснення відповідних замірів.
Разом з тим, положеннями статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Суд зазначає, що виключно за наявності належних та достатніх доказів вчинення певною особою правопорушення, така особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності.
Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не надано належних доказів вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При цьому, суд враховує, що постанова у справі про адміністративне правопорушення, виходячи з положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, сама по собі не є доказом у справі про адміністративне правопорушення та не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, а є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке приймається ним на підставі оцінки доказів у справі про адміністративне правопорушення.
Враховуючи наведене, постанову у справі про адміністративне правопорушення, яка надана позивачем, суд не може визнати належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а.
Отже, відповідачем не виконано обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого рішення (постанови).
Крім того, суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
Дана позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 524/6159/16-а.
Крім того, згідно зі ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Юридична природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Положеннями ст. 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
З урахуванням цього, при вирішенні даної справи суд виходить з принципу презумпції невинуватості особи, яка притягається до відповідальності.
Враховуючи викладене, оскільки відповідачем, всупереч вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано жодних належних і допустимих у розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказів, які б підтверджували правомірність винесення оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та не спростували тверджень позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, суд дійшов висновку про недоведеність складу адміністративного правопорушення в діях позивача.
Відповідно до ч. 3. ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про скасування постанови серії ЕГА від 29.09.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення, винесеної інспектором 4 батальйону 5 роти УПП в Харківській області лейтенантом поліції Песіковим Б.Г.
Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2, 72, 77, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Поновити строк для звернення ОСОБА_1 з адміністративним позовом до суду.
2. Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови задовольнити.
3. Скасувати постанову серії ЕГА від 29.09.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення, винесену інспектором 4 батальйону 5 роти УПП в Харківській області лейтенантом поліції Песіковим Б.Г.
4. Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
6. Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду у встановленому порядку протягом 10 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
7. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
8. Відповідач: Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції (м. Харків, вул. Шевченка, буд. 315-А).
Повне рішення складено 14.12.2021 року.
Суддя Н.В. Новіченко