07 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 910/8882/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
та представників
ОГП: Грищенко М.А.,
позивача: не з'явилися,
відповідача: Гасяк Я.В. (присутній в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Львівської міської ради
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021
у справі № 910/8882/20
за позовом Заступника прокурора Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради
до Львівської обласної ради
про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та припинення права власності,
Заступник керівника прокуратури Львівської області (змінено назву юридичної особи на Львівська обласна прокуратура) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) в інтересах держави в особі Львівської міської ради (далі - Львівська міськрада) до Львівської обласної ради (далі - Львівська облрада) про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та припинення права власності.
На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що Господарський суд міста Києва рішенням від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 23.09.2019 та Верховним Судом постановою від 14.01.2020, визнав недійсним в частині п. 6 рішення Львівської облради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" (далі - рішення від 26.02.2008 № 477). Стверджував, що видані Львівською облрадою на спірні об'єкти нерухомого майна на підставі вказаного рішення свідоцтва про право власності мають бути визнані в судовому порядку недійсними. Зазначив, що підлягає скасуванню державна реєстрація права власності за Львівською обласною радою на спірні об'єкти нерухомого майна та відповідні записи про право власності.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 (суддя Зеленіна Н.І.) у справі № 910/8882/20 позов задоволено повністю. Суд визнав недійсними свідоцтва про право власності, скасував державну реєстрацію права власності та записи про право власності з одночасним припиненням права власності.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 (судді Зубець Л.П. - головуючий, Алданова С.О., Мартюк А.І.), рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі рішення від 26.02.2008 № 477 (з подальшими змінами та доповненнями, внесеними рішеннями Львівської облради від 02.12.2008 № 767 та від 30.06.2009 № 937) Львівською облрадою видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно: серії САС № 907792 від 04.02.2010; серії САС № 907788 від 04.02.2010; серії САС № 907790 від 04.02.2010
На підставі вказаних свідоцтв про право власності на нерухоме майно Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєстровано право спільної власності територіальних громад Львівської області за Львівською облрадою, на об'єкти нерухомого майна, вказані у свідоцтвах про право власності на нерухоме майно.
Господарський суд міста Києва рішенням від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 23.09.2019 та Верховним Судом постановою від 14.01.2020, визнав недійсним рішення Львівської облради від 26.02.2008 № 477 в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради.
Судовими рішеннями у справі № 910/3581/17 встановлено факт перебування спірного майна у комунальній власності територіальної громади м. Львова, відсутність волевиявлення власника на його відчуження на час прийняття рішення Львівської облради від 26.02.2008 № 477 та прийняття такого рішення з порушенням законодавства, яке регулює правовідносини щодо підстав і порядку набуття права власності.
З огляду на визнання у судовому порядку рішення Львівської облради від 26.02.2008 № 477 в ч. п. 6 недійсним, то свідоцтва про право власності, якими посвідчено право власності Львівської обласної ради на нерухоме майно, видані на підставі вказаного рішення Львівської облради, на думку прокурора, підлягають визнанню недійсними, оскільки є похідними від визнаного недійсним рішення Львівської облради.
Також, на думку прокурора, підлягають скасуванню державна реєстрація права власності за Львівської обласною радою на об'єкти нерухомого майна та відповідні записи про право власності.
Щодо подання цього позову в межах позовної давності, то прокурор з посиланням на приписи ст. 264 ЦК України зазначив, що рішення апеляційної інстанції у справі № 910/3581/17 за позовом Львівської міської ради до Львівської облради про визнання незаконним та скасування рішення Львівської облради від 26.02.2008 № 477 в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради (яке було підставою для видачі оспорюваних свідоцтв про право власності на нерухоме майно), набрало законної сили 23.09.2019, предметом спору у справі № 910/3581/17 була лише частина вимог, право на які має позивач.
Позивач визнав факт бездіяльності Львівської міської ради щодо звернення з позовом до суду про визнання недійсними спірних свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності за Львівською облрадою на спірне нерухоме майно та записів про право власності, що зумовило звернення прокурора з цим позовом до суду. Позивач підтримав позовну заяву прокурора у повному обсязі.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції рішення мотивував тим, що право власності на спірне нерухоме майно належить позивачу, що вбачається з обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 910/3581/17, за наслідками розгляду якої визнано недійсним рішення Львівської облради від 26.02.2008 № 477 в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради. Попри наявність вказаного судового рішення, Львівською міськрадою не вживались достатні заходи на поновлення прав територіальної громади щодо повернення зазначених об'єктів нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади м. Львова. Отже, бездіяльність Львівської міськради, яка полягає у незверненні до суду з позовом про визнання недійсними спірних свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності за Львівською облрадою на спірне нерухоме майно та записів про право власності, свідчить про нездійснення цим органом захисту інтересів територіальної громади (великої кількості громадян) у сфері захисту права комунальної власності, які у цьому випадку збігаються з інтересами держави, що має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень та підтверджує наявність підстав для звернення прокурора з позовом до суду.
Суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що прокурором позов подано в межах трирічної позовної давності через те, що перебіг позовної давності на звернення з даним позовом до суду почався з 23.09.2019 (дата набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17).
Суд апеляційної інстанції при відмові у задоволенні позовних вимог виходив із того, що прокурор не навів та не довів поважності причин пропуску позовної давності у цій справі, а тому у суду відсутні підстави для захисту порушеного права через сплив позовної давності. Суд зазначив, що у рішенні Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17 встановлені преюдиційні обставини про обізнаність Львівської міськради про реєстрацію права власності за Львівською облрадою на спірні об'єкти нерухомого майна із січня 2017 року, а саме з листа Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міськради від 16.01.2017 № 4-2302-36. В силу приписів ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з 16.01.2017 почався перебіг позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права Львівської міськради з вимогами, заявленими у цій справі. Отже, 16.01.2020 сплив строк, в межах якого Львівська міськрада могла звернутися до суду з вимогами, заявленими у даній справі для захисту свого цивільного права (ст. 256 ЦК України).
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду Львівська міськрада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
На обґрунтування підстав касаційного оскарження Львівська міськрада посилається на те, що судом апеляційної інстанції не застосовано норми ст. 75 ГПК України всупереч правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 910/2039/18. Також зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано ст. 256 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 02.09.2014 у справі № 915/1437/13 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції повністю проігноровано необхідність врахування обставин щодо поважності причин пропуску позовної давності, які були встановлені судовими рішеннями у справі № 910/3581/17. Отже, судом апеляційної інстанції не було застосовано норми ч. 4 ст. 75 ГПК України всупереч висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо особливостей визнання обставин преюдиційними.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.12.2021 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 01.12.2021.
Львівська облрада 24.11.2021 подала відзив на касаційну скаргу (отриманий Судом 26.11.2021), в якому остання заперечує проти доводів касаційної скарги та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін.
Також 03.12.2021 на адресу Касаційного господарського суду від Заступника керівника Львівської обласної прокуратури надійшов відзив (поданий 30.11.2021), в якому прокурор підтримує вимоги касаційної скарги.
Перевіривши доводи та аргументи, викладені у касаційній скарзі, з урахуванням відзивів на касаційну скаргу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження, з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як свідчить зміст п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, право касаційного оскарження судових рішень належить зокрема учасникам справи у разі підтвердження ними наявності зазначеної ними підстави касаційного оскарження судових рішень, зокрема, неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у пункті 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що посилання Львівської міськради на незастосування судом апеляційної інстанції положень ст. 75 ГПК України всупереч правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 910/2039/18, а також ст. 256 ЦК України всупереч правовим висновкам Верховного Суду України, викладених у постанові від 02.09.2014 у справі № 915/1437/13, не може бути виключною правовою підставою для касаційного оскарження судового рішення, оскільки постанови у вказаних справах ухвалені за іншої фактично - доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у них з огляду на таке.
Львівська міськрада посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1345/17, предметом спору в якій було стягнення безпідставно здійснених виплат у вигляді дивідендів особам як учасникам товариства на підставі ст. 1212 ЦК України, та не розглядалося питання скасування свідоцтв про право власності, державної реєстрації права власності та записів про право власності. Тобто фактичні обставини справи № 917/1345/17 є відмінними від обставин справи № 910/8882/20.
Також Верховний Суд не може взяти до уваги посилання Львівської міськради на те, що господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 907/29/19 (за позовом про визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності), оскільки, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд касаційної інстанції зазначив, що права позивача оскаржуваними рішеннями про реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки не порушені. Отже, зазначена справа, на яку посилається скаржник, суттєво відрізняється предметом позову та установленими фактичними обставинами від справи, яка розглядається. Відмінність установлених фактичних обставин у справі, що розглядається, та справі № 907/29/19 свідчить про неподібність правовідносин.
Причиною виникнення спору у справі № 910/2039/18 було визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, натомість у справі, яка розглядається, предметом розгляду було визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та записів про право власності. Отже, висновки щодо застосування норм права, які викладені у справі № 910/2039/18 та на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
Крім того, у справах № 917/1345/17, № 907/29/19 та № 910/2039/18 Верховний Суд у судових рішеннях застосовував як преюдицію обставини, встановлені в інших справах, однак вони не стосувалися питання поважності причин пропуску позовної давності. За таких обставин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у зазначених справах, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у цій справі.
Отже, проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 917/1345/17, № 907/29/19 та № 910/2039/18, на які посилається Львівська міськрада як на підставу касаційного оскарження згідно з приписами п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України судових рішень, прийнятих у цій справі, суд касаційної інстанції зазначає, що вони ухвалені за неподібних правовідносин стосовно обставин цієї справи, з огляду на іншу фактично - доказову базу за інших, поданих сторонами й оцінених судами, доказів, залежно від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення. Таким чином, правові висновки, на які посилається скаржник, є нерелевантними для цієї справи.
Водночас у справі № 915/1437/13 предметом позову було визнання недійсним договору іпотеки. При цьому Верховний Суд України зазначив, що порушення сторонами вимог ст.ст. 5, 18 Закону України "Про іпотеку" було допущено саме в момент укладення спірного договору іпотеки, і саме в цей момент позивач повинен був знати про те, що в силу положень зазначеного Закону майнові права на об'єкт незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки. У той час як у справі, яка розглядається, предметом позову є скасування свідоцтв про право власності, державної реєстрації права власності та записів про право власності з підстав визнання недійсним рішення Львівської обларади від 26.02.2008 № 477, тому правовідносини у цих справах не є подібними.
Також, у справі № 915/1437/13 Верховним Судом України скасована постанова Вищого господарського суду України з направленням справи на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду України у такій справі та в судових рішеннях у них. За результатами нового розгляду цієї справи фактично - доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами обставин і доказів у цій справі, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в ній (аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1886/18 та від 26.05.2020 у справі № 922/2776/19).
Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/8882/20.
Доводи скаржника щодо правової невизначеності спірного майна не обґрунтовані підставами відкриття касаційного провадження, у зв'язку з чим Верховним Судом не розглядаються.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на викладене, враховуючи, що підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, касаційне провадження в цій справі підлягає закриттю на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 234, 235, 287, 296, 326 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у справі № 910/8882/20 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.