Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3542/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гадірову Туралу Рафіг огли
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейніен Кепітел Білдинг" (61166, м. Харків, вул. Серпова, буд. 4-В)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Сіті" (62403, Харківська обл., смт. Бабаї, вул. Вторчерметівська, буд. 4)
про визнання недійсним договору.
за участю
представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - Залеська А.С., ордер серія АН № 1045793 від 20.09.21.
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейніен Кепітел Білдинг" до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Сіті" про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав №52/2 від 28.08.2018 р.
Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складається із витрат зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 68500,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.09.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.09.2021 о 12:20.
21.09.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано клопотання про відкладення судового засідання (вх. №22086).
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 21.09.2021 задоволено клопотання відповідача про відкладення судового засідання та підготовче засідання відкладено на 19.10.2021 об 11:15.
27.09.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №22507), який досліджено та долучено до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 19.10.2021 відкладено підготовче засідання на 26.10.2021 о 12:40.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.11.2021 об 11:45.
16.11.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано клопотання про перенесення судового засідання (вх. №26938).
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 16.11.2021 задоволено клопотання відповідача про перенесення судового засідання та розгляд справи по суті відкладено на 09.12.2021 о 12:30.
Позивач у призначені судові засідання 21.09.2021, 19.10.2021, 26.10.2021, 16.11.2021, 09.12.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судових засідань був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення. Окрім того, позивач у строк, встановлений судом не подав до суду відповідь на відзив, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ст. 166 ГПК України.
Відповідач у призначене судове засідання 09.12.2021 з'явився, проти позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити в задоволенні позову.
Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 09.12.2021 на підставі ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши заперечення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, господарським судом встановлено наступне.
28.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкрейніен Кепітел Білдинг" (надалі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Сіті" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №52/2 (надалі - договір).
У статті 1 договору сторони визначили, що майнові права - всі речові права на об'єкт нерухомості, які передаються у приватну власність покупця за договором, а також всі необхідні документи для оформлення права користування частиною земельних ділянок (кадастровий номер 6310136300:07:006:0050 та кадастровий номер 6310136300:07:006:0051) для експлуатації об'єкту нерухомості в межах, вказаних у додатку №5 до договору, що розташована по вулиці Серповій, 4 в місті Харкові, для експлуатації та обслуговування об'єкту нерухомості та об'єкта будівництва.
Об'єкт будівництва у договорі розуміється у наступному значенні - блок громадського призначення у складі комплексу будівництво житлових будинків та об'єктів торгово-адміністративного та соціально-культурного призначення з підземною парковкою (II, III черги будівництва) по вул. Серповій, 4 у м. Харкові (II черга) на земельних ділянках (кадастровий номер 6310136300:07:006:0050 та 6310136300:07:006:0051), які надані в оренду для будівництва житлових будинків та об'єктів торгово-адміністративного та соціально-культурного призначення з підземною парковкою та реконструкції нежитлової будівлі літ. "Я-7" під адміністративну будівлю з торговельними приміщеннями по вул. Серповій, 4 в місті Харкові до 31 грудня 2016 року (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації). Право користування зазначеними земельними ділянками підтверджується Договором оренди землі від 25 липня 2013 року (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права EEO 462880 від 04 грудня 2014 року, інд. №30432269, реєстраційний №518434663101, виданий Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права EEO462883 від 04 грудня 2014 року, інд. №30437595, реєстраційний номер №518504663101, виданий Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області.) Замовником будівництва об'єкта будівництва виступає продавець, який особисто несе відповідальність перед підрядниками та іншими третіми особами.
Об'єкт нерухомості - складова та невід'ємна частина об'єкту будівництва, яка виражена у вигляді нежитлових приміщень та інших об'єктів нерухомого майна в об'єкті будівництва, спорудження яких здійснює продавець. Характеристика об'єкта нерухомості та інформація, яка його ідентифікує, міститься в додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною. Опис об'єкта нерухомості, в тому числі стан, якому об'єкт нерухомості буде відповідати на момент передачі його покупцю, міститься в додатку №2 до договору.
Відповідно до умов п. 2.1. договору, продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України та інших актів законодавства України. Сторони погодили, що при передачі майнових прав на об'єкт нерухомості до покупця також переходить пропорційна частка у праві спільної сумісної власності на місця загального користування (сходові клітки, коридори загального користування, ліфтова шахта тощо) в об'єкті будівництва.
Пунктом 4.1.1. Договору передбачено, що покупець зобов'язаний вчасно та на умовах договору здійснювати оплату вартості майнових прав на об'єкт нерухомості.
Умовами п. 5.1. Договору сторони визначили, що загальна ціна майнових прав на об'єкт нерухомості на дату укладення договору складає 38990000 гривень, у тому числі ПДВ, за весь об'єкт нерухомості, визначений у п. 2.1. договору, додатку №1 та додатку №2 до договору. Сторони домовились, що графік оплати вартості майнових прав на об'єкт нерухомості покупцем, який є додатком №4 до договору обумовлений графіком виконання зобов'язань продавцем, який передбачений додатком №3 до договору.
Відповідно до умов п. 5.2. договору, покупець зобов'язується сплатити грошові кошти в розмірі, встановленому пунктом 5.1. договору, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок продавця за графіком виконання зобов'язань покупцем вказаним у додатку №4 до договору.
Пунктом 7.1. договору сторони визначили, що договір діє з дня його підписання та скріплення печатками сторін і до 31 грудня 2020 року, а в частині виконання зобов'язань за договором - до належного та повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Додатковою угодою №1 від 10.05.2019 до договору купівлі-продажу майнових прав №52/2 від 28.08.2018 сторони погодили викласти п. 5.1. договору в наступній редакції: "5.1. Загальна ціна майнових прав на об'єкт нерухомості на дату укладення договору складає 42571615,40 гривень, у тому числі ПДВ, за весь об'єкт нерухомості, визначений в пункті 2.1. цього договору, Додатку №1 та Додатку №2 до цього договору. Сторони домовились, що графік оплати вартості майнових прав на об'єкт нерухомості покупцем який є Додатком №4 до цього договору обумовлений графіком виконання зобов'язань продавцем, який передбачений Додатком №3 до цього договору."
Окрім того, сторони дійшли згоди викласти у новій редакції Додатки №1, 4 до договору купівлі-продажу майнових прав №52/2 від 28.08.2018, а саме: додаток №1 "Характеристика об'єкту нерухомості" та додаток №4 "Графік виконання зобов'язань покупцем".
Звертаючись з даним позовом до суду позивачем вказано, що фінансування та оплата будівництва об'єкту нерухомості за договором купівлі-продажу майнових прав №52/2 від 28.08.2018 здійснювалась відповідачем напряму шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача відповідно до умов п. 5.2. договору без використання вичерпного переліку, вказаних у ч. 3 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", способів фінансування та інвестування об'єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів. Поряд з цим зазначено, що купівля-продаж майнового права є неможливою, оскільки на момент передачі такого права за договором купівлі-продажу майнових прав №52/2 від 28.08.2018, такого права не існувало та є необоротоздатним.
Таким чином, на думку позивача, зміст договору купівлі-продажу майнових прав №52/2 від 28.08.2018 суперечить вимогам Закону України "Про інвестиційну діяльність", що є порушенням частини 1 статті 203 ЦК України та слугує підставою для визнання зазначеного договору недійсним.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із частиною 1 статтею 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Таким чином, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
В силу частин першої - третьої, частини п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При цьому статтею 204 ЦК України гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Наведена презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
За частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: незаконність змісту правочину; недотримання форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду України від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі №6-806цс16 тощо.
З огляду на наведене, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних правових наслідків.
За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до статті 177 та пункту 1 частини 1 статті 181 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. До нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Статтею 190 Цивільного кодексу України передбачено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частинами 2, 3 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В обґрунтування позовних вимог позивачем вказується, що під час укладення спірного договору купівлі-продажу майнових прав № 52/2 від 28.08.2018 було порушено вимоги частини 3 статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", оскільки вказана норма передбачає, що інвестування та фінансування будівництва об'єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових корпоративних облігацій, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об'єктів визначаються виключно законами.
Натомість зазначене позивачем твердження в обґрунтування наявності підстав для визнання договору купівлі-продажу майнових прав № 52/2 від 28.08.2018 недійсним не відповідає обставинам справи та ґрунтується на довільному тлумаченні норм права, оскільки вказана норма встановлює обмеження лише щодо інвестування та фінансування будівництва об'єктів житлового будівництва.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що предметом договору купівлі-продажу майнових прав № 52/2 від 28.08.2018 є купівля-продаж майнових прав на об'єкт нерухомості, яким є складова та невід'ємна частина об'єкту будівництва, яка виражена у вигляді саме нежитлових приміщень та інших об'єктів нерухомого майна в об'єкті будівництва, спорудження яких здійснює продавець.
Із характеристики об'єкту нерухомості як додатку №1 до договору купівлі-продажу майнових прав №52/2 від 28.08.2018 (в редакції від 10.05.2019) вбачається, що об'єктом нерухомості є перший під'їзд блоку громадського призначення у складі комплексу житлових будинків та об'єктів торгово-адміністративного та соціально-культурного призначення з підземною парковкою (II, III черги будівництва) по вул. Серповій, 4 у м. Харкові (II черга) на земельних ділянках (кадастровий номер 6310136300:07:006:0050 та 6310136300:07:006:0051) у складі усіх нежитлових приміщень підвалу загальною проектною площею 694,05 кв.м., усіх нежитлових приміщень 1 поверху загальною проектною площею 540,30 кв.м., усіх нежитлових приміщень 2 поверху загальною проектною площею 677,80 кв.м., усіх нежитлових приміщень 3 поверху загальною проектною площею 541,45 кв.м., усіх нежитлових приміщень 4 поверху загальною проектною площею 541,45 кв.м., усіх нежитлових приміщень 5 поверху загальною проектною площею 541,45 кв.м., усіх нежитлових приміщень 6 поверху загальною проектною площею 344,55 кв.м.
Крім того, Закон України "Про інвестиційну діяльність" містить припис про те, що інші способи фінансування будівництва таких об'єктів визначаються виключно законами. Вказане означає, що чинним законодавством України, зокрема, законами України, можуть визначатися інші механізми залучення коштів для будівництва.
Отже, можливість набуття майнових прав на підставі договору купівлі-продажу, у тому числі набуття таких прав за наведених обставин справи, передбачається Цивільним кодексом України. З огляду на наведене, можливість укладення спірного договору визначена положеннями Цивільного кодексу України, що не cуперечить відповідним положенням Закону України "Про інвестиційну діяльність".
Окрім того, з матеріалів справи слідує, що позивачем здійснювалися послідовні дії, які свідчать про реальність договору купівлі-продажу майнових прав №52/2 від 28.08.2018 та спрямованість таких дій на реалізацію спірного договору, а саме:
- між сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 10.05.2019 до договору купівлі-продажу майнових прав №52/2 від 28.08.2018 (а.с. 65);
- листування позивача із відповідачем з приводу виконання позивачем умов договору купівлі-продажу майнових прав №52/2 від 28.08.2018 (а.с. 69-79);
- сплата відповідачем на користь позивача вартості майнових прав відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав №52/2 від 28.08.2018 (а.с. 80-119);
- загальні збори учасників позивача протоколом №15/06/2 від 15.06.2018 надали згоду на укладення договору купівлі-продажу майнових прав з відповідачем (а.с. 120-121).
- загальні збори учасників позивача протоколом №10/05/19 від 10.05.2019 надали згоду на внесення змін до договору купівлі-продажу майнових прав №52/2 від 28.08.2018 (а.с. 142-143).
Разом з тим, суд додатково враховує, що в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 викладено правову позицію, відповідно до якої особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Об'єднана палата звертає увагу, що як порушення розуміється такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).
Отже, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд має встановити чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення, а не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.
Однак у даному разі судом не встановлено та позивачем у позовній заяві не зазначено про своє право або інтерес, яке було порушено або не визнано у зв'язку із укладенням спірного договору, так само як і не надано будь-яких пояснень з цього приводу у зв'язку із неявкою представника позивача за викликом суду в жодне із призначених судових засідань. Відповідним чином, позивачем не доведено конкретні факти порушення його майнових прав та законних інтересів оспорюваним договором, так само як і не доведено, що внаслідок визнання спірного договору недійсним, майнові права позивача буде захищено та відновлено.
Згідно з вимогами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Разом з тим, з'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Окрім того, суд зауважує, що зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Тобто, обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Як наголошено судом вище, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних правових наслідків.
Натомість всупереч вимог статей 13, 74 ГПК України жодних належних, допустимих та вірогідних доказів в обґрунтування наявності правових та фактичних підстав для задоволення позову та визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав №52/2 від 28.08.2018 р. позивачем суду не надано.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Наявні в матеріалах справи докази були ретельно досліджені судом і наведених вище висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову не спростовують.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про відмову в задоволенні позову, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
Разом з тим, відповідачем у судовому засіданні 09.12.2021 зроблено заяву про наявність витрат на професійну правничу допомогу та про те, що докази таких витрат будуть подані до суду в строк, визначений частиною 8 статті 129 ГПК України.
14.12.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заяву про відшкодування витрат на правову допомогу (вх. №29556), тобто, протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. У вказаній заяві представник відповідача просить покласти на позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35000,00 грн.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
За таких обставин суд вважає за доцільне призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити.
Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат на 21.12.2021 о 12:20 в приміщенні Господарського суду Харківської області (61022, місто Харків, майдан Свободи 5, 8-й під'їзд, 1-й поверх, зал №113).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.ст. 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "15" грудня 2021 р.
Суддя Г.І. Сальнікова