іменем України
13 грудня 2021 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 735/201/21
Головуючий у першій інстанції - Балаба О. А.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1119/21
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.,
Позивач: ОСОБА_1
Відповідач: Комунальне підприємство «Благоустрій» Коропської селищної ради
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на
рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 21 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Благоустрій» Коропської селищної ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ( суддя Балаба О.А.) ухвалене у смт. Короп о 14 годині 28 хвилин , повний текс рішення виготовлений 31 травня 2021 року,
У березні 2021 року позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Свої вимоги мотивує тим, що з 09 січня 2020 по 20 січня 2021 року вона працювала на посаді головного бухгалтера в КП «Благоустрій» Коропської селищної ради. Під час знаходження у трудових відносинах з відповідачем їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 10968 грн. 98 коп. 20 січня 2021 року позивачка звільнена з роботи за згодою сторін. Однак, відповідач розрахунку з нею не провів, тому позивачка просить суд стягнути на її користь не виплачену заробітну плату, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Коропського районного суду Чернігівської області від 21 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Благоустрій» Коропської селищної ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі в розмірі 10968,98 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення в розмірі 10968,98 грн та судовий збір в розмірі 143,59 грн.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково виходив з того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності заборгованості із виплати заробітної плати позивачці, отже заборгованість по заробітній платі КП «Благоустрій» Коропської селищної ради перед позивачкою становить 10968,98 грн і саме ця сума підлягає до стягнення. При вирішенні позовних вимог щодо сплати суми середнього заробітку, суд врахував довідку КП «Благоустрій» Коропської селищної ради № 8 від 20.01.2021 р., згідно якої середньоденний заробіток позивачки складає 912,72 грн та застосувавши принцип співмірності прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки коштів у розмірі 10968,98 грн за весь час затримки розрахунку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення суду в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення вимог на суму 69366,72 грн. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду щодо застосування принципу співмірності до визначення розміру коштів, які суд стягнув як середній заробіток за час затримки розрахунку.
У відзиві на апеляційну скаргу КП «Благоустрій» Коропської селищної ради зазначає про те, що оскарджуване рішення суду є незаконним і необгрунтованим, у зв'язку з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, внаслідок невірного дослідження та оцінки доказів. Відповідач вказує, що судом невірно при визначеннні розміру заборгованості по заробітній платі до уваги взято довідку № 9 від 20.01.2021 року, яка була видана з порушенням діючого законодавства. Оскільки після звільнення позивачки з займаної посади та колишнього керівництва КП « Благоустрій» Коропської селищної ради зникли первинні бугалтерські документи, то при повному розрахунку з ОСОБА_1 нарахування проводилось виходячи з умов Колективного договору, штатного розпису і за наявними наказами по підприємству на підставі яких було встановлено борг ОСОБА_1 перед підприємством у розмірі 1590,42 грн. Таким чином, не існує заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні. Також відповідач ставить під сумнів вимоги позивача щодо визначення дати проведення нарахувань згідно ст. 117 КЗпП України.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині визначення розміру суми коштів що підлягають стягненню за невчасний розрахунок при звільненні, то відповідно рішення суду переглядається апеляційним судом тільки в цій частині.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.
По справі встановлено, що з 09.01.2020 року по 20.01.2021 року позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді головного бухгалтера і була звільнена за згодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. ( а.с. 9, 34, 39)
Звертаючись до суду з позовом позивач просила стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 10968,98 грн і саме така сума була стягнута на її користь судовим рішенням суду першої інстанції. Рішення суду в цій частині не оскарджується, відповідач заперечує зазначений розмір заборгованості у відзиві на апеляційну скаргу. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що розмір заробітної плати, яку було нараховано та виплачено ОСОБА_1 відображений у Реєстрі застрахованих осіб Загальнообов'язкового Державного соціального страхування. Зазначений розмір отриманих виплат позивачкою співпадає з довідкою КП «Благоустрій» Коропської селищної ради № 8 від 20.01.2021 р. Таким чином,відповідачем не спростовано належними, допустимими та достатніми доказами оспорюваний розмір отриманих позивачкою коштів у якості заробітної плати. Коригування сум у Реєстрі застрахованих осіб Загальнообов'язкового Державного соціального страхування підприємством не проведено.
Частиною 1 статті 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
За приписами ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з ч.ч. 2-4 ст.12, ч.ч.1, 6, ст.81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Відповідно до положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед працівником має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування - ч.1 ст.77 ЦПК України.
Звертаючись до суду з позовом позивач просила стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 10968,98 грн і саме така сума була стягнута на її користь судовим рішенням суду першої інстанції. Рішення суду в цій частині не оскарджується, відповідач заперечує зазначений розмір заборгованості у відзиві на апеляційну скаргу. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що розмір заробітної плати, яку було нараховано та виплачено ОСОБА_1 відображений у Реєстрі застрахованих осіб Загальнообов'язкового Державного соціального страхування. Зазначений розмір отриманих виплат позивачкою співпадає з довідкою КП «Благоустрій» Коропської селищної ради № 8 від 20.01.2021 р. Таким чином,відповідачем не спростовано належними, допустимими та достатніми доказами оспорюваний розмір отриманих позивачкою коштів у якості заробітної плати. Коригування сум у Реєстрі застрахованих осіб Загальнообов'язкового Державного соціального страхування підприємством не проведено.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обо'язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Враховуючи вищезазначене, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
Обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку проводиться згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
В силу пункту 2 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивачка звертаючись до суду надала власний розрахунок середньоденного заробітку, який за її підрахунком становить 912,72 грн виходячи з заробітної плати отриманої нею у грудні 2020 року та січні 2021 року. ( а.с. 8)
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з періодом, який взятий для обрахунку та вважає, що для обрахунку середньоденного заробітку необхідно брати заробітну плату отриману ОСОБА_1 у листопаді та грудні 2020 року, а саме за листопад 2966,40 грн та грудень 13531,10 грн? що дорівнює 16497,50 грн та поділити на кількість робочих днів що дорівнює 43 дні ( 21 день у листопаді і 22 дні у грудні) та становить 383,66 грн. (16497,50:43)
Враховуючи, що кількість робочих днів за період з моменту звільнення (21.01. 2021 року) по день постановлення судового рішення судом першої інстанції (25 травня 2021 року) становить 125 дні, то розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 47957,50 грн (383,66 грн х 125 дні).
Проте, колегія суддів приходить до висновку, що у даному випадку обсяг відповідальності відповідача не відповідає принципу розумності та співмірності із допущеним правопорушенням.
З огляду на неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи Чернігівський апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних виплат визначений судом першої інстанції розмір у сумі 10968,98 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.
До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 161/11565/19 (провадження № 61-729св20).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо не співмірного зменшення судом першої інстанції розміру виплат пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні правильності висновків суду не спростовують.
Суд першої інстанції ухвалюючи оскарджуване рішення надав оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам та ухвалив законне та обгрунтоване рішення дотримавшись принципу диспозитивності сторін, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 21 травня 2021 року постановлене у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Благоустрій» Коропської селищної ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді: