Справа №592/13229/20 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Котенко О. А.
Номер провадження 33/816/148/21 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 130 КУпАП
Іменем України
13 жовтня 2021 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 592/13229/20 за апеляційною скаргою захисника РИЖОВА С. Є. на постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.01.2021, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1
визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 ,
захисника - адвоката Рижова С. Є.,
установив:
У поданій апеляційній скарзі захисник РИЖОВ С. Є. просить скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити, оскільки редакція ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування суднами, а ОСОБА_2 керував автомобілем, долучені працівниками поліції відеоматеріали були без ідентифікуючих даних і є недопустимими доказами, зупинка т/з було без підставною в порушення ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію», ОСОБА_2 т/з не керував, що не було спростовано судом. Крім того, не зрозуміло чиї пояснення були долучені до протоколу про адміністративне правопорушення, а пояснення працівника поліції Ключника С. А. не можуть вважатися об'єктивним доказом у справі.
Постановою судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.01.2021 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 10200 грн з позбавленням права керування т/з на строк 1 рік. Стягнуто на користь держави 454 грн судового збору.
Згідно постанови судді, ОСОБА_2 16.11.2020 о 13:49 у м. Суми по просп. Курський, в районі буд. 143 керував автомобілем «Toyota Land Cruiser», н. з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови) від проходження огляду на стан сп'яніння відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР.
Вислухавши доводи ОСОБА_2 та його захисника Рижова С. Є., які підтримали апеляційну скаргу, просили скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 № 036189 від 16.11.2020 (а. с. 1), суддя суду першої інстанції дійшла висновку, що ОСОБА_2 керував т/з із ознаками алкогольного сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння в установленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і об'єктивно підтверджується доказами у справі, зокрема:
- показаннями в суді першої інстанції свідка ОСОБА_3 , згідно яких по просп. Курському у м. Суми він був зупинений працівниками патрульної поліції і в його присутності ОСОБА_2 , який був в нетверезому стані, спочатку погодився пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння із застосуванням приладу «Драгер» на місці зупинки т/з, але потім відмовився. Після цього поліцейські запропонували ОСОБА_2 проїхати в медичний заклад для огляду на стан сп'яніння, на що останній погодився;
- показаннями в суді першої інстанції свідка ОСОБА_4 , згідно яких ОСОБА_2 погодився пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки т/з, але потім відмовився від цього, і виявив бажання пройти огляд на стан сп'яніння у закладі охорони здоров'я;
- показаннями в суді першої інстанції свідка ОСОБА_5 (поліцейського), згідно яких 16.11.2020 о 13:49 був зупинений т/з під керуванням водія ОСОБА_2 , оскільки на лінію «102» прийшов виклик про те, що водій автомобіля «Toyota Land Cruiser», д. н. з. НОМЕР_1 веде себе неадекватно і десь за його участю стався конфлікт. Після зупинки т/з було встановлено, що ОСОБА_2 мав ознаки алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, млява мова. ОСОБА_2 було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки т/з, але останній відмовився і виявив бажання пройти огляд в медичному закладі. Коли вони приїхали в медичний заклад, то ОСОБА_2 там також відмовився пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, внаслідок чого був складений протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП;
- письмовими поясненнями свідків ОСОБА_6 (а. с. 3) і ОСОБА_7 (а. с. 4), згідно яких в присутності останніх ОСОБА_2 відмовився пройти огляд на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я;
- відеозаписами працівників поліції (а. с. 9-10), згідно яких ОСОБА_2 був зупинений працівниками поліції, коли керував т/з. Після зупинки водій ОСОБА_2 мав ознаки алкогольного сп'яніння і спочатку погодився пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки т/з, але потім категорично відмовився походити огляд в присутності 2-х свідків. В подальшому ОСОБА_2 погодився проїхати в заклад охорони здоров'я і пройти відповідний огляд на стан алкогольного сп'яніння. В закладі охорони здоров'я ОСОБА_2 спочатку сказав, що буде проходити огляд, але потім відмовився підписати згоду на проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в присутності медичної сестри. Після цього в присутності 2-х свідків поліцейський склав відносно ОСОБА_2 протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП), а тому доводи апеляційної скарги про недопустимість відеоматеріалів та письмових пояснень свідків є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).
Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам. При цьому, досліджуючи під час розгляду письмові пояснення свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на предмет їх достовірності і допустимості, апеляційний суд вважає за можливе використати їх як докази вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки ці письмові пояснення містять фактичні дані, на основі яких встановлюється певний юридичний факт і їх зміст об'єктивно узгоджується та співпадає з іншими безпосередньо дослідженими доказами в справі, враховуючи, що ці свідки, будучи повідомленими в установленому законом порядку про час і місце розгляду справи, не спростували перед судом у будь-який спосіб викладені ними у їх письмових поясненнях обставини, що не протирічить принципам, які застосовуються у випадках, коли свідки обвинувачення не з'являються у судове засідання і надані ним раніше показання визнаються допустимими як докази, які узагальнені та уточнені ЄСПЛ у справі «Аль-Хавайя й Тахері проти Сполученого Королівства» (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom), заяви № 26766/05 і № 22228/06, ECHR 2011), згідно яких необхідно проводити три етапний аналіз відповідності положенням п. 1 і пп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції того провадження, у якому показання свідка, який не був присутнім та допитаним у судовому засіданні, були визнані допустимими як доказ, оскільки у справі мали місце достатні урівноважуючи фактори, які забезпечили належну і чітку оцінку достовірності таких доказів, та надійні процесуальні гарантії, що компенсували недоліки, з якими зіткнулася сторона захисту через допустимість неперевірених доказів, а також забезпечена загальна справедливість судового розгляду.
Зокрема, письмові пояснення свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не є єдиними або ж вирішальними доказами для притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ці пояснення не є більш значущими, ніж інші безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, які є достатньо вагомими для визнання особи винною, і лише об'єктивно та органічно доповнюють останні у їх сукупності.
Що стосується доводів апеляційної захисника про відсутність доказів керування т/з ОСОБА_2 , то вони не заслуговують на увагу та повністю спростовуються наведеними вище доказами, а саме відеозаписом подій, згідно якого саме ОСОБА_2 перебував за кермом т/з, коли останній був зупинений працівниками поліції, будь-якої іншої особи в салоні його автомобіля не було.
Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому у протоколі та у постанові присутнє посилання на порушення ОСОБА_2 вимог п. 2.5 ПДР, згідно яких водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп'яніння, процедура якого закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду». При цьому питання встановлення первинно наявності (чи відсутності) ознак стану сп'яніння, які є підставами для проведення огляду водія т/з, відноситься виключно до компетенції поліцейського, тому доводи апеляційної скарги про порушення працівниками поліції порядку огляду на стан сп'яніння з урахування наведених вище обставин, не заслуговують на увагу і задоволенню не підлягають, оскільки відповідно п. 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», огляду на стан сп'яніння підлягають водії т/з, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Направлення особи для огляду на стан алкогольного сп'яніння і проведення такого огляду здійснюється в порядку, визначеному КМУ (ч. 6 ст. 266 КУпАП), а згідно вимог ч. 2-3 ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного сп'яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, у разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Необхідно зауважити, що положення ст. 266 КУпАП не регламентують дії поліцейського та не визначають порядок і форму фіксації ним відмови водія (особи, яка керує т/з) від проведення огляду в закладі охорони здоров'я, а тому у разі вчинення вказаними особами таких дій поліцейському слід керуватись п. 7, 8 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» та п. 6 розділу Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», оскільки лише ці нормативно-правові та підзаконні нормативно-правові акти регламентують процедуру фіксації відмови водія (особи, яка керує т/з) від проведення огляду як на місці зупинки т/з, так і у закладі охорони здоров'я.
Так, відповідно п. 7, 8 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», водій т/з, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки т/з або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я, а у разі відмови водія т/з від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності 2-х свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Аналогічну вимогу містить і п. 6 розділу Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 № 1395, зареєстрованої в МЮУ 10.11.2015 № 1408/27853 (із послідуючими змінами), згідно якої у разі відмови водія т/з від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності 2-х свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Вказані вище вимоги законодавства України про адміністративні правопорушення були дотримані і працівником поліції при складанні протоколу, і суддею суду першої інстанції при розгляді справи.
Таким чином, ОСОБА_2 , щодо якого були підстави вважати, що він перебуває у стані алкогольного сп'яніння, повинен був пройти відповідний огляд на стан такого сп'яніння у встановленому законом порядку, тому зазначена вище вимога поліцейського є законною і обґрунтованою, а водій в усякому випадку не мав права ігнорувати вимоги п. 2.5 ПДР, так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а тому працівником поліції при складанні відносно ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення були дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси останнього.
Будь-яких доказів того, що працівники поліції здійснювали який-небудь тиск/вплив на ОСОБА_2 з метою примушування його до відмови від проходження огляду на стан сп'яніння як і того, що він звертався до відповідних органів з відповідними заявами чи скаргами з приводу неправомірних дій поліцейських матеріали справи не містять.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують вини ОСОБА_2 у вчиненому правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 130 КУпАП (порушенні вимог п. 2.5 ПДР).
Зокрема, твердження апеляційної скарги захисника про відсутність відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП водіїв т/з, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VІІІ від 22.11.2018, тобто з 01.07.2020, відповідальність, зокрема за керування т/з у стані алкогольного сп'яніння, виключено з ст. 130 КУпАП і закріплено у ст. 286-1 КК.
Разом з тим, ЗУ в «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 17.06.2020 № 720-IX, який набрав чинності 03.07.2020, внесені зміни до ЗУ за № 2617-VIIІ, а саме, у п. 1 Розділу І виключено пп. 4, який запровадивши нову редакцію ст. 130 КУпАП, виключав адміністративну відповідальність за керування т/з у стані алкогольного сп'яніння - відтак адміністративна відповідальність за ці дії відновлена з 03.07.2020.
Аналогічну правову позицію у межах своїх повноважень висловив і Комітет Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності у листі на адресу Верховного Суду № 04-27/12-2020/241031 від 15.12.2020.
Оскільки подія правопорушення мала місце 16.11.2020, тобто після набрання чинності Закону № 720-IX, який скасував внесені зміни як до КУпАП (ст. 130), так і до КК (ст. 286-1), тому підлягає застосуванню редакція ст. 130 КУпАП, що діяла до 01.07.2020, тобто норма закону, яка передбачала відповідальність за керування т/з особами, у тому числі і в стані алкогольного сп'яніння.
Суддя суду першої інстанції не вийшла за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв'язку для доведення вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
постановив:
Постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.01.2021 відносно ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника РИЖОВА С. Є. на цю постанову - без задоволення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В. Ю. Рунов