14 грудня 2021 року м.Суми
Справа №590/724/21
Номер провадження 22-ц/816/1747/21
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Левченко Т. А. , Ткачук С. С.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»
на рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 27 вересня 2021 року в складі судді Сатарової О.В., ухваленого в смт Ямпіль Сумської області, повний текст якого складено 27 вересня 2021 року,
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У липні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»)звернулося до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 , мотивуючи позовні вимоги тим, що 10 червня 2013 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунокзі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.
Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов'язань із своєчасного їх повернення ОСОБА_1 не виконала, тому станом на 16 червня 2021 року утворився борг на загальну суму 23035 грн 99 коп., з яких: 18548 грн 13 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4487 грн 86 коп. заборгованість за простроченими відсотками, який банк просив стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Ямпільського районного суду Сумської області від 27 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ ПриватБанк» відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішення суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач своїм підписом у анкеті-заяві підтвердила згоду на те, що підписана нею анкета - заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що також свідчить про ознайомлення нею з умовами кредитування. Наголошує на тому, що до матеріалів справи приєднано редакцію Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів, що діяли станом на дату підписання відповідачем заяви.
Зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що виписка по рахунку є неналежним доказом заборгованості відповідача, суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18.
Стверджує, що судом першої інстанції не було досліджено розрахунок заборгованості та виписки по рахунку та не спростовано фактичне отримання та використання відповідачем кредитних коштів.
Крім того, посилається на те, що судом першої інстанції не надано оцінки доводам банку про те що, відповідач не лише користувався кредитним коштами, а й фактично визнав укладення кредитного договору, вчинивши дії на його виконання та часткове погашення заборгованості.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, яке було ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права, просить його залишити без зміни, а доводи апеляційної скарги без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте,зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає не повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10 червня 2013 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с. 23).
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, з яким він ознайомився та згоден з його умовами. Умови та Правила надання банківських послуг розміщенні на офіційному сайті Приватбанку: www.privatbank.ua.
До позовної заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов і правил надання банківських послуг, з яких не вбачається, що вони були підписані відповідачем (а.с. 24, 25-54).
З наданої банком інформації по кредитному договору № б/н, що ОСОБА_1 10 червня 2013 року було видано кредитну карту № НОМЕР_1 , терміном дії до 09/16, яка неодноразово перевипускалася, останнього разу 19 жовтня 2018 року за №5168742211406602, терміном дії до 11/21 (а.с. 22). Старт карткового рахунку НОМЕР_1 проведено 10 червня 2013 року, кредитний ліміт в сумі 500 грн встановлено 12 квітня 2016 року, який в подальшому збільшувався (а.с. 21).
Відповідно виписки за договором б/н, укладеного з ОСОБА_1 , з 10 червня 2013 року остання користувалася кредитними коштами та вносила кошти на часткове погашення заборгованості (а.с. 14-20).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 16 червня 2021 року становить 23035 грн 99 коп., з яких 8166 грн 01 коп. заборгованість за тілом кредиту, 4086 грн 17 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 3985 грн 97 коп. заборгованість за нарахованими відсотками, 2315 грн 09 коп. заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 6-13).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем тарифи, Умови та правила надання банківських послуг, які носять мінливий характер, відповідачем не підписувалися, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у виді неустойки (пені і штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Суд першої інстанції вказував на неможливість перевірити чи виникла вказана позивачем заборгованість саме в наслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку - АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві ОСОБА_1 від 10 червня 2013 року процентна ставка не зазначена (а. с. 23).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, в тому числі, заборгованість за відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, зокрема , їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10 червня 2013 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, зокрема: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (10 червня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (липень 2021 року) - тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не заявляв.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої щодо відмови у стягненні з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по тілу кредиту.
Зокрема, враховуючи те, що фактично отримані та використані кошти позичальник добровільно АТ КБ «ПриватБанк» не повернув, а також, вимоги частини другої статті 530 ЦК України (якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час), свідчить про порушення прав банку, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Відповідачем не спростовано фактичне користування кредитними коштами, що слідує з виписки за його картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи (а. с. 14-20), що є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня2020 року у справі № 200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19).
Таким чином, виписка за картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, якій судом першої інстанції не було надано належної оцінки в сукупності з іншими доказами.
Повторно дослідивши розрахунок заборгованості та виписку по цьому договору, встановлено, що різниця між витраченими ОСОБА_1 кредитними коштами за період з 10 червня 2013 року по 01 червня 2021 року, та частково внесеними нею коштами на погашення боргу становить 4702 грн 42 коп., що і підлягає стягненню на користь банку.
Отже, виходячи з викладеного, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту на підставі п. 3), 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, стягнувши з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість по тілу кредиту в сумі 4702 грн 42 коп.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та апеляційної скарги з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати в розмірі 463 грн 38 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 695 грн. 07 коп. за апеляційний перегляд рішення суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 27 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість по тілу кредиту в розмірі 4702 гривні 42 копійки та 463 гривні 38 копійок судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
В іншій частині рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 27 вересня 2021 залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» сплачений судовий збір у розмірі 695 гривень 07 копійок за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О.І. Собина
Судді: Т.А. Левченко
С.С. Ткачук