Номер провадження: 22-ц/813/8154/21
Номер справи місцевого суду: 520/4698/18
Головуючий у першій інстанції Мазун І. А.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія: 27
25 листопада 2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
при секретарі судового засідання Чирці Т.В.,
розглянувши у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - адвоката Зарецького Іллі Геннадійовича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року по цивільній справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
17 квітня 2018 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості 37 556 доларів США 75 центів, посилаючись на те, що між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль, правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 17.03.2005 року був укладений кредитний договір № 014/0027/74/27908, згідно умов якого позичальнику було надано кредит у розмірі 22 500 доларів США строком до 17.03.2015 року зі сплатою 16% річних. На забезпечення виконання основного зобов'язання між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль, правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 17.03.2005 було укладено договір поруки. Також на забезпечення виконання основного зобов'язання між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль, правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки від 22.03.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В.М. за умовами якого позичальниця передала в іпотеку банку домоволодіння, яке розташовано за адресою АДРЕСА_1 . Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредит, у встановленому договором розмирі, а відповідачі ухиляються від належного виконання взятих на себе зобов'язань, встановлених кредитним договором. ППА «Райффайзен Банк Аваль» просив стягнути з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 солідарно вищевказану суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати по сплаті судового збору (т.1, а.с.1-6).
23 квітня 2019 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси по справі призначена судово-економічна експертиза, проведення якої доручено Одеському науково-дослідницькому інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України (т.2, а.с.217-219).
16 березня 2021 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без задоволення. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі - 11 500 (одинадцять тисяч п'ятсот) грн., частину витрат за проведену експертизу в розмірі - 16474 (шістнадцять тисяч чотириста сімдесят чотири) грн. 75 коп., 358 (триста п'ятдесят вісім) грн. 40 коп. судового збору, сплаченого її представником при поданні заяви про забезпечення доказів. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі - 16 500 (шістнадцять тисяч п'ятсот) грн., частину витрат за проведену експертизу в розмірі - 16474 (шістнадцять тисяч чотириста сімдесят чотири) грн. 75 коп. (т.3, а.с.159-167).
06 травня 2021 року Одеським апеляційним судом отримано апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - адвоката Зарецького Іллі Геннадійовича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року. Апелянт вважає, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення неповно з'ясував обставини справи, не всі обставини по справі є доведеними, деякі висновки суду не відповідають обставинам справи та наявні порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. На думку апелянта, висновок суду щодо невідповідності здійсненого розрахунку заборгованості умовам договору не відповідає обставинам справи так як наданий розрахунок заборгованості містить деталі операції, такі як дата планового/фактичного погашення, прострочена заборгованість, кількість днів прострочки, залишок заборгованості, і ці дані, на думку апелянта, є достатніми, а наданий розрахунок відповідає всім необхідним критеріям та є належним доказом у справі. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції вчинені процесуальні порушення, зокрема, 23.04.2019 року задоволено клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи, в той час, як зазначає апелянт, підготовче засідання було закрито 27.08.2018 року та справа призначена до розгляду по суті. Апелянт наголошує, що суд першої інстанції залишені поза увагою розрахунки, первинні бухгалтерські документи, а прийнято до уваги тільки висновок експерта. Апелянт вважає, що було безпідставно застосовано строк позовної давності, адже, як зазначає апелянт, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, як мало місце під час дії договору, а так як зобов'язання за кредитом не виконані та кредитним договором встановлено, що він діє до повного погашення кредитної заборгованості, то строк позовної давності не пропущено. Апелянт повідомляє, що відсоткова ставка за кредитом була узгоджена сторонами договору, а висновок суду про те, що банк в односторонньому порядку змінив умови основного зобов'язання та збільшив ставку по кредитному договору невірний так як п.10.3 Кредитного договору врегульовано збільшення відсоткової ставки на 5% до 21%. На думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно стягнуті судові витрати з АТ «Райффайзен Банк Аваль», оскільки з матеріалів справи, як вважає апелянт, вбачається затягування справи з боку відповідачів, а витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн не підтверджені жодним доказом. Тому, апелянт просить суд поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити в повному обсязі (т. 3, а.с. 177-189).
15 листопада 2021 року до Одеського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Веселової О.О., в яких представник зазначила, що вважає оскаржуване рішення законним, обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню. Представник відповідача вважає, що наданий банком розрахунок не встановлює дійсного обсягу відповідальності відповідачів, а також що Банк здійснив розрахунок заборгованості поза межами строків договору (після припинення строку дії договору банк нараховував відсотки протягом двох років) за завищеними відсотковими ставками, з використанням методів, які призвели до штучного збільшення заборгованості; розподілу отриманих від позичальника коштів, обліку заборгованості. Представник відповідача вказала, що в матеріалах відсутнє рішення комітету Банку про збільшення відсоткової ставки. Представник відповідача звертала увагу на те, що співвідповідачі надавали свій розрахунок, квитанції про погашення кредитної заборгованості та докази припинення договору у 2008 році. Представник відповідача зазначила також, що в матеріалах справи відсутні розрахунки або інші первинні бухгалтерські документи, які документально підтверджували б оформлення банком фінансових операцій документи по нарахуванню пені у відповідності до умов договору або інших штрафних санкцій згідно розділу 10 договору. Стосовно проведення експертизи представник відповідача зауважила, що відповідачі та їх представники не брали участі в розгляді даної цивільної справи на стадії підготовчого провадження, а залучилися до справи на стадії розгляду справи по суті, де в ході розгляду виникла необхідність у призначенні експертизи після невиконання позивачем ухвали суду в частині надання доказів, а також наявності у справі двох протилежних розрахунків та первинної бухгалтерської документації. З огляду на це, представник відповідача просила залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
24 листопада 2021 року до Одеського апеляційного суду надійшли пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Веселової О.О., в яких представник просила в разі відмови у задоволенні апеляційної скарги стягнути понесені відповідачами судові витрати на професійну правничу допомогу на їх користь з позивача.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи з незалежних від суду причин.
В судовому засіданні 25 листопада 2021 року представник позивача апеляційну скаргу підтримав. Представники відповідачів проти задоволення апеляційної скарги заперечували.
Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, пояснення учасників провадження, які зявились, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, взявши до уваги висновки експертного дослідження, встановив часткове доведення позову в розмірі 4 173,28 доларів США, з яких заборгованість за кредитом - 937,50 доларів США, за відсотками - 653,08 доларів США, пеня склала 2 582,70 доларів США. Разом з тим, суд першої інстанції, врахувавши, що позивачем пропущено загальний строк позовної давності, умови договору не містять збільшення тривалості такого строку, а представник відповідача просив суд про застосування наслідків спливу строку позовної давності, дійшов висновку про застосування позовної давності, у зв'язку із чим відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Також суд першої інстанції вирішив питання щодо розподілу судових витрат (т. 3 а.с. 159-167).
Апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне.
Обставини справи та позиція апеляційного суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль, правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0027/74/27908, відповідно до якого Позичальнику було надано кредит у розмірі 22 500,00 доларів США строком до 17.03.2015 року зі сплатою 16% річних (т. 1 а.с. 23-26).
Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2005 року між Банком та позичальником укладена Додаткова угода № 1 до Кредитного договору №014/0027/74/27908 від 17.03.2005 року, відповідно до якої Позичальник зобов'язався передати в забезпечення майно, а саме домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 30).
Також з матеріалів справи вбачається, що 17.03.2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль, правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки на забезпечення виконання кредитного договору №014/0027/74/27908 від 17.03.2005 року (т. 1 а.с. 33-34).
Як вбачається з матеріалів справи, 22.03.2005 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В.М., предметом іпотеки є домоволодіння, яке розташовано за адресою, АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 201-204).
Як вбачається з матеріалів справи, 12.12.2017 року Банком надіслана вимога ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про повернення кредиту (т. 1 а.с. 35-40).
Як вбачається з листа Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеса ГТУЮ в Одеській області від 17.07.2018 року, у відділі на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № 17755784 відносно боржника ОСОБА_1 з виконання виконавчого напису нотаріуса № 2825 від 24.12.2008 року, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровим Ю.М. про стягнення грошової суми за договором іпотеки з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції у розмірі 113995,17 гривень (т. 1, а.с. 99-101).
Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2010 року старшим державним виконавцем першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, оскільки у боржника ОСОБА_1 відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення (т. 1 а.с. 102).
Як вбачається з розрахунку заборгованості з кредитним договором № 014/0027/74/27908 від 17.03.2005 року, наданого позивачем, станом на 11.12.2017 року заборгованість позичальника ОСОБА_1 становила 37556,75 дол. США, з яких 13790,05 дол. США - заборгованість за кредитом, 23766,70 дол. США - заборгованість за відсотками (т. 1 а.с. 8-13).
Як вбачається з матеріалів справи, не погоджуючись з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором, представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася до суду клопотанням про призначення судової економічної експертизи (т. 2 а.с. 29-30).
Відповідно до ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 23.04.2019 року, яка була залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20.02.2020 року, по даній цивільній справі була призначена судово-економічна експертиза, проведення якої доручено Одеському науково-дослідницькому інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України (т. 2, а.с. 217-219).
Як вбачається з висновку експерта №20-2089/2105 судово-економічної експертизи від 31.08.2020 року, за наданими документами, з урахуванням умов кредитного договору та норм діючого законодавства, наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 (по сплаті процентів за кредит, погашення основної суми боргу та неустойки) перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» станом на 11.12.3017 року не відповідає умовам укладеного між вказаними сторонами кредитного договору №014/0027/74/27908 від 17.03.2005 року та наданим розрахунковим документом щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором (т. 3, а.с. 72 зворот).
З висновку експерта №20-2089/2105 судово-економічної експертизи від 31.08.2020 року також вбачається, що станом на 11.12.2017 року за кредитним договором №014/0027/74/27908 від 17.03.2005 року існувала заборгованість позичальника 4 173,28 доларів США, з яких заборгованість за кредитом у розмірі 937,50 доларів США, за відсотками в сумі 653,08 доларів США, проти зазначеної у розрахунку простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 13790,05 доларів США та заборгованості за відсотками в розмірі 23766,70 доларів США, з яких прострочена заборгованість - 23576,28 доларів США (т. 3, а.с. 73).
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується наявна заборгованість відповідачів перед кредитором, однак в меншому розмірі, ніж заявлена позивачем, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове доведення позовних вимог.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи останній платіж в погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0027/74/27908 від 17.03.2005 року було здійснено позичальником 15.10.2009 року, вимога ж до ОСОБА_1 № 114/5-108975 про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором та Вимога №114/3-108977 до ОСОБА_2 про виконання грошових зобов'язань за договором поруки були направлені 12.12.2017 року після невиконання позичальником умов п.п. 1.3, 3.4, 6.1 договору та Графіку погашення кредиту (т.1, а.с. 35-40), а позовну заяву Банк направив до суду першої інстанції 12.04.2018 року (т. 1, а.с. 62 зворот).
Як вбачається з матеріалів справи, представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко Л.О. подавала заяву про застосування строку позовної давності, в якій просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску Банком строку на звернення до суду з позовом, оскільки Банк звернувся до суду з позовом 03.04.2018 року, останній платіж був здійснений 15.10.2009 року, а строк дії договору 17.03.2015 року (т. 1, а.с. 109-111).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше регулятивне, друге охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду. Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене. У правовідносинах, в яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, якщо умовами договору визначено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки.
Вказана позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 30.05.2018 року, справа № 545/4957/14-ц.
За обставинами даної справи, строк дії кредитного договору 17.03.2015 року, останній платіж був здійснений 15.10.2009 року, а Банк звернувся до суду з позовом 03.04.2018 року.
Отже, враховуючи вище наведене апеляційний суд зазначає, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з пропуском встановленого строку позовної давності як відносно закінчення строку дії кредитного договору, так і відносно дати, коли позивач дізнався про порушення свого права 15.10.2009 року. З огляду на це, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що вказане є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Щодо позовних вимог до поручителя ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, Банк в односторонньому порядку змінив умови основного зобов'язання та збільшив відсоткову ставку по кредитному договору №014/0027/74/27908 від 17.03.2005 року з 16% річних до 21% річних без погодження змін із позичальником та поручителем. Матеріали справи не містять доказів щодо зміни істотних умов договору, в тому числі збільшення відсоткової справи, узгоджених сторонами.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України в своїй постанові № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», а саме п. 22 відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.
Отже з наведеного слідує, що у випадку не надання поручителем згоди на зміну умов зобов'язання порука припиняється.
Також, як вже зазначалося вище, строк дії кредитного договору 17.03.2015 року, останній платіж був здійснений 15.10.2009 року, а Банк звернувся до суду з позовом 03.04.2018 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється дія закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
Відповідно до п. 4.1. Договору поруки від 17.03.2005 року сторони договору встановили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та втрачає свою дію з моменту закінчення забезпеченого ним зобов'язання. При цьому, сторони констатували, що строк закінчення цього договору не вказується ними конкретно, як він визначається моментом повного погашення заборгованості позичальника за кредитним договором (т. 1, а.с. 34).
Однак, виходячи з діючих положень цивільного законодавства, апеляційний суд звертає увагу на те, що вказана умова договору не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 ЦК України та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності не застосовується, тому що право кредитора на пред'явлення вимоги до поручителя та обов'язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов'язання припинилися. Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення акцесорного зобов'язання, а отже, й обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником за основним зобов'язанням. Строк дії поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, й обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17.10.2018 року у справі №490/5224/14-ц.
З огляду на це, апеляційний суд зазначає, що позовні вимоги банку до поручителя задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Також щодо інших доводів апелянта, то апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу апелянта на те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Інші доводи скарги не впливають на кваліфікацію спірних правовідносин та прийняте судом апеляційної інстанції рішення.
Щодо розподілу судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.11.2021 року до Одеського апеляційного суду надійшли заяви представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про розподіл судових витрат, в яких представники відповідачів просили в разі відмови у задоволенні апеляційної скарги стягнути понесені відповідачами судові витрати на професійну правничу допомогу на їх користь з позивача.
Так, на підтвердження понесених відповідачем ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу було надано копію Додаткової Угоди №2 від 22.11.2021 року до Угоди про надання правової допомоги №0110/18 від 01.10.2018 року, укладеної між адвокатом Веселовою О.О. та Бондаренком О.Б., відповідно до якої сторони погодили винагороду адвоката за проведену роботу в апеляційному суді у розмірі 5000 гривень, які адвокат отримала на момент підписання цієї додаткової угоди. Вартість роботи складається з подачі відзиву на апеляційну скаргу та участі у справі.
На підтвердження понесених відповідачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу було надано копію Додаткової Угоди №2 від 23.11.2021 року до Угоди про надання правової допомоги №11/18 від 01.10.2018 року, укладеної між адвокатом Лисенко Л.О. та Шевченко О.С., відповідно до якої сторони погодили винагороду адвоката за участь у справі в апеляційному суді у розмірі 2500 гривень, які адвокат отримала на момент підписання цієї додаткової угоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
З огляду на це, враховуючи підтвердження понесених судових витрат співвідповідачами на професійну правничу допомогу, а також відмову у задоволенні апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що з позивача на користь співвідповідачів підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 7500 гривень.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін, а також вирішує питання стосовно розподілу судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - адвоката Зарецького Іллі Геннадійовича - залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року - залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 14305909, місцезнаходження: 01011, Київ, вул. Лєскова, 9) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_3 ) судові витрати на правову допомогу у розмірі 7 500 гривень.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький
Повний текст цієї постанови складено 13 грудня 2021 року.
Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
25.11.2021 року м. Одеса