Номер провадження: 22-ц/813/7994/21
Номер справи місцевого суду: 523/11722/20
Головуючий у першій інстанції Дяченко В. Г.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія: 19
25 листопада 2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
при секретарі судового засідання Чирці Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ТОВ «Автокредит Плюс» - адвоката Добринь Ярослава Олексійовича на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 31 березня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про стягнення коштів, -
03 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м.Одеси з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про стягнення коштів. Позовні вимоги мотивував тим, що між ним та ТОВ «Автокредит Плюс» 26 червня 2018 року було підписано заяву про приєднання до публічного договору фінансового лізингу на умовах, визначених публічним договором про надання фінансового лізингу, згідно якого лізингоодержувачу в лізинг передається автомобіль. а умовами додатку №2 до договору, Лізингоодержувач вносить аванс 41000грн. та щомісячно сплачує 6540 грн. з відшкодуванням витрат Лізингодавця, пов'язаних з виконанням договору. 41800 грн. зараховано ТзОВ «Автокредит Плюс» в рахунок авансового платежу ОСОБА_1 . В подальшому на виконання вказаних умов договору ОСОБА_1 було сплачено наступні платежі. Загальна сума, що була сплачена становить 221922,00 грн. Вважає, що такий договір є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений, що передбачено умовами договору найму транспортного засобу. Окрім цього, в договорі лізингу від 26 червня 2018 року виключені та обмежені права Лізингоодержувача у разі неналежного виконання ним своїх обов'язків щодо передачі предмета лізингу, натомість розширені права Лізингодавця, а тому такий не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». А тому, на підставі ст. 215 ЦК України просив стягнути з ТОВ «Автокредит Плюс» 221922грн. та понесені судові витрати.
31 березня 2021 року рішенням Суворовського районного суду м.Одеси заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про стягнення коштів задоволено. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (код ЄДРПОУ 34410930) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) кошти в сумі 221 922,00 гривень. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (код ЄДРПОУ 34410930) в користь держави судовий з збір у розмірі 840,80 грн (т.1, а.с.137-140).
10 квітня 2021 року представник ТОВ «Автокредит Плюс» - адвокат Добринь Ярослав Олексійович направив до Суворовського районного суду м.Одеси апеляційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 31 березня 2021 року. Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що не було необхідності нотаріально посвідчувати договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи, оскільки чинним законодавством не передбачений обов'язок нотаріального посвідчувати договір фінансового лізингу транспортного засобу, стороною якого є фізична особа та враховуючи презумпцію правомірності правочину, вважає, що укладений договір не можна вважати нікчемним. Апелянт наголошує на тому, що положення Закону України «Про фінансовий лізинг» є спеціальними порівняно з положеннями ЦК України, та вказує, що положення закону дають перелік істотних умов лізингу, де відсутня вимога нотаріального посвідчення, а міститься лише вказівка на його письмову форму. Апелянт звертає увагу на те, що в червня 2021 року набирає чинності новий закон про фінансовий лізинг, в якому відсутнє положення про обов'язкове нотаріальне посвідчення, а міститься лише положення про нотаріальне посвідчення на вимогу однієї зі сторін. Також, апелянт не погоджується з тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги довідку ТОВ «Автокредит Плюс» щодо розрахунку собівартості послуг з користування предметом лізингу за період з 01.07.2018 року по 25.11.2020 року та вважає, що з ТОВ «Актокредит Плюс» має бути стягнуто грошові кошти у розмірі 131900,11 грн (221922-90021,89). Апелянт просить суд скасувати рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 31 березня 2021 року та постановити нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 131900,11 грн (т.2, а.с.12-15).
16.06.2021 представник позивача - адвокат Таганцов Б.А. направив відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що твердження про необхідність залишення плати за користування предметом лізингу є необґрунтованими. Представник зауважує, що у зв'язку з нікчемністю договору суд має застосувати реституцію. Відповідач вже вилучив автомобіль у позивача, що підтверджується актом прийому-передачі. Доводи відповідача про необхідність відрахування суми плати за користування предметом лізингу прямо суперечать визначеним законом правовим наслідкам недійсності правочину, що, також, підтверджується постановою ВС від 25.09.2019 в справі № 522/1470/16. Також представник позивача зазначає, що довідка собівартості послуг з користування автомобілем не є належним та допустимим доказом, оскільки визначений розмір плати за користування автомобілем ґрунтується на умовах нікчемного договору. При цьому представник позивача також посилався на висновок в постанові Верховного Суду від 22.07.2020 в справі № 671/1218/18. Представник позивача зазначає, що плата за користування предметом лізингу відповідно до додатку № 2 до договору лізингу, а також зазначені в абзаці другому частини першої статті 216 ЦК України суми відшкодування вартості за користування майном - автомобілем не є тотожними правовими категоріями. Тому представник позивача просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення (т. 2, а.с. 51-56).
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи з незалежних від суду причин.
В судовому засіданні 25.11.2021 року представник апелянта - Добринь Ярослав Олексійович просив задовольнити апеляційну скаргу. Позивач та його представник в судове засідання не з'явились. Про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було виконано взяті на себе зобов'язання та відповідно до акту прийому-передачі від 29 жовтня 2020 року позивач передав лізингоодержувачу, а лізингоодержувач зі свого боку прийняв предмет лізингу, а саме: транспортний засіб TOYOTA COROLLA, номерний знак НОМЕР_2 , 2010 року випуску, а тому, на виконання вимог ст. 216 ЦК України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» повинно повернути ОСОБА_1 суму грошових коштів, сплачених останнім у розмірі 221 922 ,00 грн. Твердження відповідача про необхідність відрахування від вказаної суми плати за користування предметом лізингу прямо суперечать визначеним законом правовим наслідкам недійсності правочину (частина друга статті 216 ЦК України). Довідка ТОВ «Автокредит Плюс» щодо розрахунку собівартості послуг з користування предметом лізингу за період з 01.07.2018 р по 25.11.2020 р. не є належним та допустимим доказом на підтвердження цієї обставини, оскільки визначений розмір плати за користування автомобілем ґрунтується на умовах нікчемного договору.
Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне звернути увагу на таке.
ОСОБА_1 26 червня 2018 року підписав заяву про приєднання до публічного договору № №АPZP000000000026291 про надання фінансового лізингу автомобіля TOYOTA COROLLA строком на 60 місяців (а.с. 8).
Згідно додатку №1 до вказаного договору, 26 червня 2018 року ТзОВ «Автокредит Плюс» передав позивачеві автомобіль TOYOTA COROLLA, номерний знак НОМЕР_2 , 2010 року випуску (а.с. 9).
Відповідно до заяви про приєднання до договору купівлі-продажу № 000000000030530 від 26.06.2018 Лізингоодержувачу в якості авансового платежу за публічним договором про надання фінансового лізингу автомобіля TOYOTA COROLLA відповідач зараховує 75000 грн, що підтверджується п. 4 Заяви про приєднання до Договору купівлі-продажу №000000000030530 від 26.06.2018 (а.с. 6).
Так, на виконання п.14.1.7. та п.14.3. договору, ОСОБА_1 вніс авансовий платіж в розмірі 41800 грн та здійснював щомісячні платежі згідно графіку, що підтверджується Випискою АТ «ТасКомБанк» за період з 01.06.2018 року по 20.07.2020 року. Загальна сума сплачених позивачем платежів за договором становить 221922,00 грн (а.с. 14-23).
29 жовтня 2020 року відповідно до акту приймання-передачі предмету лізингу на підставі події «Дефолт» №9993015, ОСОБА_1 передав автомобіль марки TOYOTA COROLLA, номерний знак НОМЕР_2 , 2010 року випуску, а ТОВ «Автокредит Плюс» прийняв вказаний автомобіль (а.с.12-13).
Вказані вище обставини сторонами в процесі розгляду справи не спростовувались.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (я. 1 ст. 202 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
За імперативним положенням ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Отже, оспорюваний договір, підписаний сторонами, є нікчемним, оскільки його недійсність прямо встановлена законом, а тому не створює будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об'єкт лізингу, яким він користувався.
Вище вказана позиція висловлена КЦС ВС в постанові від 14.07.2021 в справі № 361/4153/17.
За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу, на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача, за своїм змістом є кондикційними.
Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. При цьому позивач має довести розмір сум, які заявлені до стягнення.
Велика Палата Верховного Суду дійшла подібних правових висновків про застосування частини першої статті 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 629/4628/16, провадження № 14-77цс18).
У той же час такий спосіб застосування наслідків недійсності правочину як обчислення різниці вартості автомобіля на час передачі його та станом на час отримання автомобіля застосуванню не підлягає, оскільки в порядку застосування реституції лізингоодержувач несе обов'язок повернути майно, яке він отримав за нікчемним договором, а крім того, має бути доведена вина лізингоодержувача, який приєднався до публічного договору, запропонованого лізингодавцем, у заподіянні шкоди при експлуатації автомобіля.
Вище вказана позиція висловлена КЦС ВС в постанові від 03.02.2021 в справі № 750/1163/20.
За обставинами даної справи між сторонами склалися кондиційні правовідносини, а отже відповідач має право на повернення коштів за утримання майна без достатньої правової підстави в порядку ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідач в рамках даної справи не звертався до суду з відповідним позовом про стягнення з лізингоодержувача грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, а лише обґрунтовував необхідність її застосування в порядку реституції, що, однак, суперечить положенням ч. 1 ст. 216 ЦК України, яка прямо визначає правила реституції в разі недійсності правочину.
Своє право на стягнення відповідних грошових коштів на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України відповідач може реалізувати шляхом звернення до суду з відповідним позовом на підтвердження чого надати належні, допустимі та достатні докази для встановлення обставин справи та вирішення спору по суті заявлених позовних вимог. З огляду на вказане апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги та роз'яснює апелянта його право на звернення до суду з відповідним позовом.
Право на звернення за судовим захистом тісно пов'язане із суб'єктивним матеріальним правом, яке підлягає захисту. З порушенням матеріального суб'єктивного права заінтересованої особи виникає право на позов.Засобом реалізації цього права є звернення заінтересованої особи з позовом до суду, який у певному порядку розглядає вимогу позивача і дає відповідь у вигляді судового рішення.
Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ТОВ «Автокредит Плюс» - адвоката Добринь Ярослава Олексійовича- залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 31 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
Дата складення повного тексту рішення 13 грудня 2021 року.
Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
25.11.2021 року м. Одеса