Номер провадження: 22-ц/813/2140/21
Номер справи місцевого суду: 520/22/19
Головуючий у першій інстанції Салтан Л.В.
Доповідач Дришлюк А. І.
25 листопада 2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
при секретарі судового засідання Чирці Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року за позовною заявою АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_6 , КП «Право», Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, про визнання іпотекою майно, звернення стягнення на предмет іпотеки, -
02 січня 2019 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою, яку надалі вточнив, до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , в якому просив: визнати іпотекою АТ «Райффайзен Банк Аваль» майно - нежитлові приміщення - апартаменти № 1, загальною площею 68,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 6-884, виданого 18 червня 2015 року; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0076/74/73926 від 27 квітня 2007 року у сумі 599606 доларів 51 центів США, що за курсом НБУ становить 16654009 грн. 65 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові приміщення-апартаменти № 1, загальною площею 68,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановити на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; визнати іпотекою АТ «Райффайзен Банк Аваль» майно - квартиру, загальною площею 77,4 кв. м, житловою площею 54,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу, серії та номер 6832, виданого 11 грудня 2014 року; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0076/74/73926 від 27 квітня 2007 року у сумі 599606 доларів 51 центів США, що за курсом НБУ становить 16654009 грн. 65 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру, загальною площею 77,4 кв. м, житловою площею 54,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_5 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановити на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; визнати іпотекою АТ «Райффайзен Банк Аваль» майно - нежитлові приміщення - апартаменти, загальною площею 52,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1185, виданого 21 грудня 2012 року; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0076/74/73926 від 27 квітня 2007 року у сумі 599606 доларів 51 центів США, що за курсом НБУ становить 16654009 грн. 65 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові приміщення - апартаменти, загальною площею 52,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_3 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановити на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; визнати іпотекою АТ «Райффайзен Банк Аваль» майно - нежитлові приміщення - апартаменти № 4, загальною площею 64,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 3546, виданий 03 грудня2 2014 року; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0076/74/73926 від 27 квітня 2007 року у сумі 599606 доларів 51 центів США, що за курсом НБУ становить 16654009 грн. 65 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові приміщення - апартаменти № 4, загальною площею 64,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановити на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна (т.1, а.с 1-60).
16 липня 2020 року рішенням Київського районного суду м. Одеси (головуючий-суддя Салтан Л.В.) позовну заяву АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_6 , КП «Право», Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, про визнання іпотекою майна, звернення стягнення на предмет іпотеки суд задовольнив. А саме суд вирішив визнати іпотекою АТ «Райффайзен Банк Аваль» майно - нежитлові приміщення - апартаменти № 1, загальною площею 68,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 6-884, виданого 18 червня 2015 року; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0076/74/73926 від 27 квітня 2007 року у сумі 599606 доларів 51 центів США, що за курсом НБУ становить 16 654 009 грн 65 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові приміщення-апартаменти № 1, загальною площею 68,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановлено на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Також суд вирішив визнати іпотекою АТ «Райффайзен Банк Аваль» майно - квартиру, загальною площею 77,4 кв. м, житловою площею 54,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу, серії та номер 6832, виданого 11 грудня 2014 року. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0076/74/73926 від 27 квітня 2007 року у сумі 599606 доларів 51 центів США, що за курсом НБУ становить 16654009 грн. 65 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру, загальною площею 77,4 кв. м, житловою площею 54,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_5 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановлено на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Також суд вирішив визнати іпотекою АТ «Райффайзен Банк Аваль» майно - нежитлові приміщення - апартаменти, загальною площею 52,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1185, виданого 21 грудня 2012 року. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0076/74/73926 від 27 квітня 2007 року у сумі 599606 доларів 51 центів США, що за курсом НБУ становить 16654009 грн. 65 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові приміщення - апартаменти, загальною площею 52,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_3 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановлено на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Також суд визнав іпотекою АТ «Райффайзен Банк Аваль» майно - нежитлові приміщення - апартаменти № 4, загальною площею 64,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 3546, виданий 03 грудня2 2014 року. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0076/74/73926 від 27 квітня 2007 року у сумі 599606 доларів 51 центів США, що за курсом НБУ становить 16654009 грн. 65 коп., суд звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові приміщення - апартаменти № 4, загальною площею 64,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановив на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Також суд стягнув з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» , що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, судовий збір у розмірі 881 (вісімсот вісімдесят одна) грн. 00 коп.; з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» , що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, судовий збір у розмірі 881 (вісімсот вісімдесят одна) грн. 00 коп.; з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» , що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, судовий збір у розмірі 881 (вісімсот вісімдесят одна) грн. 00 коп.; з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» , що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, судовий збір у розмірі 881 (вісімсот вісімдесят одна) грн. 00 коп. (а.с 146-159).
13 серпня 2020 року канцелярією Київського районного суду м. Одеси зареєстровано апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішенням від 16 липня 2020 року. Апелянт не погоджується вказаним рішенням в частині визнання іпотекою АТ «Райффайзен Банк Аваль» нежитлових приміщень - апартаментів, загальною площею 52,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 та належать ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1185, виданого 21 грудня 2012 року. На які суд вирішив звернути стягнення у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0076/74/73926 від 27 квітня 2007 року у сумі 599606 доларів 51 центів США, що за курсом НБУ становить 16654009 грн. 65 коп. шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, саме зазначає, що в судовому засіданні 24.12.2019 року проведено судові дебати, за якими виступили представники сторін. Однак потім, з незрозумілих причин, після виходу до нарадчої кімнати та через декілька днів стало відомо, що суд своєю ухвалою повернувся до стадії з'ясування обставин. Крім того, були також і інші порушення норм процесуально права. Також апелянт вказує на неправильне застосування норм матеріального права та зауважує, що суд не врахував заяву про застосування строків позовної давності при розгляді даної справи, внаслідок чого було ухвалено незаконне рішення. Тому, апелянт просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року в частині вимог до ОСОБА_3 скасувати, ухвалити нове рішення, яким в цій частині позовних вимог - відмовити, застосувавши строк позовної давності (т. 3, а.с. 167-176).
Також 13 серпня 2020 року канцелярією Київського районного суду м. Одеси зареєстровано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення від 16 липня 2020 року. Апелянт не погоджується вказаним рішенням в частині визнання іпотекою АТ «Райффайзен Банк Аваль» нежитлових приміщень - апартаментів № 4, загальною площею 64,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 3546, виданий 03 грудня 2014 року. На які суд вирішив звернути стягнення у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0076/74/73926 від 27 квітня 2007 року у сумі 599606 доларів 51 центів США, що за курсом НБУ становить 16654009 грн. 65 коп. Апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме зазначає, що в судовому засіданні 24.12.2019 року проведено судові дебати, за якими виступили представники сторін. Однак потім, з незрозумілих причин, після виходу до нарадчої кімнати та через декілька днів стало відомо, що суд своєю ухвалою повернувся до стадії з'ясування обставин. Крім того, були також і інші порушення норм процесуально права. Також апелянт вказує на неправильне застосування норм матеріального права та зауважує, що суд не врахував заяву про застосування строків позовної давності при розгляді даної справи, внаслідок чого було ухвалено незаконне рішення. Апелянт просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року в частині вимог до ОСОБА_1 скасувати, ухвалити нове рішення, яким в цій частині позовних вимог - відмовити, застосувавши строк позовної давності (т. 3, а.с. 177-186).
17 серпня 2020 року ОСОБА_2 подала до Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року. Апелянтка не погоджується з вказаним рішенням, вважає що воно прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Апелянтка не погоджується з тим, що позивачем не було пропущено строк позовної давності, а саме вказує на те, що з урахуванням наявності звернення позивача із позовом про стягнення заборгованості за основним зобов'язанням при зверненні у 2018 року до суду із позовом у цій справі, щодо стягнення кредитної заборгованості за тим самим кредитним договором, але шляхом вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. На думку апелянта, факт неможливості позивача дізнатися про порушення свого права на предмет іпотеки у 2012 році є недоведеним, що свідчить про необґрунтованість висновку суду про дію позивача в межах позовної давності, судом не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що відповідно до ста. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення, зокрема в частині вимог до апелянта. Апелянт просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позовних вимог, зокрема в частині вимог до ОСОБА_2 (т. 3, а.с. 186-189).
Представник ТОВ «СЕГУРА-КАПІТАЛ» - Онощенко К.В. подала письмові пояснення на апеляційні скарги. Так, представник зазначила, що в рамках справи № 520/15919/15, на існування якої посилають відповідачі, розглядались вимоги про стягнення заборгованості, в той час як в цій справі № 520/20/19 розглядаються вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. Представник пояснює, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 були вчинені дії, направлені на реконструкцію предмета іпотеки - Будівля № 1 пансіонату сімейного відпочинку, загальною площею 238,6 кв.м., в тому числі житловою площею 100,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Представник пояснює, що внаслідок таких дій ОСОБА_6 предмет іпотеки було розділено на 4 окремі нежитлові приміщення площею від 56,1 кв.м. та до 64,7 кв.м. Представник зазначає, що Банку стало відомо про порушення умов іпотеки з витягу з Державного реєстру речових право на нерухоме майно від 12.04.2018 та сааме з цього часу Банк почав здійснювати дії щодо усунення порушень. Тому на думку представника строк позовної давності повинен відраховуватися сааме з моменту, коди позивач дізнався про порушення свого права (12.04.2018), а тому позов до власників предмета іпотеки поданий без порушення строків позовної давності. Крім іншого представник зауважує, що доводи апеляційних скарг про допущені процесуальні порушення судом першої інстанції не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно перевірив докази та встановив обставини, які мають значення для справи. Також представник зазначає, що твердження апелянта ОСОБА_2 , про те, що майно, яке їй належить не може бути визнано предметом іпотеки, оскільки не має відношення до нерухомості, яка передавалась в іпотеку Банку ОСОБА_6 не заслуговують на увагу оскільки в рамках справи було доведено, що будівля була розділена на декілька предметів нерухомості, а відповідно до позиції КЦС ВС в постанові від 04.07.2018 в справі № 335/640/15 новоствореним об'єктом нерухомості вважається виключно об'єкт, створений без прив'язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його структурних елементів (т. 4, а.с. 115-119).
08.07.2021 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 надійшли пояснення по справі. Представник відповідача зазначає, що 19.06.2015 ОСОБА_6 було надіслано вимогу про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, а також ОСОБА_8 як поручителю. 25.08.2015 вказані вимоги були отримані боржником та його поручителем. Оскільки грошове зобов'язання так і не було виконано Банк реалізував своє право та звернувся 24.11.2015 з позовною заявою до ОСОБА_6 , ОСОБА_8 про дострокове солідарне стягнення за кредитним договором № 014/0076/74/73926 від 27.04.2007. Представник відповідача зауважує, що позивач в даній справі не врахував, що починаючи з 15.07.2014 змінився строк виконання основного зобов'язання та Банк мав право протягом трьох років від 15.07.2014 звернутись до суду з позовом, однак подав позов лише 02.01.2019. У разі пропуску строк позовної давності по тілу кредиту вважається, що позовна давність сплинула і за додатковими вимогами у зв'язку з чим кредитор може стягнути лише проценти за кредитом та пеню за процентами в межах строку позовної давності. При цьому представник відповідача зазначає, що Банк був обізнаний про своє право на дострокове повернення кредиту ще в 2015 році. Тому представник відповідача просить суд застосувати строк позовної давності (т. 4, а.с. 127-129).
Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - ОСОБА_9 подав до суду пояснення по справі, в яких зазначив, що пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов'язання. Оскільки Банку звернувся з позовом за межами строку позовної давності, то позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому представник відповідачів зазначає, що протягом тривалого часу володіння, а саме з 21.12.2012 та з 03.12.2014 жодних претензій з боку будь-яких осіб не існувало. Лише наприкінці 2019 року Банк вирішив визнати особисту приватну власність - іпотекою, а фактично реалізувати її та за рахунок реалізації погасити (задовольнити) вимоги, позбавивши законного та добросовісного власника у незаконний спосіб та з пропуском строків на будь-яке звернення до суду. Представник відповідачів посилається на правову позицію ВП ВС в постанові від 26.11.2019 в справі № 914/3224/16 відповідно до якої з огляду на принцип непорушності права володіння майном початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника. Строк позовної давності не підлягає поновленню у разі укладення надалі договору купівлі-продажу відповідного майна. Тому представник відповідачів просить апеляційний суд задовольнити заяви відповідачів про застосування строку позовної давності (т. 4, а.с. 173-178).
В процесі розгляду справи апеляційним судом з метою перевірки доводів апеляційних скарг та правильного вирішення справи по суті позовних вимог були витребувані матеріали цивільної справи № 520/15919/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_6 , ОСОБА_8 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором (головуюча суддя Калініченко Л.В.), а також матеріали справи № 520/5439/18 за первісним позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_6 , ОСОБА_10 про захист порушеного права шляхом солідарного стягнення заборгованості, яка виникла за кредитним договором № 014/0076/74/73926 від 27.04.2007 року та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору удаваним правочином.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
В судовому засіданні 25.11.2021 представник позивача - ОСОБА_11 просив залишити без задоволення апеляційні скарги, а рішення суду першої інстанції без змін, представники відповідача ОСОБА_12 , ОСОБА_13 просили задовольнити апеляційні скарги.
Інші учасники провадження в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників провадження, які з'явились, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з укладенням Кредитного договору та Додаткових угод у Позичальника виник обов'язок повернути Банку кредит та відсотки за Кредитним договором у строки та в розмірах чітко встановлених Графіком погашення кредитної заборгованості. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 09 липня 2009 року між Банком та ОСОБА_6 було укладено Договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., зареєстрований в реєстрі за номером 5145. Предметом іпотеки згідно з п. 1.2. Договору іпотеки є нерухоме майно: Будівля № 1 пансіонату сімейного відпочинку, загальною площею 238,6 кв.м., в тому числі житловою площею 100,2 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 . За результатами виконавчих дій, які були здійснені приватним виконавцем Парфьоновим Георгієм Володимировичем в процесі виконання рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_6 на користь Банку заборгованості за кредитним договором в справі № 520/5439/18, АТ «Райффайзен Банк Аваль» стало відомо, що предмет іпотеки: будівля № 1 пансіонату сімейного відпочинку, загальною площею 238,6 кв.м., в тому числі житловою площею 100,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , поділено на 4 об'єкти (нежитлові приміщення-апартаменти та квартира). В подальшому вказані об'єкти були відчужені на підставі правочинів, які були укладені без згоди Банку, що призвело до порушення прав АТ «Райффайзен Банк Аваль», як іпотекодержателя. Також суд зазначив, що поділ, виділ, реконструкція, зміна площі та функціонального призначення іпотечного майна не припиняють іпотеку по суті. Спірне майно не є новоствореним об'єктом нерухомого майна, оскільки створене з прив'язкою до вже існуючої заставленої нерухомості, з використанням її функціональних елементів. Позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач дізнався про зміну адреси об'єктів лише з 12 квітня 2018 року - коли отримав витяг з ДРРПНМ, ознайомитися з правовстановлюючими документами представник позивача зміг лише після отримання судом зазначених копій, тобто після червня - липня 2019 року. При цьому, відповідачі не довели, що банк був обізнаний про зміну адрес та власників іпотечного майна. Тому суд вирішив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що апелянти оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в застосуванні строків позовної давності та процесуальних порушень, пов'язаних з виходом судді до нарадчої кімнати.
Апеляційний суд, частково задовольняючи апеляційну скаргу, вважає необхідним зазначити таке.
Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами на стадії апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції 27 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» правонаступником якого за всіма юридичними правами та обов'язками є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується витягом із Статуту та ОСОБА_6 було укладено Кредитний договір № 014/0076/74/73926, згідно умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом: 214 928 доларів США 00 центів строком до 27 квітня 2021 року, а Позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі - 14,1 % річних, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначені Кредитним договором (т. 1, а.с. 14-17).
Відповідно до умов п. 3.1. Кредитного договору, Кредитор надав Позичальнику Кредит на умовах його забезпечення, строковості, повернення та сплати за користування. Сторони встановили, що обчислення строку надання кредиту, нарахування процентів по Договору здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому відсоткова ставка за користування кредитом нараховується на залишок заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно (п. 3.3. Кредитного договору). Відповідно до умов п. 5.1. Кредитного договору, Позичальник зобов'язався забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих відсотків на умовах, передбачених Кредитним договором: щомісячно, до 10 (десятого) числа кожного місяця, починаючи з місяця отримання кредиту, часткове погашення кредиту згідно п. 1.3. Кредитного договору та остаточне погашення кредиту до 27.04.2021 року (включно) на рахунок, визначений п. 4.1. Кредитного договору (або відповідно Графіку погашення заборгованості у випадку, якщо не зазначено у Договорі рахунків); щомісячно, до 10 (десятого) числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, та при остаточному погашенні кредиту, сплату процентів за фактичне використання кредитних коштів на рахунок, визначений Кредитним договором.
Відповідно до умов п. 5.5. п. 6.5. Кредитного договору, сторони встановили, що у випадку невиконання або неналежного виконання кредитних зобов'язань, Кредитор має право вимагати дострокового стягнення, а Позичальник зобов'язався, на вимогу Кредитора, здійснити повернення заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків за користування кредитом та штрафні санкції, відповідно до умов Кредитного договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту. Відповідно до п. 9.1. Кредитний договір, набуває чинності з часу його підписання Сторонами та скріплення печаткою Кредитора та діє до повного погашення кредитної заборгованості Позичальника за Кредитним договором (суми кредиту, процентів за користування, комісій, неустойок, відшкодування можливих збитків).
10 липня 2009 року між Банком та Позичальником було укладено Додаткову угоду № 1, відповідно до умов якої, Сторони домовились п. 1.4. Кредитного договору викласти в новій редакції, відповідно до якої процентну ставку за користування кредитом встановлено 12,85% річних (т. 1, а.с. 21).
23 вересня 2013 року між Банком та Позичальником було укладено Додаткову угоду № 014/0076/74/73926/81-1-0-00/5998, відповідно до умов якої, з метою зменшення фінансового навантаження на Позичальника в умовах кризових явищ в економіці України, сторони дійшли згоди врегулювати виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором, у зв'язку з чим Графік погашення кредиту та інших платежів за Кредитним договором, а також розрахунок сукупної вартості Кредиту було викладено у новій редакції в Додатках № 1 та № 2 (т. 1, а.с. ).
17 червня 2014 року між Банком та Позичальником було укладено Додаткову угоду № 014/0076/74/73926/81-1-0-00/7752, відповідно до умов якої, з метою зменшення фінансового навантаження на Позичальника в умовах кризових явищ в економіці України, сторони дійшли згоди врегулювати виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором, у зв'язку з чим Графік погашення кредиту та інших платежів за Кредитним договором, а також розрахунок сукупної вартості Кредиту було викладено у новій редакції в Додатках № 1 та № 2 (т. 1, а.с. 22-23).
Відповідно до п. 1. Додаткової угоди строк кредиту збільшено на 36 календарних місяців, у зв'язку з чим, пункт 1.2. було викладено в новій редакції, датою остаточного погашення кредиту визначено 27 квітня 2024 року. Строк кредиту складає 204 місяці.
Крім того, на підставі Додаткової угоди з 17 червня 2014 року фактичну заборгованість за сумою Кредиту збільшено на суму Заборгованості за процентами, у зв'язку з чим відбувається зміна строку погашення Заборгованості. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів Позичальнику. Також тимчасово, на період з 15 липня 2014 року. до 14 січня 2015 року Сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу по сплаті суми Кредиту та змінити строк його сплати відповідно до Графіку повернення Кредиту та сплати інших платежів, що є додатком до Додаткової угоди. Відповідно до п. 4. Додаткової угоди тимчасово, на період з 17 червня 2014 року до 14 грудня 2014 року (включно) Сторони домовились встановити процентну ставку за користування кредитом у розмірі 8,00 % річних. Після 14 грудня 2014 р. проценти за кредитом розраховуються на підставі процентної ставки передбаченої п. 1.4. Кредитного договору.
Отже, з укладенням Кредитного договору та Додаткових угод у Позичальника виник обов'язок повернути Банку кредит та відсотки за Кредитним договором у строки та в розмірах чітко встановлених Графіком погашення кредитної заборгованості.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 09 липня 2009 року між Банком та ОСОБА_6 було укладено Договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., зареєстрований в реєстрі за номером 5145 (т. 1, а.с. 29-32).
Відповідно до умов вказаного договору предмет іпотеки забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що витікають з умов Кредитного договору, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії Кредитного договору. За таких умов, Іпотекодержатель має право у випадку невиконання Позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором отримати задоволення в рахунок майна, заставленого на умовах Договору іпотеки.
Відповідно до п. 1.2. Договору Предметом іпотеки є Будівля № 1 пансіонату сімейного відпочинку, загальною площею 238,6 кв.м., в тому числі житловою площею 100,2 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 .
Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 18 червня 2009 року (бланк НОМЕР_5 ), зареєстроване в Комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» у книзі 88неж на стор. 100, номер запису 3598; реєстраційний № 27637614 (т. 1, а.с. 34).
Відповідно до умов п. 7.1. Договору іпотеки, у випадку невиконання Іпотекодавцями зобов'язань за цим Договором або за Кредитним договором, Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до п. 7. Договору іпотеки, та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свої вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завдані порушенням зобов'язання, необхідних витрат пов'язаних з утриманням та реалізацією Предмета іпотеки.
Звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється будь-яким способом, передбаченим чинним законодавством України, у т. ч. за рішенням суду (п. 7.3.1. Договору іпотеки).
17 червня 2014 року між позичальником та кредитором було укладено Додаткову угоду до Договору іпотеки відповідно до якої Іпотекодавець та Іпотекодержатель дійшли згоди і вирішили викласти пункт 2.1. Договору іпотеки в новій редакції (т. 1, а.с. 33).
Як вбачається з вище наведеного сторони узгодили строк виконання грошового зобов'язання - 27 квітня 2014 року.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що свідомості про виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором від 27 квітня 2007 року в матеріалах справи відсутні та сторонами в процесі розгляду справи не подавались.
Більш того, як правильно було встановлено судом першої інстанції 17 січня 2019 року рішенням Київського районного суду м. Одеси в справі № 520/5439/18 були задоволені позовні вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_6 , ОСОБА_10 про захист порушеного права шляхом солідарного стягнення заборгованості, яка виникла за Кредитним договором № 014/0076/74/73926 від 27 квітня 2007 року. А саме суд вирішив стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_10 на корить ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» прострочену заборгованість за Кредитним договором № 014/0076/74/73926 від 27.04.2007 року, яка станом на 12 квітня 2018 року становить 91 946 долари США 67 центи,що в еквіваленті за курсом НБУ на дату ухвалення рішення становить: 2 574 506, 76 гривень. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору удаваним правочином суд вирішив відмовити.
Отже, оскільки позичальник не виконав належним чином умови кредитного договору та не повернув кредитору заборгованість, кредитор отримав право звернути стягнення на предмет іпотеки, яким було забезпечено виконання кредитних зобов'язань в рахунок погашення заборгованості.
Відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої 29 лютого 2012 року інспекцією ДАБК в Одеській області, прийнято в експлуатацію чотири самостійні приміщення-апартаменти, які утворені після реконструкції будівлі № 1 пансіонату сімейного відпочинку за адресою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 жовтня 2012 року № 783 була встановлена адреса та нумерація нежитловим приміщенням-апартаментам: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення № 1; АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення № 2; АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення № 3; АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення № 4 (т. 2, а.с. 153).
31 жовтня 2012 року на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої інспекцією ДАБК в Одеській області від 29 лютого 2012 року № ОД 14312030943, розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 жовтня 2012 року № 783, замість свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради від 18 червня 2009 року, бланк серія НОМЕР_5 , зареєстрованого КП «ОМБТІ та РОН» від 25 червня 2009 року номер запису: 3598 в кн.: 88неж-100 на підтвердження того, що об'єкт розташований за адресою: АДРЕСА_1 в цілому дійсно належить ОСОБА_6 на праві приватної власності, були видані свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення-апартаменти № 1, № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 та № 4 (т. 1, а.с. 102,106,110,114 ).
Вказані окремі об'єкти нерухомого майна були відчужені, за результатами чого нежитлові приміщення-апартаменти № 1, загальною площею 68,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ), на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 6-884, виданий 18 червня 2015 року, що підтверджується Інформаційною довідкою № 164917561 від 25 квітня 2019 року. Вказане нерухоме майно ОСОБА_6 було відчужено ОСОБА_14 за договором купівлі-продажу від 18.12.2012. В подальшому ОСОБА_15 продав вказане майно ОСОБА_16 за договором від 18.06.2015 (т. 2, а.с. 82, 66).
Квартира, загальною площею 77,4 кв. м. житловою площею 54,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_2 ), на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 6832, виданий 11 грудня 2014 року, що підтверджується Інформаційною довідкою № 164914425 від 25 квітня 2019 року. Вказане нерухоме майно ОСОБА_6 було відчужено ОСОБА_17 за договором купівлі-продажу від 19.12.2012. В подальшому ОСОБА_17 продала вказане майно ОСОБА_5 за договором від 11.12.2014 (т. 2, а.с. 43,39).
Нежитлові приміщення-апартаменти, загальною площею 52,8 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 , належать ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ), на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1185, виданий 21 грудня 2012 року, що підтверджується Інформаційною довідкою № 164913980 від 25 квітня 2019 року (т. 1, а.с. 209-211).
Нежитлові приміщення-апартаменти № 4, загальною площею 64, 7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 3546, виданий 03 грудня 2014 року, що підтверджується Інформаційною довідкою № 1649416342 від 25 квітня 2019 року. Вказане нерухоме майно ОСОБА_6 було відчужено ОСОБА_18 за договором купівлі-продажу від 25.12.2012. В подальшому ОСОБА_18 продав вказане майно ОСОБА_1 за договором від 03.12.2014 (т. 2, а.с. 3-4,2).
Оцінка апеляційного суду
Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. За ч. 4 вказаної статті звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 3 цієї статті правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
За п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Конституційний суд України в своєму рішенні № 8-р/2020 від 14.07.2020, а саме в п. 3.1 зазначив, що положення частини першої статті 23 Закону № 898, які визначають наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, безпосередньо не стосуються питання позбавлення іпотекодавця (набувача іпотечного майна) права власності на предмет іпотеки або ж його примусового відчуження у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.
Вказане нормативне регулювання дає підстави стверджувати, що набувач предмета іпотеки не позбавлений можливості отримувати інформацію про обтяження майна іпотекою самостійно або за допомогою третіх осіб та здатний виявити розумну обачність, щоб убезпечити себе від негативних наслідків, пов'язаних із набуттям статусу іпотекодавця, у тому числі і тих, що можуть настати у разі невиконання основного зобов'язання. Хоча обтяження майна іпотекою і впливає на можливість реалізації набувачем іпотечного майна свого конституційного права власності через обмежену правомочність розпоряджатися предметом іпотеки, втручання у таке право є мінімальним та спрямоване на врахування інтересів усіх суб'єктів вказаних правовідносин.
Отже, положення частини першої статті 23 Закону № 898 не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину.
За обставинами даної справи нерухоме майно, яке було передано Банку позичальником - ОСОБА_6 , в подальшому було розділене ним на 4 окремі частини, яким присвоєні окремі адреси та видані окремі свідоцтва про право власності. Надалі, позичальник відчужив вказані об'єкти на підставі договорів купівлі-продажу.
Як правильно зазначив суд першої інстанції з посиланням на практику судів вищої інстанції, поділ, виділ, реконструкція, зміна площі та функціонального призначення іпотечного майна не припиняють іпотеку по суті. Спірне майно не є новоствореним об'єктом нерухомого майна, оскільки створене з прив'язкою до вже існуючої заставленої нерухомості, з використанням її функціональних елементів (ВСУ від 6 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16). Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суд визнав будівлю предметом іпотеки відповідно до укладеного договору, незважаючи на те, що характеристики будівлі були змінені в результаті реконструкції із проведенням відповідної реєстрації. Новоствореним об'єктом нерухомості може вважатись виключно такий, що був створений без прив'язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Отже неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об'єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об'єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (ВС/КГС, справа № 910/4650/17, 18.04.18).
Таким чином, в контексті обставин даної справи, оскільки розподіл об'єкта не змінив його правового статусу як іпотечного майна (ст. 12 Закону України « Про іпотеку»), то порушені права та законні інтереси позивача підлягають захисту, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Щодо строку позовної давності
За обставинами даної справи кредитні правовідносини між Банком та позичальником виникли 27.04.2007. В подальшому, до кредитного договору неодноразово укладались додаткові угоди, остання з яких 17.06.2014. В зв'язку з невиконанням грошових зобов'язань Банк 06.08.2015 направив позичальнику та його поручителю вимогу про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором від 27.04.2007, а також укладених до нього додаткових угод протягом 60 днів у повному обсязі разом зі сплатою процентів та пені та попередив про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки в якості погашення заборгованості, а саме будівлю № 1 пансіонату сімейного відпочинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 (т. 4, а.с. 135). Аналогічна вимога міститься в матеріалах цивільної справи № 520/5439/18 за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_6 , ОСОБА_10 про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором від 27.04.2007, яка була витребувана апеляційним судом для огляду.
Вимога про дострокове погашення за кредитним договором від 27.04.2007 була отримана ОСОБА_6 та ОСОБА_8 25.08.2015, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (т. 4, а.с. 136, 138).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п. 12.5. кредитного договору № 014/0076/74/73926 від 27.04.2007 року до всіх правовідносин, пов'язаних з укладанням та виконання договору застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст.ст. 257,259 ЦК України).
Отже, оскільки вимоги Банку про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором були отримані 25.08.2015, трирічний строк позовної давності починає відраховуватися з цієї дати.
Як вбачається з матеріалів витребуваних для огляду цивільних справ, а саме з матеріалів справи № 520/15919/15 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулись з позовом про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 27.04.2007 року - 24.11.2015 року. Разом з тим, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18.01.2017 позовна заява була залишена без розгляду. Вказана ухвала була залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24.04.2017. Відповідно до ч. 1 ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
Разом з тим, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в рамках цивільної справи № 520/5439/18 подали 08.05.2018 року до суду позов про стягнення заборгованості з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , отже Банком не був пропущений трирічний строк позовної давності на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо).
Як було вище зазначено відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Виходячи з аналізу вказаної законодавчої конструкції правовий статус додаткової вимоги по своїй правовій природі є залежним від статусу основної вимоги, що передбачає існування відповідного взаємозв'язку між ними. Вказане також розповсюджується на правило застосування строку позовної давності до основної та похідної вимог. Зокрема, як вже зазначалось, сплив строку позовної давності щодо основної вимоги означає закінчення такого строку й щодо додаткової. Крім того, переривання перебігу позовної давності щодо основної вимоги передбачає настання аналогічних правових наслідків й щодо додаткових вимог, оскільки останні є прямо залежними від основного зобов'язання.
Слід зазначити, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц у ЦК України та в Законі України «Про іпотеку» відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов'язанням. Так, Велика Палата Верховного Суду відхилила довід позивачки про відсутність у кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з пропуском позовної давності. Аналогічний висновок міститься в постанові КЦС ВС від 11.03.2021 в справі № 727/7775/18.
Як зазначено в науковому висновку, підготовленому на підставі частини 7 статті 303 ГПК України, ст. 47 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», пунктів 1.2, 2.8, 3.2, 3.3 Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, за зверненням Голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Б.І.Гулька від 24.06.2021 № 377/0/26-21 у справі № 201/15310/16 кінцевим результатом реалізації права застави за загальним правилом, винятки з якого можуть бути передбачені договором, є саме задоволення грошових вимог кредитора за рахунок предмета застави. Якщо припустити, що позовна давність за основним зобов'язанням перервалась вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання ним боргу, і після цього перебіг позовної давності почався заново, а позовна давність за додатковою вимогою (звернення стягнення на предмет іпотеки) не перервалась, то в певний момент позовна давність за додатковою вимогою сплине, а за основною вимогою триватиме ще деякий час. Тобто зі спливом позовної давності за додатковою вимогою забезпеченість основної вимоги не буде підтримуватись можливістю судового примусу звернення стягнення на предмет іпотеки, що позбавляє сенсу іпотеку як акцесорне зобов'язання. І хоча іпотека як така не припиняється, оскільки не припиняється основне зобов'язання, проте забезпечення цього зобов'язання без судового захисту стає ілюзорним.
Законодавством передбачений механізм захисту прав кредитора внаслідок порушення його прав позичальником. По-перше, кредитор має право очікувати належного та своєчасного виконання зобов'язання. По-друге у випадку порушення позичальником його обов'язку кредитор має гарантоване законом право звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості. В тому випадку, якщо позичальник продовжує ухилятися від виконання свого зобов'язання, кредитор має право використати передбачені законом способи захисту своїх прав: звернення до суду з відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки або задоволення своїх вимог в позасудовому порядку (реєстрація права власності на іпотечне майно). Такими діями кредитор залишає за позичальником можливість добровільно виконати зобов'язання та уникнути настанням несприятливих наслідків.
За обставинами даної справи, вимога про стягнення заборгованості є основною вимогою. Інші вимоги, зокрема щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є додатковими вимогами. Як зазначалось, іпотека зберігає свою чинність до виконання/припинення основного зобов'язання, що обумовлено її забезпечувальним статусом та високим ступенем гарантування виконання зобов'язань та захисту інтересів кредитора.
Отже, Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості в межах встановленого законом строку позовної давності, тому фактично відбулося переривання позовної давності (за ст. 264 ЦК України). Відтак, оскільки строк позовної давності щодо основної вимоги - стягнення заборгованості за кредитним договором не сплив, то й щодо додаткових вимог строк позовної давності не закінчився. А тому, посилання відповідачів на сплив строку позовної давності не приймаються до уваги апеляційним судом.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 від 19 11.2019 у справі № 911/3680/17 та у справі № 911/3677/17. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц).
Як було встановлено судом першої інстанції та не було спростовано апелянтами позивач був обізнаний про зміну адреси об'єктів лише з 12 квітня 2018 року - коли отримав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З правовстановлюючими документами представник позивача ознайомився після отримання судом зазначених копій. Як правильно зазначив суд першої інстанції відповідачі не довели, що банк був обізнаний про зміну адрес та власників іпотечного майна.
Як було вище зазначено, кредитні зобов'язання позичальником належним чином виконані не були, відомості про їх повне чи часткове виконання до суду надані не було. Виконання грошових зобов'язань було забезпечено укладенням іпотечного договору, який зберігає свою чинність до моменту виконання грошових зобов'язань як відповідно до договору, так і за теорією цивільного права як додаткова вимога до основного зобов'язання. Банк розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки під час існування невиконаного зобов'язання. Відомості щодо існування спорів між іпотекодержателем та іпотекодавцем (позичальником) щодо майна, переданого в іпотеку відсутні. За п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Отже, сторона правочину має виправдане та встановлене законом право очікувати від іншої сторони добросовісної поведінки щодо виконання договору. При цьому законодавство не зобов'язує сторону правочину вчиняти дії щодо перевірки добросовісності виконання договору контрагентом. Така поведінка презюмується. Якщо сторона порушує договір та недобросовісно виконує зобов'язання, законом передбачені механізми притягнення такої особи до відповідальності. В контексті наведеного, іпотекодержатель міг об'єктивно знаходитися в умовах необізнаності недобросовісних дій контрагента, що безпосередньо впливає на правову кваліфікацію правовідносин та оцінку обставин даної справи.
Щодо процесуальних порушень
Згідно зі ст. 243 ЦПК України якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться в загальному порядку.
Відповідно до ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для ухвалення судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення .
За ч. 2 цієї статті якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з'ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення певної процесуальної дії, суд, не приймаючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду.
Згідно з ч.ч. 3-4 вказаної статті розгляд справи у випадку, встановленому частиною другою цієї статті, проводиться виключно в межах з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки. Після закінчення поновленого розгляду справи суд залежно від його результатів відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у даному судовому засіданні виявилося неможливим, оголошує перерву.
За обставинами даної справи суд першої інстанції видалився до нарадчої кімнати, однак в процесі ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог дійшов висновку про необхідність додаткового встановлення обставин, які мають значення для справи та 24.12.2019 постановив ухвалу про повернення до з'ясування обставин справи.
Отже, оскільки процесуальним законодавством передбачена можливість повернення суду до з'ясування обставин справи після виходу до нарадчої кімнати, що мало місце в даній справі, апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги. Інших доводів щодо допущення процесуальних порушень чи наявності підстав для відводу в процесі розгляду справи судом першої інстанції апелянтом наведено не було.
Одночасно апеляційний суд вважає необхідним звернути увагу апелянтів на те, що механізм захисту прав та законних інтересів осіб, яким була завдана матеріальна та моральна шкода внаслідок укладення відповідного правочину здійснюється в порядку, передбаченому ст.ст. 15-16 ЦК України, а тому апеляційний суд роз'яснює апелянтам право на звернення до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями сторони правочину про відчуження спірного нерухомого майна.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що апелянту був наданий доступ до суду апеляційної інстанції та оскаржуване рішення було переглянуто в межах доводів апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, враховуючи вище наведене, встановлені обставини справи, положення діючого цивільного законодавства, роз'яснення судів вищої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували висновків суду першої інстанції, а привальне по суті рішення суду не може бути скасоване суто з формальних міркувань, на які звертали увагу апелянти, однак, в контексті доводів апеляційних скарг, апеляційним судом було встановлено неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу та змінює оскаржуване рішення суду в частині мотивування.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року - змінити в частині мотивування. В іншій частині залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
Повний текст цієї постанови складений 13 грудня 2021 року.
Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
25.11.2021 року м. Одеса