Справа № 750/10716/21
Провадження № 2/750/2409/21
06 грудня 2021 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
судді - Маринченко О.А.,
секретар судового засідання - Шилова Ж.О.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики,
23 вересня 2021 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , в якому просить визнати недійним договір позики грошових коштів від 30 березня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Юлією Володимирівною, зареєстрований в реєстрі за № 1348.
Обґрунтовано позов тим, що ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2020 року в справі № 750/1944/20 в якості забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики був накладений арешт на 1/2 частку об'єкта незавершеного будівництва, площею 1164 кв.м., готовністю 96%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_5 . На виконання вказаної ухвали суду постановами приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна О.П. від 07 березня 2020 року відкрито виконавче провадження та накладено арешт на належну ОСОБА_5 1/2 частину незавершеного будівництва, а також внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про відповідне обтяження. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 червня 2021 року було залишено без змін рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 грудня 2020 року в справі № 750/1962/20, яким з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягнуто заборгованість в сумі 3199320 грн. 77 коп., а 18 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним О.П. були відкриті виконавчі провадження № 65864745 та № 65864787 на підставі виконавчих листів щодо виконання вказаного рішення суду, у зв'язку з чим позивач цілком обгрунтовано очікувала на реальне його виконання за рахунок звернення стягнення на майно, яке було арештоване на підставі ухвали суду про забезпечення її позову. Проте, приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін О.П. не може звернути стягнення на належну ОСОБА_5 1/2 частину незавершеного будівництва, оскільки на нього вже звернуто стягнення у виконавчому провадженні № 65302619. 04 червня 2021 року позивач дізналася, що не зважаючи на накладений ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2020 року арешт, вказана 1/2 частина незавершеного будівництва, що належить ОСОБА_5 була виставлена на електронні торги ДП «Сетам» при здійсненні виконавчого провадження № 65302619 з виконання виконавчого напису нотаріуса № 2005 від 26 квітня 2021 року, виданого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Юлією Володимирівною, яке знаходиться у приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.П., в якому стягувачем є ОСОБА_2 , а боржником - ОСОБА_5 . Так, між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 30 березня 2021 року було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_5 6000000 грн. строком до 19 квітня 2021 року. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Юлією Володимирівною, зареєстрований в реєстрі за № 1348. Позивач вважає, що оспорюваний договір є недійсним, оскільки на час його укладення ОСОБА_5 мала не виконані зобов'язання перед позивачем за договором позики від 07 жовтня 2014 року в сумі 3199320 грн. 77 коп. і, знаючи про наявність арешту, накладеного ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2020 року в справі № 750/1944/20 та про перебування в провадженні Чернігівського апеляційного суду її апеляційної скарги на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 грудня 2020 року в справі № 750/1962/20 про стягнення боргу в сумі 3199320 грн. 77 коп., взяла в позику грошові кошти не для їх повернення, а з метою утворення нового кредитора. Вказаний договір не був реально виконаний сторонами, не був спрямований на реальне настання обумовлених в договорі правових наслідків. У позивача є грунтовні сумніви щодо спроможності відповідача ОСОБА_2 надати у позику грошові кошти в сумі 6000000 грн., оскільки свою діяльність як ФОП він припинив у 2016 році, а жодні об'єкти нерухомого майна ним не відчужувались. Крім того, сумнівною є доцільність одержання ОСОБА_5 в позику на 20 днів такої значної суми коштів, адже вона отримавши їх не набула права власності на об'єкти нерухомого майна, не повернула грошові кошти позивачу, так само не повернула їх і ОСОБА_2 . Витратити таку суму грошей на інші цілі при наявності заборгованості перед двома кредиторами, є зловживанням боржником своїми правами. Також, викликає сумніви спроможність ОСОБА_5 повернути таку суму (у разі її витрачання) вже через 20 днів після її одержання, оскільки подаючи у січні 2021 року апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 грудня 2020 року в справі № 750/1962/20 ОСОБА_5 просила суд звільнити її від сплати судового збору, бо вона має незначний дохід. На переконання позивача, грошові кошти за договором позики від 30 березня 2021 року насправді не передавалися, а якщо і передавалися, то не як позика, а як попередня оплата за придбання ОСОБА_2 у ОСОБА_5 1/2 частини незавершеного будівництва (готовність 96%) загальною площею 1164 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки на вказаний об'єкт нерухомого майна був накладений арешт, тож передати належну частину будівлі за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 була позбавлена можливості, а за допомогою укладення оспорюваного договору така передача арештованого майна у власність ОСОБА_2 може відбутися. За час оскарження позивачем дій приватного виконавця Приходька Ю.П. Державним підприємством «Сетам» було проведено троє торгів з реалізації належної ОСОБА_5 1/2 частини незавершеного будівництва. Електронні торги не відбулися у зв'язку з відсутністю покупців, а у разі, якщо стягувач виявить бажання залишити за собою нереалізоване майно, то воно перейде у власність ОСОБА_2 . Таким чином, в результаті здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні, в якому стягувачем є ОСОБА_2 , 1/2 частина незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , перейде у його власність незважаючи на наявність ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2020 року в справі № 750/1944/20, якою забезпечено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики. Відповідачами було створено штучну заборгованість ОСОБА_5 перед ОСОБА_2 з метою уникнення звернення стягнення на належну ОСОБА_5 1/2 частину незавершеного будівництва. За вказаних обставин, договір позики, укладений між відповідачами, був вчинений не з наміром створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника при здійсненні виконавчого провадження по стягненню заборгованості на користь позивача.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження; визначено відповідачам строк для подачі відзиву на позовну заяву.
Також, ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 жовтня 2021 року було задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову та заборонено ОСОБА_2 відчужувати належну йому на праві власності 1/2 частину незавершенного будівництва (готовність 96%), загальною площею 1164 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В установлений судом строк відповідач ОСОБА_5 подала відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу в його задоволенні. Зокрема, у відзиві на позов відповідач вказує, що вона є фізичною особою-підприємцем, займається купівлею-продажем та виготовленням товарів. Відповідач перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 , який також займався підприємницькою діяльністю. У період шлюбу, а саме у 2014 році, за її письмовою згодою ОСОБА_6 та ОСОБА_4 уклали договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 надала ОСОБА_6 2000000 грн. (154451 доларів США) для здійснення підприємницької діяльності. Шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було розірвано, проте грошові кошти ОСОБА_6 за договором позики не повернув. Після розірвання шлюбу було поділено майно подружжя і рішенням суду за ОСОБА_5 визнано боргові зобов'язання за договором позики чоловіка в сумі понад 3000000 грн., тобто відповідач не укладала договору позики з позивачем і ніяких коштів від неї не отримувала. Для здійснення зазделегідь спланованої підприємницької діяльності та реалізації продукції відповідачу необхідні були грошові кошти, яких вона не мала в необхідному розмірі, тому 30 березня 2021 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого вона отримала 6000000 грн. Після проведення господарських операцій відповідач розраховувала вчасно повернути позику ОСОБА_2 , проте постачальник не виконав своїх зобов'язань перед нею, у зв'язку з чим виник просрочений борг перед ОСОБА_2 . При цьому, жодних навмисних, попередньо спрямованих дій на передачу у власність ОСОБА_2 належної їй 1/2 частини будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ні вона, ні ОСОБА_2 не вчиняли, адже неможливо було передбачити, що ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року суд залишить без розгляду позов позивача до приватного виконавця Приходька Ю.М. про визнання протиправними дій щодо передачі ДП «Сетам» 1/2 частини будівлі, а також відмову позивача в об'єднанні виконавчих проваджень, висловлену при розгляді справи № 750/7203/21. Крім того, відповідачі не є родичами чи близькими людьми, а тому у відповідача не було мотиву для передачі належної їй будівлі саме ОСОБА_2 . На час отримання позики від ОСОБА_2 ще не існувало судового рішення про стягнення боргу на користь позивача. Крім того, на час укладення оспорюваного договору позики на належну ОСОБА_5 частину будівлі вже було накладено арешт, а тому розраховувати на передачу будівлі саме ОСОБА_2 було надто малоймовірно. Також, в період розгляду судами справ щодо майнових зобов'язань ОСОБА_5 , остання жодним чином не перешкоджала позивачу в реалізації нею своїх вимог про стягнення боргу. Так, 29 червня 2021 року відповідач звернулася із заявою до приватного виконавця Палігіна О. П. про об'єднання виконавчих проваджень № 65864745, № 65864787 та № 65302619 в одне провадження для справедливого забезпечення прав всіх кредиторів. Жодної відповіді на свою заяву від приватного виконавця відповідач не отримала, а його бездіяльність оскаржила до суду. Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2021 року в справі № 750/7203/21 у задоволенні скарги відповідачу було відмовлено. При цьому, до участі в розгляді справи залучалася і позивач в якості заінтересованої особи. Її представник, який був присутнім при розгляді справи, заперечував проти об'єднання виконавчих проваджень. Розглядаючи справу, суд дійшов висновку про те, що клопотання про об'єднання виконавчих проваджень має право подавати стягувач, а боржник такого права не має, а тому і відмовив у задоволенні скарги. Отже, це свідчить про те, що не відповідач, а сама ОСОБА_4 не бажала об'єднати виконавчі провадження та сподівалася на те, що маючи ухвалу суду про забезпечення позову, в рамках окремо існуючих виконавчих проваджень № 65864745 та № 65864787, вона матиме гарантоване право на задоволення своїх вимог за рахунок арештованого майна - будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, 30 березня 2021 року відповідачем дійсно було укладено договір позики з ОСОБА_2 та отримано грошові кошти від нього. Відповідач намагалася заробити кошти, щоб розрахуватися з боргами, бо знала, що належна їй 1/2 частина будівлі за адресою: АДРЕСА_1 може бути реалізована в рахунок погашення боргу. Крім того, доводи позивача є її припущенням та не підтверджуються жодними доказами.
Відповідач ОСОБА_2 також подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позову. Зокрема, у відзиві на позов відповідач зазначає, що він не є родичем чи близькою особою ОСОБА_5 . Їхні спільні знайомі звернулися до нього з проханням позичити грошові кошти ОСОБА_5 , яка опинилася у скрутному становищі. При цьому, кошти їй необхідні були для закупівлі товару з наступною його переробкою та реалізацією. Також, ОСОБА_5 вказала, що вона є приватним підприємцем, а після здійснення запланованої господарської операції вона поверне борг. Оскільки ОСОБА_2 також займається підприємницькою діяльністю, а тому вважав, що дії ОСОБА_5 узгоджуються з існуючою практикою здійснення підприємницької діяльності. Вказані обставини і були підставою для укладення договору позики. Позивачем у позовній заяві не зазначена підстава, з якої позивач просить визнати договір позики недійсним. Доводи позивача, викладені в позовній заяві, не відповідають дійсності, оскільки незважаючи на те, що відповідач офіційно припинив діяльність як фізична особа-підприємець, однак на даний час займається купівлею-продажем автомобілів, що є джерелом його прибутків. Після настання строку повернення боргу ОСОБА_5 надіслала йому листа, в якому зазначила, що не може повернути борг. При укладенні договору позики будь-яких домовленостей про погашення боргу шляхом передачі йому у власність будівлі, належної ОСОБА_5 , між сторонами не було та не могло бути, оскільки на час укладення договору позики вже існувала ухвала Деснянського районного суду м. Чернігова в справі № 750/1944/20 про забезпечення позову ОСОБА_4 шляхом накладення арешту на 1/2 частину будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . А тому, у разі звернення стягнення на зазначену будівлю в першу чергу задовольнялися б вимоги позивача, як гарантовані ухвалою суду про забезпечення позову. Таким чином, обгрунтування позову здійснюється на підставі припущень позивача, які не відповідають дійсності.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 жовтня 2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду по суті на 06 грудня 2021 року.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити. Також, представник позивача вказала, що укладення оспорюваного договору між відповідачами унеможливило звернення стягнення на майно ОСОБА_5 , на яке було накладено арешт в якості забезпечення позову позивача до останньої про стягнення боргу.
Відповідач ОСОБА_5 у судовоме засідання не з'явилася, подала клопотання про розгляд справи за її відсутності та просила відмовити позивачу в задоволенні позову.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити позивачу в його задоволенні.
Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та зазначив, що підстав для визнання оспорюваного договору позики немає, договір був посвідчений нотаріально і розрахувати 30 березня 2021 року те, що належна ОСОБА_5 будівля перейде у власність відповідача ОСОБА_2 було неможливо. Так само було неможливо передбачити, що будівля буде виставлена на електронні торги, які тричі не відбудуться, і, що ніхто її на цих торгах не купить.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, допитавши відповідача ОСОБА_2 як свідка та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2020 року в справі № 750/1944/20 було задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову до подання позовної заяви до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики від 07 жовтня 2014 року в сумі 3098576 грн. 16 коп. та накладено арешт на 1/2 частку об'єкта незавершеного будівництва, площею 1164 кв.м., готовністю 96%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_5 (а.с. 13-14).
07 березня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним Олександром Петровичем відкрито виконавче провадження з виконання вказаної ухвали суду (а.с. 15).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, у справі № 750/1962/20 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг в сумі 3098576 грн. 16 коп., інфляційні 56043 грн. 84 коп. за період з 23.01.2020 по 16.07.2020 та 3% річних в сумі 44700 грн. 77 коп. за період з 23.01.2020 по 16.07.2020, а всього 3199320 грн. 77 коп. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 11517 грн. 50 коп. у відшкодування сплаченого судового збору (а.с. 20-22, 23).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна О.П. від 18 червня 2021 року відкрито виконавче провадження № 65864745 з виконання виконавчого листа № 750/1962/20, виданого Деснянським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 боргу в сумі 3098576 грн. 16 коп., інфляційних 56043 грн. 84 коп. за період з 23.01.2020 по 16.07.2020 та 3% річних в сумі 44700 грн. 77 коп. за період з 23.01.2020 по 16.07.2020, а всього 3199320 грн. 77 коп. (а.с. 29).
30 березня 2021 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_5 (позичальник) було укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальникові строком до 19 квітня 2021 року, а позичальник прийняв від нього у власність строком до 19 квітня 2021 року грошові кошти в розмірі 6000000 грн., які, виходячи з встановленого курсу 1 долар = 28 грн. є еквівалентом 214285 доларів США. Таку ж суму грошових коштів без нарахування відсотків позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві до 19 квітня 2021 року. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Юлією Володимирівною, зареєстрований в реєстрі за № 1348 (а.с. 110-111).
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 зазначеного договору виконання позичальником свого зобов'язання за цим договором має бути здійснено в місті Чернігові готівкою або на картковий рахунок. Сторони домовилися, що позичальник може повертати позикодавцеві позичену ним суму частинами, а позикодавець зобов'язаний приймати від позичальника грошову суму частинами.
Пунктом 4.1 вказаного договору визначено, що у разі, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов'язаний сплатити суму боргу у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України з урахуванням встановленого індексу інфляції за день прострочення, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми.
Крім того, у разі, якщо позичальник своєчасно не поверне позичені гроші або буде прострочена виплата у строк вказаний у цьому договорі позикодавець має право на наступний день після прострочення повернення позики подати (пред'явити) цей договір до стягнення в безспірному порядку шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом або звернутися до суду за захистом своїх прав. Позичальник стверджує, що не матиме заперечень про звернення позикодавця до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про безспірне стягнення заборгованості у разі невиконання позичальником свого зобов'язання за цим договором на умовах, що в ньому передбачені (пункт 4.3, 4.4 договору).
Згідно з пунктом 4.5 договору сторони домовилися, що документом, який підтверджуватиме прострочення виконання позичальником зобов'язання та безспірність заборгованості, буде письмове нагадування (у вигляді заяви) позикодавця про суму заборгованості, яка підлягає поверненню, та строк платежу передане зі зворотним повідомленням позичальникові у порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат» або заява позичальника про неможливість виконувати зобов'язання за цим договором.
Відповідно до пункту 6.1 договору, цей договір підписується сторонами та вважається укладеним з моменту надання грошей позичальнику.
Пунктом 7.1 зазначеного договору передбачено, що сторони у присутності нотаріуса стверджують, зокрема, що договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину.
У пункті 7.2. договору зазначено, що цей договір вчиняється зі згоди дружини позикодавця, ОСОБА_7 , справжність підпису на заяві якої засвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю.В., 30 березня 2021 року за реєстровим № 1344 та заява приєднується до примірника цього договору, що зберігається в справах приватного нотаріуса.
Згідно із пунктом 7.6 договору підписанням цього договору сторони стверджують факт передачі позикодавцем позичальнику коштів в повному обсязі.
У зв'язку із невиконанням ОСОБА_5 своїх зобов'язань за оспорюваним договором позики від 30 березня 2021 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю.В. 26 квітня 2021 року вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 2005, за яким стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 6000000 грн.
Вказаний виконавчий напис ОСОБА_2 було пред'явлено до виконання до приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. 28 квітня 2021 року.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. від 28 квітня 2021 року було відкрито виконавче провадження № 65302619 з виконання зазначеного виконавчого напису та одночасно накладено арешт на нерухоме майно боржника - 1/2 частку об'єкта незавершеного будівництва, площею 1164 кв.м., готовністю 96%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У ході здійснення приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Приходьком Ю.М. виконавчих дій у виконавчому провадженні № 65302619 нерухоме майно боржника ОСОБА_5 - 1/2 частка об'єкта незавершеного будівництва, площею 1164 кв.м., готовністю 96%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було описано та, зокрема, передано Державному підприємству «Сетам» на електронні торги.
У подальшому, а саме 23 вересня 2021 року, право власності на 1/2 частку об'єкта незавершеного будівництва, площею 1164 кв.м., готовністю 96%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 66-69).
Позивач зазначає, що оспорюваний договір позики був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника при здійсненні виконавчого провадження по стягненню заборгованості на користь позивача.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (частини перша, четверта статті 639 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем/відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Згідно із частинами першою, другою статті 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Аналіз вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 Цивільного кодексу України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 Цивільного кодексу України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зазначено, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Правилами частини третьої статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Допитаний у судовому засіданні в якості свідка відповідач ОСОБА_2 суду, зокрема, показав, що в середині лютого 2021 року до нього звернулася його давня знайома (друг) ОСОБА_8 , яка попросила допомогти її знайомій - ОСОБА_5 , зокрема, надати останній у позику грошові кошти для реалізації бізнес-плану, оскільки та опинилася в скрутному матеріальному становищі. Після чого, він зустрівся з ОСОБА_5 для обговорення цього питання. ОСОБА_5 показала йому документи, оцінивши які, він погодився, що бізнес-план цілком реальний. Через деякий час він погодився надати ОСОБА_5 у позику грошові кошти. ОСОБА_5 запевнила, що 20 днів для закупівлі товару з наступною його переробкою та реалізацією їй вистачить і вона поверне борг. Договір посвідчили нотаріально, грошові кошти були передані у нотаріуса. Вони з ОСОБА_5 не є родичами чи близькими особами. При укладенні договору йому не було відомо про наявність у ОСОБА_5 іншого кредитора, а про його наявність він дізнався у приватного виконавця Приходька Ю.М.
Суд враховує, що хоча оспорюваний договір і укладено тоді, коли в провадженні апеляційного суду перебувала на розгляді апеляційна скарга ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 грудня 2020 року про стягнення з останньої боргу на користь позивача, проте при розгляді справи не встановлено, зокрема, тих обставин, що сторони договору - відповідачі у справі є родичами чи іншими близькими особами.
Також, умовами укладеного договору не передбачалося будь-яке відчуження майна чи його передача у власність ОСОБА_2 .
Крім того, на момент укладення договору позики на майно ОСОБА_5 був накладений арешт для забезпечення позову ОСОБА_4 про стягнення боргу.
А тому, оцінивши наявні в справі докази та доводи учасників справи, суд дійшов висновку, що самим укладенням оспорюваного договору позики грошових коштів не відбулося порушення прав позивача, а порушення прав позивача відбулося саме в процесі здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 65302619 з виконання виконавчого напису, в якому було звернено стягнення на майно боржника ОСОБА_5 - 1/2 частку об'єкта незавершеного будівництва, площею 1164 кв.м., готовністю 96%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на яке накладено арешт ухвалою суду для забезпечення позову саме позивача до останньої про стягнення боргу та яке в подальшому перейшло у власність ОСОБА_2 .
За вказаних обставин, враховуючи викладене та те, що встановлені судом обставини, не дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір позики є фраудаторним, тобто вчиненими на шкоду кредитору, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Також, частинами дев'ятою, десятою статті 158 ЦПК України передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.
Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.
Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідачу ОСОБА_2 правничу допомогу надавав адвокат Лєсков В.О. на підставі договору про надання правової допомоги від 21 жовтня 2021 року та додаткової угоди до нього від 21 жовтня 2021 року.
Квитанцією від 18 листопада 2021 року підтверджується сплата ОСОБА_2 9000 грн. адвокату Лєскову В.О. за договором про надання правової допомоги від 21 жовтня 2021 року.
Також, у додатковій угоді до договору від 21 жовтня 2021 року сторони погодили, що сума гонорару за здійснення представництва в суді незалежно від кількості судових засідань складає 16000 грн.
Згідно із частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Керуючись одним з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, з урахуванням наведеного, проаналізувавши детальний опис наданих адвокатом відповідачу послуг та перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, враховуючи складність справи, заявлене клопотання про зменшення витрат відповідача, виходячи з критерію розумності та співмірності, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в даній справі, однак в сумі 5000 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики - відмовити повністю.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 жовтня 2021 року, у вигляді заборони ОСОБА_2 відчужувати належну йому на праві власності 1/2 частину незавершенного будівництва (готовність 96%), загальною площею 1164 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 5000 грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Повний текст рішення складено 14.12.2021.
Суддя