79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.12.2021 справа № 926/2889/21
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Зубкович Д.С., розглянув матеріали
за позовом: Фізичної особи-підприємця Нікітіна Георгія Петровича, с. Строїнці Новоселицького району Чернівецької області,
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарнобуд", м. Львів,
відповідача 2: Фізичної особи-підприємця Храба Пилипа Васильовича, с. Рокитне Новоселицького району Чернівецької області,
предмет позову: стягнення 128 288,80 грн.,
підстава позову: порушення умов договорів поставки № 22 від 04.09.2020 року та поруки від 25.11.2020 року,
за участю представників:
позивача: не з'явився,
відповідача 1: не з'явився,
відповідача 2: Станкевич Максим Сергійович - адвокат, ордер серії СЕ № 1034638 від 02.12.2021, в режимі відеоконференції.
04.08.2021 до Господарського суду Львівської області надійшла справа Господарського суду Чернівецької області № 926/2889/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Нікітіна Георгія Петровича до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарнобуд" та до відповідача 2: Фізичної особи-підприємця Храба Пилипа Васильовича про стягнення 128 288,80 грн.
Згідно з ухвалою суду від 14.07.2021 року позовну заяву Фізичної особи-підприємця Нікітіна Георгія Петровича до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарнобуд" та Фізичної особи-підприємця Храба Пилипа Васильовича про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних на суму 128 288,80 грн. та заяву про забезпечення позову з доданими до них матеріалами передано на розгляд Господарського суду Львівської області.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2021 року справу передано судді Матвіїву Р.І.
Ухвалою суду від 06.08.2021 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою суду від 20.09.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Хід судових засідань відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Відводів складу суду сторонами не заявлено.
02.11.2021 позивачем подано пояснення і клопотання з долученням документів.
Відповідач явку представника в судові засідання не забезпечував, конверти, адресовані відповідачу 1, повертаються до суду із відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання». Разом з тим, 24.11.2021 директор відповідача 1 подав суду клопотання про відкладення судового засідання, повідомив адресу для надіслання кореспонденції, а 26.11.2021 ознайомився із матеріалами справи.
02.11.2021 від відповідача 2 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. Разом з тим, 02.12.2021 представником відповідача 2 подано клопотання про надання доступу до матеріалів справи в підсистемі «Електронний суд», а 06.12.2021 - клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, які задоволено судом.
Представник позивача, будучи присутнім у судовому засіданні 24.11.2021, заявив клопотання про участь в наступному засіданні в режимі відеоконфеенції, яке задоволено судом, про що зазначено в протоколі судового засідання від 24.11.2021. Крім цього, представнику позивача на підставі його заяви від 29.11.2021 надано доступ до матеріалів справи в підсистемі «Електронний суд».
У судове засідання 08.12.2021 з'явився представник відповідача 2, позивач та відповідач 1, які належним чином повідомлені про дату та час судового засідання: позивач в попередньому судовому засіданні, відповідач 1 при ознайомленні з матеріалами справи, явку представників не забезпечили, причин неявки не повідомили.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Такими випадками є неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження. Судом не встановлено наявності таких обставин.
Враховуючи наведене, а саме обізнаність позивача та відповідача 1 про дату та час судового засідання, забезпечення судом усім учасникам справи можливості взяти участь в розгляді справи, суд не вважає неявку представників позивача і відповідача 1 такою, що перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.
У судовому засіданні 08.12.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Спір між сторонами виник внаслідок порушення, на переконання позивача, відповідачем умов договору поставки. Позивач стверджує, що фізична особа - підприємець Нікітін Г.П. як постачальник зобов'язався відвантажити та доставити дрібні та крупні заповнювачі для бетонів, а ТОВ "Гарнобуд" як покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти та оплатити товар. Так, позивачем поставлено товар на суму 143 783 гривень 98 коп. У свою чергу відповідач своєчасно не оплатив отриманий Товар та станом на 12.11.2020 р. мав заборгованість в сумі 143 783 гривні 98 коп. Станом на 25.06.2021 р. заборгованість відповідача 1 становить 118 603 гривні 98 коп. Проте, під час розгляду справи, а саме 13.10.2021, відповідачем 1 сплачено ще 10 000,00 грн.
Крім правовідносин між позивачем та відповідачем 1, між позивачем та відповідачем 2 також виникли правовідносини на підставі укладеного між ФОП Нікітіним Г.П. та ФОП Храб П.В. договору поруки. Відповідачу 2 надіслано претензію щодо виконання умов договору поруки в сумі 1 500,00 грн.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем також нараховано до стягнення з відповідача 1 8 183,60 грн. інфляційних втрат і 1 501,22 грн. 3 % річних.
Відповідач 1 позиції стосовно позовних вимог не висловив.
Відповідач 2 позовні вимоги, заявлені до нього, визнав.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ
04.09.2020 року між Фізичною особою-підприємцем Нікітіним Георгієм Петровичем (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - постачальник) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарнобуд" (надалі по тексту рішення - відповідач 1, згідно з договором - покупець) укладено договір поставки № 22, відповідно до якого постачальник зобов'язується відвантажити та доставити дрібні та крупні заповнювачі для бетонів, а покупець зобов'язуєтеся в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти та оплатити отримані заповнювачі.
Відповідно до порядку проведення розрахунків, погодженого сторонами в п. 6 договору, розрахунки проводяться після фактичного отримання матеріалів згідно з виставленими рахунками протягом 5-ти банківських днів.
04.09.2020 року сторонами договору підписано специфікацію щодо поставки товару - гравійно-піщаної суміші в кількості 1 500 тонн, вартістю 330 000,00 грн.
Упродовж 2-5 листопада 2020 року позивачем поставлено відповідачу 1, а останнім прийнято товар, загальною вартістю 86 996,48 грн., що підтверджується видатковими накладними № 219 від 02.11.2020 року в сумі 4 143,58 грн, № 220 від 02.11.2020 року в сумі 4 207,50 грн, № 221 від 02.11.2020 року в сумі 4 335,00 грн, № 222 від 02.11.2020 року в сумі 4 292,50 грн, № 223 від 02.11.2020 року в сумі 6 162,50 грн, № 226 від 04.11.2020 року в сумі 4 590,00 грн, № 227 від 04.11.2020 року в сумі 4 505,00 грн, № 228 від 04.11.2020 року в сумі 4 547,50 грн, № 229 від 04.11.2020 року в сумі 4 632,50 грн, № 230 від 04.11.2020 року в сумі 4 611,08 грн, № 231 від 04.11.2020 року в сумі 4 080,00 грн, № 232 від 04.11.2020 року в сумі 4 611,08 грн, № 233 від 04.11.2020 року в сумі 4 632,50 грн, № 234 від 05.11.2020 року в сумі 4 526,08 грн, № 235 від 05.11.2020 року в сумі 4 547,50 грн, № 236 від 05.11.2020 року в сумі 4 505,00 грн, № 237 від 05.11.2020 року в сумі 4 696,08 грн, № 238 від 05.11.2020 року в сумі 4 653,58 грн, № 239 від 05.11.2020 року в сумі 4 717,50 грн.
Згідно з банківською випискою за період 19.03 - 09.04.2021 року відповідачем 1 сплачено позивачу 15 180,00 грн. 19.03.2021 року, 10 000,00 грн. 09.04.2021 року.
Згідно з поданим позивачем 02.11.2021 платіжним дорученням № 668 від 13.10.2021 відповідач 1 сплатив 10 000,00 грн. позивачу за щебінь.
Станом на 12.11.2020 року позивачем та відповідачем 1 підписано акт звірки, відповідно до якого відображено поставки за період 02-11.11.220 та заборгованість відповідача 1 у розмірі 143 783,98 грн.
07.06.2021 року відповідачу 1 надіслано претензію щодо сплати заборгованості в сумі 118 603,98 грн.
25.11.2020 року між Фізичною особою-підприємцем Нікітіним Георгієм Петровичем (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором поруки - кредитор) та Фізичною особою-підприємець Храбом Пилипом Васильовичем (надалі по тексту рішення - відповідач 2, згідно з договором поруки - поручитель) укладено договір поруки, відповідно до якого ФОП Храб П.В. поручився перед кредитором за виконання зобов'язань боржника у обсязі, передбаченому п. 1.2 договору, як солідарний боржник. Відповідно до п.1.2 договору поруки розмір зобов'язань боржника визначається в сумі 1 500,00 грн., незалежно від розміру заборгованості боржника.
Відповідно до договору поруки боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарнобуд», код ЄДР 43468614.
Договором поруки передбачено, що усі повідомлення сторін вважатимуться отриманими адресатом, якщо вони отримані особисто або були відправлені на вказану в договорі адресу або іншу адресу, про яку відправник був попередньо письмово повідомлений і якщо з моменту відправлення минуло 5 календарних днів (п. 3.3 договору поруки).
07.06.2021 рку Храб П.В. отримав особисто претензію позивача про сплату 1 500,00 грн. заборгованості протягом п'яти днів з моменту отримання такої претензії.
Дані факти матеріалами справи підтверджуються, доказами не спростовувались.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення тих представників сторін, які брали участь в розгляді справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір щодо поставки продукції.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Згідно з долученими позивачем видатковими накладними у період з 02 - 05.11.2020 року відповідачу 1 поставлено щебень гранітний на загальну суму 86 996,48 грн. Видаткові накладні скріплені підписами та печатками обох сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено вище, договором сторони погодили оплату продукцію із відтермінуванням на п'ять банківських днів з дня поставки. Тобто, продукцію, отриману 02.11.2020, відповідач 1 мав оплатити до 07.11.2020 включно, а оскільки 07.09.2020 припадає на вихідний день, то останнім днем виконання зобов'язання було 09.11.2020; продукцію, отриману 04.11.2020, відповідач 1 мав оплатити до 10.11.2020 включно; продукцію, отриману 05.11.2020, відповідач 1 мав оплатити до 11.11.2020 включно.
Суд також враховує, що ненадання позивачем рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 цього Кодексу, а, отже, наявність чи відсутність рахунка не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату фактично отриманої продукції за договором (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 910/1558/19).
Крім цього, відповідач 1, будучи ознайомленим із матеріалами справи, не подав відзиву на позовну заяву та будь-яких інших доказів на спростовування підстав позову і, зокрема, встановленої обставини. Більше того, відповідачем 1 здійснювалась часткова оплата товару. Так, згідно з виписками відповідачем здійснено оплати 19.03.2021 року та 09.04.2021 року, тобто після настання погоджених у договорі строків. Наступний платіж в сумі 10 000,00 грн. здійснено відповідачем 1 уже в жовтні 2021, під час розгляду даної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. А згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а первинними документами є документи, які містять відомості про господарську операцію. Більше того, як випливає із одностайної судової практики, фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції (правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19 та застосовано у постанові від 04.11.2020 у справі № 910/9739/19).
Як встановлено вище, належним чином оформленими первинними документами є видаткові накладні, підписані представниками обох сторін, на загальну суму 86 996,48 грн. Вказана обставина жодною зі сторін доказами не спростована.
Щодо решти вартості поставленого товару, про який стверджує позивач, суд зазначає таке. Так, 02.11.2021 позивачем подано видаткові накладні за період 16-17 грудня 2020 на загальну суму 56 787,50 грн. Суд зазначає, що при поданні таких позивач заявив клопотання про встановлення додаткового строку для їх подання. У судовому засіданні 24.11.2021 судом роз'яснено процесуальний порядок долучення доказів до матеріалів справи у разі пропуску строку на їх подання. Представником позивача ні в судовому засіданні 24.11.2021, ні до наступного судового засідання не заявлено інших клопотань, у тому числі про поновлення строку на подання доказів. Разом з тим, 02.11.2021 подано також платіжне доручення № 668 від 13.10.2021 про сплату відповідачем 1 частково заборгованості, що пливає на суму основного боргу. Суд зазначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України). Суд також враховує, що рішення суду повинно бути обґрунтованим, а подані сторонами докази мають бути повно оцінені в контексті предмету спору, що розглядається судом. Незважаючи на відсутність від позивача передбаченого ст. 119 Господарського процесуального кодексу України клопотання про поновлення пропущеного строку на подання доказів, поданих 02.11.2021, для повного та всебічного вирішення спору, для належного виконання завдання господарського судочинства, суд не може не взяти до уваги подані документи, які мають вирішальне значення для визначення дійсного та актуального розміру заборгованості, та не надати їм правової оцінки в межах розгляду справи.
Так, аналізуючи подані позивачем 02.11.2021 видаткові накладні, які сторона подала на підтвердження зазначеної у позовної заяві обставини поставки відповідачу продукції на суму 143 783,98 грн., суд зазначає таке. Видаткові накладні за період 16-17 грудня 2020 на загальну суму 56 787,50 грн. не підписані зі сторони отримувача. Крім того, такі накладні не відповідають відомостям щодо дат видаткових накладних, зазначених у акті звіряння, на який посилається позивач у позовній заяві та копію якого долучено до позовної заяви, адже в поданому акті зазначено про загальну вартість поставок в сумі 143 783,98 грн. на підставі накладних за період 02-05.11.2020, копії яких долучено до позовної заяви та які підписані представниками обох сторін, та накладних за період 06-11.11.2020, копії яких суду не подано.
Більше того, підставою позову, зазначеною у позовній заяві, є поставки товару, здійснені позивачем до листопада 2020, оскільки позивач визначив розмір заборгованості саме станом на 12.11.2020 в сумі 143 783,98 грн. Натомість, 02.11.2021 подано видаткові накладні, датовані 16 і 17 грудня 2020.
Крім цього, долучаючи накладні за 16-17.12.2020, позивач надав пояснення, що такі накладні не підписувались зі сторони відповідача з невідомих причин, хоча такі надсилались відповідачу 1 для підписання, але не повернулися до позивача підписаними. При цьому доказів надіслання чи вручення таких накладних відповідачу 1 позивачем також не подано.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку що долучені до матеріалів справи видаткові накладні за 16, 17 грудня 2020, хоч і на ту суму, що є різницею між 143 783,98 грн. і 89 996,48 грн., не є належними доказами, які б підтверджували прийняття відповідачем продукції, поставленої позивачем до 12.11.2020.
Щодо акта звірки взаєморозрахунків станом на 20.11.2020, суд враховує, що, як вказує Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 916/499/20, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Як встановлено вище, належних доказів (первинних документів) на підтвердження поставки позивачем відповідачу товару на суму 143 783,98 грн. позивачем не надано, адже, як встановлено вище, видатковими накладними підтверджено факт поставки продукції на суму 86 996,48 грн. Верховний Суд у згаданій поставові також зазначав, що відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. В свою чергу, пункт 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України покладає саме на позивача обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову.
Тобто, саме на позивача покладено обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню у конкретному випадку з урахуванням принципів господарського судочинства, закріплених у статті 2 ГПК України, зокрема, диспозитивності, змагальності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.
Щодо наданих позивачем податкових накладних, суд зазначає, що відповідно до критерію допустимості доказів обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, наведеної у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 910/9739/19, фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19. Тому подані податкові накладні за відсутності належних первинних доказів здійснення позивачем поставки відповідачу на суму 56 787,50 грн. у листопаді 2020 відповідної обставини не можуть підтверджувати.
Враховуючи здійснені позивачем поставки та здійснені відповідачем 1 оплати, суд зазначає, що заборгованість на час подання позову становить 86 996,48 - 15 180,00 - 10 000,00 = 61 816,48, і 10 000,00 сплачено у жовтні, тому на час постановлення рішення обгрунтованою визнається заборгованість у розмірі 51 816,48 грн., а провадження в частині стягнення 10 000,00 грн. підлягає закриттю з підстав відсутності предмету спору.
Позивачем заявлено до стягнення основний борг частково із відповідача 1 як основного боржника та частково із відповідача 2 як з поручителя.
Так, відповідач 2 згідно з договором поруки є поручителем, а саме солідарним боржником, із відповідачем 1. Договором визначено розмір відповідальності поручителя незалежно від суми заборгованості основного боржника - в розмірі 1 500,00 грн.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ч. ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Враховуючи вказану норму закону, позивач має право заявляти вимоги про стягнення заборгованості на свій розсуд, у тому числі і про стягнення з поручителя 1 500 грн., а з відповідача 1 решту суми. Під час розгляду справи, у тому числі у зв'язку зі сплатою відповідачем 1 частково заборгованості, позивач не змінював позовні вимоги та, зокрема, їх розподілу між відповідачами. Суд також звертає увагу, що представник відповідача 2 подав заяву про визнання ним позовних вимог в сумі 1 500,00 грн., а представник відповідача 2, присутній у судовому засіданні 08.12.2021, підтримав висловлену стороною позицію. Відповідач 1 не висловив жодних пояснень чи заперечень стосовно обсягу відповідальності своєї та поручителя. Встановивши вище наявність заборгованості в розмірі 51 816,48 грн., враховуючи обмеження солідарної відповідальності відповідача 2 сумою 1 500,00 грн., стягненню з відповідача 1 підлягають грошові кошти в розмірі 50 316,48 грн. Суд зауважує, що внаслідок арифметичної помилки - невідмінусування від обґрунтованої суми боргу розміру відповідальності поручителя - при оголошенні вступної та резолютивної частини рішення судом зазначено про стягнення з відповідача 1 всієї суми - 51 816,48 грн., при тому ж зазначено про стягнення 1 500,00 грн. з відповідача 2. Суд зазначає про недопустимість викладення резолютивної частини повного тексту рішення в іншій редакції, ніж його було оголошено, проте, суд не позбавлений процесуальної можливості виправлення допущених ним арифметичних помилок у порядку, передбаченому ст. 243 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо позовної вимоги про стягнення 8 183,60 грн. інфляційних втрат і 1 501,22 грн. 3 % річних, суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Відповідно, позивач має право нараховувати на прострочену суму (61 816,48 грн.) інфляційні втрати та 3 % річних за період прострочення, визначений позивачем, з 30.11.2020 року по 02.05.2021 року. Відповідно до розрахунку, здійсненого судом в інформаційно-пошуковій системі «Ліга», розмір 3 % становить 782,00 грн., а інфляційних втрат - 3 538,20 грн.
Враховуючи наведене, позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, у зазначених вище розмірах, а 3 % річних у сумі 719,22 грн. та інфляційні втрати у сумі 4 645,41 грн. визнаються судом не обґрунтованими, і в їх задоволенні суд відмовляє.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до положень ч. 1 і ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. покладається на відповідача 1 пропорційно задоволеним вимогам - 51,55%, що становить 1 170,20 грн.
Суд також звертає увагу, що згідно з попереднім розрахунком судових витрат позивачем заявлено до стягнення 14 000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Інтереси позивача в даній справі представляє адвокат Косовський Максим Вікторович на підставі ордера про надання правової допомоги серії СЕ № 1024018 від 12.07.2021
Так, 25.09.2020 ОСОБА_1 уклав з адвокатом Косовським Максимом Вікторовичем договір про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокат зобов'язується надавати необхідну юридичну допомогу клієнту у кримінальному провадженні, у цивільному, господарському або адміністративному процесах.
25.06.2021 сторонами вказаного договору підписано додаток № 1, відповідно до якого сторонами погоджено розмір послуг в сумі 14 000,00 грн., наданих адвокатом по справі про стягнення заборгованості по договору поставки від 04.09.2020 року:
1. Надання консультацій та роз'яснення чинного законодавства України - 2 000,00 грн., ознайомлення та вивчення матеріалів справи - 1 000,00 грн., підготовка та складення позовної заяви - 7 000,00 грн., підготовка та складення клопотань і заяв - 1 000,00 грн.,
2. участь у судових засіданнях (1 засідання) - 3 000,00 грн.
28.10.2021 Косовським М.В. та Нікітіним Г.П. складено додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 25.09.2020, відповідно до якого розмір послуг, наданих адвокатом по справі № 926/2889/21 становить 11 500,00 грн., з яких 3 000,00 грн. участь в судових засіданнях, 2 000,00 грн. - надання консультацій та роз'яснення чинного законодавства України, 1 500,00 грн. - ознайомлення та вивчення матеріалів справи, 5 000,00 грн. - підготовка та складення позовної заяви, клопотань тощо.
Так, відповідно до ст. 126 Господарського кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як передбачено ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд зазначає, що від жодного із відповідачів не надходило заперечень стосовно розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Проте, як вказує Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Суд також зазначає, що відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).
Аналізуючи розмір понесених позивачем витрат на відповідність приписам частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що необґрунтовано до таких включено 1 500,00 грн. для ознайомлення і вивчення матеріалів справи, адже матеріали справи фактично містять лише документи, подані позивачем, за винятком заяви відповідача 2 на одному аркуші про визнання позовних вимог, та із судових рішень. Більше того, клопотань про ознайомлення з матеріалами справи від позивача за час розгляду справи не надходило і фактично з матеріалами справи представник позивача не ознайомлювався.
Щодо вартості участі представника позивача в судових засіданнях, суд зауважує, що представником взято участь у двох із призначених судом чотирьох судових засіданнях, до того ж у останнє судове засідання причини неявки представником не повідомлено.
Суд також звертає увагу, що у вартість 5 000,00 грн. включено підготовку та складення позовної заяви, клопотань тощо. Таким формулюванням вичерпного переліку видів наданої послуги не означено. Крім цього, суд уже вказував вище, що в матеріалах справи фактично наявні документи лише позивача. Суд зауважує, що подання позивачем інших, крім позовної заяви, клопотань, а саме заяви про усунення недоліків та клопотань, поданих 02.11.2021, зумовлено насамперед суб'єктивною поведінкою позивача та волевиявленням на подання того обсягу документів, які не відповідали вимогам процесуального законодавства. Додаткове подання позивачем таких заяв, клопотань не було пов'язане із поведінкою відповідачів, а залежало від підготовки, виконання та реалізації процесуальних прав і обов'язків саме позивачем.
Враховуючи наведене, принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та недопустимість покладення на іншу сторони додаткового тягаря у вигляді безумовного відшкодування витрат на правову допомогу, з урахуванням наведених вище судом зауважень, суд доходить висновку, що обґрунтованими є судові витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Крім цього, суд враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, а саме на 51,55%, то витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн. також підлягають стягненню з відповідача пропорційно, що становить 4 124,00 грн.
Суд одночасно враховує позицію Об'єднаної Палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 231, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарнобуд" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарнобуд" (ідентифікаційний код юридичної особи 43468614, 79058, Львівська обл., місто Львів, проспект В'ячеслава Чорновола, будинок 59) на користь Фізичної особи-підприємця Нікітіна Георгія Петровича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , 60308, Чернівецька обл., Новоселицький район, село Строїнці) 51 816,48 грн. основного боргу, 782,00 грн. 3 % річних, 3 538,20 грн. інфляційних втрат, 1 170,20 грн. в рахунок відшкодування судового збору та 4 124,00 грн. витрат на правову допомогу.
3. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарнобуд" 56 787,50 грн. основного боргу, 719,22 грн. 3 % річних та 4 645,41 грн. інфляційних втрат у сумі відмовити.
4. Провадження у справі в частині стягнення 10 000,00 грн. основного боргу закрити.
5. Позовні вимоги до Фізичної особи-підприємця Храба Пилипа Васильовича задовольнити повністю.
6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Храба Пилипа Васильовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , 60320, Чернівецька обл., Новоселицький район, село Рокитне) на користь Фізичної особи-підприємця Нікітіна Георгія Петровича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , 60308, Чернівецька обл., Новоселицький район, село Строїнці) 1 500,00 грн. заборгованості.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 14.12.2021.
Суддя Матвіїв Р.І.