79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.12.2021 справа № 914/1858/21
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Бернацької Л.В., розглянув матеріали
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Ріелексперт”, м. Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Галмет-Україна”, м. Львів,
предмет позову: стягнення 6 672,36 грн.,
підстава позову: порушення зобов'язань по договору найму нежитлових приміщень № 06/О/18/Л від 01.01.2018 року,
за участю представників:
позивача: Презлята Степан Зеновійович - адвокат, довіреність від 01.08.2021 року,
відповідача: Гелетій Мирослав Степанович - представник.
25.06.2021 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Ріелексперт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галмет-Україна» про стягнення 6 672,36 грн.
Ухвалою суду від 30.06.2021 року позовну заяву залишено без руху.
21.07.2021 року Господарським судом Львівської області відкрито провадження у справі, задоволено клопотання позивача про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. хід судових засідань відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань. Зокрема, в судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва як за клопотаннями, так і за згодою представників сторін.
28.09.2021 відповідачем подано письмові пояснення, 08.11.2021 - додаткові пояснення та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи,
07.10.2021 позивачем подано відповідь на відзив, 02.11.2021 - додаткові пояснення по суті спору, 11.11.2021 - клопотання про поновлення строку на подання доказу та письмові пояснення по суті спору, 23.11.2021 - додаткові пояснення.
У судовому засіданні 08.12.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач стверджує про неналежне виконання відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення. Так, за твердженнями позивача, наведеними у позовній заяві, відповідач частково не здійснив оплати рахунка № СФ-0001550 від 01.07.2020 року на суму 5 248,40 грн. та повністю не оплатив рахунок № СФ-0001709 від 31.07.2020 року, разом на суму 5 682,82 грн., яка є різницею між виставленими рахунками та здійсненими оплатами. На вказану суму заборгованості позивачем також нараховано 322,48 грн. пені, 154,68 грн. 3 % річних, 602,38 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до пояснень, поданих суду 11.11.2021, позивач стверджує, що зазначення про неоплату рахунку № СФ-0001558 від 01.07.2020 року є помилковою, оскільки позивачем не раховано призначення платежу, зазначене відповідачем. У наданих поясненнях позивач уже стверджує, що має місце неоплата таких рахунків: від 31.03.2020 на суму 1 861,82 грн., від 31.04.2020 на суму 383,04 грн., від 31.05.2020 на суму 531,29 грн., від 30.06.2020 на суму 379,51 грн., від 31.07.2020 на суму 434,42 грн. і частково від лютого 2021 у розмірі 1 257,95 грн.
Відповідач заперечує стосовно позовних вимог. Зокрема, вважає, що обґрунтованими є лише 90,63 грн. вартості фактично спожитої електричної енергії. Стосовно відшкодування витрат електроенергії за місця загального користування зазначає, що оскільки він орендував приміщення на першому поверсі із входом з рампи і не користувався вантажними ліфтами, санвузлами, сходовими маршами, то фактичне споживання електроенергії було меншим, ніж нараховано позивачем. Стосовно відшкодування витрат по опаленню, вважає, що такі нарахування здійснені позивачем ситуативно, без аргументації, до того ж, у договорі вживається термін «витрати по споживанню газу», а в рахунках - «відшкодування витрат по опаленню». Тому відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ
01.01.2018 року Приватне акціонерне товариство “Ріелексперт” (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Галмет-Україна” (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - орендар) уклали договір оренди нежитлових приміщень № 06/О/18/Л.
Згідно з п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування - у найм нежитлові приміщення в придатному для використання стані. Згідно з п. 1.3 договору приміщення, що передаються, розташовані за адресою м. Львів, вул. Бузкова, 2: складське приміщення, перший поверх складу, площею 162 кв. м., складське підвальне приміщення, площею 324 кв. м.
Згідно з п. 11.2 договору строк найму триває до 31.12.2018 року включно.
Відповідно до п. 1.6 договору орендна плата встановлюється для складського приміщення на 1-му поверсі за ставкою 75,00 грн. за один квадратний метр орендованої площі в місяць з урахуванням ПДВ; для складського підвального приміщення - за ставкою 65,10 грн. за один квадратний метр орендованої площі в місяць з урахуванням ПДВ. В ставку орендної плати входять витрати орендодавця по експлуатаційних послугах: комунальні послуги - водопостачання і каналізація, утримання території і майна - прибирання, охорона, обслуговування ліфтів, ремонт конструкцій будівель та споруд, благоустрій - поточне обслуговування. Крім орендної плати, орендар відшкодовує орендодавцю понесені наступні витрати: витрати по електроенергії, за показниками приладу для обліку електроенергії (лічильника), витрати по електроенергії місць загального користування, витрати по споживанню газу.
Згідно з п. 7.2 договору орендну плату та відшкодування витрат за електроенергію, витрат по електроенергії місць загального користування, втрат по споживанню газу орендар незалежно від наслідків своєї господарської діяльності сплачує у відповідності з актами приймання виконаних послуг в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця щомісяця за минулий місяць оренди не пізніше 10-ти днів від дати виписки рахунку.
01.01.2018 року сторонами підписано акт прийому-передачі нежитлових приміщень в найм (оренду) договору найму нежитлових приміщень № 06/О/18/Л від 01.01.2018 року.
01.05.2018 року сторонами підписано додаткову угоду, відповідно до якої змінено п. 7.2 договору - «орендну плату орендар незалежно від наслідків своєї господарської діяльності сплачує в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця щомісяця за поточний місяць оренди одним платежем протягом 5-ти днів від дати виписки рахунку, але не пізніше 10-го числа поточного місяця. Відшкодування витрат за електроенергію, витрат по електроенергії місць загального користування, витрат по споживанню газу орендар сплачує в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця щомісяця за минулий місяць оренди одним платежем не пізніше 10-ти днів від дати виписки рахунку» та 11.6 - «у випадку дострокового припинення (розірвання) договору (або відмови від частини орендованої площі/приміщення) зацікавлена сторона попереджає іншу сторону за 1 місяць до запланованого терміну такого розірвання (відмови)», а також погоджено, що орендну плату за червень 2018 року орендар сплачує до 25.06.2018 року. Внесені зміни набувають чинності з 01.06.2018 року.
31.05.2018 року сторонами підписано додаткову угоду, якою уточнено площу орендованих приміщень - 162 кв. м. та 108 кв. м.
31.05.2018 року сторонами підписано акт приймання-передачі майна (нежитлових приміщень) з найму (оренди) договору найму нежитлових приміщень № 06/О/18/Л від 01.01.2018 року. Відповідно до вказаного акта сторони засвідчують, що приміщення площею 216 кв.м. (складське підвальне приміщення) повернуте в задовільному стані.
15.10.2018 року сторонами укладено додаткову угоду про внесення з 01.11.2018 року змін щодо вартості квадратного метра орендованої площі. Зокрема, встановлено ставку у розмірі 85,20 грн. за один квадратний метр орендованої площі в місяць з урахуванням ПДВ.
З 01.06.2019 року відповідач у зв'язку з відмовою від орендаря від найму складського підвального приміщення користується приміщенням, площею 162 кв. м., про що сторонами укладено додаткову угоду 31.05.2019 року. Відповідно, 31.05.2019 року сторонами підписано акт приймання-передачі майна (нежитлових приміщень) з найму (оренди) договору найму нежитлових приміщень № 06/О/18/Л від 01.01.2018 року, а саме складського підвального приміщення, площею 108 кв. м.
Позивачем долучено додаткову угоду від 01.07.2019 року про встановлення ставки орендної плати у розмірі 110,10 грн. за один квадратний метр складського приміщення на першому поверсі з урахуванням ПДВ, яка не підписана відповідачем. Проте, представник відповідача у судовому засіданні визнав, що ціну було змінено у бік збільшення, не заперечив такої обставини та не оспорює застосованої позивачем ціни за метр квадратний.
Листом від 15.07.2020 року відповідач повідомив позивача про припинення дії договору найму з 01.08.2020 року. Позивач стверджує, що підписана ним додаткова угода від 31.07.2020 року про дострокове розірвання договору найму та припинення діяльності з 01.08.2020 року не повернулася до нього із підписом відповідача. Обставину вручення додаткової угоди відповідачу для підписання позивач підтверджує заявою свідка ОСОБА_1 , який стверджує, що особисто вручав рахунки, акти та додаткові угоди відповідачу в орендованому останнім приміщенні.
Позивачем подано підписані ним та не підписані відповідачем акт приймання-передачі з найму нежитлових приміщень від 31.07.2020 року, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.01.2020 року на суму 2301,77 грн., від 29.02.2020 року на суму 17 836,20 грн. і 2 129,11 грн., від 31.03.2020 року на суму 17 836,20 грн. і 1 861,82 грн., від 30.04.2020 року на суму 17 836,20 грн. і 383,04 грн., від 31.05.2020 року на суму 17 836,20 грн. і 531,29 грн., від 30.06.2020 року на суму 17 836,20 грн. і 379,51 грн., від 31.07.2020 року на суму 17 836,20 грн. і 434,42 грн.
Проте, 07.10.2021 року позивачем долучено акти за вказаний період, надані йому відповідачем, частина з яких (стосовно орендної плати в розмірі 17 836,20 грн. щомісяця за період січня - липня 2020) підписана відповідачем, а частина (стосовно відшкодування витрат по електроенергії місць загального користування, по електроенергії та опаленню) - з відміткою відповідача «не згодні».
Листом від 27.11.2020 року позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити борг у розмірі 5 682,82 грн. Докази надіслання претензії долучені до позовної заяви.
Позивачем виписувались рахунки відповідачу за січень - липень 2020 року на загальну суму 132 874,36 грн., що підтверджується такими рахунками:
від 01.01.2020 року № СФ-0000074 на суму 17 836,50 грн.,
від 31.01.2020 року № СФ-0000108 на суму 2 301,77 грн.,
від 01.02.2020 року № СФ-0000262 на суму 17 836,50 грн.,
від 29.02.2020 року № СФ-0000362 на суму 2 129,11 грн.,
від 01.03.2020 року № СФ-0000522 на суму 17 836,50 грн.,
від 31.03.2020 року № СФ-0000628 на суму 1 861,82 грн.,
від 01.04.2020 року № СФ-0000784 на суму 17 836,50 грн.,
від 30.04.2020 року № СФ-0000891 на суму 383,04 грн.,
від 01.05.2020 року № СФ-0001044 на суму 17 836,50 грн.,
від 31.05.2020 року № СФ-0001147 на суму 531,29 грн.,
від 01.06.2020 року № СФ-0001302 на суму 17 836,50 грн.,
від 30.06.2020 року № СФ-0001450 на суму 379,51 грн.,
від 01.07.2020 року № СФ-0001558 на суму 17 836,50 грн.,
від 31.07.2020 року № СФ-0001709 на суму 434,42 грн.
У період січня - липня 2020 року позивачем подавались податкові накладні по оренді складських приміщень, витратах по електроенергії, витратах по електроенергії місць загального користування, витратах по опаленню.
Відповідачем здійснено часткові оплати, про що свідчать виписки по рахунку за період січня - серпня 2020 року, подані як позивачем, так і відповідачем, на загальну суму 133 571,48 грн. Зокрема:
13.01.2020 здійснено платіж в сумі 17 836,20 грн. по рахунку СФ-0000074 від 01.01.2020,
27.01.2020 здійснено платіж в сумі 2 338,14 грн. по рахунку № 3036 від 31.12.2019 року,
10.02.2020 - 17 836,20 грн. по рахунку № СФ-0000154 від 01.02.2020 року,
24.03.2020 - 10 000,00 грн. як оплата по рахунку № СФ-0000522 від 01.03.2020 року,
13.05.2020 в сумі 7 836,20 грн. по рахунку № СФ-0000522 від 01.03.2020 року,
28.05.2020 - 17 836,20 грн. по рахунку № СФ-0000622 від 01.04.2020 року,
07.07.2020 - 6 379,94 грн. по рахунку № СФ-0000322 від 01.08.2019 року,
17.07.2020 - 17 836,20 грн. по рахунку № СФ-0001044 від 01.05.2020 року,
29.07.2020 - 17 836,20 грн. по рахунку № СФ-0001144 від 01.06.2020 року,
07.08.2020 - 17 836,20 грн. по рахунку № СФ-0001144 від 01.07.2020 року.
Дані обставини підтверджені матеріалами справи, сторонами не спростовані.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено вище, з 01.01.2018 року між сторонами на підставі договору оренди існують правовідносини оренди складських приміщень.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).
Сторонами не заперечується обставина припинення правовідносин з серпня 2020, оскільки представниками сторін, присутніми у судових засіданнях, визнано таку, що відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказування (обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників). Також сторонами не заперечується та не оспорюється обставина збільшення ціни орендованих приміщень.
Як вбачається із позовної заяви, спір виник через неналежне виконання відповідачем оплати рахунка № СФ-0001550 від 01.07.2020 року на суму 5 248,40 грн. та рахунка № СФ-0001709 від 31.07.2020 року, разом на суму 5 682,82 грн.
Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17). Крім цього, як зазначає Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Заяв про зміну підстав позову позивачем не подавалося. Тому зазначені позивачем 02.11.2021 обставини несплати відповідачем рахунків від 31.03.2020 на суму 1 861,82 грн., від 31.04.2020 на суму 383,04 грн., від 31.05.2020 на суму 531,29 грн., від 30.06.2020 на суму 379,51 грн., від 31.07.2020 на суму 434,42 грн. і частково від лютого 2021 у розмірі 1 257,95 грн. суд оцінює критично та здійснює розгляд справи в межах підстав і предмету позову.
Відповідно до умов договору з урахуванням змін, внесених 01.05.2018 року, а саме згідно з п. 7.2 договору орендну плату орендар незалежно від наслідків своєї господарської діяльності сплачує в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця щомісяця за поточний місяць оренди одним платежем протягом 5-ти днів від дати виписки рахунку, але не пізніше 10-го числа поточного місяця. Відшкодування витрат за електроенергію, витрат по електроенергії місць загального користування, витрат по споживанню газу орендар сплачує в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця щомісяця за минулий місяць оренди одним платежем не пізніше 10-ти днів від дати виписки рахунку».
Як встановлено вище із доказів, поданих обома сторонами, позивачем виписувались рахунки відповідачу за січень - липень 2020 року на загальну суму 132 874,36 грн., що підтверджується такими рахунками: від 01.01.2020 року № СФ-0000074 на суму 17 836,50 грн., від 31.01.2020 року № СФ-0000108 на суму 2 301,77 грн., від 01.02.2020 року № СФ-0000262 на суму 17 836,50 грн., від 29.02.2020 року № СФ-0000362 на суму 2 129,11 грн., від 01.03.2020 року № СФ-0000522 на суму 17 836,50 грн., від 31.03.2020 року № СФ-0000628 на суму 1 861,82 грн., від 01.04.2020 року № СФ-0000784 на суму 17 836,50 грн., від 30.04.2020 року № СФ-0000891 на суму 383,04 грн., від 01.05.2020 року № СФ-0001044 на суму 17 836,50 грн., від 31.05.2020 року № СФ-0001147 на суму 531,29 грн., від 01.06.2020 року № СФ-0001302 на суму 17 836,50 грн., від 30.06.2020 року № СФ-0001450 на суму 379,51 грн., від 01.07.2020 року № СФ-0001558 на суму 17 836,50 грн., від 31.07.2020 року № СФ-0001709 на суму 434,42 грн.
Суд зауважує, що із погодженого сторонами формулювання п. 7.2 договору вбачається важливою дата виписки рахунків, а не дата їх вручення відповідачу. Більше того, відповідні рахунки у відповідача наявні, так як він долучив їх копії до письмових пояснень, поданих суду 28.09.2021. Тому недоречними є заперечення відповідача про те, що документи не передавались працівнику підприємства Кульматицькому В.М. Більше того, важливою є саме обставина обізнаності відповідача із такими рахунками, а не порядок їх вручення відповідачу, який договором сторонами не узгоджувався.
Крім цього, суд звертає увагу, що вручення відповідачу додаткової угоди про розірвання договору позивач підтверджує тим самим доказом - заявою свідка. Натомість відповідач, заперечуючи такий спосіб отримання документів від позивача, не заперечує самого факту припинення правовідносин між сторонами з 01.08.2020, що встановлено вище.
Суд також зазначає, що відповідачем у спірний період 2020 року здійснювались часткові оплати, про що свідчать виписки по рахунку за період січня - серпня 2020 року, подані як позивачем, так і відповідачем, на загальну суму 133 571,48 грн. Так, суд зауважує, що призначення платежів, здійснюваних відповідачем, є часто нечіткими, стосуються рахунків із номерами, яких у справі немає, проте, водночас, дати таких рахунків відповідають спірному періоду січня - липня 2020. Незважаючи на такі неточності, суд також звертає увагу, що позивачем у свою чергу не подано доказів неприйняття таких платежів. Більше того, саме позивач долучив відповідні платіжні доручення (крім платіжного доручення від січня 2020) і врахував їх для визначення боргу при поданні позовної заяви та формулюванні позовних вимог.
Крім рахунків та виписок по рахунку, у матеріали справи 07.10.2021 року позивачем подано акти за період 2020 року, надані йому відповідачем, частина з яких (стосовно орендної плати в розмірі 17 836,20 грн. щомісяця за період січня - липня 2020) підписана відповідачем, а частина (стосовно відшкодування витрат по електроенергії місць загального користування, по електроенергії та опаленню) - з відміткою відповідача «не згодні». При цьому, копії таких актів, підписаних лише зі сторони позивача, уже надавались суду разом із заявою про усунення недоліків. Очевидно та відповідно до пояснень представника позивача оригінали актів, підписані відповідачем та із відмітками про незгоду з'явились уже під час розгляду справи. Раніше позивачу про будь-яку незгоду відповідача із наданими йому актами не повідомлялось, протилежного відповідач суду не підтвердив.
Аналізуючи вартість наданих позивачем послуг та співставляючи їх зі здійсненими відповідачем оплатами, суд зазначає таке. Відповідно до актів та рахунків за січень - липень 2020 на загальну суму 132 874,36 грн. відповідачу нараховано 124 853,40 грн. орендної плати (17 836,20 рн.* 7) та 8 020,96 грн. вартості комунальних витрат. Беручи до уваги оплачені місяці, то оплачені всі сім місяців за 2020 на загальну суму 124 853,40 грн. Тобто, орендна плата за січень - липень 2020 відповідачем оплачена. Вказана обставина підтверджена первинними документами. Натомість позивач стверджує у позовній, що не повністю оплачений рахунок № СФ-000150 від 01.07.2020 року, при тому такого рахунка не подано. Усуваючи недоліки позовної заяви, вказує, що помилково зазначено такий номер рахунка, оскільки до позову долучено від 01.07.2020 року рахунок № СФ-0001558 на суму 17 836,20 грн., і просить взяти до уваги його. Разом з тим, у письмових поясненнях від 11.11.201 позивач ствердив, що позиція про неоплату рахунку № СФ-0001558 від 01.07.2020 року є помилковою, оскільки позивачем не раховано призначення платежу, зазначене відповідачем.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем оплачено в повному розмірі - 124 853,40 грн. орендну плату за січень - липень 2020. Відповідно, твердження позивача про неоплату рахунка № СФ-0001550 від 01.07.2020 року на суму 5 248,40 грн. спростовується матеріалами справи та є не доведеним. Як наслідок, включення цієї суми до загальної суми боргу, про стягнення якої просить позивач у даному позову, є безпідставним.
Щодо оплати відповідачем інших витрат, суд зазначає таке. Відповідно до наданих сторонами доказів здійснених оплат вбачається, що, крім орендної плати, сплачено ще 8 718,08 грн.: 6 379,94 грн. і 2 338,14 грн. Так, платіжні доручення від 07.07.2020 на суму 6 379,94 грн. і від 27.01.2020 на суму 2 338,14 грн. не містять призначень платежу саме за експлуатаційні послуги січня-липня 2020. Позивач, за власним волевиявленням, врахував їх при визначенні боргу при поданні позовної заяви. Разом з тим, представники обох сторін у судових засіданнях ствердили, що 2 338,14 грн. дійсно сплачені по рахунку за грудень 2019 року, а 6 379,94 грн. - по рахунку від 01.08.2019, який не був оплачений у 2019 у повному обсязі і заборгованість по якому у розмірі 6 379,94 грн. обліковувалась у акті звірки станом на 31.12.2019. Суд зазначає, що ні рахунка № 336 від 31.12.2019, ні рахунка № СФ-0000322 від 01.08.2019, посилання на які здійснено у платіжних дорученнях, сторонами не подано. Відповідачем подано рахунок за серпень 2019, але з № 0001883. Водночас, позивач, стверджуючи, що сума 2 338,14 грн. була сплачена двічі, не підтверджує такої обставини, адже у матеріалах справи є виписка по рахунку і платіжне доручення № 13, які підтверджують лише один платіж. Також позивач не заперечує та не спростовує, що станом на 31.12.2019 у відповідача обліковувалась заборгованість в сумі 6 379,94 грн. Тому у суду немає сумнівів щодо відповідності призначення платежу в сумі 6 379,94 грн., що у свою чергу свідчить про погашення таким платежем заборгованості, що не охоплюється спірним періодом у даній справі. З наведеного вбачається, що такі оплати в загальній сумі 8 718,08 грн. стосуються попереднього періоду.
Водночас, у справі відсутні будь-які інші докази оплати відповідачем експлуатаційних витрат упродовж січня - липня 2020, незважаючи на те, що представник відповідача у судових засіданнях стверджує, що не оплатив лише рахунок за липень 2020 в сумі 434,42 грн., і позивач, визначаючи підстави позову, ствердив про нездійснення відповідачем оплати саме такого рахунка, за липень. Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. А відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Враховуючи відсутність доказів оплати відповідачем рахунку від 31.07.2020 в сумі 434,42 грн. та визнання такої обставини самим відповідачем, суд зазначає про обгрунтованість відповідної підстави позову та доведеність наявності у відповідача заборгованості по невиконанню вказаного зобов'язання. Обставина неоплати решти вартості експлуатаційних витрат, за січень - червень 2020, не входить до підстав позову, окреслених позивачем, а сума, заявлена до стягнення, крім 434,42 грн., - 5 248,40 грн. не відповідає сукупно рахункам за січень - червень 2020.
Заперечення відповідача стосовно безпідставності нарахування витрат електроенергії за місця загального користування і витрат по опаленню суд не визнає обгрунтованими.
Суд звертає увагу, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Проте, відповідач, стверджуючи, що у нього відсутній обов'язок відшкодовувати позивачу вартість електроенергії за місця загального користування і витрати по опаленню, не оспорює, не заперечує та не доводить оспорювання ним таких відшкодувань за попередні періоди. Рахунки за січень - липень 2020 року, які долучені позивачем до позовної заяви, наявні також і у відповідача, і, за твердженнями відповідача, навіть оплачені до липня.
Із формулою розрахунку витрат по електроенергії місць загального користування відповідач обізнаний з моменту виникнення правовідносин оренди та підписання відповідного договору 01.01.2018 року, доказів оспорювання умов договору, прядку нарахувань витрат і включення таких в рахунки позивача, відповідач, незважаючи на твердження у письмових поясненнях про неодноразові перемовини з орендодавцем, не підтверджує жодними належними доказами.
Заперечення відповідача про те, що з квітня по травень 2020 року підприємство фактично не здійснювало господарської діяльності, не спростовують підстав позову та досліджених вище обставин справи, адже договором погоджено, що орендну плату орендар вносить незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, а додаткові угоди за зверненням орендаря стосовно звільнення від орендної плати на час запровадження карантину сторонами не укладались та в матеріали справи не подавались.
Як передбачено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020 року у справі № 910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання жодних доказів на спростування його позиції відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що матеріалами справи підтверджується обставина наявності у відповідача обов'язку відшкодувати позивачу витрати відповідно до виставлених рахунків.
Розмір боргу, вказаний позивачем у позовній заяві та підтриманий у судових засіданнях, хоча й з іншими обґрунтуваннями, відображений лише у картках рахунку: 3611: контрагенти: Галмет - Україна за 2018, 2019, 2020 рік, відповідно до яких, співставляючи дані дебету і кредиту, сальдо на 31.12.2020 року становить 5 682,82 грн. Проте, такі документи є односторонніми документами позивача, натомість, первинних доказів, які б підтверджували такий розмір боргу, який утворився у визначений позивачем спірний період січня - липня 2020 та конкретно внаслідок не оплати рахунків за липень 2020, суду не надано. Як зазначав суд вище, при вирішенні матеріально-правової вимоги про стягнення заборгованості суд обмежений підставами позову та перевіряє фактичні обставини справи, визначені позивачем як такі, що стали підставою виникнення заборгованості. Заявлений до стягнення розмір заборгованості не відповідає підстава позову. Позивачем не доведено, що заборгованість виникла саме внаслідок неповної оплати рахунку за липень 2020 в сумі 5 248,40 грн. та повної несплати рахунку за липень 2020 в сумі 434,42 грн. Матеріалми справи підтверджено лише відповідність та належну обгрунтованість заборгованості в розмірі 434,42 грн. Враховуючи відсутність заяв про зміну підстав позову, суд не враховує наступних пояснень позивача стосовно утворення заборгованості внаслідок неоплати інших рахунків: від 31.03.2020 на суму 1 861,82 грн., від 31.04.2020 на суму 383,04 грн., від 31.05.2020 на суму 531,29 грн., від 30.06.2020 на суму 379,51 грн., від 31.07.2020 на суму 434,42 грн. і частково від лютого 2021 у розмірі 1 257,95 грн. Більше того, оскільки, як визнали сторони, правовідносини припинено з серпня 2020, то включення позивачем рахунку за лютий 2021 також є не зрозумілим та безпідсавним. Суд звертає увагу позивача, що підставою для подання позову є не лише факт невиконання договору, а й конкретний період часу, в якому виникло прострочення виконання конкретного зобов'язання. Крім цього, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості звертатися з позовом до суду про стягнення заборгованості, що виникла в інший спірний період та доводити її наявність відповідними обставинами та доказами.
Крім стягнення основного боргу, позивач заявляє до стягнення також 322,48 грн. пені, 154,68 грн. 3 % річних і 602,38 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до п. 8.4 договору за несвоєчасний внесок орендної плати, а також інших платежів, орендар відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» на вимогу орендодавця зобов'язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних з простроченої суми, а також пеню у розмірі 5 % від суми, належної до сплати, за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дійшовши вище висновків про наявність у відповідача заборгованості внаслідок неоплати рахунку від 31.07.2020 року на суму 434,42 грн., суд зазначає, що позивач має право здійснювати відповідні нарахування на вказану суму прострочення.
Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Так, рахунок від 31.07.2020 року на суму 434,42 грн. мав бути оплачений «не пізніше 10-ти днів від дати виписки рахунку», тобто, останнім днем його оплати було 10.08.2020 року, і відповідно прострочення настало 11.08.2020 року.
Перевіряючи розрахунок 3 % річних на суму 434,42 грн. за період з 11.08.2020 по 09.06.2021 року, суд зазначає, що такий становить 10,80 грн. Розрахунок інфляційних втрат на суму 434,42 грн. за період з 11.08.2020 по 30.04.2021 року становить 36,89 грн. Враховуючи наведене, у задоволенні вимоги про стягнення 143,88 грн. 3 % річних, 565,49 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.
Щодо вимоги про стягнення пені, суд зазначає, що статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Здійснюючи перерахунок пені за період з 11.08.2020 по 10.02.2021 року, як правильно визначив позивач, суд зазначає, що така становить 26,22 грн. Враховуючи наведене, у задоволенні вимоги про стягнення 296,26 грн. пені суд відмовляє.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Галмет-Україна” (ідентифікаційний код юридичної особи 36361613, 79053, Львівська обл., місто Львів, вулиця Наукова, будинок 4, квартира 117) на користь Приватного акціонерного товариства “Ріелексперт” (ідентифікаційний код юридичної особи 01553327, 79035, Львівська обл., місто Львів, вулиця Бузкова, будинок 2) 434,42 грн. заборгованості, 10,80 грн. 3 % річних, 36,89 грн. інфляційних втрат, 26,22 грн. пені, 172,97 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
3. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 5 248,40 грн. основного боргу, 296,26 грн. пені, 143,88 грн. 3 % річних, 565,49 грн. інфляційних втрат відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 14.12.2021.
Суддя Матвіїв Р.І.