ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.12.2021Справа № 910/13745/21
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Свириденко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь монтаж строй"
вул. П. Нірінберга, буд. 1А, м. Дніпро, 49000
до Державного агентства резерву України
вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01601
про визнання недійсним рішення та спонукання укласти договір
За участі представників учасників справи згідно протоколу
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сталь монтаж строй" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі - відповідач) про визнання недійсним рішення та спонукання укласти договір.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Протокольною ухвалою суду від 15.092021 судом ухвалено відкласти підготовче засідання на 06.10.2021.
Протокольною ухвалою суду від 06.10.2021 судом ухвалено відкласти підготовче засідання на 27.10.2021.
Протокольною ухвалою від 27.10.2021 суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначити розгляд справи по суті на 24.11.2021.
У судове засідання, призначене на 24.11.2021 з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі з підстав відсутності частини цінностей матеріального резерву після проведення аукціону.
Протокольною ухвалою суду від 24.11.2021 судом оголошено перерву до 01.12.2021.
У судовому засіданні 01.12.2021 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, відповідач проти задоволення позову заперечував, однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
У судовому засіданні 01.12.2021 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сталь монтаж строй" приймало участь в аукціоні з реалізації матеріальних цінностей державного резерву України, у тому числі мобілізаційного, відповідно до оголошення, розміщеного в газеті "Урядовий кур'єр" від 08 червня 2021 року № 108 та на офіційному веб-сайті Державного агентства резерву України.
Для участі в аукціоні за лотом № 580, Позивачем було подано обов'язковий пакет документів, сплачено 46 106 гривень 88 копійок гарантійного забезпечення та направлено представника для участі у торгах, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами.
За результатами аукціонних торгів, які було проведено 29 червня 2021 року Позивача було оголошено переможцем поміж чотирьох учасників і інформацію про це було опубліковано на офіційному веб-сайті агентства (копія оголошення від 29.06.2021 року посилання https://rezerv.qov.ua/diyalnist/realizaciva-tmc/rezultati-torgiv ).
За твердженням Позивача, котре підтверджується наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами та в свою чергу не спростовано Відповідачем, після оголошення переможцем Позивачем було розпочато переговори з посадовими особами Відповідача щодо укладання договору за результатами проведеного аукціону та сплати основної суми за лотом №580.
Водночас, звертаючись до суду із позовними вимогами позивач стверджує, що посадові особи Відповідача проігнорували запити щодо укладення договору і тому 14 липня 2021 на електронну адресу Відповідача було направлено листа з реквізитами для укладення договору, а 15 липня 2021 року Позивачем було направлено листа із проханням укласти договір, надати оглядовий лист, та контактні дані відповідальної особи зберігача.
Як встановлено судом, 19 липня 2021 на офіційному веб-сайті Відповідача було розміщено оголошення про відміну результатів аукціону від 29 червня 2021 року з реалізації матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі мобілізаційного, за лотом №580, який відбувся відповідно до оголошення оприлюдненого на офіційному веб-сайті Держрезерву України та опублікованого в газеті «Урядовий кур'єр» від 08.06.2021 № 108 без зазначення будь-яких причин та підстав
Всі запити до посадових осіб Відповідача про надання інформації щодо причин відміни аукціону №580 шляхом направлення офіційного листа були проігноровані і тому, 23.07.2021 року Позивачем було направлено скаргу на дії посадових осіб Державного агентства резерву України до міністерства економіки України, Кабінету Міністрів України 30 липня 2021 року було отримано листа від Державної установи «Урядовий контактний центр» з інформацією про пересилання скарги до Міністерства економіки України та Відповідача та необхідності реєстрації скарги на Урядовому порталі. Проте, жодної відповіді на Скаргу від 23.07.2021 року Позивачем не отримано.
Таким чином, з тверджень Позивача вбачається, що останнім було виконано всі вимоги для участі у аукціоні: подано повний пакет документів, сплачено гарантійний внесок, надано найвищу пропозицію поміж інших учасників у торгах, а Відповідач неправомірно ухиляється від підписання договору на реалізацію матеріальних цінностей, у зв'язку із чим між сторонами виник спір.
Відповідно до п. 1 Порядку визначається процедура реалізації матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі мобілізаційного, на підставі актів Кабінету Міністрів України, прийнятих відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв".
Згідно з ч. 1 п. 10 Порядку суб'єкт господарювання має право: подати тільки одну заявку на конкретний лот. У заявці зазначається номер лота, найменування, місце зберігання, кількість, одиниця виміру матеріальних цінностей та підтверджується згода учасника взяти участь у торгах за початковою ціною лота, зазначеною в оголошенні. До заявки додаються: документ, що підтверджує сплату гарантійного внеску; документ про підтвердження реєстрації іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження, легалізований у встановленому порядку (для нерезидентів) (п. 11 Порядку).
Пунктом 12 Порядку визначено, що заявка разом з документами, що додаються до неї, у запечатаному конверті надсилається Держрезерву або подається за актом приймання-передачі, який підписується секретарем комітету та уповноваженим представником суб'єкта господарювання. На конверті зазначаються назва та номер лота, повне найменування і місцезнаходження суб'єкта господарювання і робиться напис "На аукціон". Заявка та документи, що додаються до неї, повинні бути засвідчені підписом суб'єкта господарювання, а у разі, коли суб'єкт господарювання є юридичною особою, підписом його керівника, скріпленим печаткою, та подані не пізніше ніж за один робочий день до дати проведення аукціону.
Як вбачається з положень п. 15 Порядку гарантійний внесок суб'єкт господарювання сплачує у розмірі 10 відсотків початкової ціни лота до закінчення строку подання заявки. В іншому випадку гарантійний внесок вважається несплаченим.
Відповідно до п. 17 Порядку аукціон відбувається шляхом проведення торгів за кожним лотом, до участі у яких допускаються всі присутні та зареєстровані уповноважені представники суб'єктів господарювання. Реєстрація представників суб'єктів господарювання проводиться за пред'явленням паспорта (або документа, що посвідчує особу) та доручення на вчинення дій під час аукціону, а у разі, коли представником суб'єкта господарювання є його керівник, -документа, який підтверджує його повноваження. Незареєстровані особи до торгів не допускаються.
Відповідно до п. 18 Порядку аукціон починається з оголошення комітетом інформації про розкриття конвертів із заявками відповідно до пункту 14 цього Порядку та надання суб'єкту господарювання статусу учасника аукціону. Статус учасника аукціону набувають суб'єкти господарювання (резиденти або нерезиденти), якщо подана ними заявка на участь в аукціоні та перелік документів до неї, визначених у пункті 11 цього Порядку, відповідно оформлені. Комітет повідомляє присутнім про суб'єктів господарювання, які допущені та не допущені до участі в аукціоні, а також причини їх недопущення. Торги відбуваються за наявності представників не менш як двох учасників аукціону.
Як вбачається з п. 19 Порядку на початку торгів один з членів комітету (далі - ведучий) оголошує початкову ціну лота та пропонує збільшувати її шляхом підняття руки та виголошення своєї ціни. Під час кожного підвищення ціни лота ведучий називає учасника аукціону і повідомляє пропозицію його представника.
Відповідно до п. 20 Порядку у разі коли після триразового повторення останньої ціни лота, запропонованої одним з представників учасників аукціону, не буде запропонована вища ціна, ведучий закінчує торги проголошенням слова "Продано", називає ціну продажу лота та переможця аукціону. Переможцем аукціону визначається учасник аукціону, представник якого під час торгів запропонував найвищу ціну.
Згідно п. 22 Порядку результати аукціону зазначаються у протоколі засідання комітету, який підписують голова та усі члени комітету, присутні на аукціоні.
Відповідно до п. 26 Порядку аукціон визнається таким, що не відбувся, у разі, коли: до участі в аукціоні допущено менше ніж два учасника; комітетом відхилені усі заявки на участь в аукціоні; на аукціоні були присутні представники менше ніж двох учасників; усі учасники аукціону відмовилися розпочати торги (у випадку, зазначеному в пункті 21 цього Порядку).
Згідно п. 27 Порядку у разі коли аукціон не відбувся, комітет приймає рішення про проведення повторного аукціону.
В даному випадку в результаті проведених торгів Товариство з обмеженою відповідальністю "Сталь монтаж строй" запропонувало найвищу ціну лоту № 580. А тому у відповідності до вимог чинного законодавства та вищевказаного Порядку - позивач став переможцем торгів за лотом №580, про що Відповідачем зроблено відповідне оголошення на офіційному вебсайті Держрезерву України.
Таким чином, оскільки проведення торгів по зазначеним лотам відбувалося у відповідності до вимог чинного законодавства, відповідач визнав позивача переможцем торгів, та зважаючи на те, що у відповідача законом не передбачено наявність таких повноважень як "відміна торгів", то прийняття оспорюваного відповідачем рішення є неправомірним.
За таких обставин, вимоги позивача про визнання недійсним рішення Державного агентства резерву України, оформленого протоколом №329/1 від 19.07.2021 щодо проведення аукціону з реалізації матеріальних цінностей державної резерву в частині відміни торгів по лоту № 580 є обґрунтованими і тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Як випливає з положень статей 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Загальний порядок укладання господарських договорів врегульований статтею 181 Господарського кодексу України, згідно з яким господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін і у випадку, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках; сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору; за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором; сторона, яка одержала протокол розбіжностей, зобов'язана протягом 20 днів розглянути його та в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції (частини 1-5).
У paзі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей така згода згідно пункту 6 статті 181 ГК України повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телефонограмами тощо).
Положеннями ч.ч. 3, 6 ст. 179 ГК України встановлено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він ґрунтований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.
Свобода договору, закріплена у ст. ст. 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною. У тих випадках, коли актом цивільного законодавства передбачена обов'язковість положень цього акту для сторін договору, сторони не вправі відступити від їх положень (ч. З ст. 6 ЦК України).
Аналогічна позиція міститься у висновку Верховного суду України, викладеному у постанові від 10.01.2012 року №6-110цс12.
З огляду на вищезазначене та оскільки позивач є переможцем аукціону по лоту №580, а також в силу вимог ч. 2, ч. 3 п. 20 Порядку як учасник, що запропонував найвищу ціну лоту внаслідок чого, відповідач зобов'язаний укласти договір купівлі-продажу матеріальних цінностей з переможцем аукціону - з позивачем, тобто виходячи з імперативної норми ч. 3 п. 20 Порядку, укладення договорів купівлі - продажу матеріальних цінностей з переможцями аукціону є обов'язковим для відповідача на підставі прямої вказівки закону.
З системно системного аналізу наведеного вище слідує, що визначення переможця аукціону, свідчить про те, що замовник прийняв тендерну (зустрічну) пропозицію переможця та погодився на укладення договору. Такі дії сторін свідчать про визначення сторонами умов договору про купівлі-продажу та обов'язок укласти відповідний договір.
За таких обставин, вимоги позивача про укладання між останнім та відповідачем відповідного договору купівлі-продажу (відпуску) матеріальних цінностей державного резерву, на умовах, визначених по результатам проведених торгів по лоту №580, що зафіксовані в протоколі аукціонного комітету Держрезерву України щодо проведення аукціону з реалізації матеріальних цінностей державного резерву року є обґрунтованими та позов у цій частині також підлягає задоволенню.
Також позивач у попередньому розрахунку судових витрат просить стягнути з відповідача 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Позивач надав до суду у якості доказів понесення 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу надав наступні документи: договір про надання правової допомоги від 10.08.2021 р. із Адвокатом Воротиліним Євгеном Михайловичем, платіжне доручення №185 від 17.08.2021 на суму 20 000,00 грн.
Суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.
У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На переконання суду, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, заявлений позивачем до стягнення з позивача розмір витрат на правову допомогу адвоката не є обґрунтованим та не є пропорційним до предмета спору, їх розмір не є необхідним та неминучим, а сума не є розумною.
Крім того, виходячи з обставин даної справи, відсутні підстави вважати, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат на правову допомогу адвоката у сумі 20 000,00 грн відповідає критеріям дійсності та необхідності їх понесення.
Враховуючи викладені обставини, керуючись нормами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку обмежити розмір адвокатських витрат, що були понесені позивачем у даній справі, та які підлягають відшкодуванню позивачем.
Такий висновок суду ґрунтується на вищевикладених обставинах та переконанні, що розмір заявлених витрат не є обґрунтованим та не є пропорційним до предмета спору, їх розмір не є необхідним та неминучим, а сума не є розумною.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин. З огляду на що, заперечення відповідача проти позовних вимог суд розглянув та відхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2 Визнання недійсним рішення Державного агентства резерву України, оформленого протоколом №329/1 від 19.07.2021, яким внесено зміни до результатів реалізації матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі мобілізаційного від 29.06.2021, в частині відміни результатів аукціону за лотом №580;
3. Зобов'язати Державне агентство резерву України укласти договір купівлі-продажу матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі мобілізаційного за лотом № 580 з переможцем аукціону - Товариством з обмеженою відповідальністю «Сталь монтаж строй» за найвищою ціною, запропонованою переможцем.
4. Стягнути з Державного агентства резерву України (вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37472392) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь монтаж строй" (вул. П. Нірінберга, буд. 1А, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37451854) судовий збір в розмірі 4540 грн. 00 коп. та 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 10.12.2021
Суддя М.О. Лиськов