Справа №463/964/21
Провадження №1-кс/463/5610/21
07 грудня 2021 року Личаківський районний суд м. Львова
Cлідчий суддя ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, -
07.09.2021 в провадження Личаківського районного суду м. Львова, після апеляційного розгляду Тернопільським апеляційним судом, надійшла скарга ОСОБА_4 на бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Разом з тим, з часу прийняття справи до провадження за скаргою скаржник в судове засідання призначенні на 10.09.2021, 04.10.2021, 10.11.2021 та 07.12.2021 жодного разу не з'явився, про дату, час та місце судового засідання ОСОБА_3 повідомлявся належним чином як засобами поштового зв'язку, так і за допомогою SMS-повідомлень, причин неявки слідчому судді не повідомив.
Уповноважена особа Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові в судове засідання не з'явилася, заперечень проти скарги та не скерувала.
Згідно з ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя встановив наступне.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 КПК України. Зокрема, у відповідності до п.1 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України суди, як і інші органи державної влади, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Завданням слідчого судді відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України, частини п'ятої статті 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування врегульовано статтею 306 КПК України. Зокрема, частиною першою вказаної статті передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень глави 26 КПК.
Частиною другою статті 306 КПК України визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п'яти днів з моменту надходження скарги.
За приписами частини третьої статті 306 КПК України розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні визначений статтею 135 КПК, частиною першою якої передбачено, що особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
Як вбачається з матеріалів справи скаржник належним чином був повідомлений про судові засідання з розгляду скарги, однак в судові засідання в продовж тривалого часу не з'явився. Така процесуальна поведінка скаржника призводить до порушення розумних строків розгляду скарги.
Відповідно до імперативних вимог частини третьої статті 306 КПК участь у судовому засіданні скаржника чи його захисника, представника (принаймні однієї із зазначених осіб) є обов'язковою. Водночас згідно із частиною другою цієї ж статті слідчий суддя зобов'язаний розглянути скаргу не пізніше сімдесяти двох годин з моменту її надходження.
У разі ж неявки до суду скаржника, належним чином сповіщеного про розгляд скарги, слідчий суддя не наділений повноваженнями забезпечити прибуття цієї особи проти її волі.
Зокрема, примусовий привід до суду згідно із частиною третьою статті 140 КПК застосовується виключно до підозрюваного, обвинуваченого або свідка.
Грошове стягнення за неявку до суду без поважних причин відповідно до частини першої статті 139 КПК може бути накладено лише на підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного відповідача, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.
Адміністративній відповідальності за злісне ухилення від явки в суд за статтею 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення підлягають лише свідок, потерпілий, позивач, відповідач, експерт, перекладач.
Таким чином, закон не встановлює жодних заходів процесуального примусу для забезпечення участі в судовому засіданні особи, котра оскаржує рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора. Не передбачає закон і можливості розгляду судом скарги за відсутності скаржника, належним чином повідомленого про такий розгляд (якщо в судовому засіданні не бере участі його захисник чи представник).
У частині другій статті 307 КПК України визначено вичерпний перелік рішень, які слідчий суддя може прийняти за результатами розгляду відповідної скарги: скасувати рішення слідчого чи прокурора; зобов'язати припинити дію чи вчинити певну дію; відмовити в задоволенні скарги.
Однак постановлення будь-якої з наведених ухвал за відсутності і скаржника, і його захисника чи представника не відповідатиме приписам частини третьої статті 306 КПК України.
Чергове відкладення розгляду скарги призводить до порушення строку, встановленого частиною другою статті 306 зазначеного Кодексу, а також не гарантує прибуття в наступне судове засідання осіб, котрі не бажають брати в ньому участь.
Прийняття ж у такому випадку іншого рішення, крім зазначених у частині першій статті 307 КПК України, не пов'язаного з розв'язанням порушених у скарзі питань по суті (зокрема, про залишення скарги без розгляду) суперечитиме закріпленій у пункті 2 частини першої статті 7, статті 9 КПК України засаді законності, оскільки відповідного способу вирішення скарги законом не передбачено. Тоді як згідно з частиною другою статті 19 Конституції України суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В узагальненні «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» від 12 січня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) висловився про доцільність залишення скарги без розгляду в разі неприбуття в судове засідання скаржника, який заявив клопотання про розгляд скарги без його участі, а також належним чином повідомленого скаржника, який не з'явився на такий розгляд. Мотивуючи таку позицію, ВССУ звернув увагу на те, що залишення скарги без розгляду не позбавляє скаржника права повторно звернутися з такою скаргою в суд (пункт 7 узагальнення).
Водночас у постанові пленуму ВССУ від 7 лютого 2014 року № 4 «Про узагальнення судової практики розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» запропоновано інший спосіб дій слідчого судді за подібних обставин. Зокрема, частина четверта статті 163 КПК містить імперативну вимогу щодо розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів за участю особи, яка його подала, аналогічну приписам частини третьої статті 306 цього Кодексу про обов'язкову участь скаржника у судовому розгляді скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора. На предмет застосування частини четвертої статті 163 КПК ВССУ зазначив, що неявка без поважної причини в судове засідання сторони кримінального провадження, яка подала клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, свідчить про фактичне непідтримання клопотання і має розцінюватись як підстава для відмови в його задоволенні. Застосування такого підходу було визнано правильним незалежно від того, яка зі сторін кримінального провадження (обвинувачення чи захисту) звернулась до слідчого судді з відповідним клопотанням (підпункт 8 пункту 2.5 узагальнення).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме заявник.
Так, Європейський суд з права людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, заявник як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З урахуванням недоліків законодавчого регулювання розгляду слідчим суддею скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, які в аналогічних ситуаціях унеможливлюють дотримання встановленої КПК України процедури, а також з огляду на відсутність єдиної та сталої судової практики з цього питання, слідчий суддя приходить до переконання, що неодноразова неявка в судове засідання скаржників без повідомлення поважності причин такої неявки, свідчить про не підтримання поданої скарги особами, які її подали, у зв'язку з чим в задоволені такої слід відмовити.
Прийняття такого рішення відповідатиме висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі № 9901/365/19, який у відповідності до положень частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повинен бути врахований при застосуванні таких норм права.
Керуючись вимогами статей 214, 303, 306, 307, 372 КПК України, -
в задоволені скарги ОСОБА_3 на бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань - відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1