Провадження № 22-ц/803/4067/21 Справа № 173/63/20 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 39
01 грудня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
при секретарі - Соломці М.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2020 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення,-
У січні 2020 року, ОСОБА_2 звернувся із вищевказаним уточненим під час розгляду справи позовом посилаючись на те, що 01 травня 2018 року, ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, не маючи посвідчення водія категорії «В», керував технічно справним автомобілем «ВАЗ 2107» реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 , здійснюючи рух по проїзній частині, маючи необмежену видимість та об'єктивну можливість виявити мотоцикл «ІЖ Юпітер 5» з реєстраційним номером НОМЕР_2 під його керуванням, який рухався по зустрічній смузі, скоїв зіткнення.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, будучи потерпілим йому заподіяні тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Вироком Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначене покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки, у відповідності до ст. 75 КК України встановлений іспитовий строк на три роки. Стягнуто з ОСОБА_1 на його користь матеріальну шкоду у сумі 70 052 грн. та моральну шкоду у сумі 300 000.00 грн.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2019 року вирок суду в частині вирішення цивільного позову скасований, провадження в цій частині направлено на новий розгляду до суду першої інстанції.
Він неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у КУ «Кам'янська міська лікарня швидкої медичної допомоги» ДОР» з 01 травня 2018 року по 01 червня 2018 року та з 26 серпня 2018 року по 10 вересня 2018 року, після був виписаний на амбулаторне лікування, на якому знаходився до 18 грудня 2018 року. Після, з 18 грудня 2018 року по 08 січня 2019 року знаходився на стаціонарному лікуванні в КП «Верхньодніпровська
центральна районна лікарня «ВРР». З 30 січня 2019 року по 19 лютого 2019 року та з 15 березня 2019 року по 15 квітня 2019 року знаходився на стаціонарному лікуванні у КУ «Кам'янська міська лікарня швидкої медичної допомоги «ДОР».
Вказує, що за даний проміжок часу, у зв'язку з характером отриманих травм та ушкоджень. позивачу довелося здійснити значні витрати, пов'язані з лікуванням та з фактом незапланованого перебування у лікарні. Йому була призначена особлива дієта, яка вимагала витрат від 15 до 200 грн. в день. Ним понесені значні матеріальні затрати на придбання ліків, обстеження, сплати до фондів та інше. В результаті протиправних дій відповідача, йому встановлена ІІ група інвалідності.
Разом з цим вказує, що до травмування він працював у ТОВ «КБ Індустрія», де його середній заробіток складав 6 112 грн. У зв'язку з тим, що протоколом № 9 засідання комісії із соціального страхування ТОВ «КБ «Індустрія» прийняте рішення не оплачувати йому лікарняний, з травня 2018 року по теперішній час втратив 42 784 грн. заробітку. На професійну правничу допомогу позивачем витрачено 6 000.00 грн.
Окрім матеріальної шкоди позивачеві спричинена моральна шкода, яка виразилась у негативних змінах у його житті, переживаннях, настороги, тривоги, емоційних реакціях при згадуванні, зниженому нестійкому настрої, неприємних сновидіннях, емоційної напруги, побоювання щодо свого майбутнього. В результаті протиправних дій відповідача він змушений був знаходитися 102 дні на стаціонарному лікуванні. На час більше ніж сто днів він втратив можливість самостійно пересуватись, що призвело до прикладання значних зусиль щодо організації навіть елементарних потреб людини, встановлена ІІ група інвалідності.
Спричинену йому матеріальну шкоду оцінює у 79 900 грн., а моральну у 300 000 грн. та просить стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 35 390 грн. в рахунок відшкодування спричиненої матеріальної шкоди та 200 000 грн. в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди, внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок кримінального правопорушення, вчиненого відповідачем, ОСОБА_2 було завдано моральну шкоду, яка підлягає стягненню з урахуванням характеру вчиненого діяння, що характеризується необережною формою вини, глибиною фізичних і душевних страждань позивача, а також вимог розумності і справедливості, розмір якої становить 200 000 грн. Враховуючи, що позивачем понесені матеріальні витрати, документально підтверджений розмір яких складає 46 390 грн, та відшкодування відповідачем у добровільному порядку матеріальної шкоди у розмірі 11 000 грн., суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 35 390 грн.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставин у справі, зокрема позивачем не було доведено належними та допустимими доказами наявність спричиненої моральної шкоди в зазначеному ним розмірі, оскільки матеріали справи не містять медичних висновків, які б підтверджували заявлені факти. Вказував, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки суду не було надано доказів того, що витрати на лікування пов'язані саме з понесеними травмами, а тому не можуть вважатися майновою шкодою, завданою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди у вигляді втраченої заробітної плати, є необґрунтованими, оскільки заробітна плата за вказаний позивачем період взагалі не
нараховувалась, а витрати на професійну правничу допомогу не підтверджені належними документами.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не у повній мірі відповідає.
Судом встановлено, що вироком Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2019 року залишеним без змін в частині призначеного покарання ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено міру покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі з позбавлення права керування транспортними засобами строком на три роки з встановленням випробувального строку.
За наслідками дорожньо-транспортної пригоди, позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 01 травня 2018 року по 01 червня 2018 року, проходив стаціонарне та амбулаторне лікування у період з 19 грудня 2018 року по 08 січня 2019 року, з 30 січня 2019 року по 19 лютого 2019 року та з 15 березня 2019 року по 15 квітня 2019 року, що підтверджується виписками із медичних карт амбулаторного (стаціонарного) хворого, за змістом яких, позивачеві проводились медичні дослідження та призначались лікарські препарати.
Позивачем надані чеки на придбання лікарських препаратів та оплату медичних обстежень на загальну суму 31 116 грн. Такими, що можливо прочитати є чеки на суму 18 925 грн. Інші чеки є або нечитабельні, або містять лише суму оплати з зазначенням «Продукти».
До вчинення дорожньо-транспортної пригоди, позивач працював у ТОВ «КБ Індустрія» та його прибуток за шість місяців 2018 року склав 21 464,98 грн., про що свідчить довідка про доходи ОСОБА_2 .
Згідно акту про нещасний випадок невиробничого характеру від 11 червня 2018 року № 1 встановлено, що травма одержана ОСОБА_2 у вихідний день та має не виробничий характер. На підставі ст. 23 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» комісія з розслідування прийняла рішення за причини алкогольного сп'яніння відмовити ОСОБА_2 , у призначенні допомоги тимчасової непрацездатності, що підтверджується довідкою № 8д від 08 серпня 2018 року, в якій зазначено, що заробітна плата за вказаний період позивачеві не нараховувалась.
Визначаючи розмір спричиненої матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що вина відповідача у заподіянні шкоди здоров'ю позивача є доведеною, а тому заявлені вимоги є обґрунтованими, та підглядаючи частковому задоволенню.
Проте, колегія суддів не може погодитися повністю з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
На підтвердження заявлених вимог з приводу завданої матеріальної шкоди, позивачем надано довідку №8 від 08 серпня 2018 року, видану ТОВ «КБ Індустрія», зі змісту якої вбачається, що лікарняний ОСОБА_2 не оплачується, а заробітна плата починаючи з 01 травня 2018 року не нараховується.
Надані виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого про перебування ОСОБА_2 на лікуванні з 26 серпня 2018 року по 10 вересня 2018 року, та з 01 травня 2018 року по 01 червня 2018 року містять загальний опис лікування внаслідок отриманих трав та отримання за цей період анальгетиків, антибіотиків, антикоагулянтів, судинних препаратів та рекомендації про подальше спостереження у лікаря, раціону харчування, при цьому не містить жодних рекомендацій лікаря про потребу ОСОБА_2 у придбані саме таких лікарських препаратів у період його лікування, тому не можуть бути підтвердженні фіскальними чеками, оскільки не свідчать про те, що такі витрати пов'язані із наслідками дорожньо-транспортної пригоди.
Відтак, посилання позивача на втрачений заробіток у період з травня по листопад 2018 року, не знайшли підтвердження під час розгляду справи в суді першої інстанції, а надані на підтвердження витрат на лікування, придбання ліків та інших витрат, пов'язаних з дорожньо-транспортною пригодою фіскальні чеки, не є належним та допустимим доказом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції уваги на вищезазначені обставини та норми матеріального права не звернув, а відтак, на думку колегії суддів прийшов до помилкового висновку про те, що заявлені вимоги в межах наявності документального підтвердження витрат, є достатніми й достовірними, які підтверджують фактичне понесення таких витрат, їх розмір та безпосередній зв'язок із подією (дорожньо-транспортною пригодою), та підлягають стягненню з відповідача.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на таке.
Витрати на професійну правничу допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі. Разом з тим, вказані витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Оскільки позивачем не надано суду належних ти допустимих доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, розрахунку таких витрат, акта виконаних робіт тощо, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що такі вимоги є документально підтвердженими та підлягають задоволенню.
При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, суд першої інстанції вірно керувався положеннями ст. ст. 23,1167 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31 березня 1995 року, відповідно до яких слід враховувати глибину, тривалість фізичних і душевних страждань, яких внаслідок неправомірних дій відповідача зазнав позивач, враховувати вимоги розумності і справедливості.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, однак не погоджується з розміром моральної школи, визначеної судом.
З матеріалів справи, вбачається, внаслідок дій відповідача, ОСОБА_2 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю, стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої щодо членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь - яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь - який її розмір може мати суто умовний вираз.
Разом з тим, згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання, та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.
Вирішуючи вимогу позивача про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції на зазначені вимоги закону належної уваги не звернув, та в повній мірі не встановив обсяг моральних страждань, які поніс ОСОБА_2 , внаслідок винних дій відповідача.
Враховуючи вищезазначене, визначений судом першої інстанції, розмір компенсації на відшкодування моральної шкоди не в повній мірі відповідає встановленим судом обставинам справи та характеру протиправного діяння.
З урахуванням того, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути адекватним завданій моральній шкоді, беручи до уваги глибину фізичних та душевних страждань, враховуючи вимоги розумності та справедливості, колегія суддів, з врахуванням тих обґрунтувань підстав для стягнення моральної шкоди, зазначених позивачем у позовній заяві, колегія суддів вбачає підстави для зменшення розміру в рахунок відшкодування завданої ОСОБА_2 моральної шкоди, оскільки 200 000 грн., які стягнув суд першої інстанції на відшкодування завданої моральної шкоди, є значно завищені та не відповідають глибині та тривалості моральних страждань та душевних переживань і вважає, що така підлягає стягненню у розмірі 50 000 грн.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції, а тому рішення суду, на підставі положень ст.376 ЦПК України, підлягає скасуванню, з ухваленням у справі нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди - 50 000 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова