Провадження № 22-ц/803/4353/21 Справа № 185/9609/17 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 27
01 грудня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
при секретарі - Соломці М.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2018 року
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
У грудні 2017 року ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 21 січня 2014 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ZIVKBS.2587.053, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 88 000 грн. зі строк повернення кредиту до 23 січня 2017 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних.
У зв'язку неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань станом на 03 листопада 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 90 010,72 грн., яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом - 64 445, 11 грн., простроченої заборгованості за процентами - 25 565,61 грн., яку банк просить стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2018 року позовні вимоги ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» заборгованість за кредитним договором ZIVKBS.2587.053 від 24 січня 2014 року станом на 03 листопада 2017 року у розмірі 90 010, 72 грн., з яких: 64 445,11 грн. - заборгованість за кредитом; 25 565,61 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність між сторонами у справі кредитних правовідносин підтверджено належними та допустимими доказами, як і обґрунтованість вимог до відповідача з боку позивача.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду не відповідають встановленим
у справі обставинам, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх вимог, не доведено, що між банком та відповідачем укладався кредитний договір та надавались кредитні кошти. Наданий позивачем розрахунок заборгованості, не є первинним бухгалтерським документом. Судом першої інстанції не застосовано строк позовної давності.
ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» будучи правонаступником ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Рішення суду першої інстанції не у повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належно не виконує умови кредитного договору, а тому вимоги банку до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, є обгрунтованими.
Однак колегія суддів не може погодитись з такими висновками з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до укладеного 24 січня 2014 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ОСОБА_2 кредитного договору № ZIVKBS.2587.053, останній отримав кредит у розмірі 88 000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік.
Відповідач належним чином не виконував взяті на себе обов'язки, внаслыдок чого, станом на 03 листопада 2017 року виникла заборгованість у розмірі 90 010,72 грн., з яких: 64 445,11 грн. - заборгованість за кредитом; 25 565,61 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилався на укладений 24 січня 2014 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ОСОБА_2 кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 88 000 грн. зі сплатою 12 % річних за користування кредитом. На підтвердження порушення умов договору та допущення відповідачем заборгованості, надав розрахунок заборгованості за кредитним договором, складений за період з 25 січня 2014 року по 03 листопада 2017 року (а.с.4-20).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, наданих суду (стаття 13 ЦПК України).
Погоджуючись з правильністю приведеного ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» розміру заборгованості, суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність у позивача
оригіналів доказів, зокрема кредитного договору, у зв'язку з чим не перевірив отримання відповідачем кредитних коштів, як і не встановив наявність факту порушення позичальником умов договору, та помилково встановивши, що достатнім підтвердженням видачі коштів за кредитним договором, є приведений банком розрахунок заборгованості, який сам по собі не доводить укладення кредитного договору, з приводу якого заявлено позов та отримані кредитні кошти за ним, передчасно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно положень п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зважаючи на те, що відповідачем заперечується отримання будь-яких грошових коштів, а позивачем не надано оригіналу чи копії документів, які б підтверджували укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів, та те, що судом першої інстанції так і не було встановлено чи отримав позичальник кошти, колегія суддів доходить висновку про необхідність скасування рішення та ухвалення нового рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції, а тому рішення, на підставі положень ст.376 ЦПК України, підлягає скасуванню, з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2018 року - скасувати і ухвалити нове.
Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова