Номер провадження: 11-сс/813/1810/21
Номер справи місцевого суду: 504/3484/21 1-кс/504/1082/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
09.12.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 18 листопада 2021 року про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12021160000000921 від 02 червня 2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146; ч.2 ст.189 КК України, -
Зміст оскарженого судового рішення.
Ухвалою слідчого судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 24 вересня 2021 року було задоволено клопотання старшого слідчого СВ ВП № 1 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , підозрюваному у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146; ч.2 ст.189 КК України, продовжено строк тримання під вартою, строком до 23 грудня 2021 року включно.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржену ухвалу, відмовити у задоволенні клопотання слідчого та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або застави.
Доводи апеляційної скарги обґрунтувала тим, що оскаржена ухвала є необґрунтованою, а слідчим суддею допущено неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Захисник вважає, що слідчий суддя не врахував, що клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою подане з порушенням процесуальних строків, оскільки слідчий звернувся з клопотанням 16.11.2021, а строк дії попередньої ухвали закінчувався 20.11.2021, тобто слідчий не дотримався п'ятиденного строку, визначеного КПК України.
Також слідчим були порушені строки вручення підозрюваному та захиснику клопотання про продовження строків досудового розслідування.
Захисник стверджує, що додані до клопотання прокурора матеріали не підтверджують обґрунтованість підозри ОСОБА_7 , а тому причетність останнього до обставин інкримінованих кримінальних правопорушень не доведена. Також ризики, передбачені ст.177 КПК України та встановлені слідчим суддею, необґрунтовані.
Крім того, відповідно до протоколу ОСОБА_7 був затриманий в порядку ч.2 ст.208 КПК України, тобто безпосередньо після вчинення злочину, однак, відповідно до відеозаписів, отриманих від КП «Муніціпальна варта м. Южне», ОСОБА_7 був затриманий в іншому місці на 26 хвилин пізніше від інших осіб.
Захисник наголошує, що після затримання ОСОБА_7 потерпілий змінив свої покази, які мають фактовий, а не доказовий характер.
На думку захисника, суд першої інстанції не врахував, що підозрюваний неофіційно працевлаштований, має вищу освіту, раніше не судимий, перебуває у незареєстрованому шлюбі з 2018 року, має незадовільний стан здоров'я, в зв'язку з чим потребує оперативного втручання, що підтверджується медичними документами.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Захисник ОСОБА_6 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Прокурор Доброславської окружної прокуратури ОСОБА_9 звернувся до апеляційного суду з клопотанням про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з Комінтернівським районним судом Одеської області.
Під час апеляційного розгляду не вдалося встановити відеозв'язок з Комінтернівським районним судом Одеської області.
Відповідно до ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За таких обставин, враховуючи, що прокурор не наполягав на його обов'язковій участі під час апеляційного розгляду, та з огляду на положення ч.4 ст.422-1 КПК України, апеляційний суд розглядає апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 без участі прокурора.
Заслухавши захисника, дослідивши матеріали за клопотанням слідчого та доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що підозра ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146; ч.2 ст.189 КК України є обґрунтованою.
Так, органом досудового розслідування ОСОБА_7 підозрюється в тому, що 20 серпня 2021 року він, разом з ОСОБА_10 зустрілися з ОСОБА_11 під час якої, нанесли останньому тілесні ушкодження та вимагали написання боргової розписки на 7000 доларів США.
Далі, 22 вересня 2021 року ОСОБА_10 ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за попередньо змовою групою осіб, з метою вимагання з ОСОБА_11 неіснуючої матеріальної заборгованості, зустрілись з останнім на проспекті Миру в м. Южне, Одеської області, під час якої вимагали від ОСОБА_11 сплати неіснуючого боргу в сумі 5000 доларів США. Вимагаючи неіснуючий борг ОСОБА_10 ОСОБА_7 , ОСОБА_14 та ОСОБА_14 нанесли ОСОБА_11 численні тілесні ушкодження, та помістили останнього в багажне відділення транспортного засобу марки «Toyota Avensis» сірого кольору з номерами іноземної реєстрації та намагалися вивезти за межі міста Южне.
Крім того, під час досудового розслідування встановлено, що
22 вересня 2021 року о 17:00 годин у ОСОБА_10 ОСОБА_7 , ОСОБА_14 та ОСОБА_14 , з корисливих мотивів, виник злочинний умисел на незаконне позбавлення волі ОСОБА_11 з метою вимагання в останнього неіснуючої матеріальної заборгованості.
В подальшому, з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_10 ОСОБА_7 , ОСОБА_14 та ОСОБА_14 , перебуваючи на пустирі біля в'їзду до м. Южне Одеської області, завдали кілька ударів потерпілому ОСОБА_11 в різні частини тіла, після чого, із застосуванням фізичного насильства, помістили до багажного відділення автомобіля марки «Toyota Avensis» сірого кольору з номерами іноземної реєстрації, під керуванням ОСОБА_14 , після чого направились до м. Южне Одеської області, де були затримані працівниками правоохоронних органів.
24 вересня 2021 року ухвалою слідчого судді Комінтернівського районного суду Одеської області до підозрюваного ОСОБА_7 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 20 листопада 2021 року, без визначення розміру застави.
Апеляційний суд вважає, що обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146; ч.2 ст.189 КК України, підтверджується долученими до клопотання слідчого доказами, зокрема: протоколом прийняття заяви від ОСОБА_11 від 03.09.2021; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_11 від 22.09.2021; протоколом допиту свідка ОСОБА_15 від 03.09.2021; протоколом допиту свідка ОСОБА_16 від 03.09.2021; протокол затримання в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_7 від 22.09.2021; протоколом обшуку від 22.09.2021; іншими матеріалами кримінального провадження №12021160000000921 в їх сукупності.
Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування зазначені докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146; ч.2 ст.189 КК України. При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
Твердження апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_7 був затриманий на 26 хвилин пізніше, ніж інші підозрювані, жодним чином не доводить його непричетність до вчинення злочинів.
У справі «Ферарі-Браво проти Італії», ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою».
Ураховуючи наведене, ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні, в тому числі тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Таким чином, ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі доведеності його вини, існує ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду підтверджується також тим, що ОСОБА_7 є громадянином іншої держави, у зв'язку з чим має об'єктивну можливість з метою уникнення покарання виїхати за межі України.
Крім того, ОСОБА_7 незаконно перебуває на території України, без відповідної реєстрації та постійного місця проживання.
В свою чергу відсутність у ОСОБА_7 місця роботи, а отже і джерел доходу доводять, що, перебуваючи на свободі підозрюваний може продовжити злочинну діяльність та вчиняти корисливі злочини проти власності.
Апеляційний суд звертає увагу на обставини злочинів, вчинення яких інкримінується ОСОБА_7 , а саме: що він, за попередньою змовою групою осіб вимагав від потерпілого неіснуючої матеріальної заборгованості та в подальшому, з метою реалізації свого злочинного умислу, разом з ОСОБА_10 ОСОБА_14 , та ОСОБА_14 , завдали кілька ударів потерпілому в різні частини тіла, після чого, із застосуванням фізичного насильства, помістили його до багажного відділення автомобіля.
Аналізуючи характер та обставини злочинів, які інкримінуються ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає, що у випадку застосування до підозрюваного запобіжного заходу не пов'язаного з позбавлення волі останній може незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, з метою схилити їх до зміни своїх первинних показань, що в свою чергу буде перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, а також повному, всебічному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи.
Вищенаведене в сукупності з встановленими ризиками свідчить про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_7 , який у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.
Апеляційний суд ураховує, що ОСОБА_7 раніше не судимий, перебуває у незареєстрованому шлюбі, має вищу освіту, однак вважає, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки слідчого судді та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі досудового розслідування лише запобіжний захід у виді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_7 та зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, на які слідчий посилається у своєму клопотанні.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Відносно доводів апеляційної скарги захисника про те, що клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою подане з порушенням процесуальних строків, оскільки слідчий звернувся з клопотанням 16.11.2021, а строк дії попередньої ухвали закінчувався 20.11.2021, тобто слідчий не дотримався п'ятиденного строку, визначеного КПК України, апеляційний суд зазначає про таке.
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 08 квітня 2020 року у справі №263/15845/2019 зазначив про те, що ч.1 ст.113 КПК України визначає процесуальні строки як встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.
Оскільки за своєю юридичною природою процесуальні дії або утримання від них виступають засобом реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників правовідносин, то й процесуальні строки поділяються на строки реалізації права та строки виконання обов'язку. Їх недотримання спричиняє різні правові наслідки.
Закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Саме строк реалізації права може бути поновлений у встановленому порядку з відновленням і втраченої у зв'язку із закінченням строку можливості реалізувати право.
Закінчення строку виконання обов'язку не спричиняє його припинення. Обов'язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку, крім випадків коли виконання обов'язку призведе до порушення процесуальних прав учасників провадження. Пропуск строку виконання обов'язку, на відміну від пропуску строку реалізації права, спричиняє застосування до осіб, що пропустили строк, дисциплінарних стягнень, якщо строк пропущений оперативним підрозділом, слідчим, прокурором, слідчим суддею або суддею, або заходів забезпечення кримінального провадження, якщо строк пропущений учасником кримінального провадження.
Стаття 199 КПК, яка регламентує порядок продовження строку тримання під вартою, покладає на слідчого, прокурора наступні обов'язки:
- скласти клопотання про продовження строку тримання під вартою відповідно до вимог, зазначених у ст.184 КПК. Крім того, викласти в ньому обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому подання клопотання про продовження строків тримання під вартою є правом слідчого, прокурора, а не їх обов'язком (ч. 3 ст. 199 КПК);
- подати клопотання про продовження строку тримання під вартою до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду (ч. 2 ст. 199);
- подати клопотання про продовження строку тримання під вартою до суду не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч. 1 ст. 199).
Слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч. 4 ст. 199 КПК).
Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у ч. 3 ст. 199 КПК, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (ч. 5 ст. 199 КПК).
З огляду на викладене, апеляційний суд зазначає, що п'ятиденний строк на звернення слідчого, прокурора до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою є строком виконання обов'язку, а тому він носить виключно процедурний (організаційно-забезпечувальний) характер і ч. 5 ст. 199 КПК не пов'язує обов'язок слідчого судді відмовити у продовженні строку тримання під вартою у зв'язку з його недотриманням.
Крім того, у своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 зазначила про те, що слідчий суддя не врахував незадовільний стан здоров'я підозрюваного ОСОБА_7 , який потребує оперативного втручання, що підтверджується медичними документами.
Апеляційний суд зазначає, що згідно наданих захисником документів, ОСОБА_7 хворіє на ерозивну антральну гастропію, ковзну грижу стравохідного отвору діафрагми, доуденно-гастральний рефлюкс жовчі, еритематозну гастропатію, та в результаті обстеження встановлені непрямі ознаки ураження панкреатобілярної системи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, згідно пункту 2 глави 2 розділу X Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 року № 1769/5, надання ув'язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», статей 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572.
Відповідно до пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного Наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Апеляційний суд зазначає, що надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Таким чином, лікування підозрюваного у разі наявності у нього медичних захворювань можливо в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В свою чергу апеляційний суд зазначає про те, що захисником не додано до апеляційної скарги доказів того, що ОСОБА_7 звертався за медичною допомогою, та йому було відмовлено у наданні такої, або така допомога, якої він потребує в умовах лікувального закладу вказаного типу не може бути наданою. Також не надано доказів незадовільного стану здоров'я підозрюваного, який на теперішній час унеможливлює його перебування під вартою.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність продовження підозрюваному ОСОБА_7 строку тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Враховуючи положення ч.4 ст.183 КПК України, а також обставини злочинів, які були вчинені із застосуванням насильства, апеляційний суд вважає необґрунтованими вимоги апеляційної скарги захисника про можливість застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді застави.
За таких обставин, доводи захисника ОСОБА_6 про наявність підстав для застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу є необґрунтованими, а слідчий суддя правильно встановив обставини, передбачені ч.3 ст.199 КПК України, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_7 .
Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 18 листопада 2021 року, якою ОСОБА_7 , підозрюваному у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146; ч.2 ст.189 КК України, продовжений строк тримання під вартою, строком до 23 грудня 2021 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4