Вирок від 13.12.2021 по справі 730/819/21

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)21202

Справа №730/819/21

Провадження № 1-кп/730/88/2021

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2021 р. м.Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

потерпілого ОСОБА_5 ,

представника потерпілих - адвоката ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борзна кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021270000000447 від 08.08.2021 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Тростянка Борзнянського району Чернігівської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, непрацюючого, студента ІІ курсу Чернігівського професійного будівельного ліцею, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_7 08.08.2021 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою Т-2523 «Борзна-Стрільники-Бахмач» від с. Іванівка Ніжинського району Чернігівської області у напрямку автодороги М-02 «Кіпті-Глухів- Бачівськ», приблизно о 01 годині 24 хвилини, на ділянці дороги за 600 м від перехрестя з автомобільною дорогою у напрямку с. Іванівка Ніжинського району Чернігівської області, діючи необережно, проявляючи кримінальну протиправну недбалість, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, яка склалась, не обрав безпечної швидкості руху, при виконанні маневру обгону попутного автомобіля змінив напрямок свого руху, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого виїхав за межі проїзної частини спочатку на ліве узбіччя, та у подальшому на праве узбіччя та правий кювет, де здійснив наїзд на придорожнє дерево.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , неповнолітній ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження: в області голови у вигляді поверхневих різаних ран обличчя та у вигляді відкритої поєднаної черепно-лицевої травми, яка виражалась просторим садном обличчя з надривами шкіри на фоні, синцями та забійно-рваними ранами верхньої і нижньої губ рота, травматичним вивихом 1-2 лівих нижніх зубів, крововиливом у м'які покриви лоба, переломами кісток мозкового та лицевого черепа, дифузним крововиливом у м'які мозкові оболонки, крововиливом у шлуночки головного мозку та забоями його речовини; в області тулуба у вигляді закритої поєднаної травми грудей та живота, яка виражалась синцем лівої половини грудної клітки, переломами окремих ребер з обох боків, розривами обох легень, ділянкою розміжчення та розривами тканини печінки, розривами селезінки, а також крововиливом у грудну та черевну порожнини; в області кінцівок у вигляді поверхневих різаних ран обох верхніх кінцівок, просторого садна лівого плеча з надривами шкіри на фоні, а також саден правого передпліччя, які в комплексі мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті ОСОБА_9 .

Смерть ОСОБА_9 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 на місці події внаслідок множинних отриманих поєднаних травм тіла, які виражались переломом кісток мозкового та лицевого черепа, дифузним крововиливом у м'які мозкові оболонки, крововиливами у шлуночки мозку та забоями його речовини, закритими переломами окремих ребер з обох боків, розривами обох легень, ділянкою розміжчення та розривами тканини печінки, розривами селезінки, а також крововиливом у грудну та черевну порожнини.

Крім того, у результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому нижньої шелепи справа по 41 зубу з набряком м'яких тканин в підборідній ділянці та розривом слизової оболонки в області 41 зуба; набряків з забоями м'яких тканин верхніх та нижніх кінцівок, які в сукупності відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я на строк понад 21 добу.

У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_7 порушив вимоги п. 2.3 б) (для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну), п. 2.9 а) (водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння), п. 10.1 (перед будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху), п. 12.1 (під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (зі змінами та доповненнями), що є причиною і умовою виникнення та настання даної дорожньо-транспортної пригоди та знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, які наступили у результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Вказаних висновків суд дійшов, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (постанова ККС ВС від 28.03.2019 у справі № 154/3213/16).

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК).

Обвинувачений ОСОБА_7 , будучи допитаним у судовому засіданні, свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, що стосується обставин ДТП, визнав повністю, надав пояснення, у яких підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу його вчинення. Однак, ОСОБА_7 категорично заперечив те, що він керував транспортним засобом та вчинив ДТП у стані алкогольного сп'яніння. Одночасно частково визнав цивільні позови, а саме: позовні вимоги прокурора щодо стягнення на лікування визнав у повному обсязі, позовні вимоги потерпілих щодо стягнення матеріальної шкоди визнав у повному обсязі, позовні вимоги потерпілих щодо стягнення моральної шкоди визнав частково, оскільки вважає такі суми завищеними.

Так, обвинувачений указав, що дійсно все відбулося так, як зазначено в обвинувальному акті, а саме: керуючи автомобілем «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , він рухався автодорогою «Борзна-Стрільники-Бахмач» від с. Іванівка Ніжинського району Чернігівської області у напрямку автодороги «Кіпті-Глухів- Бачівськ», приблизно о 01 годині 24 хвилини, на ділянці дороги за 600 м від перехрестя з автомобільною дорогою у напрямку с. Іванівка, при виконанні маневру обгону попутного автомобіля, не впорався з керуванням та з'їхав в кювет, де здійснив наїзд на дерево. В результаті аварії помер потерпілий ОСОБА_9 , інший потерпілий отримав тілесні ушкодження. У вказаному кається та просить вибачення у потерпілих.

Що стосується стану сп'яніння, то зазначає, що він керував транспортним засобом та під час ДТП був тверезий, а після ДТП зупинялося багато автівок, люди намагалися надавати допомогу. Оскільки він сам був увесь в крові, то йому хтось із водіїв, які зупинилися, надав воду у пляшці, аби він міг вимитися та попити. Вказану воду він випив, а коли пив, то відчув гіркуватий присмак, як він потім зрозумів, алкоголю. Коли йому надали таку воду, він не міг передбачити, що там може бути алкоголь.

На запитання суду та сторін кримінального провадження додатково пояснив, що 07.08.2021 він дійсно зустрівся з братами ОСОБА_11 , загалом їх було 4 людини, разом із свідком ОСОБА_12 . В цей день ніхто алкогольні напої не вживав. Чому у потерпілого було виявлено алкоголь, він не знає. До лікарні він їхав на службовому автомобілі у супроводі двох поліцейських. До лікарні їхав добровільно. У лікарні він продував пристрій на стан алкогольного сп'яніння тричі, здав кров та сечу, також вимірювали тиск. Результати продуву на стан сп'яніння йому ніхто не показував, та що було зазначено у висновку, він також не знав. Він також здавав сечу, чому лікар в судовому засіданні повідомив, що в нього сеча не відбиралася, він не знає. Кров в нього відбирала медсестра, в один шприц. Куди потім виливали цю кров, він не бачив, це самостійно робила медична сестра. Як опечатувалися флакони, також не бачив, оскільки це робили без нього. Підписи на бирках з його підписом відповідають дійсності, однак він на бирках сам не розписувався, оскільки він ставив підписи на чистому аркуші паперу А4, як йому сказали зробити працівники поліції, а вже потім, мабуть, цей аркуш порізали, та зробили з нього бирки з підписами. Після того, як взяли кров, його знову доставили на місце ДТП. В той день адвоката не просив, оскільки вважав, що він йому не потрібен. Проте, що він випив воду із алкоголем, які йому дав хтось з водіїв, він до цього часу нікому не казав, бо не розумів насідків, а також про це ніхто в нього не питав. Збитки самостійно не відшкодовував, намагався вибачити вже під час судових засідань, однак потерпілі сказали, що його вибачення їм не потрібні. Гроші потерпілим намагалися передати батьки, однак потерпілі їх не взяли та влаштували цирк. Посвідчення водія отримав весною 2021 року. Чому лікарі чули від нього запах алкоголю, він не розуміє. Скільки треба було випити води із алкоголем, аби показало 1,8 проміле, він не знає. Просто тоді випив, а на кількість випитого уваги не звернув. Після затримання йому вручали клопотання про обрання запобіжного заходу та він бачив, що спочатку кваліфікація була іншою. На той час нічого не оскаржував, на стадії виконання вимог ст. 290 КПК, також нічого не оскаржував.

ОСОБА_7 виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини, однак без врахування стану алкогольного сп'яніння.

Вказав, що у міру фінансових можливостей, буде відшкодовувати потерпілим матеріальні збитки, а також у подальшому буде продовжувати відшкодовувати як матеріальну, так й моральну шкоду. На день розгляду справи у суді відшкодувати нічого не намагався.

Незважаючи на повне визнання вини, в частині фактичних обставин ДТП, захист просив дослідити докази у справі у повному обсязі.

А тому, з досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об'єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо у ракурсі із отриманими висновками, тобто докладними описами проведених експертом досліджень та зроблених за їх результатами висновків, які суд дослідив у порядку § 3 Глави 28 Розділу IV КПК України, та показаннями потерпілих, свідків, експертів, які суд сприймав безпосередньо, в їх системному зв'язку, судовим слідством встановлено наступне.

Будучи допитаним у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 353 КПК України, та попередженим про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, який не відмовився надавати показання у відповідності до вимог ст. 63 Конституції, потерпілий ОСОБА_5 повідомив, що обвинуваченого він знає, з ним навчалися у сільській школі його діти, до ДТП неприязних відносин не було, зараз відносини такі, як батька, в якого вбили дитину. 08.08.2021 року йому зателефонували з поліції о другій годині ночі, сказали, що відбулося ДТП, він одразу зрозумів, що сталося щось погане, приїхав на місце ДТП з дружиною, побачив ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , які стояли безтурботно, його дітей не було видно. Потім побачили сина ОСОБА_14 у швидкій допомозі, а сина ОСОБА_15 знайшов мертвим у автівці. ОСОБА_13 поводився при цьому всьому «безтурботно», «був на приколі», йому все було однаково. На місці ДТП був присутній до кінця його оформлення, за слідами ДТП зрозумів, що швидкість автівки була дуже великою (100-150 км), це він зрозумів за слідами коліс, погода була доброю, асфальт був сухий. Зрозумів, що хлопці догралися, що й повідомив їм.

На питання сторін провадження повідомив, що сина бачив востаннє 07.08.2021 року, він нічого не говорив, куди вона поїдуть, розмовляли про домашні справи. ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та сини навчалися в одній школі, були знайомі. Після ДТП явних ознак сп'яніння у ОСОБА_13 не побачив, він не падав, не хитався, стояв біля машини. Родина обвинуваченого намагалася щось відшкодувати, приходили просили пробачить, однак це було схоже на комедію. Коли приходили батьки обвинуваченого, то залишили якісь кошти, які сім'я потерпілих не використовувала. Кошти були завернуті в папір, їх не рахували, так вони зараз й лежать в будинку.

Сущенка потерпілий характеризує, як «занощивого», «дерзкого», особисто обвинувачений пробачення у потерпілого не просив, співчуття не виражав, кроків на примирення не робив, жодним чином пробачення не просив, ані особисто, ані телефоном, ані поштою, ані соцмережами, ані через батьків.

У подальшому, в наступному судовому засіданні, додатково пояснив, що на місці ДТП він був дуже близько до обвинуваченого та від нього дуже сильно було чутно запах алкоголю, крім того, будучи ще неповнолітнім, не маючи посвідчення водія, обвинувачений користувався автівкою, керував нею. Чітко чув запах перегару. Спочатку в суді повідомив інші відомості, оскільки перехвилювався, був в шоці. До суду намагався не згадувати обставини, однак в суді, все склав до купи та все згадав. Біля ОСОБА_13 був на відстані метр - півтора метри. Медичного фаху не має, однак чітко відчував запах перегару, не антисептику, не чогось іншого, саме перегару. Зрозумів, що це було саме від обвинуваченого за напрямом запаху. Як більш чітко описати запах перегару, потерпілий вказати не може.

Будучи допитаним у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 353 КПК України, та попередженим про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, який не відмовився надавати показання у відповідності до вимог ст. 63 Конституції, потерпілий ОСОБА_10 повідомив, що обвинуваченого знає, знайомі зі школи, відносини були добрі до ДТП, після ДТП вже не спілкуються. 07.08.2021 року він разом із братом пішли гуляти. По дорозі їх зустріли ОСОБА_13 та ОСОБА_12 на автівці, запропонували довести до центру села Шаповалівка, на що вони погодилися. В селі вирішили з ними залишитися, гуляти разом. Перебували на дитячому майданчику, після вирішили поїхати в с. Іванівка, продовжити гуляти. Коли поверталися додому з с. Іванівка, приблизно о пів другої, сталося ДТП. Напередодні ДТП особисто потерпілий спиртні напої не вживав. При цьому бачив, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 вживали спиртні напої, однак, які саме, він не бачив. Впевнений, що це була не вода, і не сок. На думку потерпілого, це було пиво, однак було темно, та яке саме пиво, він не бачив. Щодо пива, то це припущення потерпілого. Сіли в автомобіль до обвинуваченого, оскільки не були впевнені, що він дійсно вживав алкогольні напої, обвинувачений був адекватний, не було ознак сп'яніння. Подробиць ДТП не пам'ятає, оскільки втратив свідомість.

На питання сторін провадження повідомив, що автівка була ОСОБА_13 , однак це не його власність, він нею лише користувався. Коли сідали до нього в автівку, знали, що він має посвідчення водія. Постійно, усі разом, перед тим, як поїхали додому, не перебували поруч. Постійно хтось відходив один він одного, зустрічали інших друзів. В селі відпочивали біля клубу, де були інші люди. Клуб був зачинений. ОСОБА_13 і ОСОБА_12 відходили від потерпілих, весь час в полі зору не були. Вирішили їхати додому, бо було пізно. ОСОБА_13 керував автівкою, Четверус сидів поруч, потерпілі були ззаду. Загиблий алкогольні напої не вживав, бо був малолітнім. Погода була добра, асфальт сухий. ОСОБА_13 побачив після ДТП вперше на засіданні суду, до цього його не бачив, жодним чином він пробачення ні в який спосіб не просив.

На вказане ОСОБА_13 зауважив, що потерпілий каже правду, однак пробачення він не міг попросити, оскільки йому було заборонено спілкування із потерпілими.

Прокурор вказане заперечив, оскільки ухвалою суду від 10.08.2021 року обвинуваченому було заборонено спілкування лише із свідками, щодо потерпілих заборон не було (а.с. 195, т. 1).

В судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_16 показав, що обвинуваченого та потерпілих він знає. Відносини нормальні. Був свідком ДТП. Свідок працює водієм, розвозить хліб. Опівночі відвозив людей до с. Іванівка. Після того, як повертався з села, ззаду в дзеркало побачив, як за ним зі сторони с. Миколаївки виїхала машина. Автівка їхали на дальньому світлі, заважала очам, свідок декілька разів блимнув фарами, щоб вимкнули дальнє світло, однак в автівці не реагували. В подальшому, вказана автівка на швидкості обганяла його автомобіль та з'їхала до кювету. Свідок зупинився, викликав поліцію. З кущів вийшов хлопець - ОСОБА_13 , просив нікого не викликати, казав, що все нормально та розберуться самі, однак свідок чув крики та, виходячи з обставин ДТП, а саме те, що машина підлетіла дуже високо у повітря, все одно викликав поліцію. У подальшому, зустрів поліцію, а три хлопці стояли на трасі та просили малого відвезти до лікарні. Подивившись на ДТП, поліція повідомила, що лікарі вже не потрібні, оскільки людина мертва. Допомагав поліції оформлювати ДТП - міряти відстані. Хлопець, який звертався про те, що не треба викликати поліцію, це був хлопець, який керував автівкою, це був обвинувачений. Про те, що саме обвинувачений керував автомобілем, повідомили одразу інші хлопці. ДТП сталася в годину двадцять чотири, запам'ятав, оскільки одразу викликав поліцію та вказаний час був на телефоні. Сам управляв бусом, рухався 55 км/год. Машина у хлопів була Рено жовтого кольору. Машина, що обганяла, рухалася більше ніж 100 км/год, зачепила узбіччя, почало її крутити та вона підлетіла та впала в кювет, з'їхала в дерева, кущі. До машини підійшов лише з поліцією, без них до машини не підходив. Чути було крики. Троє хлопців просили четвертого відвезти до лікарні. Один з них - це свідок, що прийшов, інший - це обвинувачений. Питав у хлопців, навіщо так летіли. Був на місті ДТП приблизно півтори години, після чого поліція його відпустила. Після ДТП у всіх хлопців були поранення, були в крові. Також приїхали батько та матір загиблого. Запах алкоголю від хлопців було чутно. Впевнений, що це був саме алкоголь. Викликав поліцію, аби потім не було зловживань, що це саме він підрізав автівку хлопців, бо машина робоча. Оскільки такого не було, хотів, аби все було зафіксовано по закону. Швидкість по трасі допустима 110 км/год. Сам їхав зі швидкістю 55, за кермом 13 років, а тому впевнено свідок припускає, що швидкість хлопців була за сто км/год. Перешкод для автівки хлопців на дорозі не було. Сам обвинувачений не заперечував, що саме він керував автівкою. Машина хлопів «хапанула» узбіччя.

В судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_17 показав, що знайомий з потерпілими та обвинуваченим, конфліктів не було. 08.08.2021 року сталася ДТП. В машині були брати ОСОБА_11 та обвинувачений. 07.08.2021 року свідок та обвинувачений зустрілися у ОСОБА_18 , відпочивали. Їздили на машині обвинуваченого, на Рено. Коли їхали з річки, зустріли ОСОБА_11 , запропонували їх підвезти. В селі були на майданчику, сиділи, спілкувалися до 23 години. Вирішили поїхати в село Іванівка, за кермом був ОСОБА_13 , сиділи, спілкувалися, о першій годині ночі вирішили поїхати додому, ОСОБА_11 сіли в автівці ззаду. Обставин ДТП не пам'ятає. Допомогу викликали самі, дзвонили до швидкої, дочекалися поліцію. Станіслав помер. Алкогольні напої не вживав ніхто, особисто свідок цього не бачив. На досудовому розслідуванні казав, що пили пиво, однак безалкогольне, пили вдень, свідок та обвинувачений. Це було у Шаповалівці, в с. Іванівка взагалі не вживали. Із ОСОБА_19 були цілий день, відпочивали, алкогольні напої не вживали. Було таке, що ОСОБА_13 відходив від свідка, він не завжди був поруч, особисто свідок не бачив, щоб хтось вживав алкоголь. Посвідчення водія свідок не має. Пили безалкогольне пиво о 12 годині, вдень. Обвинувачений є знайомим, відпочивали разом рідко, раз на рік. ОСОБА_13 випив пляшку безалкогольного пива, коли він керував, був тверезий, розладів в нього не було, запаху алкоголю від нього не було. Медичної освіти свідок не має, як перевіряти на стан сп'яніння, не знає, стан здоров'я обвинуваченого свідку не відомо. Матюшенків зустріли о 18.00 годині, після вказаного часу разом відпочивали.

Згідно з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.08.2021 року слідує, що 08.08.2020 року надійшла заява про ДТП, в результаті якої один пасажир помер, а інший отримав тілесні ушкодження та доставлений до лікарні (а.п. 130-131).

Як убачається з протоколу огляду та схеми місця ДТП з фототаблицею (а.п.137-153), які складені у відповідності до вимог ст. 238 КПК України, останні містять графічно зображені та зафіксовані об'єкти про обставини дорожньої пригоди (ділянка дороги, де сталася дорожньо-транспортна пригода, сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив'язка об'єктів, транспортні засоби, причетні до ДТП, координати їх розміщення відносно елементів проїзної частини та інше), таблицю дорожніх умов, в якій зазначені назви об'єктів, зображених на схемі, відомості про пошкодження автомобіля.

При цьому, сторона захисту зауважила, що вказаний протокол не містить відомостей щодо обвинуваченого, який увесь час був на місці ДТП, а також інших відомостей, що передбачено законом, оскільки частина граф є порожньою, а тому він складений формально. Проте, враховуючи, що обвинувачений не оспорює фактичні обставини щодо ДТП, сторона не просить визнати протокол недопустимим доказом.

Обмірковуючи такі обставини, суд вважає, що, з урахуванням дати та часу проходження медичного освідування обвинуваченим, останній дійсно не міг бути учасником огляду місця ДТП. Враховуючи, що вказаний протокол містить усі необхідні дані для розгляду справи та не містить таких істотних порушень, які б ставили під сумнів його, як доказ, суд визнає вказаний протокол допустимим та належним доказом у справі.

Згідно висновку експерта від 01.09.2021 року № 417 (а.п. 163-166), у ОСОБА_10 наявні тілесні ушкодження, які в сукупності відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я на строк понад 21 добу та могли бути отримані під час ДТП.

Згідно висновку експерта від 01.09.2021 року № 123 (а.п. 170-173), неповнолітній ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, які в комплексі мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті. Також, у крові ОСОБА_9 був виявлений етиловий спирт в концентрації 1.1 г/л, що відповідає легкому ступеню алкогольного сп'яніння.

Згідно висновку інженерно-транспортної експертизи від 10.09.2021 року (а.п. 202-208), розгерметизація переднього лівого та задніх коліс автомобіля Рено відбулася в процесі ДТП, під час руху автомобіля по правому узбіччю.

Згідно висновку інженерно-транспортної експертизи від 02.09.2021 року (а.п. 213-216), технічних несправностей в системі рульового керування автомобіля Рено, які б перебували в причинному зв'язку з описаною ДТП, не виявлено.

Щодо стану алкогольного сп'яніння.

Фактично, у цій справі, обвинуваченим оспорюється лише факт керування ним автомобілем у стані алкогольного сп'яніння. Й хоча захисником взагалі ставиться під сумнів стан алкогольного сп'яніння, оскільки було порушено порядок відібрання відповідних зразків крові обвинуваченого, а також порядок медичного освідування, сам обвинувачений не заперечує, що він міг знаходитися у стані алкогольного сп'яніння на момент освідування, хоча переконує, що на момент ДТП був тверезий. Вказане пояснює тим, що після ДТП зупинялося багато автівок, один з водіїв надав йому воду у пляшці, аби він міг вимитися та попити. Вказану воду він випив, а коли пив, то відчув гіркуватий присмак, як він потім зрозумів, алкоголю. Про вказане він нікому не повідомляв та повідомив про це лише в останньому судовому засіданні під час надання пояснень, мотивуючи це тим, що його про це ніхто не питав, а він вважав, що це не важливо.

Обмірковуючи такі пояснення обвинуваченого та дослідивши докази у справі, суд дійшов таких висновків.

Згідно висновку за результатами медичного огляду від 08.08.2021 року з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ОСОБА_20 перебуває у стані алкогольного сп'яніння (2.0 % проміле) (а.п. 123).

На думку сторони захисту, вказаний висновок є недопустимим, оскільки є лише попереднім висновком, остаточного висновку немає. Крім того, відсутні, у відповідності до вимог ст. 241 та 245 КПК постанова прокурора про відібрання зразків. Висновок зроблено без лабораторних досліджень.

Сам обвинувачений зазначив, що дійсно продувався пристроєм на стан сп'яніння у лікарні тричі, однак результати йому не показали. Висновок не надавали. Кров дійсно відбиралася, зауважень не було.

Прокурор в судовому засіданні зазначив, що дійсно, вказаний висновок є попереднім, однак підтверджує, що обвинувачений був освідуваний після ДТП та в нього відбиралася кров, вказаний висновок не є основним доказом знаходження обвинуваченого у стані алкогольного сп'яніння, а сам факт такого сп'яніння підтверджується сукупністю доказів у справі.

З метою усунення суперечностей, а також для повноти розгляду справи, у тому числі за клопотанням сторін, було витребувано з лікарні додаткові дані щодо вказаного висновку (а.п. 249, т. 1), а саме акт медичного огляду.

Згідно вказаного акта 08.08.2021 року ОСОБА_7 був оглянутий та за результатами такого огляду зроблено висновок, що останній перебуває у стані алкогольного сп'яніння. Як убачається з вказаного висновку, обвинувачений двічі був обстежений апаратом Алконтом, а саме о 03.45 годині, результат - 2.0 % проміле, та о 04.05 годині - результат 1,8 % проміле. Одночасно зазначено, що поведінка загальмована, мова змазана, гіперемія склер обох очей та шкіри обличчя, рухова сфера порушена, міміка млява, хода хитка, присутній запах алкоголю з порожнини рота.

Для підтвердження висновку від 08.08.2021 року було допитано лікаря-нарколога, що проводив медичний огляд.

Так, свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні показав, що він працює лікарем-наркологом у Борзнянській міській лікарні. Обвинуваченого раніше не знав. Саме ним було проведено медичний огляд на стан сп'яніння обвинуваченого. В той день він чергував, хоча, зазвичай, все одно він завжди проводить огляд на стан сп'яніння, оскільки це його профіль. Огляд проводив згідно Інструкції, вона всього одна. За результатами огляду встановлено, що обвинувачений був у стані алкогольного сп'яніння. Було складено 3 висновки, на усіх є підписи відповідні, в тому числі обвинуваченого. Стан сп'яніння був точно, помилки бути не може. Вказаний стан було виявлено за цілим комплексом ознак, все викладено в акті. Все відповідає дійсності. Загалом, свідок працює лікарем-наркологом з 1989 року, тобто більше 30 років. Обвинуваченого доставили працівники поліції, вони також були присутні при огляді, а потім забрали зразки крові обвинуваченого. Огляд проводився, в тому числі, за допомогою пристрою Алконта, усі документи на нього є, він сертифікований, зауважень з цього приводу не було. Обвинуваченим було двічі здійснено продувку цим приладом, з інтервалом 20 хвилин. Спочатку показало 2%, потім 1.8%. Спочатку запропонували здати сечу, однак нічого не вийшло, а тому вирішили взяти кров. Навіть в акті свідком спочатку було підкреслено у відповідній графі, що було взято сечу, оскільки він вважав, що буде біоматеріал, однак, коли його не було, то взяли кров та свідок зазначив в акті (підкреслив), що взято ще й кров. Сечу можна було викреслити, хоча свідок цього не зробив помилково. Кров взяли за кількістю мілілітрів у флаконі. Шприц був 20 мл. Спеціальних флаконів не має, зазвичай беруться з-під гепарину або антибіотиків. У даному випадку були з-під гепарину. Дезінфекцію спеціально флакони не проходять, оскільки вони є стерильні, запечатаними. Коли з флакону забирається засіб, то сам флакон не відкривається, на ньому залишається кришка, алюмінієва корка, засіб забирається стерильним шприцом. Виключається випадок, що б у такому флаконі містився спирт, оскільки він застосовується у інших випадках, зовнішніх. У такі флакони спирт потрапити не може, все стерильно. Кров брали у спеціальному маніпуляційному кабінеті, це зробила медична сестра, що була на чергуванні. Після забору крові опечатування флаконів відбувається при всіх учасниках огляду. Медсестра була ОСОБА_22 . Завжди складається 3 екземпляри висновку. У випадках, коли йде забір крові, то висновок робиться саме на підставі висновків експертизи крові, так передбачено Інструкцією. Саме після остаточних висновків, вказані висновки надаються поліції та особі, яка проходила освідування. Проте, у даному випадку, усі оригінали висновків були залишені у лікарні, оскільки свідок не міг їх віддати без остаточних висновків експертизи. В цьому випадку й було саме так. Після того, як забрали зразки крові для проведення експертизи, свідка не повідомили, які були результати експертизи крові. Висновок свідка без експертизи крові є попередній, оскільки немає остаточного діагнозу. У Борзнянській лікарні права проводити експертизи крові немає, таку експертизу проводять у Чернігові. Фактично акт огляду свідком є незавершений у даному випадку. Кров була офіційно передана працівникам поліції, по журналу, є всі відповідні відмітки. Віддав кров поліції, оскільки це є звичайна практика: або слідчому, бо іншій особі за вказівкою слідчого. Кров була віддана під підпис працівнику поліції. Що стосується ємкості флакона, то зазвичай, математично всі рахують, що може бути помилка, однак це насправді не так, оскільки ємкість флакона завжди є більшою, ніж зазначено на флаконі, оскільки рахують не вміст флакону, а вміст лікарського засобу, тобто, може бути написано на флаконі, що це 5 мл, то це буде означати, саме кількість медичного засобу, а не вміст флакону. Зазвичай, у флаконі вміст засобу набагато менший, ніж є сам флакон. Коли робиться забір крові, то флакон заповнюється під кришку, тобто, фактично на флаконі може бути написано 5 мл, а крові під кришку може бути 7-9 мл., тому й виникають непорозуміння, хоча все є правильно, бо крові входить більше. Флакони були опечатані, з печаткою, з підписами, датою. Ввести щось стороннє у такому випадку неможливо без пошкодження бирки, це виключено, або це буде видно, проколи буде видно. Що стосується обвинуваченого, то свідок переконаний, що він був у стані алкогольного сп'яніння, у даному випадку було дуже добре чутно запах алкоголю, були інші ознаки стану сп'яніння: почервоніння очей, млява мова, хитка хода, координаційні проби із порушенням (поза Ромберга), частота пульсу. Обвинувачений розписався на висновку. Усі три оригінали висновку перебувають у лікарні, оскільки вони є неостаточні без проведення експертизи крові. Висновок, що було надано поліції, є попереднім та складався також свідком, оскільки поліції потрібно було дати хоча б щось. Вказаний висновок не може бути незаконним або складеним із порушенням Інструкції, оскільки він є попереднім, а остаточний вже складається за результатами аналізу крові. Попередній висновок доповнює основний - експертизу крові. Висновок свідка не є остаточним, оскільки він теоретично може суперечити експертизі крові, хоча такого на практиці ніколи не було. Направляв обвинуваченого на огляд поліцейський ОСОБА_23 . Огляд має бути проведено протягом двох годин після ДТП, однак, зазвичай лікарям таку інформацію не кажуть, й огляд все одно проводиться тоді, коли доставляють особу, заборони проведення, враховуючи час, немає. Лікар лише фіксує, коли особу доставлено та коли проводиться огляд. Як відбиралася кров медичною сестрою, свідок не бачив, оскільки це було в маніпуляційному кабінеті. Опечатування флаконів було при всіх, зауважень не було, свідок особисто бачив опечатування. Флакони опечатали, вклали у пакет, закрили степлером. Чи був пакет обірваний, не пам'ятає, був звичайний пакет. Дістали з шухлядки. Теоретично, відібрати кров з флакону можливо, можна й додати. Однак, враховуючи опечатування, це неможливо, оскільки буде видно. Дійсно, деякі ознаки, що зазначені у акті, могли бути внаслідок ДТП, наприклад, почервоніння склер очей, внаслідок крововиливу, однак певні ознаки, що зазначені в акті, притаманні лише стану сп'яніння та виключаються ДТП. Кров віддано працівнику поліції, це було узгоджено із слідчим. Передається все завжди офіційно, по журналу, під підпис. Враховуючи досвід роботи, свідок переконаний, що обвинувачений був у стані сп'яніння, бо був запах алкоголю - перегару. Коли доставили обвинуваченого, це було чутно одразу, а потім оглядом стан підтвердився. При огляді обвинувачений вів себе добре, все виконував добровільно, тиску на нього не було, все пояснювалося.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_24 повідомила, що вона обвинуваченого не знає, працює медичною сестрою у БМЛ. 08.08.2021 року свідок чергував. Було доставлено обвинуваченого. Свідком було відібрано кров, робила все, що казав лікар. Обвинувачений робив все добровільно, був адекватний. Обстеження проводилося у присутності свідка, було виявлено, що обвинувачений находиться у стані сп'яніння. Кров відбиралася обов'язково, оскільки була ДТП. Кров поміщена у флакони з гепарину. Шприц одноразовий, 20 мл, стерильний. Флакони по 0.5, були наповнені під кришку. Флакони принесла до лікаря, та при всіх флакони опечатали, підписали бирки, поставили печатку. Кров відбиралася у маніпуляційній. Це поруч із кабінетом лікаря. Все було в полі зору всіх. Гепарин не містить спирту, допускати, що у флаконі спирт, не можна, він є стерильним. Попадання сторонніх речей у флакон виключається. Все було зареєстровано та віддано працівнику поліції. По журналу. На думку свідка, обвинувачений був у стані сп'яніння, було чутно запах алкоголю. Сеча не відбиралася, оскільки у обвинуваченого не вийшло це зробити. Флакони можуть бути різними, які є в наявності. На флаконі було зазначено, що 0.5., хоча могли бути й іншими, які є в наявності такі й використовують. Після опечатування, цілісність на флаконах була добра. Усе поклали до пакету. Пакет після запаковування, надривів не мав, закрили степлером. Теоретично, у флакон можна щось долити, однак практично це виключається, бо буде видно порушення цілісності бирки. Віддали пакет з флаконами Макієнку, бо він так сказав, після того, як комусь зателефонував. Крові було більше, ніж 5 мл, оскільки набрана вона була під кришку. Й хоча на флаконі зазначено 5 мл, це вміст засобу, а не флакону. Сам флакон може бути більшим.

Також судом було досліджено журнал реєстрації відбору зразків біологічного матеріалу, згідно якого зразки крові було видано поліцейському Макієнку. Копія такого журналу була надана як стороною обвинувачення, так й стороною захисту. Вказані копії містять різні порядкові номери огляду обвинуваченого, однак, як було додатково пояснено лікарем в судовому засідання, це виникло через те, що при копіюванні на запити сторін було погано видно номер, а тому це є лише технічною помилкою.

Також, судом було досліджено оригінал висновку медичного огляду, що було додатково надано на запит суду, та з якого убачається, що обвинувачений перебуває у стані алкогольного сп'яніння та вказаний висновок підписано обвинуваченим, що спростовує доводи обвинуваченого, що його не ознайомлювали із висновком.

Згідно висновку експерта № 2013 від 27.08.2021 року (а.п. 125), при судово-токсикологічному дослідженні крові, відібраної у ОСОБА_7 , виявлений етанол в концентрації 1,1 г/л.

Як зазначено у висновку експерта, 10 серпня 2021 року до відділення судово-медичної лабораторії доставлений білий пакет розмірами 20x12 см з обірваним верхнім краєм. Краї пакета скріплені 3-ма металевими скобами. Пакет з-під швидкого антиген-тесту на ковід. В пакеті знаходилися два флакони, закриті гумовими пробками та металевими ковпачками, об'ємом по 10 мл. Опечатані печаткою «МОЗ України» Некомерційного підприємства «Борзнянська міська лікарня» Борзнянської міської ради. У флаконах було по 9 мл червоної крові зі згортком. До флаконів прикріплені аркуші паперу з ідентичними написами від руки синьою ручкою: Кров на алкоголь №9 8.08.21 400 ОСОБА_7 підпис (підпис) м/с ОСОБА_24 "Підпис (підпис). Слідів порушення печатки чи розкриття флаконів не видно. Визначення алкоголю в крові проводили методом газорідинної хроматографії.

За клопотанням сторін, в судовому засіданні ОСОБА_25 пояснила, що вона є експертом, що проводила експертизу № 2013 від 27.08.2021 року у даному кримінальному провадженні. На дослідження експерт отримала два флакони. У пакета був обірваний верхній край, це пояснюється тим, що, коли отримується біологічний матеріал, то експерт, який його отримує, відкриває пакет, щоб упевнитися в тому, що він дійсно отримав біологічний матеріал у відповідності до того, що вказано у супровідному листі або постанові. Це робиться, щоб бути впевненим, що дійсно отримано зразки експертною установою, причому, саме ті, які вказані. Це звичайна практика, для цього й відкривається первинний пакет без пошкодження самого зразка. Це робиться в кімнаті отримання речових доказів. Сам експерт отримав пакет з обірваним краєм. В ньому містилися два флакони по 10 мл. Флакони були опечатані, скріплені печаткою, із підписами. Слідів порушення печатки чи розкриття флаконів не було. У дослідницькій частині описано метод дослідження. У кінці висновку № 2013 зазначено, що перерахунковий коефіцієнт кількісного визначення етанолу по водно-спиртовій суміші для крові становить 0,95. Однак, у крові виявлено етанол в концентрації 1.1 грам на літр. Це є не є помилкою, оскільки це є різні показники, що утворюються в процесі проведення експертизи. Все проводилося за розрахунковими формулами, коефіцієнт 0.95. Метод був газорідинної хроматографії. Етанол в крові 1.1. г/л. Для кожного біологічного матеріалу, для розрахунку, є свій коефіцієнт, який допомагає вирахувати концентрацію грам на літр. Для сечі він є інший. Методика є стандартною, її використовують усі експертні установи також в інших експертизах, вона є єдиною затвердженою методикою. При отриманні флаконів, сумнівів того, що хтось втручався, не було, бирки були цілі, порушень не було. Свій висновок підтримує у повному обсязі.

Згідно висновку експерта № 416 від 01.09.2021 року (а.п. 134-136) ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп'яніння, виявлено етанол в крові в концентрації 1.1 г/л, що відповідає легкому ступеню алкогольного сп'яніння.

В судовому засіданні ОСОБА_26 пояснила, що вона є експертом, що проводила експертизу № 416 від 01.09.2021 року у даному кримінальному провадженні. Висновок № 416 був проведений на підставі документації, застосовуючи порівняльно-аналітичний методи дослідження. Все було зроблено на підставі таблиці градації ступеню вираженості алкогольного сп'яніння. Цифри відповідали легкому ступеню алкогольного сп'яніння. Таблиця існує в науково-доказовій літературі, використовується експертами під час такого виду експертиз. Таблиця допущена до використання. Яке було питання експертизи, таку відповідь експерт надала. Така таблиця використовується під час усіх досліджень для визначення ступеню алкогольного сп'яніння. Свій висновок підтримує у повному обсязі.

В судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_27 показав, що він є працівником поліції та приїхав у складі екіпажу на виклик на ДТП. Обвинуваченого до ДТП не знав. З моменту, як приїхали на ДТП та поїхали до лікарні, пройшло приблизно 1,5 години. ОСОБА_13 весь цей час перебував на місці ДТП, поруч із працівниками поліції. Затриманий він не був, йому було лише повідомлено, щоб він не відходив від місця ДТП. Після чого обвинуваченого повезли до лікарні на освідування, де він здійснив продувку на стан сп'яніння, а також в нього було відібрано кров для аналізу. Вказані зразки крові особисто він отримав від лікаря, було 2 флакони, які опечатали та поклали до пакету, який закрили степлером. Чи були обірвані краї у пакета, не пам'ятає. Кров ним була отримана, оскільки так йому наказав слідчий. Саме за вказівкою слідчого, який оформлював ДТП, він возив обвинуваченого до лікарні, а також забирав кров з лікарні. Слідчий йому телефонував та давав інструкції, що робити, та він ці інструкції виконував. Після освідування обвинуваченого знову було доставлено на місце ДТП. Кров свідок передав слідчому. Акта передачі не було, просто віддав, нічого не підписував. Освідування проводилося у БМЛ, їздили туди з напарником ОСОБА_28 та обвинуваченим. Прибули на місце ДТП перші, потім вже визвали СОГ. Коли приїхали, було троє хлопців з автівки, які бігали та кричали, що потрібна допомога четвертому, однак вони подивилися, що він вже був мертвий. Свідок переконаний, що обвинувачений перебував у стані алкогольного сп'яніння, оскільки у нього був характерний запах алкоголю з порожнини рота, ходив по дорозі та посміхався. Запах алкоголю знає добре, оскільки працює вже поліцейським 5 років, оформлює ДТП, знає, що таке запах алкоголю за досвідом. Обвинувачений втекти не намагався, весь час питав, що йому за це буде. Під час освідування в лікарні було 2 медсестри, лікар-нарколог. Огляд був при поліцейських: продувка, вимір тиску, огляд. Кров брала медсестра окремо у кабінеті, однак вони були поруч. Коли обвинуваченого продули на пристрої, показало 2 проміле. Кров була упакована при свідкові, один шприц розлили у два флакони. Шприц був великий, флакони такі, як продаються в аптеках, приблизно по 10 мл. У подальшому флакони були опечатані, приклеєні бирки, обвинувачений та медсестра на них розписалися. Все поклали в пакет. Після опечатування з флаконами вже неможливо було нічого зробити. Якби їх відкривали, це було б видно. На місці одразу не було зроблено продувку на алкоголь, оскільки у відповідності до інструкції, якщо є ДТП з постраждалими, то освідування проводиться у лікарні. Як виявили труп, то чекали СОГ. Під час того, як чекали СОГ, обвинувачений нікуди не відходив, алкогольні напої не вживав. Обвинувачений висновок у лікарні підписував, це свідок особисто бачив. Коли опечатували флакони, то жодних проколів чи порушень упаковки не було. Було закрито суцільно та добре, пошкоджень не було. Зауважень щодо процедури не надходило.

На думку суду, вказані досліджені докази, як прямо, так й опосередковано, з урахуванням пояснень свідків, потерпілого та експертів, доповнюють один одного та підтверджують те, що обвинувачений знаходився у стані алкогольного сп'яніння.

Відповідно до п. 7 ч. 2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1452/735 від 9 листопада 2015 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 11 листопада 2015 року за № 1413/27858, убачається, що установлення стану алкогольного сп'яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Згідно п. 8 ч. 1 вказаної Інструкції, у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп'яніння учасників цієї пригоди є обов'язковим у закладі охорони здоров'я.

Відповідно до вимог п.п. 9, 15-19 розділу ІІІ вказаної інструкції за результатами огляду на стан сп'яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який також вноситься до акту медичного огляду. Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, видається на підставі акту медичного огляду у якому, серед іншого, зазначаються ознаки сп'яніння особи, що безпосередньо виявлені та встановлені лікарем, результати використання технічних засобів, висновок лікаря. Акт медичного огляду складається у одному примірнику, який залишається в закладі охорони здоров'я.

На думку суду, акт та висновок від 08.08.2021 року, згідно якого ОСОБА_7 був оглянутий, та за результатами такого огляду зроблено висновок, що останній перебуває у стані алкогольного сп'яніння, з урахуванням проведеної у подальшому експертизи крові, є належним доказом у справі. Й хоча дійсно, первісна процедура освідування обвинуваченого мала певні недоліки (розрив у часі між продувкою та експертизою крові, що було викликано об'єктивними факторами, а саме відсутністю можливості провести аналіз крові безпосередньо у БМЛ), загалом, процедура не містила таких істотних порушень, що ставили б під сумнім загальні висновки щодо стану сп'яніння.

Доводи захисника про те, що результати тестування приладом «Алконт» є попередніми, а тому це свідчить про недопустимість доказу, суд вважає непереконливими, оскільки результати тестування, дата та час його проведення під сумнів не ставилися, в судовому засіданні лікар нарколог підтвердив, що заповнені акт та висновок саме ним, тому немає достовірних підстав вважати, що це не результат тестування обвинуваченого, або він спотворений, а протилежних даних судом не встановлено. Крім того, лікар нарколог пояснив, що висновок, який він віддав поліцейському, дійсно був попереднім, однак, із врахуванням висновків експертизи, що підтвердили наявність алкоголю в крові, його висновок є вірним.

Крім того, суд звертає увагу, що посилання захисника про те, що стан сп'яніння обвинуваченого у цій справі не підтверджується доказами, оскільки при складанні висновку допущено порушення Інструкції, є помилковим, оскільки такий нормативно-правовий акт не регулює питання доказування у кримінальному провадженні та не виключає можливість встановлення судом факту перебування особи у момент вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 286-1 КК України, у стані алкогольного чи іншого сп'яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.12.2019 року у справі № 571/1436/15-к, де зазначено, що нормативні акти щодо виявлення ознак сп'яніння прийняті відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України «Про Національну поліцію», «Про дорожній рух» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними». Отже, ці нормативно-правові акти не регулюють питання доказування в кримінальному провадженні та не виключають можливість встановлення судом факту перебування особи в момент вчинення злочину у стані алкогольного чи іншого сп'яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду.

Крім того, норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп'яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню і оцінці, виходячи з положень статей 84, 92, 94 КПК. До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати у справі № 643/20474/15-к від 11.02.2020.

Також, суд вважає за необхідне зазначити й таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 100 КПК, речові докази, за винятком документів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, повинні бути належним чином упаковані та опечатані. Спосіб упаковки повинен забезпечувати неможливість підміни або зміни вмісту без порушення її цілісності та схоронність вилучених (отриманих) речових доказів від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, завдяки яким вони мають доказове значення.

Під час судового засідання, у цій справі, суду надані докази, які підтверджують факт та обставини відібрання у обвинуваченого зразка крові та її опечатування.

До передачі зразка крові стороні обвинувачення дії медичних працівників при відборі крові регулюються методичними рекомендаціями «Порядок відбору від живих осіб зразків біологічного матеріалу, поводження з ними та організація проведення токсикологічних досліджень з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» узгодженими 18 січня 2011 Департаментом розвитку медичної допомоги МОЗ України (надалі-Порядок). Відповідно до вказаного Порядку, для маркірування флаконів готують дві етикетки. Одну для флакона зі зразком для аналізу, другу - для флакона із контрольним зразком. На кожний флакон поверх кришки зверху донизу за допомогою клею ПВА вклеюються навхрест стрічки паперу шириною з діаметр кришки, кінці яких вклеюються етикеткою із зазначенням: виду біологічного матеріалу: номера проби за реєстраційним журналом; дати і часу відбору проби; прізвища, імені, по-батькові та підпису медичного працівника, який підготував пробу: прізвища, імені, по-батькові та підпису особи, чий зразок біологічного матеріалу було відібрано. Перехрестя скріплюють печаткою. (Підписи ставлять на приклеєну на флакон етикетку. При відмові особи, яку обстежують, поставити підпис, необхідно про це зробити відмітку у журналі реєстрації відбору зразків біологічного матеріалу). Етикетку довкола закріплюють прозорою клейкою стрічкою (скотчем).

Як встановлено в судовому засіданні, спосіб упакування зразка крові, наданого експертові, був виконаний з вимогами Порядку. Іншого судом не встановлено.

Дослідженими доказами встановлено, що спосіб упакування флаконів забезпечував неможливість підміни або зміни вмісту без порушення її цілісності та схоронності відібраного зразка.

Відбір біологічних зразків згідно з Інструкцією покладається на лікаря, який пройшов відповідне тематичне удосконалення. Лікар та медсестра в судовому засідання пояснили, що згідно з наказом вони мають право відбирати біологічні зразки. Вони ж повідомили про обставини проведення огляду обвинуваченого на предмет визначення стану алкогольного сп'яніння, зокрема, й про ознаки, за якими вказаний стан було встановлено. Також ці свідки надали показання про обставини відібрання у обвинуваченого біологічних зразків для проведення лабораторного дослідження, зазначивши, що ємності, в які було відібрано зразки, були належним чином упаковані, засвідчені підписами, в тому числі обвинуваченого.

У суду немає жодних підстав сумніватись в тому, що токсикологічна експертиза була проведена саме зразка крові, який належить обвинуваченому. Тому, немає підстав для визнання висновку експертизи недопустимим доказом, оскільки такий отриманий з дотриманням вимог закону.

Наведені висновки експертиз проведені висококваліфікованими експертами, належним чином аргументовані, ґрунтуються на ретельному дослідженні, зроблені на підставі діючого законодавства, містять відповіді на усі поставлені питання, висновки обґрунтовані дослідницькою частиною, фактичні дані, викладені у висновках, відносяться до справи і мають доказове значення. Тому дані висновки суд покладає в основу прийнятого рішення. Підстав недовіряти висновкам експертиз в суду немає. Вказані висновки підтримані експертами в судовому засіданні.

Доводи захисту щодо того, що кров Борзнянською лікарнею не направлялася офіційно слідчому, була надана поліцейському, який не є процесуальною особою у справі, а також немає протоколу огляду флаконів з кров'ю, немає актів прийому-передачі крові, пакет надійшов розірваний до експерта, а тому це не кров ОСОБА_13 , не є переконливими.

Так, згідно висновку експерта № 2013 від 27.08.2021 року, до відділення судово-медичної лабораторії доставлений білий пакет розмірами, 20x12 см з обірваним верхнім краєм. В пакеті знаходилися два флакони, закриті гумовими пробками та металевими ковпачками, об'ємом по 10 мл. Опечатані печаткою «МОЗ України» Некомерційного підприємства «Борзнянська міська лікарня» Борзнянської міської ради. До флаконів прикріплені аркуші паперу з ідентичними написами від руки синьою ручкою: Кров на алкоголь №9 8.08.21 400 ОСОБА_7 підпис (підпис) м/с ОСОБА_24 "Підпис (підпис). Слідів порушення печатки чи розкриття флаконів не видно.

Вказане підтвердила й експерт в судовому засіданні, яка пояснила, що отримала два флакони. Флакони були опечатані, скріплені печаткою, із підписами. Слідів порушення печатки чи розкриття флаконів не було. При отриманні флаконів, сумнівів того, що хтось втручався, не було, бирки були цілі, порушень не було. У пакета був обірваний верхній край, оскільки при отриманні біологічного матеріалу було перевірено, чи дійсно такий мається та наданий в експертну установу.

Також, експерт пояснила, що надані на дослідження біологічні зразки відповідали нормам, були належно збережені та опечатані, не було порушено цілісності упакування, про що також зазначено в висновку. В іншому випадку експерти мали б скласти акт про неналежність наданих біологічних зразків для експертизи.

Порушень положень § 5 Глави 4 КПК України в ході судового розгляду сторонами не доведено та судом не встановлено.

Згідно ч. 5 ст. 356 КПК України, в ході судового розгляду кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновків експертів мала право надати суду відомості, які б стосувалися знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки цих експертів, однак останніми такі відомості суду надані не були та в судовому засіданні судом не встановлені.

Що стосується того, що зразки крові було надано поліцейському для передачі слідчому без усіляких супровідних листів, який до того ж не був процесуальною особою у справі, а також було порушено вимоги ст. 241 та 245 КПК України, то суд, у даному випадку, не вважає це істотним порушенням, оскільки вказане жодним чином не спростовує самого факту знаходження обвинуваченого у стані алкогольного сп'яніння.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 601/1929/13-к зазначено, що той факт, що слідчий забрав із лікарні та самостійно передав зразки біологічного матеріалу для дослідження експерту, не є підставою для визнання відповідних висновків недопустимими доказами. Необхідності для отримання зразків для проведення експертизи в порядку, передбаченому ст. 245 КПК, у слідчого не було, оскільки положеннями 1.8. Інструкції передбачено, що у разі дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп'яніння учасників цієї пригоди є обов'язковим у вищезазначених закладах охорони здоров'я, що й було виконано.

У цій справі працівник поліції виконував доручення слідчого, що ним було підтверджено у судовому засіданні, а також підтверджено працівниками лікарні, що віддавали зразки крові.

Враховуючи обмежені часові межі для проведення медичного освідування, а також забору крові, було цілком виправдано у тій ситуації, що працівник патрульної служби відвіз обвинуваченого до лікарні для проведення освідування, а також забрав зразки крові для передачі слідчому (тим більше, за його дорученням). Вказана передача була належним чином відображена у відповідному журналі лікарні, зразки передані офіційно правоохоронним органам, та доставлені експерту без пошкодження.

З правової позиції, яка відображена у постанові Верховного Суду в справі №754/17019/17 вбачається, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 ст. 17 КПК України, що передбачають: «ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Він означає, що в достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не означає, що у його достовірності взагалі немає сумнівів, але означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.

Підґрунтям стандарту «поза розумним сумнівом» є фундаментальна цінність суспільства - гірше осудити невинного, ніж дозволити винному уникнути покарання; відповідно суспільство, яке цінує добре ім'я і свободу кожного, не повинно засуджувати людину, коли є розумні сумніви в її винуватості.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.

В даному випадку, на думку суду, версія обвинуваченого є малоймовірною. Так, останній зазначає, що після ДТП зупинялося багато автівок, люди намагалися надавати допомогу. Оскільки він сам був увесь в крові, то йому хтось із водіїв, які зупинилися, надав воду у пляшці, аби він міг вимитися та попити. Вказану воду він випив, а коли пив, то відчув гіркуватий присмак, як він потім зрозумів, алкоголю. Саме тому медичне освідування й показало, що він був у стані сп'яніння.

На думку суду, обвинувачений не міг не розуміти, що вживає воду з алкоголем. Навіть, якщо припустити, що це є правдою, з моменту ДТП до освідування пройшло декілька годин, а тому обвинувачений мав випити дуже багато спиртовмісної води, аби навіть через дві години результат становив 2% проміле, що є малоймовірно.

Крім того, обвинувачений жодного разу про такий факт не повідомив ані слідчому під час досудового розслідування, ані лікарю під час освідування, ані суду під час дослідження доказів та допиту свідків. Вказана версія з'явилася лише перед дебатами та є непослідовною та розцінюється судом як спосіб захисту від пред'явленого обвинувачення та намагання уникнути відповідальності за скоєне.

Відповідно, досліджені докази суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні відповідають вимогам КПК України, та у їх відношенні безпосередньо порушень вимог ст.ст. 87, 99 наведеного Кодексу судом не встановлено та сторонами не доведено. Як наслідок, на переконання суду, яке ним сформоване у порядку ст. 94 КПК України, наявні в матеріалах кримінального провадження докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, а тому немає об'єктивних підстав їм недовіряти.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які, відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження, створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.

Аналізуючи наведені вище та безпосередньо досліджені судом докази щодо обставин вчинених протиправних дій обвинуваченим, суд не вбачає підстав піддавати їх сумніву, оскільки вони узгоджуються між собою як окремо, так і в сукупності, доводять винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину.

При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відображеного у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини, визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та які містяться у матеріалах цього провадження.

Висловлені стороною захисту доводи щодо відсутності стану сп'яніння обвинуваченого, за своєю суттю є такими, що прямо суперечать установленим обставинам у ході цього провадження.

Таким чином, досліджені та оцінені в судовому засіданні докази дозволяють дійти висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілого та спричинило потерпілому середньо тяжкості тілесне ушкодження.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

При кваліфікації дій обвинуваченого Суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.

Мотиви призначення відповідного покарання.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставин, які б пом'якшували покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Як убачається з обвинувального акта, у даному кримінальному провадженні обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, вказано щире каяття у вчиненому правопорушенні. Проте, на думку суду, що підтримано як прокурором, так й стороною потерпілих, така обставина носить лише формальний характер та не знайшла свого підтвердження у судовому засіданні.

Так, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному кримінальному правопорушення, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі №756/4830/17-к, від 19 липня 2018 року у справі № 134/890/17).

Однак, на думку суду, з поведінки обвинуваченого не вбачається дійсного, відвертого каяття. В судовому засіданні останній зазначає, що він кається та просить вибачення, однак таке каяття носить механічний, вимушений характер та зазначається, на думку суду, лише для можливості мінімізувати покарання. Відшкодувати збитки обвинувачений не намагався, що підтверджено потерпілими в судовому засіданні. Жодних доказів бажання виправити наслідки вчиненого обвинувачений не надав та такого з його поведінки не убачається.

Відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди полягає в добровільному задоволенні винним або іншими особами, зокрема, батьками чи близькими родичами, обґрунтованих претензій потерпілого щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди (див. п. 3 ППВСУ «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23.12.2005). Однак, такого судом зі сторони обвинуваченого не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК, не встановлено.

Також, суд враховує особливості й обставини вчинення злочину: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Обвинувачений за місцем проживання характеризується виключно позитивно (а.п. 59-61), є особою молодого віку, фактично лише розпочинає своє життя, скарг на нього не поступало, є студентом, шкідливих звичок не має, проживає із матір'ю та вітчимом, які у розумінні Сімейного Кодексу України є учасниками сімейних правовідносин з останнім, що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті виражає місці соціальні зв'язки, займається спортом, не перебуває на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра, має постійне місце проживання.

Проте, одночасно суд враховує й те, що обвинувачений 02.03.2021 року притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 та ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Також, судом враховується, що обвинувачений керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням, оскільки водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.

При цьому, суд виходить із того, що вчинений злочин обвинуваченим, хоча вчинений з необережності, разом з тим, сідаючи за кермо транспортного засобу, обвинувачений не міг не розуміти значення своїх дій та міг передбачити їх негативні наслідки. Тобто, обвинувачений, сідаючи за кермо транспортного засобу в стані алкогольного сп'яніння, не міг не розуміти, що він піддає загрозі як своє життя, так і життя пасажирів автомобіля. Саме цей стан - стан алкогольного сп'яніння, в тому числі, сприяв тому, що обвинувачений не впорався з керуванням автомобіля, втративши контроль над керуванням транспортного засобу, що призвело до загибелі пасажира, одночасно створив загрозу як власному життю, так і життю ще двох пасажирів, які знаходились в салоні автомобіля.

Значимою для суду є й поведінка обвинуваченого щодо потерпілих, а саме те, що він не намагається виправити ситуацію, підтримати потерпілих, залагодити свою вину. Адже внаслідок його дій батьки втратили одну дитину, а інша дитина отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.

На сумку суду, навіть пояснення, які надавав обвинувачений в судовому засідання, були способом захисту, оскільки були не щирими, було видно, що обвинувачений говорив не від серця, а за побудованою лінією захисту, при цьому, обвинувачений постійно намагався встановити із захисником зоровий контакт, намагаючись від нього отримати погодження, що можна говорити, а що ні. Звертає на себе увагу той факт, що навіть в дебатах та в останньому слові обвинувачений загалом обмежився фразами, що він підтримує захисника, замість того, щоб надати критичне осмислення своїм діям.

Одночасно суд враховує, що обвинувачений зазначав, що свідки, які допитувалися у судовому засіданні, в тій чи іншій частині говорять неправду, хоча більшість свідків обвинуваченого особисто не знали та були попередженими про кримінальну відповідальність.

А тому, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_7 необхідно призначити йому покарання у виді позбавлення волі, адже таке буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченим кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме його виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння, в межах санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що, хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Підстав для застосування вимог статей 75 та 69 КК України суд не убачає.

Враховуючи, що обвинувачений має посвідчення водія, суд, приймаючи до уваги вимоги частини третьої статті 55 КК України, відповідно до яких строк додаткового покарання у даному випадку буде обчислюватися з моменту відбуття основного покарання, а не з моменту фактичного вилучення посвідчення водія, призначає додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

При вирішенні цивільних позовів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди суд виходить з наступного.

ОСОБА_5 просить стягнути з ОСОБА_7 матеріальну шкоду в розмірі 23138,00 грн, моральну шкоду в сумі 1000000 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 15000 грн.

Цивільний позов обумовлено (а.п.95-104) тим, що матеріальна шкода складається із не відшкодованих на цей час витрат, понесених на поховання, а моральна шкода полягає у пережитих стражданнях після вказаних подій, втратою сина, вимушених непередбачуваних змін у житті.

ОСОБА_10 просить стягнути з ОСОБА_7 моральну шкоду в сумі 500000 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.

Цивільний позов обумовлено (а.п.105-109) тим, що потерпілий отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, через що проходив довге лікування, пережитих стражданнях після вказаних подій, втратою брата, вимушених непередбачуваних змін у житті.

Обвинувачений та його захисник в ході судового розгляду позови щодо відшкодування матеріальної шкоди підтримали у повному обсязі з наведених у ньому передумов.

Однак, при цьому вказали, що заявлені цивільні позови у частині відшкодування моральної шкоди визнають частково, акцентуючи увагу на тому, що розмір компенсації у світлі обставин справи, заявлений позивачами, є надмірним та стане фінансовим тягарем для обвинуваченого.

Також, прокурором було заявлено цивільні позови в інтересах КНП «Борзнянська міська лікарня» щодо відшкодування витрат на лікування на загальну суму 1056,52 грн та в інтересах КНП «Чернігівська обласна лікарня» щодо відшкодування витрат на лікування на загальну суму 21243,81 грн.

Заявлені прокурором позови обвинуваченим в судовому засіданні визнано у повному обсязі.

При вирішенні цивільного позову потерпілих про відшкодування матеріальної шкоди суд виходить з наступного.

У відповідності до вимог ст.128 КПК України особа, якій правопорушенням завдано шкоди, має право під час кримінального провадження пред'явити цивільний позов до обвинуваченого. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Крім того, ст.1201 ЦК України передбачає, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

У відповідності до ч. 1 ст. 1195 ЦК, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Із врахуванням визнання позовів у цій частині, суд вважає, що такі підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо питання моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої або членів її сім'ї; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності та ділової репутації особи.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У той же час, як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою.

Як роз'яснено в п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами від 25.05.2001 та від 27.02.2009), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності з ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Частиною 2 статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали однією сім'єю.

За таких обставин суд, враховуючи думку учасників процесу в частині наявності моральної (немайнової) шкоди у потерпілих, яка була завдана кримінальним правопорушенням (злочином), визначає розмір такої шкоди з урахуванням характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), стану здоров'я потерпілих, тяжкість вимушених змін у їх життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану та з урахуванням інших обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає дійсним її розмір на рівні 500000 грн. та 100000 грн.

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди потерпілим суд враховує характер злочину, який характеризується необережною формою вини, глибину душевних страждань потерпілих у зв'язку з непоправною втратою близької людини, обставини, що обвинувачений не вчинив жодних дій, спрямованих на відшкодування шкоди потерпілим, хоча мав таку можливість, потерпілі зазнали та продовжують зазнавати душевні страждання, яких вони зазнали у зв'язку з протиправною поведінкою щодо їх близької людини та смерті сина і брата.

При вирішенні цивільних позовів суд приймає до уваги, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз та не може бути джерелом збагачення.

Що стосується цивільних позовів, заявлених прокурором.

Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання затверджено постановою КМУ від 16.07.93 р. № 545 (далі - Порядок № 545). Роз'яснення з цього приводу також надаються в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» від 07.07.95 р. № 11.

Відповідно до п.3 Постанови КМ України № 545 від 16.07.1993 року «Про затвердження Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання» визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я або прокурора.

Відповідно до ч.1 ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину.

Так, відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» № 11 від 07.07.1995 року, питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з "Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання".

Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування.

Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Враховуючи викладене, наявний причинний зв'язок між встановленими вироком суду злочинними діями ОСОБА_7 та перебуванням потерпілого на лікуванні, суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню в цій частині у повному обсязі.

Щодо правових витрат

Питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні врегульовано главою 8 КПК. Перелік видів таких витрат міститься у ст. 118 цього Кодексу, а їх розподіл регламентовано ст. 124 КПК.

До таких належать, зокрема, витрати на правову допомогу. За правилами ч. 2 ст. 120 КПК України витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, який надає правову допомогу за договором, несе потерпілий, а згідно ч. 1 ст. 124 того ж Кодексу, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Тотожного роду позицію з даного питання щодо алгоритму відшкодування потерпілому витрат на професійну правничу допомогу висловив і Верховний суд в ухвалі від 25.04.2018 в справі № 740/3447/17.

Відповідно до вимог ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 р., гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У пунктах 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», які знайшли своє відображення, як слушні, у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 569/10915/17, судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом. Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, перегляд документів, копіювання документів). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З досліджених судом матеріалів кримінального провадження убачається, що між потерпілими та адвокатом були укладені відповідні договори на надання правничої допомоги та сплачено відповідні кошти за послуги адвоката (а.п.104, 109).

В цій частині заперечень від обвинуваченого та його захисника не надійшло.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, у цій справі, відповідач не реалізував таке право, а тому, вказані витрати підлягають відшкодуванню у повному обсязі.

Щодо обрання запобіжного заходу

Під час судових дебатів прокурор просив застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Розглядаючи доводи прокурора, суд виходить з наступного.

Відповідно до абз. 8 п. 2 ч. 3 та абз. 13 п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження та мотиви його ухвалення.

Згідно із ч. 2 ст. 177 КПК підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК.

Частиною 1 ст. 177 КПК визначено мету застосування запобіжного заходу.

Статтею 178 КПК передбачено перелік обставин, що враховуються при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді домашнього арешту строком 60 днів до 12 лютого 2022 року, але не довше, ніж до набрання вироком законної сили, заборонивши обвинуваченому щоденно, в період з 20 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв. наступної доби залишати місце постійного проживання без дозволу суду.

На цей же строк суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого певні додаткові обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Процесуальні витрати вирішено відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 7 (сім) років.

Строк відбування покарання обчислювати з моменту затримання ОСОБА_7 після набрання вироком законної сили.

Зарахувати ОСОБА_7 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбуття покарання строк перебування під вартою з 08.08.2021 року по 10.08.2021 року з розрахунку один день перебування під вартою за один день позбавлення волі.

До вступу вироку в законну силу обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді арешту строком 60 днів, до 12 лютого 2022 року, але не довше, ніж до набрання вироком законної сили, заборонивши обвинуваченому щоденно, в період з 20 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв. наступної доби залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду.

На цей же строк суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого такі додаткові обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:

- прибувати за кожною вимогою до суду або до органу виконання покарань;

- не відлучатися з с. Шаповалівка Ніжинського району Чернігівської області без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну місця свого проживання;

- носити електронний засіб контролю.

Роз'яснити обвинуваченому , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.

Строк додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами обчислювати з моменту відбуття основного покарання у виді позбавлення волі.

Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в сумі 23138,00 грн.

Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в сумі 500000 грн.

Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду в сумі 100000 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 15000 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 10000 грн.

Цивільний позов прокурора до ОСОБА_7 про стягнення коштів на лікування - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_7 , на користь Комунального некомерційного підприємства «Борзнянська міська лікарня» (код ЄДРПОУ 02006113, МФО 380805, р/р НОМЕР_2 в АТ «Райфайзен Банк Аваль») кошти, витрачені на стаціонарне лікування ОСОБА_10 , в сумі 1056,52 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська обласна лікарня» (ГУК у Чернігвській області /м. Чернігів, 24060300, Код 37972475, Казначейство України (ЕАП), р/р UA748999980313020115000025739) кошти, витрачені на стаціонарне лікування ОСОБА_10 , в сумі 21243,81 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 2745,92 грн в рахунок відшкодування процесуальних витрат, пов'язаних з проведенням судових експертиз (1372,96 +1392,96, а.п. 201, 212).

Арешт майна, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13.08.2021 року на автомобіль «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_29 , скасувати.

Речові докази по справі: автомобіль «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.п. 178), що належить ОСОБА_29 , який знаходиться на зберіганні на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів СПД № 1 Ніжинського РВП ГУ ПН в Чернігівській області - повернути власнику; зразки крові ОСОБА_7 (а.п. 187) - знищити.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1