Справа № 216/1935/21
Провадження № 2/216/1956/21
іменем України
12 жовтня 2021 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,
за участю секретаря судового засідання Кузь А.Ю.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 приміщення суду у м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
встановив:
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, який обґрунтовував тим, що 10.10.2009 між сторонами зареєстрований шлюб. У період шлюбу в них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сторони припинили шлюбні відносини. У період шлюбу ОСОБА_2 придбала житловий будинок з господарськими побутовими будівлями і спорудами. На теперішній час сторони не дійшли згоди щодо поділу вказаного майна, а тому позивач просить суд: визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок з господарчими побутовими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: житлового будинку «А-1», житловою площею 30,4 кв.м, загальною площею 54,7 кв.м, з господарчими побутовими будівлями і спорудами: сарай «Б», літня кухня «В», вбиральня «Г», огорожа «1-2», водоколонка «І», замощення «ІІ» і визначити частки співвласників як 1/2 частка на кожного; визнати за позивачем право власності на 1/2 частку об'єкту нерухомого майна, а саме: вищевказаного житлового будинку, припинивши право власності ОСОБА_2 на цю частку.
Ухвалою суду від 01 червня 2021 року було відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено її до розгляду у підготовчому судовому засіданні.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Позивач у судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце судового розгляду була повідомлена належним чином, надала суду заяви згідно з якою просила розглядати справу за її відсутності, позов визнала у повному обсязі.
Згідно з положенням ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.
Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з'явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому згідно роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Так, судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.10.2009.
У період шлюбу в них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як вбачається з договору купівлі-продажу житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями і спорудами від 10.04.2014 (а.с. 16-19) ОСОБА_2 придбала житловий будинок з господарськими побутовими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року їх шлюб було розірвано.
Домовленості про поділ спільного майна подружжя при розірванні шлюбу сторони не досягли.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При ухваленні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 N 11).
Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України саме сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України). Відповідно до частини 1статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З наведених норм процесуального закону вбачається, що сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Як встановлено судом і убачається із матеріалів справи, спірний житловий будинок з господарськими побутовими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , придбаний сторонами в період шлюбу.
З урахуванням вищевказаних обставин, а також наданих сторонами доказів, судом не було встановлено обставин, з якими закон пов'язує можливість зменшення частки одного з подружжя у спільній сумісній власності та відповідного збільшення частки іншого.
Таким чином, враховуючи, що вищезазначене спірне нерухоме майно придбане сторонами за час шлюбу, відповідно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, що не потребує додаткового визнання його таким, у зв'язку з чим суд приходить висновку про можливість поділу між сторонами спірного майна по 1/2 частки спірної квартири.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 60, 61, 65, 69, 70,71, 74 СК України, ст.ст. 367, 368, 372, 640, 657 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з: житлового будинку «А-1», житловою площею 30,4 кв.м, загальною площею 54,7 кв.м, з господарчими побутовими будівлями і спорудами: сарай «Б», літня кухня «В», вбиральня «Г», огорожа «1-2», водоколонка «І», замощення «ІІ».
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з: житлового будинку «А-1», житловою площею 30,4 кв.м, загальною площею 54,7 кв.м, з господарчими побутовими будівлями і спорудами: сарай «Б», літня кухня «В», вбиральня «Г», огорожа «1-2», водоколонка «І», замощення «ІІ».
В іншій частині позовної заяви - відмовити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 квітня 2021 року, на об'єкт нерухомого майна, а саме: житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та має наступні характеристики та складається з: житлового будинку «А-1», житловою площею 30,4 кв.м, загальною площею 54,7 кв.м, з господарчими та побутовими будівлями і спорудами: сарай «Б», літня кухня «В», вбиральня «Г», огорожа «1-2», водоколонка «І», замощення «II» (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 327614212110).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
-позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
-відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Рішення надруковане суддею в одному примірнику.
Суддя Р.О. Кузнецов