18.10.2021 Єдиний унікальний номер 205/2441/21
Єдиний унікальний номер судової справи: 205/2441/21
Номер провадження: 2/205/1969/21
18 жовтня 2021 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Мовчан Д.В.
при секретарі Волкобоєвої А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - Позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.12.2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 500966066, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 55 224 грн. 44 коп. строком до 04.12.2019 року зі сплатою 15,99 % річних.
Далі, 21.06.2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір факторингу № 1, відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № 500966066 від 03.12.2014 року. Таким чином, ТОВ «Кредитні ініціативи» наділено правом грошової вимоги до відповідача, а ПАТ «Альфа-Банк» втратив такі права.
26.12.2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «ВЕСТА» було укладено Договір факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» відступило, а ТОВ «ФК «ВЕСТА» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № 500966066 від 03.12.2014 року. Таким чином, ТОВ «ФК «ВЕСТА» наділено правом грошової вимоги до відповідача, а ТОВ «Кредитні ініціативи» втратив такі права.
Крім того, відповідно до договору № 16/01/19/1 про відступлення прав вимоги від 16.01.2019 року за договором кредиту № 500966066 від 03.12.2014 року ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до позичальника за кредитним договором № 500966066, а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло статусу кредитора по відношенню до позичальника за вказаним договором.
Представник позивача посилається на те, що відповідач не виконала належним чином свої зобов'язання за вказаним кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 11.01.2021 року за нею утворилась заборгованість у розмірі 138 757 грн. 63 коп., яка складається з заборгованості за кредитом (за тілом кредиту) у розмірі 55 131 грн. 61 коп., заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 32 918 грн. 63 коп., заборгованості за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) у розмірі 17 804 грн. 23 коп., 3 % річних у розмірі 4 966 грн. 38 коп., втрати від інфляції у розмірі 10 006 грн. 39 коп., подвійна облікова ставка НБУ у розмірі 8 530 грн. 39 коп. та заборгованість за пенею у розмірі 9 400 грн. 00 коп.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач змушений звернутися до суду та просити суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором № 500966066 від 03.12.2014 року у розмірі 115 254 грн. 47 коп., судовий збір у розмірі 2 270 грн. 00 коп. та понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. 00 коп.
Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях просила суд у задоволені позовних вимог ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень посилалась на те, що позивачем не доведено факт відступлення права вимоги, оскільки відповідач не була письмово повідомлена про договори факторингу та відступлення права вимоги. Крім того, матеріали справи не містять документу, який би вказував на рух коштів за поточним рахунком, а наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним доказом по справі, оскільки він був складений неправомірно та містить невірні відомості. Також просила застосувати строки позовної давності, про що подала відповідну заяву.
Позивачем було подано відповідь на відзив, у якій він просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначив, що зазначені відповідачем положення з приводу недоведеності факту відступлення права вимоги, є ніщо інше, як прояв надмірного формалізму. Звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку з порушенням умов договору згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань. Щодо строків позовної давності зазначив, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Щодо стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, в межах строку позовної давності зазначив, що ст. 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням.
Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Представник Позивача подав суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності. У такій заяві представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» зазначає про повне підтримання своїх позовних вимог та просить здійснити розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача просив суд відмовити в задоволені позову у повному обсязі із посиланням на обставини, що були наведені письмово у відзиві на позов та письмових поясненнях.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 16.06.2021 року було вирішено витребувати у ТОВ «Вердикт Капітал» оригінал Анкети - заяви на отримання кредиту по продукту «Рефінансування споживчих та готівкових кредитів» від 03.12.2014 року, що заповнена від імені ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; оригінал кредитного договору № 500966066 від 03.12.2014 року, що укладений між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ПАТ «Альфа-Банк», оригінал розрахунку сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг за період з 03.12.2014 року по 04.12.2019 року до вказаного кредитного договору № 500966066 від 03.12.2014 року.
З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення, з огляду на наступне.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, а сторонами не спростовувалось, що 03.12.2014 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 500966066, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 55 224 грн. 44 коп. строком до 04.12.2019 року зі сплатою 15,99 % річних, а відповідач зобов'язалася вносити платежі в рахунок погашення заборгованості за кредитом відповідно до графіку платежів.
Із матеріалів справи вбачається, що 21.06.2016 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір факторингу № 1, відповідно до якого АТ «Альфа-Банк» відступило, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № 500966066 від 03.12.2014 року, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 .
26.12.2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «ВЕСТА» було укладено Договір факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» відступило, а ТОВ «ФК «ВЕСТА» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № 500966066 від 03.12.2014 року, укладеного між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 .
Також із матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору № 16/01/19/1 про відступлення прав вимоги від 16.01.2019 року за договором кредиту № 500966066 від 03.12.2014 року, ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до позичальника за кредитним договором № 500966066, а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло статусу кредитора по відношенню до позичальника за вказаним договором.
Таким чином, як на підставу позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» посилалося на те, що позивач наділений правом грошової вимоги до відповідача відповідно договору про відступлення права вимоги.
Позивач наголошує, що в порушення умов вказаного кредитного договору, Відповідач допустила прострочення повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого за нею, ОСОБА_1 , станом на 11.01.2021 року за нею утворилась заборгованість у розмірі 138 757 грн. 63 коп., яка складається з заборгованості за кредитом (за тілом кредиту) у розмірі 55 131 грн. 61 коп., заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 32 918 грн. 63 коп., заборгованості за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) у розмірі 17 804 грн. 23 коп., 3 % річних у розмірі 4 966 грн. 38 коп., втрати від інфляції у розмірі 10 006 грн. 39 коп., подвійна облікова ставка НБУ у розмірі 8 530 грн. 39 коп. та заборгованість за пенею у розмірі 9 400 грн. 00 коп.
Разом із цим судом також встановлено, що на підставі виконавчого напису, вчиненого 04.10.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем та зареєстрований за № 13509 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 500966066 від 03.12.2014 року, за період з 04.03.2015 року по 04.09.2015 року в загальному розмірі 61803,51 грн., з позивача у порядку примусового виконання було стягнуто на користь АТ «Альфа-Банк» 13 738 грн. 52 коп., що підтверджується листом Головного управління пенсійного фонд у Дніпропетровській області від 02.07.2021 року про утримання з пенсійних виплат, належних відповідачеві, відповідних сум стягнення за виконавчим провадженням на підставі постанови Ленінського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції ц Дніпропетровській області від 19.12.2016 року.
Також судом встановлено, що вказаний виконавчий напис рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.04.2021 року (справа 205/9898/20, провадження № 2/205/1415/21) було визнано таким, що не підлягає виконанню.
Вказане рішення суду набуло чинності у передбаченому законом порядку 18.05.2021 року, доказів повороту виконання за вказаним виконавчим провадженням суду не представлено.
Оскільки, на думку позивача, відповідач у добровільному порядку не задовольняє претензійні вимоги кредитора та не виконує своїх договірних зобов'язань, а у свою чергу відповідач (її представник) вважає такі вимоги безпідставними та недоведеними, то суд доходить висновку, що між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, та процентів за кредитним договором згідно умов кредитного договору.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту частини 1 статті 638 та статті 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит, будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до вимог ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути заборгованість частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.
В даному випадку, суд вважає доведеним обставину отримання відповідачем грошових коштів в порядку та на умовах, що визначені вказаним кредитним договором. Цей факт підтверджується змістом пункту 2 вказаного кредитного договору, графіком платежів з детальним розписом сукупної вартості кредитного ліміту від 04.12.2014 року, які відповідач підписала, і будь-яких застережень чи зауважень не заявила, як і не пред'являла згодом будь-яких претензій до кредитора щодо неналежного виконання ним своїх зобов'язань за таким договором, у тому числі щодо ненадання суми кредиту.
У зв'язку із тим, суд вважає, що отримання у кредит грошових коштів відповідачем підтверджено належними доказами по справі, а відтак у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов'язання повернути такі кошти частинами, у розмірах та у строки, зазначені у кредитному договорі.
Однак доказів виконання своїх договірних зобов'язань за названим кредитним договором сторона відповідача суду не представила.
Перевіривши надані Позивачем розрахунок заборгованості та узявши до уваги умови кредитного договору, суд вважає доведеним обставину порушення Відповідачем умов такого кредитного договору в частині своєчасного повернення сум отриманого кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст.1077ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ч. 1ст. 1084 ЦК України).
Разом із тим щодо суб'єктного складу таких правовідносин ч. 3ст.1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.
Зокрема, у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
Згідно з п. 5 ч. 1ст.1Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.
У ч. 1ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
Таким чином, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ.
Навіть при умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримала вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мала жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора АТ «Альфа-Банк», які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконала свого зобов'язання. Після відступлення кредитором права грошової вимоги до позивача, остання не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «Вердикт Капітал», ні на рахунки попереднього кредитора.
Відповідно до правової позиції, яка висловлено Верховним Судом України в постанові від 25 вересня 2015 року по справі № 6-979цс15, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
З інформації бази даних Державного реєстру фінансових установ, яка є у відкритому доступі, встановлено, що позивач є внесеним до такого реєстру, а відтак така особа має право на здійснення відповідних факторингових послуг.
Таким чином, за вищевказаних обставин та вимог матеріального закону суд доходить висновку, що між сторонами по справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов'язалася прийняти грошові кошти, та повернути їх частинами у визначений договором строк. Доказів повернення вказаних грошових сум позичальнику у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять. У зв'язку із чим, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Разом із цим, стягуючи таку заборгованість суд враховує, що на підставі виконавчого напису, вчиненого 04.10.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем та зареєстрований за № 13509 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 500966066 від 03.12.2014 року, за період з 04.03.2015 року по 04.09.2015 року в загальному розмірі 61803,51 грн., з позивача у порядку примусового виконання було стягнуто на користь АТ «Альфа-Банк» 38 761 грн. 11 коп.
Однак звертаючись до суду із вказаним позовом позивач у своєму розрахунку не врахував наведених стягнень, наполягаючи на стягненні заборгованості тіла кредиту у повному обсязі.
Також частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Суд відхиляє доводи сторони відповідача з приводу того, що в задоволені позову в цій частині слід відмовити з огляду на правовий висновок, що викладений у Постанова Великої палати від 03.07.2019 № 342/180/17-ц Верховного Суду, оскільки такий висновку стосується спірних правовідносин за якими банком не було доведено погодження сторонами відсоткової ставки. В даному випадку Кредитний договір № 500966066, підписаний кредитором та відповідачем, та містить чіткі умови щодо розміру погодженої сторонами процентної ставки на рівні 15,99% (п. 2.2. такого кредитного договору).
Разом із цим суд вказує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічний за своїм змістом правовий висновок викладено постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.
Як вбачається зі змісту кредитного договору останній діяв до 04.12.2019 року. Однак вчинення 04.10.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем та зареєстрований за № 13509 виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 500966066 від 03.12.2014 року, за період з 04.03.2015 року по 04.09.2015 року в загальному розмірі 61803,51 грн, свідчить про те, що кредитор скористався своїм правом на дострокове повне повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що потягло зміну строку виконання основного зобов'язання.
Відтак із відповідача на користь позивача підлягали б стягненню лише відсотки, які утворились до закінчення терміну дії зобов'язання, а саме до 04.09.2015 року.
Разом із цим, відповідач заявила суду про необхідність застосування строку позовної давності до вказаних вимог.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальний строк позовної давності становить 3 роки (ст. 257 ЦК).
Як вбачається з тексту кредитного договору, він не містить застереження щодо збільшення строку позовної давності.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Суд зазначав вище, що вчинення 04.10.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 500966066 від 03.12.2014 року, за період з 04.03.2015 року по 04.09.2015 року в загальному розмірі 61803,51 грн, свідчить про те, що кредитор скористався своїм правом на дострокове повне повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що потягло зміну строку виконання основного зобов'язання. А відтак строк позовної давності повинен обраховуватись виходячи з обставин зміненого строку основного зобов'язання.
В даному випадку, судом не встановлено наявності непереборних, незалежних від волі позивача обставин, які б об'єктивно перешкоджали із 2015 року звернутись до суду із відповідною позовною заявою.
Суд також вказує, що вчинення виконавчого напису не перериває строку позовної давності. Адже Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Вжитий кредитором засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме, стягнення заборгованості за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
З огляду на наведене, суд вимушений застосувати до даних спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності, та відмови у повному обсязі в задоволені прозову в частині стягнення вказаної заборгованості за тілом кредиту та відсотках.
Щодо вимог про стягнення пені суд повідомляє про наступне.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, передбачену договором у розмірі 9 400 грн. 00 коп. та пеню, виходячи із розрахунку за подвійною обліковою ставкою НБУ, в розмірі 8 530 грн. 39 коп.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Разом з тим, умовами кредитного договору не погоджено сплату відповідачем пені у вказаному розмірі, як і не передбачено законом розмір такої штрафної санкції, тому підстави для стягнення з відповідача пені у сумі 9 400 грн. 00 коп. відсутні.
Щодо стягнення пені на рівні подвійної облікової ставки НБУ суд вказує, що в даному випадку ТОВ «Вердикт Капітал» визначив до таку штрафну санкції станом на 11.01.2020 року. Разом з тим, з наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості неможливо встановити, чи дотримано строки позовної давності для стягнення таких штрафних санкцій, оскільки він не містить розрахунок за весь період строку кредитування, а період визначений з 11.01.2020 року, тобто після укладення між ТОВ «ФК Веста» та ТОВ «Вердикт Капітал» договору про відступлення права вимоги, та без врахування, як календарного періоду, протягом якого здійснювалось часткове погашення відповідачем, як боржником, заборгованості за кредитним договором на загальну суму 38 761грн. 11 коп., так і складових сум такого погашення.
А відтак задоволені позову у казаній цій частині суд відмовляє через безпідставність позовних вимог.
Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та суми втрат від інфляції відповідно до статті 625 ЦК України, та відсотків на рівні подвійної облікової ставки суд вказує на наступне.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.
В даному випадку з наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості неможливо встановити, чи дотримано строки позовної давності для стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, оскільки він не містить розрахунок за весь період строку кредитування, а період визначений з 11.01.2018 року по 11.01.2021 року, здійснений вже поза межами строку позовної давності, визначеного для основного зобов'язання, та без врахування, як календарного періоду, протягом якого здійснювалось часткове погашення відповідачем, як боржником, заборгованості за кредитним договором на загальну суму 38 761грн. 11 коп., так і складових сум такого погашення. Тому у задоволені позову в цій частині суд також відмовляє через безпідставність позовних вимог.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що в позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором необхідно відмовити у повному обсязі.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
На підставі викладеного, суд вважає, сплачений судовий збір віднести на рахунок позивача.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 625, 638, 1054, 1048, 1050, 1054, 1077, 1084 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 253, 256, 258, 259, 263, 265,267, 280 ЦПК України, суд,-
1. Позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (місце знаходження: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, буд. 5-Б, код ЄДРПОУ 36799749) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити у повному обсязі
2. Судові витрати по справі віднести на рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Д.В. Мовчан