10 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 908/553/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 27.10.2021 (колегія суддів: Іванов О. Г., Дармін М. О., Антонік С. Г.) про закриття апеляційного провадження
у справі за позовом Управління комунальної власності Бердянської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми "Конкурент" про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення,
15.11.2021 ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою на вищевказану ухвалу апеляційного господарського суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2021 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.
Перевіривши матеріали цієї касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви (див. mutatis mutandis рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France) від 23.10.1996; № 21920/93, "Бруалья Гомез де ла Торре проти Іспанії" (Brualla Gomes de la Torre v. Spain) від 19.12.1997, № 26737/95 ).
Згідно з частиною другою статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в частині другій статті 293 ГПК України, що повністю узгоджується з практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Так, у березні 2021 року Управління комунальної власності Бердянської міської ради звернулося з позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Конкурент" з нежитлового приміщення будівлі гаража площею 20,70 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , унаслідок неповернення цього об'єкта орендодавцеві після припинення дії договору оренди.
Так, як убачається зі змісту судових рішень попередніх інстанцій, 01.10.2008 між Управлінням комунальної власності як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Конкурент" як орендарем укладено договір № 1265 оренди нежитлового приміщення частини гаража, розташованого за вищевказаною адресою, строком дії до 31.12.2020.
Унаслідок неповернення орендарем на вимогу орендодавця майна після закінчення строку дії договору, позивач звернувся з цим позовом, який задоволений місцевим господарським судом.
Згодом ОСОБА_1 звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення її прав та покладення на неї обов'язків, як особи, що не була залучена до участі у цій справі, вказавши, що на час вирішення цього спору судом першої інстанції предмет оренди повністю зруйнований та фактично відсутній і про цю обставину учасниками процесу не повідомлено суд.
Вона зазначала, що на земельній ділянці, на якій знаходився гараж, після його руйнації збудовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який введено в експлуатацію, а на місці гаража, щодо якого ухвалено судове рішення, з 2016 року знаходиться літня кухня.
ОСОБА_1 посилалася на те, що цей об'єкт нерухомості придбано нею на підставі договору купівлі-продажу від 21.08.2019, укладеного з іншою фізичною особою, ці обставини мають суттєве значення для розгляду цієї справи, однак не оцінені судом і Управління комунальної власності Бердянської міської ради намагається виселити її, не залучивши до участі у цій справі, тоді як про ці обставини вона дізналася під час проведення виконавчих дій з примусового виконання наказу у цій справі.
В оскаржуваній ухвалі про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішенням місцевого господарського суду не вирішувалося питання про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_1 , виходячи з того, що ані мотивувальна, ані резолютивна його частини не містять жодних висновків стосовно ОСОБА_1 , її обов'язку вчинити будь-які юридично значимі дії або утримання від їх вчинення щодо жодної зі сторін спору і його предмета, зокрема, оскаржуваним рішенням не зобов'язувалося цю особу виселитися з приміщення, обставини справи не містять будь-яких документів, які би свідчили про порушення її прав, під час розгляду цієї справи не наведено обставин, за якими для участі у ній слід залучити ОСОБА_1 , і що оскаржуване рішення вплине на її права або обов'язки, жодних клопотань чи заяв з цього приводу жодним учасником справи також заявлено не було.
Поряд з цим судами попередніх інстанцій установлено, що звітом суб'єкта оціночної діяльності про оцінку об'єкта оренди підтверджено його існування, воно використовується Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Конкурент" під склад, тобто станом на 2017 і 2019 роки спірна будівля гаража існує, є цілою і не ушкодженою, власником її є територіальна громада в особі Бердянської міської ради і це право власності не відчужувалось у будь-який спосіб іншій особі.
Суд апеляційної інстанції також спростував посилання ОСОБА_1 про те, що на земельній ділянці, на якій знаходився спірний гараж, після його руйнації збудовано житловий будинок, а на його місці знаходиться літня кухня на підставі відсутності обов'язку у суду збирати докази, які мав надати сам скаржник, не перекладаючи цей обов'язок на суд.
Верховний Суд звертає увагу на те, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (стаття 13 ГПК України).
Крім того за приписами частини першої статті 14 цього ж Кодексу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
До того ж, як убачається з оскаржуваного судового рішення апеляційним господарським судом досліджувалося питання існування спірного гаража та установлено факт перебування його у власності територіальної громади міста Бердянська в особі Бердянської міської ради і в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Конкурент", на підтвердження чого суд послався на свідоцтво про право власності від 10.05.2011, технічний паспорт комплексу будівель і споруд, розташованого за вищевказаною адресою, звіт суб'єкта оціночної діяльності про його оцінку та надані позивачем фотознімки. Установлено також відсутність доказів відчуження спірного гаража власником.
Тому за висновками апеляційного господарського суду ОСОБА_1 не довела порушення оскаржуваним судовим рішенням своїх прав і законних інтересів щодо предмета спору у цій справі.
З огляду на те, що обставини ухвалення місцевим господарським судом рішення про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника не підтвердилися, колегія суддів не перевіряє інші доводи його касаційної скарги.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 293 ГПК України, оскільки у цій справі правильне застосовування норм права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника, то клопотання про зупинення дії судового рішення також не розглядається.
Додатково слід зазначити про таке.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.
Згідно з вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Однак така оцінка не матиме значення для загальної судової практики, оскільки суди, використовуючи свої дискреційні повноваження, у кожному конкретному випадку на підставі поданих заявниками доказів приймають рішення про їх допустимість чи недопустимість.
ЄСПЛ неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною високих договірних сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).
Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.
У контексті викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Ці рішення ЄСПЛ суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
Відповідно до положень частини шостої статті 293 ГПК України копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 908/553/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 27.10.2021 про закриття апеляційного провадження.
2. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами повернути скаржнику (у тому числі квитанцію від 15.11.2021 № МР_АВ170781KJP1_21997214 на суму 2 270 грн).
3. Копію касаційної скарги залишити у суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя В. Ю. Уркевич