79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
02.12.2021 справа № 914/1658/15
Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. за участі секретаря судових засідань Толочко І.І. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр «КАМАЗ», м. Львів,
до відповідача 1: Приватного підприємства «Львівський автоцентр «КАМАЗ», м. Львів,
до відповідача 2: Львівської міської ради, м. Львів,
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Старк Індастріс Україна", м. Київ,
про визнання недійсними ухвали Львівської міської ради від 15.12.2011р. №1057, договору оренди земельної ділянки від 28.12.2011р. №3-1891 та визнання права постійного користування земельною ділянкою.
За участі представників:
від позивача: Стиранка Михайло Богданович - адвокат,
від відповідача-1: Колянковський Тарас Миронович - адвокат,
від відповідача-2 : Наумець Анастасія Глєбівна - представник,
від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях: не з'явився,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Старк Індастріс Україна": не з'явився.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр «КАМАЗ», м. Львів, звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Львівський автоцентр «КАМАЗ», м. Львів, та Львівської міської ради, м. Львів, про визнання недійсними ухвали Львівської міської ради № 1057 від 15.12.2011 р. і укладеного на підставі цієї ухвали договору оренди земельної ділянки № 3-1891 від 28.12.2011 р., який зареєстровано 23.01.2012 р. у Державному реєстрі земель, а також про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Конюшинна, 4, згідно Державного акту на право користування землею серії Б № 083115 від 1990 р.
Ухвалами суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів, а також в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Старк Індастріс Україна", м. Київ.
Стислий виклад позиції позивача.
Позивач стверджує, що на підставі акту на право користування землею серії Б № 083115, йому, як правонаступнику Обласного автоцентру Камаз, належить право постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га по вул. Конюшинна, 4, у м. Львові.
Факт правонаступництва підтверджується тим, що юридичну особу позивача створено в процесі приватизації трудовим колективом Обласного автоцентру Камаз, про що зазначено у Статуті позивача, в редакції 1998 р.
Проте ухвалою Львівської міської ради № 1057 від 15.12.2011 р. припинено право користування виробничою фірмою "Камазавтоцентр" земельною ділянкою площею 1,504 га на вул. Конюшинній, 4, та передано Приватному підприємству "Львівський автоцентр Камаз" земельну ділянку площею 2,9668 га на вул. Конюшинній, 4, в оренду терміном на 10 років для завершення будівництва та обслуговування будівель і споруд за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі комерції.
На виконання цієї ухвали між відповідачами у справі укладено договір оренди земельної ділянки № 3-1891 від 28.12.2011 р., який 23.01.2012 р. зареєстровано в Державному реєстрі земель.
Позивач вважає, що згадані вище ухвала та договір оренди є недійсними з таких підстав.
Передбачені ст. 141 ЗК України підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою, яке належало позивачу, на момент прийняття спірної ухвали та укладення спірного договору були відсутні. Вказане підтверджується постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 р. у справі № 90386/11/9104, якою скасовано реєстраційну дію про припинення юридичної особи позивача та здійснено поворот виконання рішення суду першої інстанції.
Земельну ділянку неправомірно передано в оренду відповідачу 1 без здійснення попереднього її вилучення із користування позивача (попереднього землекористувача), за відсутності технічної документації та проведення відповідного аукціону.
Земельна ділянка площею 2,9 га, яку передано в оренду відповідачу 1, входить у межі державного акту на право користування, який видано Обласному автоцентру Камаз м. Львова. Цю земельну ділянку передано в оренду за відсутності передбаченої ч. 3 ст. 123 ЗК України нотаріально посвідченої згоди на вилучення земельної ділянки від правонаступника попереднього землекористувача - позивача у справі.
Межі переданої відповідачу 1 в оренду земельної ділянки площею 2,9 га не були встановлені в натурі, передбачений статтею 123 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відсутній.
Тому позивач вважає, що спірна ухвала Львівської міської ради прийнята з порушенням вимог статті 123 ЗК України.
Позивач також вважає, що з огляду на викладене вище, земельна ділянка, яка є предметом спірного договору оренди, не могла передаватись в оренду для завершення будівництва та обслуговування будівель та споруд, оскільки відповідно до п. 2 Договору оренди, на ній відсутні об'єкти нерухомого майна.
Позивач зазначає, що спірну ухвалу прийнято та спірний договір укладено у 2011 р. після того, коли юридичну особу позивача було незаконно припинено. Перед цим, з 06.06.2008 р., учасниками позивача приймались незаконні рішення загальних зборів, які діяли у нелегітимному складі учасників. Ці рішення загальних зборів скасовано в судовому порядку. Однак, результат таких судових спорів безумовно зумовлював можливість чи неможливість повернення функцій з управління товариством легітимному директору товариства та легітимним учасникам товариства. Певний час особи, які не мали для цього законних підстав, здійснювали керівництво товариством та виступали від його імені та в його інтересах. Незаконність таких дій підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Стислий виклад заперечень відповідача 1.
Відповідач 1 подав заяви про застосування позовної давності (том справи І, а.с. 175-176, том справи V, а.с. 17-18, том справи V, а.с. 79-80), в яких просить відмовити у задоволенні позову повністю в зв'язку з пропуском позовної давності.
На думку відповідача 1, в силу статті 120 ЗК України перехід прав на земельну ділянку відбувся від позивача до третіх осіб ще 29.10.2009 р. Цього дня позивач уклав нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці. На той момент ще не існувало судових рішень, які у подальшому, як посилається позивач, були скасовані судами апеляційної інстанції, а також не існувало рішень загальних зборів учасників позивача та не було жодних обмежень на представництво інтересів позивача, про які він зазначає у позовній заяві.
Згодом відповідач 1 через інші угоди набув право власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, та у визначеному законом порядку звернувся до відповідача 2 з вимогою оформити його права на земельну ділянку під цим нерухомим майном.
Відповідач 1 вважає, що придбане ним незавершене будівництво є нерухомим майном, оскільки воно розташовувалось на земельній ділянці і його переміщення не було можливим без знецінення та зміни призначення майна, оскільки "перетворити зведені фундамент та стіни назад у будматеріали (цемент, пісок, вода тощо) фізично вже неможливо. …неможливо "перенести" незавершене будівництво кудись в інше місце з наявної ділянки без втрати його властивостей, що суперечить суті та змісту угоди щодо такого незавершеного будівництва.". Тому, на думку відповідача 1, до спірних правовідносин слід застосувати звичаї ділового обороту або аналогію закону, відповідно до яких незавершене будівництво є нерухомим майном і з втратою права власності на незавершене будівництво позивач втратив права на земельну ділянку (положення статті 120 ЗК України). Придбане відповідачем 1 незавершене будівництво має всі ознаки нерухомого майна, яке є невіддільним від земельної ділянки. До переходу прав на таке майно застосовуються положення статей 377 ЦК України та 120 ЗК України.
Відповідач 1 вказує, що його повідомлення про початок будівельних робіт на спірній земельній ділянці зареєстроване 22.03.2018 р., він розпочав там будівництво логістичного центру, відповідно до розробленої проектної документації та отриманих містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки. Згодом об'єкт незавершеного будівництва продано ТОВ "Старк Індастріс Україна".
У відзивах, поясненнях від 28.07.2015 р., від 09.10.2020 р., листах від 27.12.2016 р. та від 11.09.2017 р. (том справи ІІ, а. с. 41-46, 55-58, 169-172, том справи ІІІ, а.с. 181-184, том справи V, а.с. 11-16, 19-22, том справи VІ, а.с. 64-72, том справи ІХ, а.с. 63-71, 88-91) відповідач 1 вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, виходячи з того, що у матеріалах справи відсутній оригінал державного акту на право постійного користування земельною ділянкою позивача.
Відповідач 1 стверджує, що Позивач не є правонаступником юридичної особи, на ім'я якої видано Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою. Відповідно до п. 1.1. Статуту позивача його створено шляхом реорганізації (перетворення) Львівського обласного автоцентру КАМАЗ, шляхом об'єднання майнових вкладів його учасників, відповідно до установчого договору від 17 лютого 1998 р. Тоді як Державний акт на право користування земельною ділянкою, на який посилається позивач, стосується Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова.
У довідці про правовий статус ділянки згадується Виробнича фірма "Камазавтоцентр".
Докази того, що позивач є правонаступником Обласного автоцентру КАМАЗ відсутні.
Особа, на ім'я якої видано Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою, втратила це право на підставі ст. 37 ЦК УРСР та ч. 1 ст. 27 ЗК України. Відповідно до цих правових норм право користування земельною ділянкою припиняється у разі припинення діяльності підприємства. Юридична особа припиняє свою діяльність шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу) чи ліквідації. Стаття 2 ЦК УРСР передбачала, що ЦК УРСР не застосовується до земельних правовідносин.
Пунктом п. 1.4. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, не передбачено внесення змін до таких актів про зміну власника чи користувача земельної ділянки. Позивач мав переоформити державний акт на себе.
Реорганізація підприємства є юридичним фактом для припинення його права на користування земельною ділянкою, а відсутність у позивача державного акту на його (ТзОВ "Львівський автоцентр "КАМАЗ") право постійного користування земельною ділянкою свідчить про відсутність у позивача такого права.
Відповідач 1 не вважає правочин, вчинений позивачем з відчуження нерухомого майна, яке знаходилось на спірній земельній ділянці, нікчемним правочином. Рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/1660/15 позивачу відмовлено у визнанні такого правочину недійсним чи нікчемним.
Про наявність обмежень повноважень керівника позивача (Подвисоцького О.В.) діяти від імені позивача, його контрагенти, які придбали об'єкт нерухомого майна, не знали та не могли знати. Договір відчуження об'єкта незавершеного будівництва посвідчено нотаріусом. Відповідач 1 набув майнових прав на цей об'єкт нерухомості на підставі договору, укладеного з законним набувачем майна. Договір посвідчено приватним нотаріусом, який перевірив право- та дієздатність і повноваження особи, яка від імені позивача уклала угоду про відчуження незавершеного будівництва.
На момент укладення договору купівлі-продажу не існувало судових рішень, якими б було визнано недійсними рішення загальних зборів позивача. Тому, в силу статті 92 ЦК України, згаданий вище правочин не може бути визнано недійсним, оскільки треті особи не знали і не могли знати про відсутність у представника позивача повноважень щодо укладення таких угод.
Відповідач 1, як власник нерухомого майна, звернувся до власника земельної ділянки (відповідача 2) з клопотанням про оформлення за ним права на земельну ділянку під придбаним нерухомим майном на підставі ст. 120 ЗК України, що і було зроблено відповідачем 2.
Відповідно до п. е ч. 1 ст. 141 ЗК України набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою для автоматичного припинення права користування цією земельною ділянкою попереднім користувачем і не потребує прийняття органом місцевого самоврядування додаткового рішення.
На думку відповідача 1, у даній справі суд має застосувати принцип "естопель", який за своєю правовою природою є проявом загального принципу недопустимості зловживання правом. Цей принцип застосовується у практиці Європейського суду з прав людини. Позивач у 2004 р. зареєстрував своє право власності на незавершене будівництво на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 23.07.2004 р. у справі № 2-10377/04, відчужив це майно третім особам, в судовому порядку визнав ці договори недійсними, у 2009 р. відчужив згадане майно ОСОБА_1 , передав йому майно разом із земельною ділянкою, припинив користування земельною ділянкою та у 2015 р. звернувся до суду із позовом про визнання цього договору недійсним і витребування відчуженого майна, а також з позовом у даній справі. Наведені обставини, як вважає відповідач 1, беззаперечно свідчать про недобросовісність поведінки позивача.
Щодо відсутності проекту землеустрою земельної ділянки при наданні її в оренду, то відповідач 1 посилається на приписи ч. 1 ст. 123 ЗК України, в редакції станом на день прийняття спірної ухвали Львівської міської ради. Відповідно до цієї правової норми надання у користування земельної ділянки допускалось на підставі технічної документації із землеустрою, оскільки межі ділянки, згідно з державним актом, уже були встановлені в натурі (на місцевості).
Відповідач 1 зазначає, що пункт 1 спірної ухвали відповідача 2 не стосується позивача, позивач не довів свого відношення до цього підприємства.
Відповідач 1 вважає, що позивач не належить до числа встановлених статтею 92 ЗК України осіб, які можуть володіти земельною ділянкою на праві постійного користування. Право постійного користування земельною ділянкою позивача не може бути зареєстроване в силу наведених обставин. Рішення власника земельної ділянки про надання її в постійне користування відсутнє.
Стислий виклад заперечень відповідача 2.
Відповідач 2 у відзиві та додаткових поясненнях (том справи І, а.с. 180-181, том справи ІІ, а. с. 33-34, 78-80) позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, безпідставними й такими, що не підлягають задоволенню. При цьому відповідач 2 посилається на приписи статей 12, 93 та 124 ЗК України, ст. 124 Конституції України.
Відповідач 2 повідомляє, що спірну ухвалу прийнято на виконання рішення Господарського суду Львівської області, постанови Львівського апеляційного господарського суду у справі № 5015/3256/11 та наказу на примусове виконання рішення суду у згаданій справі.
Відповідач 2 посилається на ту обставину, що станом на 12.05.2011 р. у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців уже не було записів про такі юридичні особи як Виробнича фірма "Камазавтоцентр" та Обласний автоцентр "Камаз".
Позивач відчужив право власності на об'єкти незавершеного будівництва, які розташовані на виділеній у користування відповідачу 1 земельній ділянці площею 2,9668 га, для завершення будівництва та обслуговування будівель. Надання цієї земельної ділянки у користування відповідача 1 відповідач 2 пояснює приписами статті 120 та п. е ч. 1 ст. 141 ЗК України. Цими нормами, на думку відповідача 2, передбачено автоматичне припинення права користування земельною ділянкою у землекористувача в зв'язку з відчуженням ним нерухомості.
ЗК України не передбачено такого повноваження міської ради як припинення права користування земельною ділянкою попереднього землекористувача. Випадки прийняття місцевою радою рішення про припинення права користування земельною ділянкою передбачені лише ч. 4 ст. 142 (добровільна відмова від права користування), ст. 149 (вилучення земельної ділянки) ЗК України.
Заперечення позивача.
Позивач у поясненнях, додаткових обґрунтуваннях позовних вимог, запереченнях, додаткових письмових поясненнях по суті позовних вимог та щодо предмета і підстав позову, додаткових поясненнях щодо строку позовної давності, додаткових поясненнях від 19.06.2020 р., відповіді на відзив (том справи ІІ, а. с. 27-30, 110-113, 187-189, том ІІІ, а.с. 1-20, том справи VІ, а.с. 120-131, том ІХ, а.с. 7-15, 16-23, 102-115) заперечує факт спливу строку позовної давності. Позивач вказує, що про спірні ухвалу та договір він дізнався з ухвали Господарського суду Львівської області від 29.05.2012 р. у справі № 5015/994/12, після її оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Позов подано позивачем 22.05.2015 р.
Щодо відчуження незавершеного будівництва, то позивач повідомляє, що адміністративний будинок готовністю 6 % та склад-навіс готовністю 8 % у м. Львові відчужено ОСОБА_1 за наявності заборони, встановленої ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.02.2008 р. у справі № 6/389-7/314, яка набрала законної сили та є чинною. ОСОБА_1 жодних своїх майнових прав на земельну ділянку під незавершеним будівництвом не реєстрував, таких прав у нього не виникло. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова у справі № 2-1208/2009 р. відновлено право власності позивача на ці об'єкти незавершеного будівництва.
Об'єкт незавершеного будівництва також передавався ОСОБА_1 у власність ОСОБА_2 на підставі мирової угоди у справі № 2-2689/10. Однак дії з відчуження майна на користь ОСОБА_1 вчинялись особами, які не мали на це права. Рішення загальних зборів про наділення згаданих осіб правами діяти від імені та в інтересах товариства у подальшому визнані судами недійсними, в зв'язку з їх незаконністю. ОСОБА_1 не міг відчужити ОСОБА_2 майнові права на земельну ділянку, яких у нього не було.
Позивач вважає цей правочин нікчемним в силу ч. 1 ст. 228 К України.
Позивач стверджує, що передбачені ст. 141 та ст. 143 (в редакції від 5 жовтня 2011 р.) ЗК України підстави для припинення чи примусового припинення його прав на земельну ділянку відсутні.
В порушення вимог ч. 5 ст. 116, ч. 3 ст. 123 та ч. 1 ст. 149 ЗК України, відповідач 2, за відсутності згоди позивача на вилучення земельної ділянки, без рішення про вилучення земельної ділянки у позивача, передав її відповідачу 1. Хоча технічне завдання № 1225-л/15-н і передбачало таку умову виготовлення технічної документації як отримання згоди на вилучення земельної ділянки в Обласного автоцентру Камаз у встановленому законодавством порядку.
Відповідач 1 придбав незавершене будівництво, що не є підставою, встановленою ст. 120 ЗК України, для передачі йому земельної ділянки. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.07.2015 р. у справі № 914/1660/15, яке набрало законної сили, встановлено, що придбане відповідачем 1 незавершене будівництво є знищеним.
Щодо правонаступництва, то позивач наводить обставини (том справи ІІІ, а.с. 2-6), які на його думку підтверджують той факт, що він є правонаступником юридичної особи, вказаної у Державному акті на право постійного користування земельною ділянкою, яка, в свою чергу, була правонаступником Виробничого об'єднання КАМАЗ, створеного 13 грудня 1969 р. Той факт, що позивач, юридичну особу якого створено у лютому 1998 р., є правонаступником Львівського обласного автоцентру КАМАЗ встановлено ухвалою Львівського обласного суду від 28 травня 2001 р. у справі № 2-2712 та рішенням Личаківського районного суду м. Львова у цій справі.
Позивач наполягає на тому, що Обласний автоцентр КАМАЗ м. Львова та Львівський обласний автоцентр КАМАЗ є однією і тією ж юридичною особою. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видано Обласному автоцентру КАМАЗ м. Львова. Однак, акт про встановлення границь цієї ділянки в натурі від 01.03.1990 р. стосувався відведення земельної ділянки Львівському обласному автоцентру КАМАЗ.
Позивач вважає, що до нього, як до правонаступника, перейшли усі майнові права Львівського обласного автоцентру КАМАЗ, а норма статті 92 ЗК України не обмежує та не припиняє право постійного користування земельною ділянкою, набуте до 01.01.2002 р. іншими особами, ніж ті, що перелічені у згаданій статті ЗК України.
Позивач зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою виникло у суб'єкта господарювання, правонаступником якого він є, до 01.01.2002 р. (дата набрання чинності діючим ЗК України, на статтю 92 якого посилається відповідач 2).
З цих питань позивач посилається також на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005, яким пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України визнано неконституційним. У згаданому рішенні зазначено, що юридичні особи з наведених вище підстав не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним. Позивач вважає, що право постійного користування земельною ділянкою зберігається у нього й після набрання чинності діючим ЗК України. Положення статті 92 ЗК України стосуються випадків первинного отримання земельної ділянки на праві постійного користування, тобто після 01 січня 2002 р. (п.п. 5.3., 5.4. рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р.)
Позивач посилається на те, що межі земельної ділянки, наданої відповідачу 1 в оренду, не були встановлені в натурі.
У пункті 2 спірного Договору оренди зазначено, що на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна, тому посилання відповідача на приписи статті 120 ЗК України безпідставні.
Відповідно до ч. 2 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 статті 134 цього Кодексу. Частиною 2 статті 134 ЗК України передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах земельні ділянки комунальної власності або права на них, у разі розташування на них об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
На спірній земельній ділянці об'єкти нерухомого майна відсутні. Щодо цих заперечень позивач посилається на висновки Верховного Суду, які викладено у його постанові від 26.02.2020 р. у справі № 914/1658/15. Позивач посилається на приписи ст. 3 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", який розмежовував придбання таких об'єктів та придбання земельних ділянок, на яких вони розміщені.
Позивач вважає, що позовна давність за його позовними вимогами не сплила, виходячи з такого.
Частина 1 статті 268 ЦК України станом на 2011 рік містила пункт 4, згідно з яким на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право позовна давність не поширюється. Цей пункт виключений на підставі пп.2 п.2 Розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VІ.
Разом з тим, відповідно до пп.5 п.5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" вищевказаного Закону протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" набрав чинності 15.01.2012, а отже до 15.01.2015 позивач мав право звернутися до суду з позовом про визнання недійсною оскаржуваної ухвали.
Товариство звернулось з позовом лише після того, як його юридичну особу було відновлено у судовому порядку та 11.04.2014 р. та відновлено ОСОБА_3 на посаді директора. Ці обставини товариство вважає поважними і такими, що унеможливлювали його своєчасне звернення із позовом. З 12.05.2011 р. до 11.04.2014 р. юридична особа позивача, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, була припинена. Позивач, в зв'язку із цим, не мав цивільної правоздатності та цивільної дієздатності, юридичної адреси та не міг звертатись до суду.
Позивач повідомляє, що земельна ділянка площею 1,504 га, якої стосується п. 1 спірної ухвали відповідача 2, є частиною земельної ділянки площею 2,9668 га, яку надано в оренду відповідачу 1 спірними ухвалою та договором. Виробнича фірма "Камазавтоцентр" не була землекористувачем земельної ділянки площею 1.504 га на вул. Конюшинній, 4, у м. Львові та не мала на це жодних правових підстав. Припинення права користування земельною ділянкою, яке не належало цій юридичній особі, не припиняє права позивача на користування земельною ділянкою площею 4,1 га.
Рішення відповідача 2 про примусове припинення належного позивачу права постійного користування земельними ділянками як площею 1,504 га так і площею 2,9668 га з підстав, встановлених статтями 143 та 144 ЗК України, відсутні. Тоді як, згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України в редакції станом на 05 жовтня 2011 р., надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
В силу п. 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України (в редакції від 05 жовтня 2011 р.) відповідач 2 не мав права розпоряджатись землями комунальної власності, на яких розташовані господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї). У статутному капіталі позивача розмір державної частки становить 15,5 %.
Позивач заперечує доводи відповідача 1 про суперечливість своєї поведінки. Позивач посилається на те, що в період з 2008 р. до 2014 р. господарське товариство зазнало незаконного усунення директора товариства від виконання обов'язків, незаконної зміни учасників товариства, що призвело до незаконного відчуження активів товариства. Так, договір купівлі-продажу незавершеного будівництва підписано Подвисоцьким О.В. , який незаконно представляв інтереси товариства, що встановлено рішеннями судів, які долучені позивачем до матеріалів справи. Рішеннями Господарського суду Львівської області визнавались недійсними рішення загальних борів учасників позивача про призначення Подвисоцького О.В. генеральним директором товариства, а також у 2010 р. - ліквідатором товариства.
Стислий виклад пояснень Товариства з обмеженою відповідальністю "Старк Індастріс Україна" (том справи ІХ, а.с. 199-207).
Товариство повідомляє, що на підставі договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 14.12.2018 р., воно придбало у відповідача 1 об'єкт незавершеного будівництва, який розташований на земельній ділянці, котрої стосуються спірні ухвала та договір оренди.
Товариство вважає, що в силу приписів ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України до нього перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт незавершеного будівництва.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23.07.2004 р. у справі № 2-10377/04 за позивачем визнано право власності на недобудоване приміщення автоцентру на підставі приписів ч. 4 ст. 331 ЦК України, як на недобудоване нерухоме майно. Це майно у подальшому придбано товариством у відповідача 1.
Товариство зазначає, що незавершене будівництво, яке воно придбало у відповідача 1, є нерозривно пов'язаним із земельною ділянкою, його переміщення є неможливим без знецінення та зміни призначення, тому це майно є нерухомим майном. Відтак перехід прав на земельну ділянку під цим майном має відбуватись на підставі п. 1 ч. 2 ст. 134 ЗК України у особливому (пріорітетному) порядку, зокрема автоматично, без проведення конкурсу.
Товариство посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у її постанові від 04.12.2018 р. у справі № 910/18560/16. У цій постанові зазначено, що при переході права на будівлю, споруду можливість виникнення прав на земельну ділянку не залежить від того, чи дотримав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування.
Товариство вважає, що позивач не є правонаступником Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова. Позивач є новоствореним у 1998 р. підприємством, оскільки склад його учасників змінився (до учасників товариства долучилось Регіональне відділення Фонду державного майна України). Тоді як перетворення юридичної особи не передбачає зміни складу учасників.
Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видано Пустомитівською районною радою народних депутатів, а не Львівською міською радою, як компетентним органом. Тому Державний акт, на який посилається позивач, є нікчемним.
Історія справи. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.01.2017 р. у справі № 914/1658/15, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, позов задоволено частково. Визнано недійсними ухвалу Львівської міської ради від 15.12.2011 р. № 1057 "Про користування ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ" земельною ділянкою на вул. Конюшинній, 4" та договір оренди землі від 28.12.2011 р., укладений між відповідачами у справі. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 05 липня 2017 р. (том справи ІV, а.с. 207-214) рішення суду першої інстанції та постанову суду касаційної інстанції скасовано. Справу № 914/1658/15 передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що "неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, виходячи з такого.
Дійшовши висновків щодо поважності причин пропуску строку позовної даності, в той же час суди попередніх інстанцій прийшли до протилежних висновків щодо звернення позивача з позовом в межах трирічного строку позовної давності, не врахувавши при цьому, що підстави для зупинення або переривання перебігу позовної давності, визначені ст. ст. 263 - 264 Цивільного кодексу України, не належать до категорії поважних причин, оскільки вони безпосередньо визначені законодавцем як підстави для продовження строків позовної давності.
Крім того, судами не враховано, що висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.
Поряд з цим, судами достовірно не встановлено обставини справи щодо правонаступництва позивача та переходу прав та обов'язків за Державним актом на право користування землею, виданого Обласному автоцентру Камаз м. Львова, оскільки оскаржуваною ухвалою припинено право користування виробничою фірмою "Камазавтоцентр" земельною ділянкою площею 1, 504 га на вул. Конюшинній, 4.
Разом з тим, надаючи правову оцінку оскаржуваній ухвалі Львівської міської ради від 15.12.2011 року № 1057, судами попередніх інстанцій не враховано, що на спірній земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомості, що придбаний ПП "Львівський автоцентр "Камаз" на підставі Договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 17.03.2010 року та який зареєстровано в реєстрі речових прав як об'єкт права власності, а, отже, необхідно дослідити питання переходу прав на земельну ділянку, на якій розміщено таке майно, та з'ясувати наявність, склад та характеристики такого майна.".
За наслідками нового розгляду справи Господарський суд Львівської області своїм рішенням від 27 червня 2019 р. (том справи VІ, а.с. 257-275), яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду (том справи VІ, а.с. 116-136), у задоволенні позову відмовив повністю. Суд першої інстанції зробив висновок, що підприємство позивача створено як нове підприємство, право постійного користування земельною ділянкою у позивача припинилось на підставі ч.1 ст. 120 та п. е ч. 1 ст. 141 ЗК України, в зв'язку з відчуженням ним незавершеного будівництва, яке розташоване на цій земельній ділянці.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2020 р. (том справи 8, а.с. 230-245) постанову Західного апеляційного господарського суду від 03 грудня 2019 року та рішення Господарського суду Львівської області від 27 червня 2019 року у справі № 914/1658/15 скасовано. Справу № 914/1658/15 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, суд касаційної інстанції вказав, що "- правила переходу та припинення прав на земельну ділянку, що передбачені обома редакціями статті 120 та доповненим пунктом "е" частини 1 статті 141 ЗК України, можуть застосовуватись виключно у випадку набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, тобто об'єкт нерухомості, який знаходиться на такій земельній ділянці;
- факт здійснення державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини 2 статті 331 ЦК України;
- таким чином, у випадку відчуження розміщених на земельній ділянці об'єктів незавершеного будівництва, наведені приписи статей 120, 141 ЗК України не застосовуються".
У своїй постанові Верховний Суд дійшов висновку, що "Прийняті у цій справі судові рішення, в першу чергу обґрунтовані саме можливістю застосування до спірних правовідносин положень статей 120, 141 ЗК України та наслідків передбачених цими положення, однак, з урахуванням зазначеного вище, такі висновки судів є помилковими і такими, що зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права…
…49. Неправильне застосовування судами статей 120, 141 ЗК України, в результаті призвело до помилкового висновку про те, що з моменту відчуження об'єктів незавершеного будівництва за Позивачем припинилося право користування спірною земельною ділянкою і як наслідок до того, що суди самоусунулися від встановлення обставин щодо відповідності оскаржуваної ухвали Львівської міської ради на предмет її відповідності закону, зокрема, вказаних статей 116, 149 ЗК України, а також статей 123, 151 цього ж Кодексу.
50. В цій частині Верховний Суд також вважає помилковими посилання судів попередніх інстанцій на те, що оскаржувану ухвалу Львівською міською радою прийнято на виконання судового рішення, оскільки, як самі суди вказали, рішенням Господарського суду Львівської області від 08.08.2011 у справі № 5015/3156/11, було зобов'язано Львівську міську раду на найближчій сесії розглянути заяву ПП "Львівський автоцентр "Камаз" про надання в оренду земельної ділянки у м. Львові по вул. Конюшинній, 4, площею 2,9668 га та прийняти по ній рішення у відповідності до вимог закону, тобто вимог, які внаслідок неправильного застосування правових норм, суди у даній справі так і не перевірили".
Верховний Суд зазначив: "56. Як вже зазначалося, внаслідок допущених судами порушень правових норм частина доводів Позивача та доказів, поданих на підтвердження таких доводів, залишилась неоцінена судами, зокрема, це стосується і аргументів в частині пропуску строку позовної давності та підстав поважності її пропуску.
57. Таким чином, Верховний Суд, керуючись повноваженнями, які надані йому положеннями статті 308, підставами закріпленими у статті 310 ГПК України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
58. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об'єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення".
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Господарський суд Львівської області ухвалою прийняв справу до свого провадження та вирішив розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження. Підготовчі засідання та судові засідання з розгляду справи по суті відкладались з підстав, наведених у наявних в матеріалах справи ухвалах суду. Хід розгляду судом справи, результати розгляду судом заяв та клопотань учасників справи відображено в ухвалах суду.
Мотивувальна частина рішення.
Враховуючи зміст позовної заяви, характер спірних правовідносин між сторонами у справі, до переліку обставин, які є предметом доказування, належить доказування існування обставин, які підтверджують: наявність у позивача права постійного користування земельною ділянкою; порушення, невизнання або оспорення цього права позивача спірними ухвалою та договором оренди, який укладено між відповідачами; відсутність встановлених статтею 267 ЦК України обставин, які є підставою для відмови у позові, або ж спростування наявності наведених вище обставин учасником справи, який має у справі протилежний процесуальний інтерес.
Вичерпний перелік доказів, якими сторони та треті особи підтверджують або спростовують наявність обставин, які є предметом доказування у справі, зазначено ними в додатках до позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповідях на відзив та інших заявах, поясненнях тощо, які подані ними та знаходяться у матеріалах справи.
З огляду на характер спірних правовідносин, вірогідність наявних у матеріалах справи та перевірених судом доказів, застосовуючи викладені нижче норми права та вважаючи встановленими наведені нижче обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Позивач є правонаступником Львівського обласного автоцентру КАМАЗ. Вказане підтверджується п. 1.1. Статуту позивача, який зареєстровано 19 березня 1998 р. (том справи І, а.с. 123, на звороті). Матеріали справи не містять доказів незаконності чи недійсності цього положення Статуту позивача.
У матеріалах справи (том ІІІ, а.с. 74, 75) наявні завірені адвокатом позивача копії наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області № 1472 від 30.09.1997 р. та № 169 від 17 лютого 1998 р., у яких йдеться про створення ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" та приватизацію шляхом викупу державної частки в майні ВФ "КамАЗавтоцентр".
Наявними у матеріалах справи належно завіреними копіями: Протоколу № 22 від 28.07.1986 р. засідання комісії обласної Ради народних депутатів по розгляду і перевірці обгрунтованості відводів земель, листа від 01.08.86 р. № 402, дозволу № 9-656 від 14.08.86 р. Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів, листа від 24.02.1988 р. № 49, акту про встановлення границь ділянки в натурі (том справи ІІІ, а.с. 33, 34, 35, 36-37, 40-41) підтверджується існування у згаданих вище роках такої юридичної особи як Львівський обласний автоцентр КамАЗ. Вказані документи підтверджують ту обставину, що директором (генеральним директором) цієї юридичної особи був Бобеляк Іван Михайлович.
Той факт, що позивач є правонаступником Львівського обласного автоцентру КАМАЗ, встановлено рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 7 травня 2001 р. у справі № 2-2712 та ухвалою Львівського обласного суду від 28 травня 2001 р., прийнятою за результатами розгляду касаційної скарги на згадане вище рішення суду (том справи ІІІ, а.с. 46-53).
З огляду на встановлений судами факт правонаступництва позивачем прав та обов'язків Львівського обласного автоцентру КАМАЗ, з позивача стягнуто рішенням суду на користь керівника позивача, Бобеляка Івана Михайловича , компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період 1992 - 1999 роки. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова встановлено, що Львівський обласний автоцентр створений на правах структурної одиниці Виробничої фірми "КАМАЗавтоцентр" і діяв на підставі Положення про автоцентр, яке затверджено 07.02.1989 р. директором ВФ "КАМАЗавтоцентр".
Факт набрання законної сили згаданими судовими рішеннями Личаківського районного суду м. Львова та Львівського обласного суду учасниками справи не спростовано.
Наведені обставини, в силу ч. 4 статті 75 ГПК України, не доказуються при розгляді справи особою, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідачами та третіми особами, які не брали участі у згаданій вище справі № 2-2712, не надано доказів, що спростовують ці обставини.
Доводи відповідача 1, висловлені у судових засіданнях, про те, що вказані документи є неналежними доказами, оскільки копії не завірено, спростовуються вчиненим представником позивача, Парамоновим С.О. (довіреність від 27.07.2015 р., та № 11 від 03.10.2016 р., том справи ІІ, а.с. 69, 109), при поданні до суду 26.12.2016 р. Додаткового пояснення по суті позовних вимог, засвідчувальним написом (том справи ІІІ, а.с. 180, на звороті). У вказаному написі Парамонов С.О. засвідчив, що усі копії прошиті та пронумеровані відповідають оригіналам. Вказаний напис скріплено підписом представника позивача. У матеріалах справи немає доказів, які б спростовували факт відповідності долучених до матеріалів справи С. О. Парамоновим копій доказів їхнім оригіналам. Позивач у підготовчому провадженні наполягав на тому, що копії документів, які знаходяться у ІІІ томі справи, а.с. 26-180, відповідають оригіналам цих документів.
У матеріалах справи наявні: листи, датовані 22.03.1985 р., 17.06.85 р. (том справи ІІІ, а.с. 28, 29), Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів, листи Обласного автоцентру КамАЗа м. Львів від 24.01.86 р., від 19.06.86 р., від 01.08.86 р., від 24 лютого 1988 р., від 11.05.95 р. (том справи ІІІ, а.с. 30, 32, 34, 36-37, 45), лист Філії проектного інституту № 3 у м. Львові від 12.02.86 р. (том справи ІІІ, а.с. 31), протокол № 22 від 28.07.1986 р. засідання комісії обласної Ради народних депутатів по розгляду і перевірці обґрунтованості відводів земель (том справи ІІІ, а.с. 33), дозвіл Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 14.08.86 р. (том справи ІІІ, а.с. 35), телеграми Виробничої фірми Камазавтоцентр та Львівського автоцентру КАМАЗ від 24.05.1988 р. (том справи ІІІ, а.с. 38-39), Акт про встановлення границь ділянки в натурі від березня 1990 р. (том справи ІІІ, а.с. 40-41), лист Діпроспецавтотрансу від 29.10.1993 р. (том справи ІІІ, а.с. 42). Перелічені докази, у їх сукупності, підтверджують доводи позивача про те, що для будівництва у 1985-1986 роках Львівського автоцентру КамАЗ вирішувалось питання про виділення земельної ділянки, розташованої у промисловій зоні "Сигнівка" на землях спочатку колгоспу, а потім - радгоспу "Львівський" Пустомитівського району Львівської області.
Листом № 49 Обласного автоцентру КАМАЗа м. Львів від 24 лютого 1988 р. (том справи ІІІ, а.с. 36-37), який підписано, у тому числі директором Львівського обласного автоцентру КАМАЗ Бобеляком І.М., підтверджуються такі обставини: Львівський обласний автоцентр КАМАЗу відкрито з урахуванням прохань і пропозицій Мінавтотранса УРСР на орендованих площах управління вантажного автотранспорту. Цей автоцентр відкрито для технічного забезпечення і контролю за експлуатацією і обслуговуванням автомобілів, гарантійної роботи, обслуговування транзитних автомобілів і автомобілів "Совінтеравтосервісу"; в зв'язку із збільшенням парку автомобілів КамАЗ, робота яких забезпечувалась автоцентром, відсутністю виробничих приміщень, що не дозволяло своєчасно відновлювати гарантійні та транзитні автомобілі.
Облвиконком листом № 5/16-643/1 від 22.03.95 р. (том справи ІІІ, а.с. 28) зобов'язав на підставі постанови Ради Міністрів СРСР від 27.07.81 р. № 718 та вказівки Ради Міністрів УРСР від 11.02.85 р. Пустомитівський райвиконком виділити ділянку в промзоні "Сгнівка" на землях колгоспу "Львівський" Пустомитівського району.
У акті встановлення границь цієї ділянки в натурі (том справи ІІІ, а.с. 40-41), який підписано у березні 1990 р. представником Львівського обласного автоцентру КамАЗ Бобеляком І.М., інженером-землевпорядником інституту "Укрземпроект" Ступка Я.М., представником РАПО Пустомитівського райвиконкому Калениченко І.А., директором радгоспу "Львівський" Пустомитівського району Марцін М.А., вказано, що на виконання розпорядження Львівського облвиконкому від 26 лютого 1990 р. № 60 перенесено в натуру проект відведення земельної ділянки Львівському обласному автоцентру КамАЗ під будівництво автоцентру по обслуговуванню автомобілів, загальною площею 4,1 га, відведеної Львівському обласному автоцентру КамАЗ.
У матеріалах справи (том справи І, а.с. 119-122) наявна належно завірена копія Державного акту на право користування землею Б № 083115 (оригінал оглянуто та досліджено у судовому засіданні 24.11.2021 р.). Вказаним державним актом підтверджується факт закріплення за Обласним автоцентром КамАЗ м. Львова на території радгоспу "Львівський" Пустомитівського району Львівської області Української Радянської Соціалістичної республіки виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів в безстрокове і безплатне користування 4,1 гектара землі в межах, згідно з планом землекористування. Земля надана для будівництва автоцентру по обслуговуванню автомобілів. Державний акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 444.
Суд встановив, що в уже згаданих вище та наявних у матеріалах справи доказах: листах, протоколі № 22, акті про встановлення границь в натурі, телеграмах тощо (том справи ІІІ, а.с. 28-42, 45), а також у згаданому Державному акті на право користування землею Б № 083115 йдеться про виділення ділянки під будівництво автоцентру по обслуговуванню автомобілів у промзоні "Сигнівка" на території радгоспу (колгоспу) "Львівський" Пустомитівського району Львівської області. При цьому від імені та в інтересах юридичної особи, яка буде здійснювати таке будівництво, та про виділення земельної ділянки якій йде мова у цих документах, впродовж 1986-1995 років незмінно виступає її керівник - Бобеляк І.М.
Суд також встановив, що у згаданих документах назва юридичної особи, керівником якої є Бобеляк І.М., зазначається по різному (Львівський автоцентр КамАЗ, Обласний автоцентр КамАЗ м. Львова, Обласний автоцентр КамАЗ м. Львів, Львівський облавтоцентр КамАЗ тощо). У матеріалах справи немає доказів одночасного існування впродовж 1986-1995 років двох чи декількох окремих та самостійних юридичних осіб з такими назвами як Львівський обласний автоцентр КамАЗ та Обласний автоцентр КамАЗ м. Львова, керівником яких одночасно був би Бобеляк І.М. та які б мали здійснювати одночасно будівництво двох різних автоцентрів по обслуговуванню автомобілів за однією й тією ж адресою, кожна самостійно. На підставі викладено суд дійшов висновку, що Львівський обласний автоцентр КамАЗ, якого стосується Акт про встановлення границь ділянки в натурі (том справи ІІІ, а.с. 40-41), та Обласний автоцентр КамАЗ м. Львова, якому видано Державний акт на право користування землею Б № 083115, є однією й тією ж юридичною особою.
Той факт, що позивач є правонаступником Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львів підтверджується й тотожністю ідентифікаційного коду позивача у ЄДРПОУ (19330065) та коду Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львів (19330065), який зазначався на його печатці. Відтиск цієї печатки зберігся на Договорі про встановлення орендних відносин між трудовим колективом Обласного автоцентру КамАЗа м. Львова, як орендного підприємства, і виробничою фірмою "КамаЗавтоцентр", м. Набережні Човни, який укладено 13 вересня 1989 р. (том справи ІІІ, а.с.67). У будь-якому випадку, Статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр КамАЗ" зареєстровано 19 березня 1998 р., що підтверджується відповідною відміткою, засвідченою підписом та печаткою Реєстраційної палати в Залізничній районній адміністрації м. Львова (том справи І, а.с. 123). Статтею 8 Закону УРСР "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. № 698 було передбачено, що органи державної статистики встановлюють коди суб'єкта підприємницької діяльності. Відповідно до п. 15 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118, в редакції, яка діяла станом на 1998 рік, у разі включення суб'єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб'єктом протягом усього періоду його існування.
У разі перереєстрації (створення) суб'єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов'язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.
Наведені обставини підтверджують той факт, що позивач є правонаступником свого попередника.
Крім цього, при створенні Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр КАМАЗ" його учасники у п. 1 Установчого Договору про створення та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр КАМАЗ" (том справи ІІ, а.с. 60-67) домовились та погодили, що вони створюють це товариство (надалі іменується "Підприємство") шляхом реорганізації (перетворення) Львівського обласного автоцентру КАМАЗ. До даного підприємства в порядку правонаступництва переходять права та обов'язки Львівського обласного автоцентру КАМАЗ. У матеріалах справи немає доказів визнання недійсними чи скасування (зміни) у встановленому законом порядку наведених вище норм пункту 1.1. Статуту позивача та пункту 1 Установчого договору про створення та діяльність товариства позивача. Вказані положення Статуту та Установчого договору не містять винятків щодо прав та обов'язків Львівського обласного автоцентру КАМАЗ, які не переходять до позивача в порядку правонаступництва.
У матеріалах справи (том ІІІ, а.с. 74, 75) наявні завірені представником позивача копії наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області № 1472 від 30.09.1997 р. та № 169 від 17 лютого 1998 р., у яких йдеться про створення ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" та приватизацію шляхом викупу державної частки в майні ВФ "КамАЗавтоцентр").
Отже, наведеними вище обставинами спростовуються доводи відповідача 1 про те, що позивач не є правонаступником Львівського обласного автоцентру КАМАЗ (Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львів).
Суд встановив, що Обласний автоцентр КамАЗ м. Львова у 1990 р. набув право безстрокового і безплатного користування земельною ділянкою. Таке право станом на 1990 р. встановлювалось нормами статей 13-15 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970 р. У матеріалах справи немає передбачених ч. 3 статті 35 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970 р. рішень органів, якими під час дії вищезгаданого Земельного кодексу Української РСР припинялось право користування землею підприємствами, установами, організаціями. Позивач наявність таких рішень заперечує.
З 15.03.1991 р. набрав чинності Земельний кодекс Української РСР від 18.12.1990 р.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 р. "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" (пункт 3) встановлено, що Земельний кодекс Української РСР застосовується до правовідносин, що виникнуть після введення Кодексу в дію, тобто з 15 березня 1991 року, крім правовідносин, передбачених главою 5 Кодексу, до яких ця глава застосовується з 1 січня 1992 року.
До земельних правовідносин, що виникнуть до 15 березня 1991 року (а до правовідносин щодо земельного податку і орендної плати - до 1 січня 1992 року), Земельний кодекс Української РСР застосовується до тих прав і обов'язків, які виникнуть після введення Кодексу в дію.
У пункті 5 цієї постанови закріплено правову норму про збереження за підприємствами, установами та організаціями, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, їхніх прав на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав землеволодіння або землекористування, а згодом внесено зміни і щодо оформлення права власності.
Відповідно до приписів статті 15 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970 р. безстроковим (постійним) визнавалось землекористування без заздалегідь встановленого строку. Аналогічно і за приписами Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 р. Згідно з ст. 7 цього Кодексу постійним визнавалось землекористування без заздалегідь встановленого строку. Таким чином, право безстрокового (постійного) користування земельною ділянкою підприємств, яке виникло до 15 березня 1991 р. цим Кодексом не припинялось.
У травні 1992 р. у Газеті Верховної Ради України "Голос України" за № 81 опубліковано текст Закону України від 13.03.1992 р. № 2196-ХІІ "Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР", яким Земельний кодекс Української РСР викладено у новій редакції. Стаття 7 цього Кодексу теж передбачала існування права постійного користування землею і ним визнавалось землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування землі надавалась у тому числі й транспортним підприємствам.
У матеріалах справи немає рішення відповідної Ради народних депутатів чи рішення відповідного суду, на підставі яких, в силу приписів статті 27 Земельного кодексу України в редакції Закону України від 13.03.1992 р. № 2196-ХІІ, "провадилось" припинення права користування землею. Позивач стверджує, що таких рішень не ухвалювалось. Тому суд не має підстав для висновку про те, що право користування земельною ділянкою позивача припинилося відповідно до вимог ЗК України в редакції вищезгаданого Закону України від 13.03.1992 р.
Верховною Радою України 25.10.2001 р. прийнято Земельний кодекс України, відповідно до п. 1 Розділу ІХ якого, він набирав чинності з 01 січня 2002 р. Пункт 6 Розділу Х цього Кодексу встановлював норму, відповідно до якої юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Законом України від 06.10.2004 р. N 2059-IV цей строк продовжено до 01 січня 2008 р.
Згідно з статтею 92 ЗК України від 25.10.2001 р. змінено коло осіб, які можуть мати право постійного користування земельною ділянкою. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, згідно з цією правовою нормою, тепер набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
Проте положення пункту 6 Розділу X щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року N 5-рп/2005.
Крім цього, стаття 92 ЗК України від 25.10.2001 р. стосується набуття права постійного користування земельною ділянкою в порядку, встановленому цим Кодексом. Тоді як господарюючим суб'єктом, правонаступником якого є позивач, набуто таке право задовго до моменту введення в дію Земельного кодексу України від 25.10.2001 р.
Суд встановив, що правовими нормами ЗК Української РСР від 08.07.1970 р. (ст.ст. 13, 15), ЗК Української РСР від 18.12.1990 р. (ст. 7), ЗК України із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 13 березня 1992 року N 2196-XII (ст. 7), встановлювалось право промислових, транспортних несільськогосподарських державних, кооперативних, громадських підприємств, установ і організацій, до яких належав й Львівський обласний автоцентр КАМАЗ (Обласний автоцентр КамАЗ м. Львова), на постійне користування землею, у тому числі й на момент реорганізації шляхом перетворення у товариство з обмеженою відповідальністю. Станом на день вирішення справи судом у підприємстві позивача також наявна частка державної власності.
Проте законність набуття права постійного користування земельною ділянкою юридичною особою у 1990 р. не є предметом спору у справі. Відповідачами заперечується факт законності переходу такого права від особи, яка його набула, відповідно до правових норм, що діяли станом на дату набуття цього права, до її правонаступника.
Суд встановив, що ЗК України від 25.10.2001 р. фактично змінено перелік суб'єктів, які можуть набути таке право. Однак, норми цього правового акту не припиняють раніше набутого права постійного користування, не скасовують правонаступництва такого права, яке відбулось до введення в дію ЗК України від 25.10.2001 р., на підставі чинних на момент правонаступництва правових норм, та не містять правових норм про те, що цей Кодекс має зворотну дію в часі і поширюється на правовідносини щодо набуття права постійного користування земельною ділянкою, які виникли до його введення в дію.
На підставі встановлених вище обставин справи, суд доходить висновку про те, що до позивача, як до правонаступника Львівського обласного автоцентру КАМАЗ (Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова), створеного у березні 1998 р., законно, перейшло й право безстрокового (постійного) користування земельною ділянкою, закріплене Державним актом на право користування землею Б № 083115.
Позивач таке право відповідно до положень п. 6 Розділу Х ЗК України не переоформив. Виходячи із змісту п. 6 Розділу Х ЗК України від 25.10.2001 р., яка встановлювала присічний строк переоформлення права постійного користування земельною ділянкою, суд вважає, що наявність такого права у позивача та можливість його існування до 1 січня 2008 р. у юридичних осіб, які за цим Кодексом не можуть мати земельних ділянок на праві постійного користування, беззаперечно визнавалась та встановлювалась законодавцем у згаданій вище правовій нормі. Згодом пункт 6 Розділу Х ЗК України визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року N 5-рп/2005.
Таким чином, ЗК України від 25.10.2001 р. не містить положень про припинення права постійного користування земельною ділянкою, яке було набуте юридичними особами, які за цим Кодексом не можуть мати земельних ділянок на праві постійного користування, до набрання цим Кодексом чинності. За таких обставин, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002 (набрання чинності ЗК України, прийнятого 25.10.2001), не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного ЗК України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі й за правонаступником такого землекористувача, який набув таке право за чинним на момент правонаступництва законодавством. Такий висновок суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладено у постановах від 05.11.2019 р. у справі № 906/392/18, від 26.09.2019 р. у справі № 924/1114/18, у постанові від 02.09.2020 р. у справі № 918/194/19 тощо. У останньому випадку Верховний Суд, зокрема дійшов висновку, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини першої статті 141 ЗК України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво.
Установчі документи позивача встановлюють факт правонаступництва ним прав та обов'язків Львівського обласного автоцентру КАМАЗ.
Аргументи відповідача 1 про те, що позивач не є правонаступником юридичної особи, якій видано Державний акт Б № 083115, його посилання на приписи ч. 1 ст. 27 ЗК України, ст. 2 та ст. 37 ЦК УРСР в редакції, яка діяла станом на 1998 рік (рік утворення товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр КАМАЗ"), на відсутність Державного акту на земельну ділянку, виданого (переоформленого) на ім'я позивача, спростовуються викладеним вище, а також таким.
Норми ст. 37 ЦК УРСР дійсно не передбачали правонаступництва у випадку реорганізації юридичної особи шляхом перетворення. Однак норми спеціального Закону, які були чинні станом на 17 лютого 1998 року, передбачали таке правонаступництво. Так, ст. 7 Закону України "Про підприємства в Україні", встановлювалось, що ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду.
Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.
При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.
На підставі наявних у матеріалах справи доказів (том справи І, а.с. 123-129 (статут позивача), том справи ІІ, а.с. 60-67 (Установчий договір позивача), том справи ІІІ, а.с. 62-75 (Договір про встановлення орендних відносин, рішення Арбітражного суду Львівської області від 28.09.95 р. у справі № 3/530, та ухвала у цій справі, лист РВФДМ України по Львівській області від 24.07.2015 р., наказ № 169 від 17.02.1998 р.)) суд встановив, що позивач є підприємством, створеним у лютому 1998 р. шляхом реорганізації (перетворення) у ході приватизації невеликих державних підприємств (малої приватизації). Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області на підставі, у тому числі й рішення Арбітражного суду Львівської області від 28.09.1995 р. у справі № 3/350, прийнято наказ за № 169 від 17.02.1998 р. про виступ в якості співзасновника спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр КАМАЗ". Вказаним спростовуються доводи відповідача 1 та третьої особи у справі про те, що позивач є новоствореною юридичною особою і Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області є новим учасником позивача, який долучився до товариства у 1998 р.
Таким чином, на підставі ч. 7 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні", який є спеціальним законом щодо спірних правовідносин, до позивача перейшли усі майнові права і обов'язки Львівського обласного автоцентру Камаз, у тому числі й щодо діяльності підприємства.
Висновок про припинення діяльності підприємства, правонаступником якого є позивач, не підтверджується фактичними обставинами справи. Враховуючи, що до позивача перейшли усі обов'язки колишнього підприємства, з метою забезпечення належного виконання цих обов'язків, до нього перейшли й усі майнові права, необхідні для виконання згаданих обов'язків та необхідні для здійснення діяльності підприємства. Правонаступництво лише в частині обов'язків колишнього підприємства суперечило б загальним началами цивільного законодавства, як такого, та унеможливлювало б виконання правонаступником взятих на себе зобов'язань колишнього підприємства. Реорганізоване підприємство було б позбавлене матеріальної бази, яка забезпечує виконання ним таких обов'язків колишнього підприємства.
Суд не бере до уваги доводів відповідача 1 про відсутність у позивача переоформленого Державного акту на його ім'я, оскільки відсутність факту переоформлення державного акту не спростовує факту правонаступництва позивачем майнового права на земельну ділянку, яке належало обласному автоцентру КамАЗ м. Львова (Львівському обласному автоцентру КАМАЗ). За відсутності встановленого та підтвердженого факту правонаступництва такого права його переоформлення, відповідно до вимог ЗК України від 25.10.2001 р., є неможливим.
Аргументи відповідача 1 про припинення у позивача права постійного користування земельною ділянкою в зв'язку з укладенням ним 29.10.2009 р. Договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва (том справи І, а.с. 107), розташованого на спірній земельній ділянці, не є підставою для відмови у позові з огляду на таке.
Правила переходу та припинення прав на земельну ділянку, що передбачені ст. 120, у редакціях, чинних на момент укладення договорів купівлі-продажу згаданого об'єкта, та доповненим пунктом "е" частини 1 статті 141 ЗК України можуть застосовуватись виключно у випадку набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, які знаходяться на такій земельній ділянці.
Факт здійснення державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок, будівлю або споруду) в розумінні статті 181 та частин 2 і статті 331 ЦК України, в редакції, яка діяла станом на 29.10.2009 р., та про які йдеться у статтях 120 та 141 ЗК України в редакції, яка діяла станом на 29.10.2009 р. Статтю 141 ЗК України доповнено пунктом "е" Законом України від 05.11.2009 р. № 1702-V, тобто після укладення 29.10.2009 р. договору купівлі-продажу.
Отже у випадку відчуження розміщених на земельній ділянці об'єктів незавершеного будівництва, наведені приписи статей 120, 141 ЗК України не застосовуються, оскільки об'єкт незавершеного будівництва не є житловим будинком, будівлею або спорудою. Основною рисою житлового (жилого) будинку, будівлі або споруди, яка відрізняє їх від об'єкта незавершеного будівництва, є можливість використання (експлуатації) цих об'єктів відповідно до цільового призначення їх створення. Об'єкт незавершеного будівництва не міг експлуатуватись та не може експлуатуватись до моменту прийняття його в експлуатацію, відповідно до цільового призначення його створення, в якості автоцентру по обслуговуванню автомобілів, у тому числі адмінбудинку чи складу (жилого будинку, будівлі або споруди).
Висновки суду про помилковість доводів відповідача 1 щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень статей 120, 141 ЗК України і наслідків, передбачених цими положеннями, а також про помилковість доводів відповідача 1 про припинення у позивача права користування спірною земельною ділянкою відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у його постанові від 26.02.2020 р. у справі № 914/1658/15, яка набрала законної сили.
Аргументи відповідача 1 про те, що об'єкт незавершеного будівництва станом на день укладення договору його купівлі-продажу (29.10.2009 р.) за своєю правовою природою був нерухомим майном, оскільки в силу ст. 181 ЦК України розташовувався на земельній ділянці і його переміщення було неможливим без знецінення та зміни призначення незавершеного будівництва, необґрунтовані.
Об'єкт незавершеного будівництва може бути предметом договору купівлі-продажу. Його набуття у власність можливе з різною, не забороненою законом, метою. У законодавстві України відсутні правові норми, які б забороняли придбання об'єкта незавершеного будівництва з іншою метою, ніж подальше завершення його будівництва.
Договором купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва підтверджується та обставина, що предметом купівлі-продажу був об'єкт незавершеного будівництва, який складався з адміністративного будинку, готовністю шість відсотків, та складу-навісу, готовністю вісім відсотків. У матеріалах справи немає доказів існування проектно-кошторисної документації, дозволу на здійснення будівельних робіт із завершення будівництва адміністративної будівлі та складу-навісу відповідачем 1, чи особами, які набували право власності на цей об'єкт перед відповідачем 1. У матеріалах справи немає доказів того, що станом на 29.10.2009 р. залишки використаних до 2004 р. будівельних матеріалів, обладнання тощо в процесі будівництва будинку, готовністю шість відсотків, та складу-навісу, готовністю вісім відсотків, були придатними для використання після 29.10.2009 р., в якості конструктивних елементів цього адміністративного будинку та складу-навісу при добудові такого будівництва, з огляду на умови їх зберігання, природні, кліматичні умови та таке ін. Доказів, які б свідчили про те, що вартість об'єкта незавершеного будівництва станом на жовтень 2009 р. була більшою, аніж будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі створення цього об'єкта незавершеного будівництва, у матеріалах справи немає. Наведені обставини не підтверджують доводів відповідача 1 про те, що об'єкт незавершеного будівництва станом на день укладення договору його купівлі-продажу був нерухомим майном.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.07.2015 р. у справі № 914/1660/15, яке набрало законної сили, встановлено факт припинення права власності відповідача 1 на вказаний об'єкт незавершеного будівництва в зв'язку з його знищенням. Цим же ж рішенням суду встановлено також, що "…договір купівлі-продажу спірного майна від 29.10.2009р. від імені ТзОВ "Львівський автоцентр Камаз" підписано Подвисоцьким О.В. , однак рішення загальних зборів про призначення директором Подвисоцького О.В. в судовому порядку було визнано недійсним, а відтак наявність наміру щодо настання наслідків передбачених ст.228 ЦК України у юридичної особи не може вважатися встановленою".
Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.06.2010 р. у справі № 24/123 (том справи І, а.с. 44-46), яке набрало законної сили 27.04.2011 р. (том справи І, а.с. 49-52), встановлено той факт, що рішення загальних зборів учасників позивача від 06.06.2008 р. про обрання Подвисоцького О.В. , який укладав згаданий вище договір у 2009 р., генеральним директором позивача є незаконним.
Вказані обставини, в силу приписів статті 75 ГПК України, не доказуються знову при розгляді справи № 914/1658/15, особою, стосовно якої встановлено ці обставини.
З огляду на наведені вище, встановлені обставини справи, у суду відсутні підстави для висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва вибув із власності позивача 29.10.2009 р. на законних підставах, відповідно до його волі. Адже договір купівлі- продажу цього об'єкта укладено від імені позивача особою, яка незаконно здійснювала представництво його інтересів. Позивач у подальшому звертався до суду з позовом про витребування цього майна у відповідача 1 (справа № 914/1660/15), що свідчить про відсутність схвалення такого правочину з його боку.
Суд не бере до уваги наявні у матеріалах справи Договори купівлі-продажу незавершеного будівництвом об'єкту від 21.07.2006 р. (том справи І, а.с. 94) та Договору купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва від 11.08.2008 р. (том справи І, а.с. 96), оскільки рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14 травня 2009 р. у справі № 2-1208 2009 р. (том справи І, а.с. 100-103) встановлено факт спрямованості цих договорів на незаконне заволодіння чужим майном та їх нікчемність, витребувано предмет цих договорів з чужого незаконного володіння, повернено Товариству з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр «КАМАЗ» та відновлено за ним державну реєстрацію права власності на об'єкти незавершеного будівництва.
Щодо виконання викладеної у пункті 49 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2020 р. у справі № 914/1658/15 вказівки про необхідність встановлення обставин щодо відповідності оскаржуваної ухвали Львівської міської ради закону, зокрема статтям 116, 123, 149, 151 ЗК України, суд встановив таке.
На виконання вимог ухвали суду від 16.09.2020 р. відповідачем 2 подано суду 13.10.20 р. (том справи ІХ, а.с. 126-135) Указ Президії Верховної Ради Української РСР "Про розширення меж міста Львова" від 27.04.1978 р.; Указ Президії Верховної ради Української РСР "Про розширення меж міста Львова" від 09.03.1988 р.; зображення земельної ділянки на публічній кадастровій карті; графічні матеріали меж міста Львова як додаток до Указу Президії Верховної Ради Української РСР "Про розширення меж міста Львова" від 27.04.1978 р.
Однак відповідачем 2 не надано суду згаданого в Указі Президії Верховної Ради Української РСР від 27 квітня 1978 р. генерального плану розвитку міста, який стосувався земельної площі в кількості 790,8 га на території у тому числі й Пустомитівського району, яку за генеральним планом розвитку міста передбачалось використати під промислове і житлове будівництво.
Наданий відповідачем 2 Проект меж м. Львова (том справи ІХ, а.с. 133-134) не є генеральним планом розвитку міста. Подані відповідачем 2 докази не підтверджують ту обставину, що Указ Президії Верховної Ради Української РСР "Про розширення меж міста Львова" від 27.04.1978 р. та Довідка про розширення меж міста Львова стосувались спірної земельної ділянки, наданої у безстрокове користування для будівництва автоцентру Пустомитівським райвиконкомом у 1990 р.
Поданим відповідачем 2 Проектом меж м. Львова (том справи ІХ, а.с. 133-134) підтверджується та обставина, що колгоспу "Нове життя" та радгоспам "Жовтневий" і "Львівський" станом на 14.04.1978 р. належали земельні ділянки значно більшої площі, у сукупності, аніж 499,9 га, про які йдеться у Довідці про розширення меж міста Львова від 14.04.1978 р. Так, у експлікації земель, зробленій у проекті меж міста Львова, вказано, що колгоспу "Нове життя" належить 472 га, радгоспу "Жовтневий" - 255,3 га, а радгоспу "Львівський" належить загалом 1106,3 га.
Державний акт на право користування землею Б № 083115 видавався Виконавчим комітетом Пустомитівської районної Ради народних депутатів у 1990 р.
У телеграмі від 24.05.88 р. (том справи ІІІ, а.с. 39) Бобеляк І.М. повідомляв, що постанова 567 забороняє будівництво промислових підприємств у м. Львові, а земельна ділянка оформлена в Пустомитівському районі на землях колгоспу Львівський. У цій телеграмі її відправник також посилається на рішення облвиконкому (лист 5/10-043/1 від 22.03.85 р.) про відвід земельної ділянки, згоду облвиконкому на будівництво автоцентру.
У листі від 19.06.86 р. № 316 (том справи ІІІ, а.с. 32) йдеться про те, що Пустомитівським райвиконкомом, у відповідності з уже згаданим листом облвиконкому № 5/16-643/1, виділена площадка для будівництва автоцентру КамАЗ площею 3,3 га в промзоні "Сигнівка" на землях колгоспу "Львівський" Пустомитівського району.
У листах № 316 від 19.06.86., № 49 від 24 лютого 1988 р. та телеграмі від 24.05.88 р. (том справи ІІІ, а.с. 32, 36-37, 39) директор Львівського автоцентру "КАМАЗ", І. Бобеляк, зазначає про компенсацію затрат за вилучення землі в сумі 10183 крб. дорученням № 22 від 8.01.86 р. виробничою фірмою "КамАЗавтоцентр" колгоспу "Львівський" Пустомитівського району.
Наведені обставини та докази не підтверджують доводів відповідача 2 про те, що спірна земельна ділянка перебуває у розпорядженні Львівської міської ради народних депутатів, починаючи із 27 квітня 1978 р. У матеріалах справи немає інших доказів, аніж перелічені вище, які б підтверджували право Львівської міської ради на розпорядження спірною земельною ділянкою.
Відповідно до норм статей 97 та 108 Конституції Української РСР від 20 квітня 1978 р. (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/888-09/ed19780420#Text) Президія Верховної Ради Української РСР визначала, зокрема порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР; встановлювала і змінювала межі і районний поділ областей; утворювала райони і райони в містах; перетворювала селища в міста; встановлювала підпорядкованість міст; провадила перейменування районів, міст, районів у містах, селищ та інших населених пунктів.
Найвищим органом державної влади Української РСР була Верховна Рада Української РСР.
Верховна Рада Української РСР правомочна вирішувати всі питання, віднесені Конституцією СРСР і Конституцією Української РСР до відання Української РСР.
З огляду на Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 суд не бере до уваги посилання позивача на п. 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України.
У матеріалах справи немає доказів прийняття відповідачем 2 спірної ухвали у відповідності до вимог статті 116 ЗК України, за результатами аукціону. Спірну земельну ділянку передано позивачу в оренду без проведення аукціону.
Що стосується дотримання вимог статті 123 ЗК України, в редакції, яка діяла на момент прийняття відповідачем 2 ухвали № 1057 від 15.12.2011 р., то відповідачами не надано суду доказів встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 2,9668 га на вул. Конюшинній, 4 у м. Львові, якої стосується ухвала відповідача 2 за № 1057. Відповідачами не надано суду також й проекту землеустрою, на підставі якого приймалась би спірна ухвала, в зв'язку з відсутністю такого. Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України, в редакції, яка діяла станом на 15.12.2011 р., надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі, зокрема надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
У матеріалах справи немає доказів встановлення в натурі (на місцевості) станом на 15.12.2011 р. меж земельної ділянки площею 2,9668 га, якої стосується спірна ухвала. Посилання відповідачів на наявний у матеріалах справи акт від 12 березня 1990 р. та технічну документацію судом до уваги не береться, оскільки вказаний акт стосується земельної ділянки площею 4,1 га, яка за своєю правовою природою, в силу різних індивідуальних ознак, зокрема площі (ст. 184 ЦК України), є іншою річчю, іншим об'єктом цивільних прав та обов'язків.
Відповідачі посилаються на відсутність потреби у наявності технічної документації із землеустрою при прийняття спірної ухвали з тих підстав, що межі ділянки, згідно з державним актом, уже були встановлені в натурі (на місцевості). Проте спірна ухвала не стосувалась єдиної земельної ділянки площею 4,1 га, щодо якої у позивача є державний акт.
Посилання відповідачів на приписи статті 120 ЗК України в цій частині спростовуються положеннями ч 6 ст. 120 ЗК України, відповідно до яких укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.
У матеріалах справи немає проекту землеустрою чи технічної документації щодо відведення земельної ділянки площею 2,9668 га на вул. Конюшинній, 4 у м. Львові, виготовленого та затвердженого в порядку, встановленому статтею 123 ЗК України. Спірною ухвалою № 1057 такий проект землеустрою, у відповідності до вимог ч. 9 статті 123 ЗК України, не затверджувався.
Що стосується дотримання відповідачем 2 вимог статті 149 ЗК України щодо вилучення земельної ділянки, то згідно з поясненнями представника Львівської міської ради, які надавались у судових засіданнях, станом на дату прийняття спірної ухвали юридична особа позивача була припинена. Відповідач 2 пунктом 1 ухвали вилучив земельну ділянку площею 1.504 га у юридичної особи, у підпорядкуванні якої перебував, на думку відповідача 2, позивач.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 травня 2001 р. (том справи ІІІ, а.с. 46-48) дійсно встановлено, що Виробнича фірма «Камазавтоцентр» виступала по відношенню до Львівського обласного автоцентру "як вищестоящий орган господарського управління". Однак доказів того, що така виробнича фірма станом на 15.12.2011 р. була правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр "КАМАЗ" та до неї перейшли її права і обов'язки, зокрема право постійного користування спірною земельною ділянкою, у матеріалах справи немає.
Щодо визнання недійсною ухвали відповідача 2 в частині п. 1 та припинення майнових прав на земельну ділянку Виробничої Фірми "КАМАЗ", то відповідачами визнано той факт, що земельна ділянка площею 1,504 га, якої стосується пункт 1 спірної ухвали Львівської міської ради від 15.12.2011 р. за № 1057, частково входить до складу земельної ділянки площею 2,9668 га, про яку йдеться у пункті 2 цієї ж ухвали. Частково ця земельна ділянка розташована на решті ділянки, якої стосується Державний акт Б № 083115. Таким чином, пункт 1 спірної ухвали відповідача 2 як і факт її прийняття за зверненням відповідача 1, свідчать про невизнання відповідачами майнового права позивача на земельну ділянку площею 4,1 га як цілісний об'єкт цивільних прав.
Що стосується дотримання вимог статті 151 ЗК України, то спірна ухвала викупу земельної ділянки для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності не стосувалась. Нею у позивача земельну ділянку не викуплено для суспільних потреб, питання, пов'язані з викупом земельних ділянок для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності, не погоджено.
Суд не бере до уваги аргументи відповідачів про те, що спірну ухвалу Львівською міською радою прийнято на виконання судового рішення, оскільки рішенням Господарського суду Львівської області від 08.08.2011 у справі № 5015/3156/11 зобов'язано Львівську міську раду на найближчій сесії розглянути заяву ПП "Львівський автоцентр "Камаз" про надання в оренду земельної ділянки у м. Львові по вул. Конюшинній, 4, площею 2,9668 га та прийняти по ній рішення у відповідності до вимог закону. Як встановлено судом, доказів дотримання відповідачем усіх без винятку вимог Закону при прийнятті спірної ухвали у матеріалах справи немає.
Щодо аргументів відповідача 1 про необхідність застосування судом доктрини суперечливої поведінки позивача.
Суд встановив, що рішенням Господарського суду Львівської області від 24.06.2010 у справі № 24/123, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2011 (том справи І, а.с. 44-59), визнано недійсним рішення загальних зборів позивача від 06.06.2008 р.
Цим рішенням загальних зборів учасників ТзОВ «Львівський автоцентр «КАМАЗ»: прийнято заяви від 25 попередніх учасників товариства та оголошено недійсними подані в 2007 році заяви про їх вихід з товариства; скасовано рішення зборів учасників товариства, що оформлені Протоколом №2 від 30.06.2007; скасовано рішення зборів учасників товариства від 05.05.2008; звільнено ОСОБА_3 з посади директора товариства; обрано генеральним директором товариства Подвисоцького О.В. ; затверджено нову редакцію статуту товариства з новим учасником - ОСОБА_8 , якому визначено частку 75,97% (том справи І, а.с. 40-43).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.10.2013 у справі № 14/103 визнано недійсним рішення учасників ТзОВ «Львівський автоцентр Камаз», які оформлено протоколами загальних зборів від 09.12.2008 та від 18.03.2010. Вказане судове рішення від 11.10.2013 залишено без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2014 (том справи І, а.с. 60-70). Згаданим рішенням визнано недійсними рішення загальних зборів учасників позивача, якими вирішено затвердити новий склад учасників товариства в зв'язку з продажом ОСОБА_8 своєї частки ОСОБА_9 , зокрема учасниками товариства стали: ОСОБА_9 (84,5%) та РВ ФДМУ по Львівській області (15,5%), а також прийнято рішення про припинення юридичної особи позивача.
Ліквідатор ТзОВ «Львівський автоцентр «КАМАЗ» Подвисоцький О.В. 23.03.2011 звернувся в суд з адміністративним позовом до державного реєстратора Управління державної реєстрації Львівської міської ради в порядку ст.36 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" із заявою про державну реєстрацію припинення ТзОВ "Львівський автоцентр "КАМАЗ" у зв'язку із його ліквідацією.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року у справі № 2а-3434/11/1570 позовні вимоги задоволені (том справи І, а.с. 71-72). Визнано протиправним рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Львівської міської ради Дуди В.І., оформлене повідомленням за вих. № 1 від 05.03.2011, за яким документи Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр "КАМАЗ", подані для проведення реєстраційної дії "Державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті її ліквідації за рішенням засновників, що не пов'язано з реорганізацією", залишаються без розгляду. Зобов'язано державного реєстратора Управління державної реєстрації Львівської міської ради Дуду В.І. або будь-якого Іншого державного реєстратора Управління державної реєстрації ЛМР, які входять до складу апарату виконкому ЛМР, до якого вправі звернутися позивач на власний розсуд, вчинити відповідно до вимог чинного законодавства реєстраційну дію щодо державної реєстрації припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр "КАМАЗ" в результаті його ліквідації за рішенням засновників, що не пов'язано з реорганізацією.
Вказана постанова суду виконана державним реєстратором. У ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 12.05.2011 здійснено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр КАМАЗ".
Згодом постановою Львівського апеляційного адміністративного суду № 90386/11/9104 від 25.04.2012 р. (залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України № К/9991/29610/12 від 30.10.2012) постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2011 р. у справі № 2а-3434/11 скасовано. В задоволенні позовних вимог відмовлено повністю (том справи І, а.с. 73-80).
Вказаною постановою суду апеляційної інстанції ухвалено здійснити поворот виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду № 2а-3434/11 від 15.04.2011 наступним чином: скасувати реєстраційні дії, вчинені і внесені в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців щодо ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" (ЄДРПОУ 19330065) від 12 05 2011 за №14151110017013332.
Постановою Вищого адміністративного суду від 30.10.2012 (том справи І, а.с.77-80) постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року залишено без змін. Однак, поворот виконання судового рішення не виконано, відповідну реєстраційну дію не проведено.
У зв'язку з цим, учасник товариства та його законний директор, ОСОБА_3 , звернувся до суду.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.03.2014 (том справи ІІ, а.с. 14-18) у справі № 813/1241/14 адміністративний позов задоволено повністю. Зокрема, зобов'язано Державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції скасувати реєстраційну дію № 14151100016013332 від 31.03.2010 про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр Камаз".
І лише після цього державним реєстратором скасовано раніше вчинені реєстраційні дії щодо припинення ТзОВ "Львівський автоцентр Камаз" та 17.03.2014 вчинено реєстраційну дію №14159990024013332, якою скасовано раніше вчинену реєстраційну дію №14151100016013332 (внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації). Згодом, 11.04.2014, вчинено реєстраційну дію №14159990027013332, якою скасовано раніше вчинену реєстраційну дію №14151110017013332 (державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті ліквідації).
Наведені вище обставини свідчать про те, що у період з 06.06.2008 р. до 2012 р. загальні збори учасників товариства діяли у незаконному складі учасників та приймали незаконні рішення таких загальних зборів. Цими незаконними рішеннями незаконно змінювався склад учасників (засновників) товариства, незаконно звільнявся керівник ОСОБА_3 та незаконно призначався новий керівник товариства на посаду директора. На підставі згаданих незаконних рішень від імені товариства та в його інтересах діяв директор, а згодом й ліквідатор - Подвисоцький О.В., який не мав законних підстав діяти від імені товариства, товариством незаконно приймалось рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації та вчинялись відповідні записи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і громадських формувань України, у тому числі й щодо припинення юридичної особи позивача.
Незаконні дії осіб, які визнані недійсними наведеними вище судовими рішеннями, пояснюють неоднозначну поведінку позивача та не свідчать про її суперечливість.
Крім цього, відсутність згаданих вище судових рішень станом на день укладення договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 29.10.2009 р. не підтверджує факту законності рішення учасників товариства про відчуження такого об'єкта, а також не спростовує незаконності дій представників товариства, які від його імені уклали такий договір.
На підставі наведених вище обставин, які стосуються позивача, та мали місце, починаючи з 06.06.2008 р. і тривали аж до 11.04.2014 р. (дата вчинення реєстраційної дії №14159990027013332, якою скасовано раніше вчинену реєстраційну дію №14151110017013332 про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті ліквідації), суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності. Згідно з п. 1ч. 1, ч. 2 та ч. 3 ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється, якщо пред'явленню позову перешкоджала, зокрема надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила).
У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Суд встановив, що з 11.06.2008 р. від імені товариства діяв керівник, який був призначений незаконно.
18 березня 2010 р. загальними зборами учасників товариства прийнято незаконне рішення про припинення (ліквідацію) юридичної особи позивача. 12.05.2011 р. незаконно вчинено реєстраційну дію про припинення юридичної особи у Єдиному державному реєстрі на підставі незаконного рішення.
У період з 12.05.2011 р. до 11.04.2014 р. у Єдиному державному реєстрі існувала така незаконно вчинена реєстраційна дія як державна реєстрація припинення юридичної особи позивача в результаті ліквідації. Незаконне припинення юридичної особи позивача та незаконна державна реєстрація припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр "Камаз" в результаті ліквідації унеможливили пред'явлення позову товариством до Господарського суду Львівської області про визнання недійсними ухвали від 15.12.2011 р. та Договору оренди землі від 28 грудня 2011 р. У цей період часу товариство юридично не мало цивільної право- і дієздатності (ст. 91, 92 ЦК України), не мало юридичної адреси та керівника юридичної особи. Така можливість у товариства з'явилась лише з 11.04.2014 р., а саме з моменту відновлення, у тому числі й у судовому порядку, державної реєстрації товариства шляхом вчинення відповідної реєстраційної дії (№ 14151110017013332) державним реєстратором.
Згідно з приписами статей 263, 264 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила).
У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою статті 263 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Крім цього, частина 1 статті 268 ЦК України станом на 2011 рік містила пункт 4, згідно з яким на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право позовна давність не поширюється. Цей пункт виключений на підставі п.п. 2 п.2 Розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-УІ.
Разом з тим, відповідно до пп.5 п.5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" вищевказаного Закону протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" набрав чинності 15.01.2012, а отже до 15.01.2015 позивач мав право звернутися до суду з позовом про визнання недійсною оскаржуваної ухвали.
Відповідачами не спростовано доводів позивача про те, що про спірні ухвалу та договір він дізнався з ухвали Господарського суду Львівської області від 29.05.2012 р. у справі № 5015/994/12, після її оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Суд не бере до уваги пояснень Товариства з обмеженою відповідальністю "Старк Індастріс", оскільки об'єкт незавершеного будівництва, щодо якого у 2009 р. укладався договір купівлі-продажу, як встановлено судом вище, знищено у 2014 р. В силу цієї обставини, третя особа у справі не може бути власником об'єкта незавершеного будівництва, якого стосуються договір купівлі-продажу від 29.10.2009 р., мирова угода від 02 лютого 2010 р. та договір купівлі-продажу від 17.03.2010 р., на підставі якого до відповідача 1 перейшло право власності на нього.
Наведені вище та встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідачами не визнається та порушено майнове право позивача, а також його інтерес до переоформлення у майбутньому права постійного користування земельною ділянкою.
Позивач не зможе переоформити у подальшому своє майнове право на земельну ділянку площею 4,1 га, відповідно до вимог ЗК України, на право власності чи право оренди такої ділянки за відсутності у нього права постійного користування нею та наявності спірного договору оренди від 28 грудня 2011 р.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказане право, як і інтерес позивача до його переоформлення, підлягають захисту в судовому порядку, оскільки спірна ухвала та укладений на її підставі договір оренди землі порушують право позивача, не відповідають закону та спірний договір оренди не відповідає вимогам, які встановлені ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Згідно з ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним та визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.
Згідно з ст.ст. 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів порівну.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2, 3, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 240, 241, 242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр «КАМАЗ» (79493, Львівська область, місто Львів-Рудно, вул. Піскова, буд. 3, Ідентифікаційний код 19330065) до Приватного підприємства "Львівський автоцентр КАМАЗ" (79040, м. Львів, вул. Конюшинна, 4, Ідентифікаційний код 36929921) та до Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1, Ідентифікаційний код 04055896), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79005, м. Львів, вул. Коперника М., будинок 4, Ідентифікаційний код 42899921), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Старк Індастріс Україна" (01004, м. Київ, вул. Басейна, буд. 9, Ідентифікаційний код 40564210), задовольнити повністю.
Визнати недійсною ухвалу Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1, Ідентифікаційний код 04055896) № 1057 від 15.12.2011 р. «Про користування ПП «Львівський автоцентр КАМАЗ» земельною ділянкою на вул. Конюшинній, 4".
Визнати недійсним Договір оренди землі, укладений 28.12.2011 р. між Львівською міською радою (79008, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1, Ідентифікаційний код 04055896) та Приватним підприємством «Львівський автоцентр КАМАЗ» (79040, м. Львів, вул. Конюшинна, 4, Ідентифікаційний код 36929921), який зареєстровано в управлінні Держкомзему у місті Львів, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 23 січня 2012 р. за № 461010004000712, та зареєстрований у Львівській міській раді 28.12.2011 р. № 3-1891, про що у книзі записів реєстрації Договорів оренди землі 3-3 вчинено запис.
Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр КАМАЗ» (79493, Львівська область, місто Львів-Рудно, вул. Піскова, буд. 3, Ідентифікаційний код 19330065) право постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 4, згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 083115 від 1990 р.
Стягнути з Приватного підприємства "Львівський автоцентр КАМАЗ" (79040, м. Львів, вул. Конюшинна, 4, Ідентифікаційний код 36929921) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр КАМАЗ» (79493, Львівська область, місто Львів-Рудно, вул. Піскова, буд. 3, Ідентифікаційний код 19330065) 1827 грн. судового збору.
Стягнути з Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1, Ідентифікаційний код 04055896) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр КАМАЗ» (79493, Львівська область, місто Львів-Рудно, вул. Піскова, буд. 3, Ідентифікаційний код 19330065) 1827 грн. судового збору.
Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 10.12.2021 р.
Суддя Бортник О.Ю.