Справа № 2-643/10
21 червня 2010 року смт. Леніне
Ленінський районний суд Автономної Республіки Крим у складі
головуючого судді Шувалова М.В.
при секретарі Левчук І.Й.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Асоціації “ІМПРЕС” про поновлення строку на оскарження, визнання дій неправомірними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення несплаченої суми заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку ,-
Позивач звернувся до Ленінського районного суду АР Крим з позовом до Асоціації «ІМПРЕС» про поновлення строку на оскарження, визнання дій неправомірними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення несплаченої суми заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку. Вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді комерційного директора з 6 липня 1993 року. 14 квітня 2009 року він отримав копію наказу про звільнення від 01.04.2009 року та дублікат трудової книжки. Звільнений він був на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Позивач просить поновити йому строк оскарження наказу про його звільнення, вважаючи його незаконним, визнати дії відповідача незаконними та поновити його на займаної посаді. Крім того ОСОБА_1 вказує, що відповідач має перед ним заборгованість по заробітної платі за період з вересня по 9 жовтня 2009 року у розмірі 17537,89 грн., а також заборгованість по компенсації за невикористану відпустку в кількості 76 календарних днів в сумі 2402, 74 грн., а всього 19940 грн. 63 коп., які позивач просить стягнути на його користь.
Позивач та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали з наведених в ньому підстав. При цьому ОСОБА_1 не заперечував того факту що в березні 2009 року він декілька днів не був на роботі з приводу чого йому пропонувалося дати пояснення, однак він від пояснень відмовився. Відсутність його на роботі пояснив службовими відрядженнями. Також ОСОБА_1 показав, що заробітну плату в Асоціацій «ІМПРЕС» він не отримував, ніяких матеріалів на підприємстві згідно накладних він не получав, угод щодо погашення заборгованості перед підприємством за рахунок заробітної плати не укладав. Копію наказу про звільнення він отримав 14.04.2009 року, однак до суду його не оскаржив, вирішивши оскаржувати його в органи прокуратури.
Представник відповідача позов не визнав, оскільки позивач без будь-яких підстав не виходив на роботу, внаслідок чого і був звільнений за прогули. Давати пояснення з приводу невиходу його на роботу позивач відмовився. Крім того, позивач забрав за час своєї роботи з підприємства свою трудову книжку та інші документи щодо роботи підприємства. Зарплата позивачу виплачувалася пропорційно відпрацьованому часу, в тому числі проводився залік взаємних вимог. Головним бухгалтером в Асоціації «ІМПРЕС» працювала дружина позивача - ОСОБА_3, яка слідкувала за виплатою заробітної плати чоловіку, подавала звітність в контролюючі органи, згідно якої підприємство не мало заборгованості по заробітній платі. Асоціація «ІМПРЕС» дійсно має заборгованість перед позивачем в частині невиплаченої заробітної платі в сумі 706 грн. 40 коп. та компенсації за невикористану відпустку в сумі 145 грн. 08 коп., які позивач отримувати відмовився та після звільнення на підприємстві не з'являвся.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила суду, що працює економістом Асоціації «ІМПРЕС», а після звільнення ОСОБА_3 виконує обов'язки головного бухгалтера. 11, 12, 17, 19 та 25 березня 2009 року позивач на роботі був відсутній, про що складені відповідні акти, в яких є ії підпис. Факт відсутності позивача на роботі у вказані дні вона підтверджує. Також вона підтверджує, що Асоціація «ІМПРЕС» має перед ОСОБА_1 заборгованість в частині невиплаченої заробітної платі в сумі 706 грн. 40 коп. та компенсації за невикористану відпустку в сумі 145 грн. 08 коп., за отриманням яких позивач не з'являється. Також вона підтверджує той факт, що 31 березня 2009 року ОСОБА_1 було доведено зміст наказу №300309 і запропоновано дати пояснення з причини його відсутності на роботі, однак ОСОБА_1 від дачи пояснень відмовився.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні також підтвердив факт відсутності ОСОБА_1 на роботі 11, 12, 17, 19 та 25 березня 2009 року і підтвердив свій підпис в відповідних актах.
Заслухавши пояснення сторін та свідків, всесторонньо дослідивши та оцінивши матеріали справи і надані сторонами докази, виходячи з встановленого ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи на підставі наданих сторонами доказів.
Як встановлено судом, позивач з 6 липня 1993 року працював у відповідача на посаді комерційного директора (а.с. 39). Наказом № 010409 від 01.04.2009 року ОСОБА_1 звільнений за прогули (а.с. 20), про що було внесено запис в дублікат трудової книжки (а.с. 51) - звільнений згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України на підставі вищевказаного наказу. У зв'язку з допущеною опискою в тексті наказу, 16 квітня 2009 року було видано наказ про уточнення наказу, в якому було виправлено описку, допущену в наказі №010409 від 01.04.2009 року (а.с.161-162).
Факт відсутності на роботі підтверджено табелями обліку робочого часу (а.с. 76-78) та актами відсутності на роботі (а.с. 40-44). З даними актами позивач та його представник не погодилися, але доказів того, що вони не відповідають дійсності і позивач у вказані дні був на роботі та виконував свої посадові обов'язки, або знаходився у службовому відрядженні, не надали. Діюче законодавство не встановлює певної форми для даних актів. Крім того, позивач в судовому засіданні не заперечував факт своєї відсутності на роботі. Свою відсутність пояснив відрядженням, однак доказів цього не надав, як і доказів своєї відсутності на робочому місті з інших поважних причин. Доказів неможливості його звільнення 01.04.2009 року (знаходження на лікарняному, тощо) позивач також не надав.
Таким чином, позивач декілька днів без поважних причин не був присутній на роботі. Наказом №300309 від 31.03.2009 року позивачу пропонувалося надати письмові пояснення у тому числі з приводу його відсутності на робочому місці 11, 12, 19, 25 та 27 березня, про що позивач був поставлений до відома (а.с.50), однак відмовився давати будь-які пояснення. Крім того, суд враховує, що в ході судового розгляду справи позивачем не надано доказів того, що він був відсутній на роботі з поважних причин.
Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Враховуючи відсутність позивача на роботі декілька днів, суд вважає, що адміністрація врахувала ступінь тяжкості вчиненого позивачем проступку, заподіяну ним шкоду, обставини, за яких він вчинений і попередню роботу працівника і правильно визначила вид дисциплінарного стягнення - звільнення.
Згідно ч. 1 ст. 43 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.п. 3 та 4 ст. 40 КЗпП України за попередньою згодою виборного орган, первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Позивачем не надано жодного доказу того, що він є членом профспілкового комітету і дана обставина не зазначена в позові як обставина для скасування наказу про звільнення.
Згідно ст. 235 КЗпП України поновлення на роботі здійснюється при звільненні без законної підстави. Оскільки судом встановлено, що підстав для скасування наказу про звільнення не має, законні підстави для поновлення позивача на роботі також відсутні. Суд вважає, що вимоги позивача про визнання дій відповідача щодо звільнення його з посади комерційного директора по суті зводяться до незгоди з наказом про звільнення. Крім того, КзпП України не передбачено такого способу захисту прав.
Крім того, згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки. Як встановлено судом, копія наказу про звільнення позивачем отримана 14.04.2009 року (а.с.83), що підтверджено також самим позивачем в судовому засіданні. Підставою пропуску строку звернення до суду позивач та його представник зазначили, що ОСОБА_1 звертався до органів прокуратури, однак факт звернення ОСОБА_1 до органів прокуратури не свідчить про поважність пропуску строку позивачем. Крім того, з відповіді прокурора Ленінського району Мирному В.І. на його звернення вбачається, що прокурором ще 24.04.2009 року, тобто в межах місячного строку для звернення з позовом до суду, було роз'яснено право звернення до суду (а.с 14). Факт видання наказу №160409 від 16.04.2009 року «Про уточнення наказу №010409 від 01.04.2009 року», про який позивачу стало відомо пізніше, і який на думку представника позивача також є підставою для поновлення пропущення строку звернення до суду, таким не є, оскільки цей наказ тільки виправляє описки наказу про звільнення та не змінює його правової природи, а зміст наказу і підстава звільнення - п.4 ст. 40 КЗпП України, були позивачу доведені належним чином - направлені ОСОБА_1 поштою та отримані ним 14.04.2009 року. Таким чином, позивач пропустив встановлений законом строк для звернення з позовом про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі до суду і жодних поважних причин пропуску даного строку позивачем не наведено.
Вимог про зміну формулювання причин звільнення позивачем не заявлялося.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з вересня 2007 року по 9 жовтня 2009 року в сумі 17537, 89 грн. і компенсації за невикористану відпустку за 76 днів за період з 6 липня 2006 року - 6 липня 2007 року, 2007-2008 роки, 6 липня 2008 року - 9 жовтня 2009 року в сумі 2402 грн. 74 коп.
Проте факт відсутності заборгованості по заробітній платі в зазначеній позивачем сумі підтверджено платіжними відомостями, податковими та видатковими накладними, копією договору поставки та угодою про припинення зобов'язання заліком зустрічної однорідної вимоги, які підписані позивачем і в судовому засіданні він визнав факт, що дані документи підписані ним. Суду також не приведені докази щодо наявності у відповідача перед ОСОБА_1 заборгованості по невиплаті компенсації за невикористану відпустку у розмірі, зазначеному позивачем.
Невиплачена ОСОБА_1 заробітна плата складає 706 грн. 40 коп., а невиплачена компенсація за невикористану відпустку - 145 грн. 08 коп. (а.с. 80, 81, 84).
Суд не приймає до уваги доводи представника позивача, що угоди про залік взаємних вимог не можуть свідчити про виплату заробітної плати, а зарплатня повинна сплачуватись в грошовому виразі, оскільки доказів того, видача труб згідно договорів поставки є виплатою заробітної плати в натуральному виразі, суду не надано. Труби видавалися позивачу на підставі договору поставки і заборгованість за даним договором позивача зараховувалась зустрічними зобов'язаннями підприємства перед позивачем по виплаті заробітної плати, що діючим законодавством не заборонено і було здійснено за згодою самого ОСОБА_1 Крім того, заробітна плата розраховувалась безпосередньо дружиною позивача ОСОБА_3, як головним бухгалтером, і сплачувалась на підставі відповідних документів.
Судові витрати по справі підлягають стягненню з сторін пропорційно сумі задоволених вимог згідно ст. 88 ЦПК України.
На підставі вищевказаного, керуючись ст.ст. 40, 43, 125, 147, 151, 233, 235, 237, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 5, 6, 10, 11, 60, 61, 88, 179, 212-215, 218, 223 ЦПК України,-
Позов задовольнити частково .
Стягнути з Асоціації «ІМПРЕС» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в сумі 706 (сімсот шість) грн. 40 коп. та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 145 (сто сорок п'ять) грн. 08 коп., а всього 851 (вісімсот п'ятдесят одну) грн. 48 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути в дохід бюджету збір на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи з ОСОБА_1 в розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 87 коп. , з Асоціації «ІМПРЕС» - 5 (п'ять) грн. 13 коп. Стягнути в дохід бюджету з Асоціації «ІМПРЕС» судовий збір в сумі 8 (вісм) грн. 51 коп.
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд АР Крим через Ленінський районний суд Автономної Республіки Крим шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у зазначений вище строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя М.В. Шувалов
З оригіналом згідно : суддя М.В. Шувалов
Рішення набрало законної сили «__________» _______________________ 2010 року
Оригінал рішення знаходиться у справі №2-643/10
суддя М.В. Шувалов