30 листопада 2021 р.Справа № 820/2193/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2021, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 02.06.21 року по справі № 820/2193/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про поновлення на посаді,
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - відповідач), у якому просить суд:
стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду у справі № 820/648/17 від 14.12.2017, тобто за час з 14.12.2017 по 29.12.2017;
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 28.02.2018 року № 52 о/с;
поновити полковника поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області - начальника слідчого управління;
стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 28.02.2018 по дату винесення судового рішення;
стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , заробітну плату у період служби в поліції та перебування його на посаді заступника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області - начальника слідчого управління з моменту поновлення його на цій посаді наказом № 731 о/с від 29.12.2017 до моменту звільнення його з цієї посади наказом № 52 о/с від 28.02.2018.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 17.03.2021 касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року скасовано. Справу направлено на новий судовий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 28.02.2018 року № 52 о/с.
Поновлено полковника поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області - начальника слідчого управління.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 28.02.2018 по 01.06.2021 у сумі 237948 (двісті тридцять сім тисяч дев'ятсот сорок вісім) грн 84 коп. з відрахуванням обов'язкових податків, платежів, зборів.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду у справі № 820/648/17 від 14.12.2017 у розмірі 3231 (три тисячі двісті тридцять одна) грн 10 коп. з відрахуванням обов'язкових податків, платежів, зборів.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) заробітну плату у період служби в поліції та перебування його на посаді заступника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області - начальника слідчого управління з 29.12.2017 по 28.02.2018 з урахуванням приписів Закону України "Про відпустки".
Рішення в частині поновлення на посаді та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі за один місяць підлягає негайному виконанню.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 року у справі №820/2193/18 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що наказами Національної поліції від 08.12.2016 №1278 та від 14.09.2017 №973 були внесені зміни до штату, затвердженого наказом від 24.10.2016 №1053, про скорочення у Головному управлінні Національної поліції в Харківській області посади позивача, про що його було попереджено в порядку, передбаченому законодавством. Крім того, зазначає, що 05.02.2018 року позивачу було запропоновано подати рапорт про призначення на рівнозначну посаду - начальник Куп'янського ВП ГУНП в Харківській області, однак позивач відмовився подати рапорт та звернувся з проханням надати відпустку без збереження заробітної плати, однак до 28.02.2018 від позивача ніякої згоди на призначення на вакантні посади не надходило. 28.02.2018 року позивач був звільнений за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» за скороченням штатів.
Крім того, відповідач вказує, що судом першої інстанції не враховано, що позивач вже був поновлений на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду по справі №820/2193/18 (наказ ГУНП від 04.12.2018 № 316 о/с) та в подальшому переміщений наказом ГУНП в Харківській області від 05.12.2018 № 317 о/с на рівнозначну посаду - начальник Ізюмського ВП. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/349/19 було скасовано наказ ГУНП в Харківській області від 05.12.2018 №317 о/с. На виконання рішення суду ГУНП в Харківській області видано наказ від 20.03.2019 №79 о/с, яким позивача поновлено на службі та надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років з 20.03.2019 по 07.12.2021.
Крім того, відповідач зазначає, що судом першої інстанції безпідставно та неправомірно стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 28.02.2018 року по 01.06.2021 у сумі 237948 (двісті тридцять сім тисяч дев'ятсот сорок вісім) грн 84 коп. з відрахуванням обов'язкових податків, платежів, зборів. Також неправомірно стягнуто на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду у справі № 820/648/17 від 14.12.2017 у розмірі 3231 (три тисячі двісті тридцять одна) грн 10 коп. з відрахуванням обов'язкових податків, платежів, зборів. Також не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату у період служби в поліції та перебування його на посаді заступника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області - начальника слідчого управління з 29.12.2017 року по 28.02.2018 року та вказує, що посилання суду першої інстанції на приписи Закону України «Про відпустки» є недоречним, оскільки на час перебування у відпустці поліцейські отримують грошове забезпечення відповідно до норм спеціального законодавства.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 07.11.2015 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Харківській області на посаді заступника начальника Головного управління в Харківській області Національної поліції у Харківській області - начальника слідчого управління.
На виконання наказу Національної поліції України від 24.10.2016 № 1053 дск, наказом ГУНП в Харківській області від 02.11.2016 р. №1143 "Про організаційно штатні зміни в Головному управління Національної поліції в Харківській області" наказано: 1. оголосити штати ГУНП в Харківській області, що додаються; 2. уважати такими, що втратили чинність всі тимчасові штати ГУ НП України в Харківській області з Переліком змін у штатах Національної поліції, що додається.
Наказом ГУ НП в Харківській області № 19 о/с від 13.01.2017 на підставі ч.3 ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію" та наказу ГУ НП України в Харківській області від 02.11.2016 №1143 полковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника ГУ НП в Харківській області - начальника слідчого управління, звільнено згідно з Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 р. №580-VІІІ за п. 4 ч.1 ст. 77 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) 14.01.2017.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 у справі № 820/648/17 скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 13.01.2017р. №19о/с; поновлено полковника поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області - начальника слідчого управління з 14.01.2017.
На виконання постанови суду у справі № 820/648/17 позивача наказом ГУНП в Харківській області № 731 о/с від 29.12.2017 поновлено на посаді.
Відповідачем вказано, що наказами Національної поліції від 08.12.2016 №1278 та від 14.09.2017 №973 внесені зміни до штату, затвердженого наказом від 24.10.2016 №1053, а тому посаду позивача скорочено, про що його було попереджено в порядку, передбаченому законодавством.
Наказом від 28.02.2018 року № 52 о/с позивача звільнено з посади на підставі наказу головного управління Національної поліції у Харківській області від 02.11.2016 № 1143, ч.3 ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію" за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Вказане рішення відповідач мотивує ненадходженням від позивача до 28.02.2018 ніякої згоди на призначення на вакантні посади.
Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції на підставі наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію".
Згідно зі ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію", у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.
Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.
Поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов'язаний виконувати обов'язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов'язки.
Якщо поліцейський, посада якого була скорочена, звернувся до керівника відповідного органу (закладу, установи) з клопотанням про надання йому відпустки, така відпустка може бути надана на підставах та в порядку, визначених цим Законом. Тривалість наданої відпустки у такому разі не може перевищувати загальну кількість днів, що залишилися до передостаннього дня двомісячного строку з дня персонального попередження поліцейського про можливе наступне звільнення зі служби в поліції.
Поліцейському, посада якого скорочена, грошове забезпечення виплачується включно до дня призначення на іншу посаду або до дня звільнення зі служби в поліції в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, яку він займав на момент її скорочення. Розмір щомісячної премії встановлюється рішенням керівника органу (закладу, установи) поліції.
Відповідно до статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються на поліцейських та полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільняються не всі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Правова позиція щодо порядку застосування норм загального і спеціального законодавства висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року справа № 9901/929/18 та від 14 січня 2021 року справа № 9901/584/19, згідно з якою за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Отже, у справах, предметом спору у яких є звільнення у зв'язку з скороченням штату працівників, першочерговому з'ясуванню підлягає питання щодо наявності такого скорочення.
Так, у випадку перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. При цьому, саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів такої юридичної особи до і після реорганізації.
Як встановлено матеріалами справи, наказом Національної поліції № 1278 від 08.12.2016 (оголошено Наказом ГУНП в Харківській області № 1296 від 15.12.2016) до штатного розпису внесено зміни, згідно з якими посада "заступник начальника ГУНП - начальник слідчого управління" скорочена, а замість неї утворено посаду "начальник слідчого управління"; Наказом Національної поліції № 973 від 14.09.2017 (оголошено Наказом ГУНП в Харківській області № 1372 від 02.10.2017) внесено зміни у штат, згідно з якими посада "начальник слідчого управління" була скорочена і замість неї утворена посада "заступник начальника ГУНП - начальник слідчого управління".
Отже, на момент звільнення на підставі оскаржуваного наказу від 28.02.2018 посада позивача "заступник начальника ГУНП - начальник слідчого управління" не скорочена, була наявна у штаті, а тому звільнення з такої посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" є протиправним.
Крім того, слід зауважити на відсутність змін у функціональних обов'язках за посадою "начальник слідчого управління" і "заступник начальника ГУНП - начальник слідчого управління".
Зокрема, шляхом порівняння функціональних обов'язків заступника начальника ГУНП - начальника СУ ОСОБА_1 , затверджених Наказом №8008 від 28.09.2016 для цієї посади в тимчасовому штаті, та функціональних обов'язків колишнього заступника начальника ГУНП - начальника СУ ОСОБА_2 , затверджених Наказом № 1311 від 16.12.2016 для цієї посади у постійному штаті, судом встановлено, що функціональні обов'язки №№ 1, 2 в обох документах є ідентичними; функціональному обов'язку № 4 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 6 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 5 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 4 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 6 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 7 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 8 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 2 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 10 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 19 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 11 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 18 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 12 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 16 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 13 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 17 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 14 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 30 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 15 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 12 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 16 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 20 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 17 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 34 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 18 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 13 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 19 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 32 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 22 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 24 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 23 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 39 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 24 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 38, 51 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 25 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 10 і № 11 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 27 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 25 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 28 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 27 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 32 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок пп. 6 п. 52 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 33 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 35 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 34 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок пп. 5 п. 50 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 35 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок №29 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 37 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 42 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 38.1 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 46 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 38.2 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 48 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 39 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок №м50 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 41 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок № 42 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016; функціональному обов'язку № 34 згідно Наказу № 8008 від 28.09.2016 відповідає функціональний обов'язок пп. 5 п. 50 згідно Наказу № 1311 від 16.12.2016.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, на підставі аналізу функціональних обов'язків за двома посадами: заступника начальника Слідчого управління ГУНП в Харківській області полковника поліції (Додаток до наказу ГУНП в області від 28.09.2016 р. N 1008) та функціональних обов'язків начальника Слідчого управління ГУНП в Харківській області полковника поліції відповідно до наказів МВС України від 09.08.2012 р. N 686 та ГУНП в Харківській області від 23.01.2017 р. N 88), посада начальника Слідчого управління ГУНП в Харківській області за своїми обов'язками та завданням відповідає посаді заступника начальника Слідчого управління ГУНП в Харківській області, з якої звільнено позивача.
Наказом Національної поліції №973 від 14.09.2017 (оголошено Наказом ГУНП в Харківській області № 1372 від 02.10.2017) посада "начальник слідчого управління" перетворена на посаду "заступник начальника ГУНП - начальник слідчого управління".
Функціональні обов'язки заступника начальника ГУНП - начальника слідчого управління після прийняття Наказу №973 від 14.09.2017 затверджені Наказом № 929 від 01.06.2018. При цьому функціональному обов'язку № 1 і № 26 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 2 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 2 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 8 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 3 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 7 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 4 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 33 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 5 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 23 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 6 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 24 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 7 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 25 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 8 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 14 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 9 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 27 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 10 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 16 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 11 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 12 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 13 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 22 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 14 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 20 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 15 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 18 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 16 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 13 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 17 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 34 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 18 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 36 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 19 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 28 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 20 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 11 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 22 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок пп.7 п. 55 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 23 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок пп.7 п. 55 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 25 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок пп.7 п. 55 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 27 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 43, пп.6 п. 44 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018;функціональному обов'язку № 29 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок №45 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018; функціональному обов'язку № 30 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 52 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018;функціональному обов'язку № 32 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 46 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018;функціональному обов'язку № 33 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 49 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018;функціональному обов'язку № 34 згідно Наказу № 88 від 23.01.2017 повністю відповідає функціональний обов'язок № 56 згідно Наказу № 929 від 01.06.2018.
Отже, функціональні обов'язки начальника слідчого управління і функціональні обов'язки посади "заступник начальника ГУНП - начальник слідчого управління", затверджені після повторного впровадження цієї посади до штатного розпису, є ідентичними.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 28.02.2018 року №52 о/с підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 - поновленню на службі в поліції на посаді заступника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області - начальника слідчого управління.
Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача, що у Головному управлінні Національної поліції в Харківській області відбулися організаційно - штатні зміни, і посада, яку раніше обіймав позивач, була саме скорочена, то колегія суддів зазначає, що відповідно до змісту наказу ГУНП в Харківській області від 02.11.2016 №1143, на який посилається відповідач, він не є таким, що скорочує посаду заступника начальника Головному управлінні Національної поліції в Харківській області - начальника слідчого управління. Крім того, відповідно до порівняння функціональних обов'язків заступника начальника ГУНП - начальника слідчого управління ОСОБА_1 , затверджених Наказом №8008 від 28.09.2016 для цієї посади в тимчасовому штаті, та функціональних обов'язків колишнього заступника начальника ГУНП - начальника слідчого управління ОСОБА_2 , затверджених Наказом №1311 від 16.12.2016 для цієї посади у постійному штаті, функціональні обов'язки за вказаними посадами є ідентичними.
Також, не є таким, що скорочує посаду «заступник начальника ГУНП - начальник СУ» і Наказ № 1278 від 08.12.2016 (оголошено Наказом ГУНП в Харківській області № 1296 від 15.12.2016), яким посада «заступник начальника ГУНП - начальник СУ» фактично була перетворена на посаду «начальник слідчого управління». При порівнянні функціональних обов'язків «заступника начальника ГУНП - начальника СУ» ОСОБА_1 , затверджених Наказом № 8008 від 28.09.2016 та функціональних обов'язків «начальника слідчого управління» ОСОБА_2 , затверджених Наказом № 88 від 23.01.2017 року, функціональні обов'язки є ідентичними.
Також наказ Національної поліції №973 від 14.09.2017 (оголошено Наказом ГУНП в Харківській області № 1372 від 02.10.2017) не є таким, що скорочує посаду «заступник начальника ГУНП - начальник СУ». Зазначеним наказом посада «начальник слідчого управління» була знов перетворена на посаду «заступник начальника ГУНП - начальник СУ», що існує в штаті ГУНП в Харківській області по сьогоднішній день.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, яким позивача було поновлено на посаді, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
За загальним правилом в питаннях регулювання публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Згідно з ч.5 ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Нормами частини 2 статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 КЗпП України, визначені підставі для оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі. Так, даною нормою встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Колегія суддів зазначає, що аналіз правових норм, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч.3 ст. 14 КАС України).
За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що нормами КЗпП України чітко розмежовано підстави стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу», який згідно норм частини 2 статті 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення «середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі», який за нормами ст. 236 КЗпП України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі.
Така правова позиція викладена, у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №243/2748/16-ц, у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року по справі №821/1678/16 та у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року по справі №760/9521/15-ц.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що приписи статті 235 КЗпП України підлягають застосуванню до правовідносин щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та приписи статті 236 КЗпП України - середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі позивача.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу, згідно норм частини 2 статті 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника.
Середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі стягується виключно за фактом затримки його виконання.
З матеріалів справи встановлено, що постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 поновлено полковника поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області - начальника слідчого управління з 14.01.2017. Постанова в частині поновлення на службі допущена до негайного виконання.
Фактично позивача поновлено на посаді 29.12.2017 відповідно до наказу ГУНП в Харківській області № 731 о/с від 29.12.2017, що не заперечувалось сторонами.
Отже, відповідачем було допущено затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15.12.2017 року по 29.12.2017 року.
Щодо здійсненого розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, колегія суддів зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати який застосовується, зокрема, при обрахуванні затримки виконання рішення суду та інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (пп. "з", "л" п.1 розділу 1 Порядку).
Так, згідно з вимогами п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100) працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 5, п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули, починаючи з дня незаконного звільнення по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі. Та середній заробіток, виходячи з середньоденного грошового забезпечення позивача помноженого на кількість днів затримки виконання рішення суду.
Водночас середньоденна заробітна плата (для цілей визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) є часткою розміру заробітної плати за останні два місяці перед звільненням (розрахунковий період) та кількості робочих днів у такому періоді.
Середньоденна заробітна плата позивача, відповідно до довідки про доходи від 31.05.2018 № 693, становить 323,11 грн. Застосуванню підлягає показник середньоденної заробітної плати, що отримував позивач за попередні два місяці служби до звільнення, яке визнано протиправним рішенням суду, а саме за листопад та грудень 2016 року.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції за час вимушеного прогулу, а саме з 15.12.2017 по 29.12.2017 (10 робочих днів) з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення у загальній сумі 3231,10 грн (10 х 323,11 грн.) (середньоденна заробітна плата позивача, відповідно до довідки про доходи від 31.05.2018 №693) з відрахуванням обов'язкових податків, платежів, зборів.
Щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо встановленого періоду стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені з 28.02.2018 року до 01.06.2021 року, та становить 813 день.
Заробітна плата позивачу за два останні місяці перед звільненням 28.02.2018 не нараховувалась та не виплачувалась.
Згідно з п. 4 Порядку №100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку.
Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Відповідно до Схеми посадових окладів поліцейського апарату головних управлінь Національної поліції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (додаток 4), посадовий оклад заступника начальника головного управління складає 4900 грн (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №614).
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 6000 гривень.
Оскільки, розмір мінімальної заробітної плати перевищує розмір посадового окладу за посадою, що обіймав позивач, а тому, при визначенні середньоденної заробітної плати позивача суд використовує алгоритм, визначений пунктом 4 порядку №100 із застосуванням показника мінімальної заробітної плати на момент розрахунку 6000 грн (2021 рік).
Отже, середньоденна заробітна плата позивача, з якої слід розраховувати розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу, складає 6000 грн х 2 : 41 (робочі дні у січні-лютому 2018 року) = 292,68 грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується з розрахунком середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, яка складає 237948,84 грн. (292,68 грн х 813 дні).
Щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітної плати з моменту поновлення його на цій посаді наказом № 731 о/с від 29.12.2017 до моменту звільнення його з цієї посади наказом № 52 о/с від 28.02.2018.
Матеріалами справи встановлено, що з дня поновлення позивача на посаді 29.12.2017 по день звільнення з посади 28.02.2018 відповідачем заробітна плата йому не нараховувалась та не виплачувалась, про що свідчить довідка про доходи від 31.05.2018 №695 та довідка про доходи від 14.04.2021 №387.
Крім того, за період з 29.12.2017 по 28.02.2018 не виплачувалась, при цьому до матеріалів справи надано копії витягів з наказів про відпустки від 02.01.2018 №3 о/с, від 19.01.2018 №13 о/с, від 06.02.2018 №28 о/с, згідно з якими позивач перебував у щорічній оплачуваній відпустці з 29 грудня 2017 року до 14 січня 2018 року, з 15 січня до 02 лютого 2018 року, 03 та 04 лютого 2018 року - вихідні дні, з 05 до 19 лютого 2018 року - у відпустці без збереження заробітної плати, з 17.02.2018 по 06.03.2018 - на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності Серія АДВ № 6814984.
Отже, з моменту поновлення на посаді 29.12.2017 та до моменту звільнення 28.02.2018 позивач фактично не перебував на службі у зв'язку з перебуванням у відпустках та на лікарняному.
Відповідно до ст. ст. 21, 22 Закону України "Про відпустки", заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.
Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв'язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.
Відповідно до ст. 23 цього Закону України "Про відпустки", в установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання.
Отже, позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати, що свідчить про відсутність підстав для виплати грошового забезпечення позивачу за цей період.
Оскільки, позивачу мала бути виплачена заробітна плата за час перебування у щорічній відпустці, однак матеріали справи не містять доказів, що такі виплати здійснювались, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зобов'язання Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату у період служби в поліції та перебування його на посаді заступника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області - начальника слідчого управління з 29.12.2017 по 28.02.2018 з урахуванням приписів Закону України "Про відпустки".
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що судом першої інстанції безпідставно та неправомірно стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду у справі № 820/648/17 від 14.12.2017 з урахуванням того, що рішення Харківського апеляційного адміністративного суду № 820/648/17 було виконано у січні 2018 року, грошове забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період 14.01.2017 року по 14.12.2017 року в розмірі 135 380, 22 грн було стягнуто з відповідача шляхом безспірного списання на виконання виконавчого провадження. Крім того, позивачу у липні 2019 року на виконання виконавчого провадження було виплачено грошове забезпечення в сумі 3554, 11 грн. за період з 15.12.2017 по 29.12.2017 року. Крім того, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2018 року у справі № 810/2193/18 ОСОБА_1 за період 29.12.2017 по 28.02.2018, з відрахуванням обов'язкових податків, платежів та зборів, було нараховане грошове забезпечення у сумі 15714,72 грн., 26 квітня 2018 року йому на особистий картковий рахунок в ПАТ «ПРИВАТБАНК» було перераховано 10066,70 грн., залишок грошового забезпечення в сумі 5648,02 грн. перераховано в грудні 2019 року. Крім того, у липні 2019 року на виконання виконавчого провадження стягнуто з ГУНП в Харківській області середній заробіток за час вимушеного прогулу сумі 50728,27 грн. з відрахуванням обов'язкових податків, платежів та зборів за період з 01.03.2018 по 17.10.2018 включно. Крім того, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 року у справі № 520/349/19 стягнуто з ГУНП в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 05.12.2018 року по 13.03.2019 року, різниця перерахована на його особистий рахунок в ПАТ «ПРИВАТБАНК» у березні 2020 року в сумі 5898,57 грн. Крім того, на виконання рішення ХОАС від 02.06.2021 року по справі №820/2193/18 в частині до негайного виконання ОСОБА_1 було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 6054,09 грн.
Колегія суддів наведені доводи не приймає до уваги через їх необґрунтованість та непідтвердженість матеріалами справи, оскільки документ, що підтверджує зазначені виплати до апеляційної скарги надано не було.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу (ч. ч. 3, 4 ст. 79 КАС України).
Доданий до апеляційної скарги лист Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Харківській області від 29.06.2021 № 2764/119-29/02-2021, направлений начальнику ВПЗ ГУНП в Харківській області майору поліції С. Маслошу, а також не приймається судом апеляційної інстанції через процесуальні обмеження встановлені ст. 308 КАС України.
Так, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 1, ч. 4 ст. 308 КАС України).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи чи порушено норми процесуального права.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 по справі № 820/2193/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Я.М. Макаренко
Повний текст постанови складено 10.12.2021 року