10 грудня 2021 р. Справа № 440/9222/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Рєзнікової С.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2021, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 17.08.21 по справі № 440/9222/21
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради , Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
12 серпня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2016-2019 роки, як учаснику бойових дій у розмірі, меншому ніж передбачено частиною п'ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області та Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2016-2019 роки, як учаснику бойових, відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що він має статус учасника бойових дій, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Проте, виплати вказаної допомоги за 2016-2019 року йому були здійснені у меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком розмірі, що є порушенням ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху та надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
01.09.2021 року на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивачем подано заяву, у якій він просить поновити пропущений процесуальний строк звернення до суду з адміністративним позовом. В обгрунтування заяви вказує, що 25 березня 2021 року під час перегляду інформації в мережі Інтернет йому стало відомо, що Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року у справі №3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. А отже, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-ХІУ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № Юрп/2008), а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Про порушення своїх прав, свобод та інтересів позивач дізнався 25 березня 2021 року, після чого 29 березня 2021 року, з метою досудового вирішення спору, направив звернення до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради з вимогою усунути порушення чинного законодавства України.
Листом від 02.04.2021 року за № М-108/01-19 Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради у перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком йому відмовило, а стосовно перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2016-2019 роки у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком взагалі не надало відповіді, хоча він просив надати інформацію також і за 2016-2019 роки, у зв'язку із чим він змушений був звернутися до суду з позовною заявою.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду відмовлено, а позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачу, через відсутність у матеріалах позову належних доказів, що свідчили б про наявність об'єктивних, непереборних обставин неможливості своєчасного звернення до суду з цим позовом.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 про повернення позовної заяви по справі № 440/9222/21, справу направити до суду першої інстанції для відкриття провадження та продовження розгляду.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Відповідно до ч.2 ст. 312 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції, зазначену в пункті 3 ч.1 ст. 294 цього Кодексу (повернення позову), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не усунуто в установлений судом строк недоліки позовної заяви, встановлені в ухвалі суду від 17.08.2021, оскільки позивачем не надано до суду належних доказів, які свідчили б про наявність об'єктивних, непереборних обставин неможливості своєчасного звернення до суду з цим позовом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.
Частиною першою вказаної статті визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 та надано строк для усунення недоліків.
Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що позовна заява була подана з порушенням вимог статей 160, 161 КАС України. До позовної заяви не додано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Зокрема, суд зазначив, що ч. 4 ст. 17-1 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що, особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутись за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Разом з цим, до суду позов поданий 10 серпня 2021 року, що свідчить про пропуск встановленого законом строку для звернення до суду.
На виконання вимог ухвали суду позивачем подано заяву про поновлення процесуального строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначено, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізнався 25.03.2021 року, після чого з метою досудового вирішення спору 29.03.2021 року направив до відповідача звернення з вимогою усунути порушення чинного законодавства України. Проте листом від 02.04.2021 року у перерахунку грошової допомоги йому відмовлено, що стало підставою до звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Тобто, повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.
Позивач вважається таким, що не усунув недоліки, якщо до закінчення встановленого судом строку не усунув усіх або хоча б одного недоліку, зазначеного в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не усунуто в установлений судом строк недоліки позовної заяви, встановлені в ухвалі суду від 17.08.2021, оскільки позивачем не надано до суду належних доказів, що свідчили б про наявність об'єктивних, непереборних обставин неможливості своєчасного звернення до суду з цим позовом.
Колегія суддів звертає увагу, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До таких обставин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку звернення до суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позовної заяви.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась до суду.
Щодо доводів апелянта про те, що про порушення своїх прав він дізнався тільки 25.03.2021 року з мережі Інтернет, коли йому стало відомо про ухвалення Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 року у справі №3-р/2020, колегія суддів зазначає наступне.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Колегія суддів зауважує, що допомога до 5 травня є платежем, розмір якого в будь-якому разі відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений розрахунок одноразової грошової допомоги. А тому ухвалення Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, не може слугувати підставою для поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами.
Отже, з дня отримання допомоги до 5 травня, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання такої допомоги, демонструючи свою необізнаність щодо підстав нарахування одноразової грошової допомоги в меншому розмірі звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні відповіді на подану нею заяву.
В той же час, суд зауважує, що відповідно до статті 17-1 Закону № 3551-XII особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Тобто, Законом № 3551-XII встановлено розумний строк для звернення до органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги для отримання її доплати, у разі якщо виплату не здійснено або здійснено в розмірі меншому ніж встановлено Законом.
При цьому, колегія суддів зауважує, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Як наслідок перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
У зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що перебіг шестимісячного строку звернення позивача до суду із цим позовом щодо ненарахування та невиплати позивачу разової грошової допомоги до 05 травня слід обраховувати з 30 вересня відповідного року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №420/718/21.
Тобто строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати щорічної разової допомоги, зокрема за 2019 рік - 30 вересня 2019 року та сплинув 30 березня 2020 року.
Таким чином, враховуючи обізнаність позивача про порушення свого права при отриманні виплати грошової допомоги до 5 травня у 2016-2019 роках та встановлений шестимісячний строк для звернення до суду, останній за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк не звернувся.
Між тим, позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом 10.08.2021, тобто з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, встановленого п.2 ст.122 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, а не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом “Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt”, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди відповідач був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання та така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо соціального забезпечення.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, не навівши поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як зазначено в п. 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Також у рішенні від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим в пункті 47 Рішення ЄСПЛ, Високий Суд вказав, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі Пономарьов проти України (Ponomaryov v. Ukraine), заява 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі Мушта проти України зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
Отже, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви.
З огляду на викладене, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що судом ухвалено судове рішення з додержанням норм процесуального права, законне і обґрунтоване, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 по справі № 440/9222/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Курило
Судді Л.В. Мельнікова С.С. Рєзнікова