Справа № 369/8692/20 Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.
Провадження №22-ц/824/16178/2021 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
09 грудня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Писаної Т.О, розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості
у липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи його тим, що відповідно до укладеного договору від 21 квітня 2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, з початковим кредитним лімітом, зазначеним у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 24 100 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
Банк зобов'язання перед відповідачем виконав у повному обсязі.
Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 20 лютого 2020 року має заборгованість - 124 696,32 грн., яку позивач просив стягнути з останньої на свою користь, а також судові витрати у розмірі 2102,00 грн.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 89605,12 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Комерційний банк «Приватбанк» на відшкодування витрат по сплаті судового збору 2102,00 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також, що рішення прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без надання належної оцінки доказам по справі. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовити в повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що в анкеті-заяві відсутня будь-яка інформація про те, чи отримувала відповідач будь-які картки, відсутня інформація про розмір кредитного ліміту, відсутня інформація про будь-який встановлений кредитний ліміт, відсутня інформація про збільшення будь-якого кредитного ліміту.
Відсутність зазначеної інформації унеможливлює зробити висновок про те, отримувала чи не отримувала відповідач від позивача взагалі будь-які кошти.
Відзив від позивача на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а тому останній вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 21 квітня 2011 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «Приватбанк» - правонаступник), в якій зазначено, що він разом із пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Згідно інформації, викладеної у вказаній заяві, ОСОБА_1 висловила свою згоду з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, при цьому вона ознайомилася і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
Згідно розрахунку, поданого ПАТ КБ «Приватбанк» (АТ КБ «Приватбанк» - правонаступник), відповідач станом на 20 лютого 2020 року має заборгованість на загальну суму 124696,32 грн., в тому числі: заборгованість за заборгованість за поточним тілом кредита - 1002,71 грн., заборгованість за простроченим тілом кредита - 88602,41 грн., заборгованості за простроченими відсотками - 29209,79 грн., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 5731,41 грн, нарахованої пені - 150 грн.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина 1статті 1055 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 21 квітня 2011 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 липня 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21 квітня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом 15 линя 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року.
Щодо стягнення основної суми заборгованості по тілу кредиту, судова колегія вважає, що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих розмір такої заборгованості.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) .
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
У позовній заяві уповноваженим представником позивача висловлено клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача.
Заявляючи у відповідності до вимог ч. 3 ст. 211 Цивільного процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи за її відсутності, особа усвідомлює, погоджується та несе ризики неможливості вчасно відреагувати на обставини, які будуть з'ясовані в ході проведення судового засідання, надати відповідні пояснення та додаткові докази або ж заявити клопотання.
Крім того, відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача.
За вимог ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судова колегія вважає, що позивачем в порушення ст. 81 ЦПК України не надано доказів того, яка платіжна банківська карта була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують тип та строк її дії, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку.
Позивачем не було надано доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником.
Суд першої інстанції вказаних обставин не врахував, не повно з'ясував обставини справи, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог.
В той же час, вважаючи обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення позову, колегія суддів не може взяти до уваги посилання відповідача ОСОБА_1 на пропуск строку позовної давності, з огляду на відсутність в матеріалах справи даних щодо строку дії картки, чи карток, які надавались їй позивачем.
У зв'язку з зазначеним, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність передбачених статтею 376 ЦПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.
Відповідно до ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на позивача у разі відмови в позові.
ОСОБА_1 при подачі апеляційної скарги сплатила судовий збір у розмірі 3153,00 грн., тому понесені останньою витрати підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (АТ КБ «Приватбанк» - правонаступник) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3153,00 грн. (дві тисячі шістсот сорок три гривні).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2021 року.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 .
АТ КБ «ПриватБанк», місце реєстрації: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код. ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО № 305299.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.О. Писана