09 грудня2021 року м. Київ
Унікальний номер справи № 369/16635/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13513/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Фінагеєвої І.О., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення боргу за договором позики, -
У грудні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що 25 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 , який на той час перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , та його батьком ОСОБА_4 був укладений договір позики на суму 7000 доларів США для купівлі автомобіля Zhong Xing Admiral 2006 року випуску на аукціоні в м. Одеса. За цим договором відповідач ОСОБА_2 зобов'язався повернути кошти у гривнях за курсом НБУ на день платежу не пізніше 31 грудня 2017 року. В обумовлений сторонами строк відповідач кошти не повернув.
Зазначав, що у травні 2019 року позикодавець ОСОБА_4 помер. Спадкоємцями першої черги за законом померлого ОСОБА_4 є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 . Так, 17 жовтня 2019 року позивач подав до Вишневої міської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Серед документів, залишених позивачу батьком, було виявлено зазначений договір та розписку про отримання відповідачем коштів у сумі 7 000 доларів США. У зв'язку зі смертю позикодавця до позивача перейшло право вимоги погашення відповідної частки борги по договору, розмір якої становить 3 500 доларів США, що по курсу НБУ на дату повернення позики (станом на 31 грудня 2017 року) у гривневому еквіваленті становить 98 235,28 грн.
У зв'язку з тим що відповідачі перебували у зареєстрованому шлюбі під час укладання договору, відповідно до змісту ст. 65 СК України один із подружжя вважається таким, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Враховуючи вказане, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь 50 % основного боргу за договором позики у сумі 98 235,28 грн. (основний борг), 62 173,43 грн. інфляційних втрат, 8 800,80 грн. 3 % річних за період прострочення з 01 січня 2018 року по 25 грудня 2020 року та стягнути з відповідачів понесені судові витрати (т. 1 а.с. 1-4).
У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_3 зазначила, що перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з 07 вересня 2002 року по 12 березня 2015 року, за час якого вони ніколи грошей не позичали. Позивач є рідним братом відповідача ОСОБА_2 . Чоловік ніколи не говорив їй про позику та жодного разу не згадував, що у нього укладений договір (додаткові договори), розписки про надання невідомих безвідсоткових цільових позик. Вважає, що договір позики від 25 жовтня 2010 року є фіктивним, а як наслідок недійсним. Вказувала, що зважаючи на те, що у даний час розглядається справа про поділ майна подружжя за її позовом до ОСОБА_2 , останній використовує всі можливі засоби та вчиняє дії для зменшення розміру частки в спільному майні подружжя через нібито його боргові зобов'язання із третіми особами, зокрема шляхом подання ОСОБА_1 чергового позову до суду про стягнення боргу - залишку неповернутої позики чи стягнення боргу за договором позики до третьої особи, відповідача. Тому відповідач ОСОБА_3 просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі (т. 1 а.с. 47-62).
Відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій зазначав про недостовірність інформації, викладеної у відзиві відповідача ОСОБА_3 , вказав, що практично всі позиції, висловленні відповідачем ОСОБА_3 у відзиві і вказані у ньому додатки стосуються інших справ, тому вважав, що такі дії є зловживання процесуальними правами. Заперечень проти заявленого позову ОСОБА_2 не зазначив (т. 2 а.с. 1-7).
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року у задоволенні вказаного позову відмовлено (т. 2 а.с. 51-55).
Не погодившись з рішенням суду, 23 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (т. 2 а.с. 59-68).
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що факт прийняття спадщини ОСОБА_4 позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 сторони не заперечували, тому цей факт не підлягає доказуванню в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України. Зазначав, що договір позики від 25 жовтня 2010 року мав просту письмову форму, тому державним нотаріусом було відмовлено в оформленні права на спадщину за цим правочином. Вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та ухилився від дослідження обставин, що відносяться до предмету доказування й застосувавши надумані доводи, неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просила рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення (т. 2 а.с. 87-90).
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити. Відповідач ОСОБА_3 , її представник - адвокат Ільницький І.Л. заперечували проти скарги і просили її відхилити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що він є спадкоємцем, який належним чином прийняв спадщину і до якого перейшли права та обов'язки після померлого ОСОБА_4 та не доведено, що відповідачами по справі порушені його права, пов'язані із договором позики.
Колегія суддів не погодилась з такими висновками суду виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом,25 жовтня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_4 у порядку і на умовах, визначених договором, зобов'язувався надати ОСОБА_2 безвідсоткову позику у сумі 55 382 грн., що складає еквівалент 7 000 доларів США за курсом НБУ станом на момент укладення угоди, а останній зобов'язався повернути позику до 31 грудня 2017 року (т. 1 а.с. 6-7).
Згідно з п. 2.1 договору призначення позики - купівля автомобіля Zhong Xing Admiral 2006 року випуску на аукціоні в м. Одеса.
Відповідно до п. 4.2 договору позика надавалась шляхом передачі готівки із рук позикодавця в руки Позичальника або банківським переказом на рахунок позичальника.
Згідно з п. 3.1, 4.4 договору позичальник зобов'язувався повернути позичені в рамках цього договору кошти до 31 грудня 2017 року після отримання всієї грошової суми від позикодавця. Місце повернення коштів позичальником сторони обумовили - Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе.
Підтвердженням повернення позики є передача розписки позикодавцем або представником позикодавця позичальнику або копії виписок банківських переказів на рахунок позикодавця (п. 4.6 договору).
У матеріалах справи міститься копія розписки про отримання позики ОСОБА_2 від ОСОБА_4 у розмірі 7 000 доларів США із строком повернення до 31 грудня 2017 року. У розписці зазначено, що суму позики отримано для купівлі авто Zhong Xing Admiral 2006 року випуску на аукціоні в м. Одеса (т. 1 а.с. 5).
Оригінал договору та розписки про отримання позичальником позики в сумі 7 000 доларів США були оглянуті судом про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання апеляційного суду.
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу Zhong Xing Admiral 2006 року 13 вересня 2013 року зареєстровано право власності на вищевказаний автомобіль за ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 8).
Щодо вимог про солідарне зобов'язання відповідачів повернути запозичені гроші.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Для встановлення солідарного боргового обов'язку подружжя слід враховувати, щоб один із подружжя довів у суді, що другий з подружжя був обізнаний про розписку та не заперечував проти такої позики, а також суду необхідно встановити на підставі доказів, що позичені кошти були витрачені в інтересах сім'ї.
У справі, яка переглядається, судом встановлено правову природу укладеного між сторонами договору, а саме, що зобов'язання випливають з договору позики, за яким борг не повернуто.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 12 березня 2015 року розірваний шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який був зареєстрований 07 вересня 2002 року (т. 1 а.с. 66).
Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є рідними братами і цей факт родинних відносин сторони в суді апеляційної інстанції не заперечували про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. При цьому позивач пояснив, що вказаний договір позики та розписку брата ОСОБА_2 позивач знайшов після смерті батька ОСОБА_4 , який помер у травні 2019 року (т. 2 а.с. 104-105).
Відповідачка ОСОБА_3 заперечувала факт укладення розписки та запозичення за нею грошей, зазначала, що за період шлюбу із відповідачем ОСОБА_2 з 07 вересня 2002 року по 12 березня 2015 року подружжя грошей не позичали. Вказувала, що оскільки у даний час іншим судом розглядається справа про поділ майна подружжя за її позовом до ОСОБА_2 , останній вчиняє дії для зменшення розміру частки в спільному майні подружжя через нібито його боргові зобов'язання із третіми особами (т. 1 а.с. 47-62).
Сторони не заперечували факт набуття вищевказаного автомобіля як спільного майна подружжя та, що в іншому провадженні перебуває справа щодо поділу такого майна, у т.ч. з урахуванням вищевказаного автомобіля, відповідачка ОСОБА_3 заперечувала факт придбання автомобіля за запозичені ОСОБА_2 від батька кошти.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 була обізнана про договір позики та розписку та не заперечувала проти такої позики, а також те, що кошти отримані ОСОБА_2 за договором позики, останнім використані та витрачені в інтересах сім'ї, а саме на придбання вищевказаного автомобіля. Зокрема, суд апеляційної інстанції в судовому засіданні звернув увагу сторін, що за укладеним 25 жовтня 2010 року договором позики та розпискою, ОСОБА_2 в цей же день отримав від батька ОСОБА_4 запозичені гроші, проте за технічним паспортом право власності на автомобіль було зареєстровано 13 вересня 2013 року, тобто майже через три роки (т. 1 а.с. 8 т. 2 а.с. 107-108).
Доводи відповідач ОСОБА_2 із посиланням на надані ним до апеляційного суду копії акту опису і арешту майна від 14 квітня 2010 року, квитанції від 13 грудня 2010 року про оплату гарантійного внеску, квитанцій від 22 грудня 2010 року про обмін 6000 доларів США та сплату 46083.38 грн. за протоколом та актом про проведений аукціон цих висновків не спростовують і не можуть бути підставою для висновку про придбання автомобіля саме за отримані в позику гроші. При цьому, суд апеляційної інстанції з огляду на положення ст.. 367 ЦПК України відхилив доводи відповідача про збір і приєднання апеляційним судом до справи нових доказів, які не були подані до районного суду.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).
Згідно з частиною 6 статті 81 ЦК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази (ст. 84 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, до суду не надано будь-яких об'єктивних доказів на підтвердження придбання автомобіля саме за запозичені гроші за Договором позики від 15 жовтня 2010 року.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними і відхилив доводи позивача, проти яких не заперечував відповідач ОСОБА_3 , що запозичені гроші були використані в інтересах сім'ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Велика Палата Верховного Суду вважала слушними висновки Верховного Суду щодо змісту статті 541 ЦК України, який свідчить про те, що солідарне зобов'язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов'язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства (див. наприклад постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81 цс 18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178 цс 18), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386 цс 18), від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12) (провадження № 14-526 цс 18)).
Таких підстав наявності солідарного зобов'язання ОСОБА_3 за договором позики від 25 жовтня 2010 року у цій справі не встановлено.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність солідарного зобов'язання ОСОБА_3 повернути запозичені ОСОБА_2 гроші за договором та розпискою від 25 жовтня 2010 року та відмову в задоволенні позову до іншого подружжя ОСОБА_3 , що узгоджується з матеріалами справи.
Щодо вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_2 суми позики та інфляційних втрат і три відсотки річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).
Встановлено, що договір позики було укладено від імені ОСОБА_4 , який є батьком позивача ОСОБА_1 і відповідача ОСОБА_2 , розписка підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання відповідачем ОСОБА_2 від ОСОБА_4 обумовленої у розписці грошової суми.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначав, що у травні 2019 року позикодавець (його батько) ОСОБА_4 помер, позивачє спадкоємцем першої черги за законом, тому просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь 50 % основного боргу за договором позики.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).
Висновок районного суду про те, що позивач ОСОБА_1 не надав доказів прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції визнав передчасним і помилковим, оскільки як вбачається з протоколів судових засідань цих обставин суд першої інстанції не з'ясовував. При цьому, заперечення з приводу цих фактичних обставин родинних відносин та смерті позикодавця до районного суду від сторін не надходило (т. 1 а.с. 17-18, 26-27, 39-40, 199-201).
Доводи апелянта на те, що ОСОБА_3 визнала факт використання позики для придбання вищевказаного автомобіля з посиланням на витяг з протоколу та звукозапис судового засідання іншим судом, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними і відхилив, оскільки таких доказів подані до суду матеріали не містять (т. 2 а.с. 16-17).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).
У встановлений строк - до 31 грудня 2017 року, ОСОБА_2 свого зобов'язання не виконав, грошових коштів не повернув.
Врахувавши наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 отримавши 25 жовтня 2010 року позику від батька був зобов'язаний повернути запозичені гроші відповідно до змісту розписки 31 грудня 2017 року.
Оскільки позичальник умов договору позики щодо своєчасного повернення суми боргу не виконував, то суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про наявність правових підстав для захисту порушеного права позивача як спадкоємця позикодавця.
Будь-яких заперечень з приводу заявленого позову ОСОБА_1 про стягнення позики, інфляційних втрат та трьох відсотків річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідач ОСОБА_2 в суді першої інстанції та апеляційному суді не зазначив, хоча брав активну участь в судових засіданнях.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 98 235,28 грн. (3500 доларів США х 28.0672 грн. за долар США станом на день визначення такої ) заборгованості за договором позики та 8 792,86 грн. три відсотки річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Розрахунок 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснювався за формулою:
Сума річних = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення ((з 01/01/2018 до 31/12/2019, 98 235,28 x 3 % x 730 : 365 : 100 = 5 894,12 грн.) + (з 01/01/2020 до 25/12/2020 98 235,28 x 3 % x 360 : 366 : 100 = 2 898,75 грн.))
Враховуючи, що за договором позики від 25 жовтня 2010 року сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання ОСОБА_2 у доларах США, а за розпискою останній отримав у позику саме 7000 доларів США, які зобов'язався повернути у визначений договором строк, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав стягнення індексу інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Так, за змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норма частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 757/17748/17 і підстав відступити від таких суд апеляційної інстанції не вбачає.
З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню (пропорційно до частини задоволеного позову) за рахунок відповідача ОСОБА_2 , зокрема 1070.28 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та 1605.42 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) задовольнити частково і стягнути на його користь із ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) - 98 235 грн. 28 коп. заборгованості за договором позики від 25 жовтня 2010 року та 8 792 грн. 86 коп. 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) із ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) - 1070 грн. 28 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 1605 грн. 42 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 10 грудня 2021 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
О.В. Борисова