09 грудня 2021 року м. Київ
Унікальний номер справи № 760/25817/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/15569/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 серпня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Шереметьєвої Л.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила розірвати укладений з відповідачем шлюб; визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання матері; стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої доньки у розмірі ј частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно; поділити майно подружжя та визнати за нею право приватної власності на 2/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,3 кв.м.; стягнути на її користь з відповідача грошову компенсацію вартості 2/3 частини вказаної квартири у відповідності до ринкової вартості на час розгляду справи (т. 1 а.с. 2-10).
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 20 листопада 2020 року вимоги позивача були роз'єднані в самостійні провадження, в частині розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, поділу майна подружжя для реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду (т. 1 а.с. 1).
Позовні вимоги щодо поділу майна подружжя обґрунтовувала тим, що за час шлюбу з відповідачем ними була придбана квартира АДРЕСА_2 , загальною площею: 49,3 кв.м., житловою площею: 15,0 кв.м. Вказана квартира зареєстрована на відповідача. Проте враховуючи, що спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з нею, вважає, що розмір частки у майні подружжя, що є об'єктом права спільної сумісної власності, складає 2/3 частини. Враховуючи вказане, з урахуванням інтересів дитини, просила відступити від рівності часток у праві спільної сумісної власності та визнати за нею право власності на 2/3 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути на її користь з відповідача грошову компенсацію вартості 2/3 частини вказаної квартири у відповідності до ринкової вартості на час розгляду справи (т. 1 а.с. 2-10).
У відзиві на позову заяву представник відповідача - Шульга О.М. просила у задоволенні позову відмовити та зазначала, що підставою звернення до суду з позовом є те, що відповідач чинить перешкоди позивачу щодо користування спільним майном, проте, позивач не надала доказів, які свідчать про її звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою, або інші правоохоронні органи. Стверджувала, що відповідач не чинить будь-яких перешкод позивачці в користуванні квартирою. Крім того, протягом усього часу саме відповідач самостійно утримує дитину, сплачує позивачу кошти на утримання дитини, відвідує з дитиною індивідуальні заняття верхової їзди в школі верхової їзди, музичну школу, оплачує медичне страхування, купує дитині одяг, іграшки, їжу, приймає активну участь у її вихованні. Вважає, що підстави для відступлення від рівності часток взагалі відсутні, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача грошової компенсації вартості 2/3 частини квартири на користь позивача (т. 1 а.с. 137-139).
У відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_5 зазначав, що витрати позивача на дитину перевищують витрати відповідача на дитину, тому позивач має право претендувати на більшу частку у спільному майні при його поділі (т. 1 а.с. 170-172).
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 13 серпня 2021 року вказаний позов задоволено частково. Поділено майно, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 49,3 кв.м., житловою - 15,0 кв.м. Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 49,3 кв.м., житловою - 15,0 кв.м. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 159, 40 гр. судового збору (т. 2 а.с. 3-6).
Не погодившись з рішенням суду, 13 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 , та ухвалити в цій частині нове рішення, яким цю позовну вимогу задовольнити.
На обґрунтування скарги зазначила, що судом першої інстанції з порушенням вимог ЦПК України було долучено до матеріалів справи пояснення з додатками після закінчення підготовчого засідання. При цьому, судом не було досліджено докази, що надані позивачем, не зазначено мотивів врахування чи відхилення аргументів позивача, чим порушено ст. 263 ЦПК України. Зазначала, що суд не надав належної оцінки доказам, що підтверджують розмір витрат на утримання дитини, зокрема, довідкою про розрахунок заборгованості по аліментам підтверджується, що відповідач починаючи з листопада 2020 року сплачує близько 4500,00 грн. на місяць, що є недостатнім розміром для забезпечення життєдіяльності дитини (т. 2 а.с. 25-30).
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Башта М.І. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Шульга О.М. заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити її без задоволення.
Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Факт належного сповіщення відповідача ОСОБА_2 його представник - адвокат Шульга О.М. в суді не заперечувала про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 67-76).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірну квартиру набуто сторонами під час перебування у шлюбі, частки подружжя є рівними, а наявності підстав для відступу від засад рівності часток подружжя в праві власності на майно позивачем не доведено.
Колегія суддів погодилась з таким висновком суду з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14 вересня 2012 року між сторонами було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 14 вересня 2012 року Відділом реєстрацій актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції в м. Києві (т. 1 а.с. 12).
Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 17 травня 2017 року, виданим Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрацій актів цивільного стану ГТУЮ у м. Києві (т. 1 а.с. 18).
За період перебування у шлюбі сторонами придбана квартира АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 25 червня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 02 вересня 2016 року, договору резервування об'єкту нерухомого майна від 02 вересня 2016 року, акта пред'явлення облігацій до погашення від 24 травня 2018 року, додаткового договору від 22 червня 2018 року, акта приймання-передачі квартири від 22 червня 2018 року, довідки про повну оплату від 22 червня 2018 року, витягу з переліку інвесторів, технічного паспорта від 27 березня 2018 року (т. 1 а.с. 47-49, 152-169).
За Витягом-довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 вересня 2020 року № 225847625, право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано 25 червня 2018 року за позивачем ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 47-49).
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14 квітня 2021 року шлюб між сторонами розірвано.
За змістом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
Згідно зі ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Тлумачення ст. 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Враховуючи положення вказаної статті, оскільки квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,3 кв.м.набута у власність та зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , така квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя у рівних частках.
Письмових доказів, зокрема, шлюбного договору, існування домовленості між подружжям щодо іншого визначення часток у праві спільної сумісної власності подружжя у разі поділу майна до суду не надано.
Проте позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом просила визнати за нею право приватної власності на 2/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,3 кв.м., та стягнути на її користь з відповідача грошову компенсацію вартості 2/3 частини вказаної квартири у відповідності до ринкової вартості на час розгляду справи, посилаючись на те, що їхня дитина проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження своїх вимог позивач подала до суду договір оренди від 06 вересня 2020 року, за яким ОСОБА_1 орендує квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 та проживає там з дитиною; податкову декларацію за 2019 рік; товарні чеки та виписки з банківського рахунку на підтвердження покупок дитячих речей, іграшок, книг, розваг та інших необхідних для розвитку дитини гуртків; договір про надання фізкультурно-спортивних послуг від 26 листопада 2020 року, за яким ОСОБА_3 відвідує басейн; ваучери з туристичного агентства на відпочинок дитини у Єгипті з 20 вересня 2020 року по 27 вересня 2020 року (т. 1 а.с. 34-37, 44-46, 173-201).
З виписки медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_3 від 15 жовтня 2020 року вбачається, що дитина соматично здорова (т. 1 а.с. 29).
У свою чергу відповідач посилався на те, що приймає участь у вихованні та утриманні дитини, на підтвердження чого надавав до районного суду довідку про рух коштів по банківському рахунку на підтвердження того, що ОСОБА_2 з березня 2020 року по лютий 2021 року щомісячно переказував кошти на рахунок ОСОБА_1 , приймав участь в інших витратах на дитину (уроки вокалу та верхової їзди), договір медичного страхування дитини (т. 1 а.с. 140-146).
Апелянт посилалась на прийняття та дослідження районним судом доказів відповідача, поданих ним після підготовчого засідання, тобто в порушення ст. 83 ЦПК України.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції було прийнято та досліджено докази відповідача, подані після закінчення підготовчого засідання з порушенням вимог ст. 83 ЦПК України колегія суддів перевірила та відхилила, оскільки у оскаржуваному рішенні суду не міститься посилань на вказані докази відповідача, а їх прийняття районним судом до матеріалів справи не призвело до неправильного вирішення справи по суті спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК України).
Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 372 ЦК України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17 (провадження № 61-7846св19) проживання дітей з позивачем само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя.
Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивачем не доведено.
Зокрема, позивачем не доведено, що сукупний розмір аліментів та інших грошових коштів, які надає відповідач на утримання дитини, недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування. Так само не доведено і та обставина, що дитина перебуває на повному утриманні позивача, а відповідач не приймає участі у матеріальному забезпеченні та вихованні дитини.
Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_2 має заборгованість по сплаті аліментів, колегія суддів відхилила з огляду на те, що виникла заборгованість за аліментами не є тією обставиною, яка має істотне значення для застосування ч. 3 ст. 70 СК України.
Позивач також просила стягнути на її користь з відповідача грошову компенсацію вартості 2/3 частини вказаної квартири у відповідності до ринкової вартості на час розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 5 ст. 71 СК України).
Разом з тим, врахувавши інтереси неповнолітньої дитини, заперечення відповідача проти позову та невнесення ним коштів на депозитний рахунок суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за відхилення від рівності ідеальних часток та поділ майна подружжя шляхом визнання за кожною із сторін права власності на Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 10 грудня 2021 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
О.В. Борисова