ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 грудня 2021 року м. Київ № 640/15695/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу пенсії з липня по листопад 2018 року включно у сумі 46330,15 грн;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу виплату пенсії за період з липня по листопад 2018 року включно у сумі 46330,15 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на неправомірність бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії за спірний період.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/15695/19 за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження) на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого ГУ ПФУ в м. Києві не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки наразі відсутній нормативно-правовий акт, яким регулюється порядок виплати соціальних виплат, які не були виплачені за минулий період та обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (Голосіївський район) та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно наявних в матеріалах справи копій довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03 травня 2017 року №0000195652 зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 , фактичним місцем проживання позивача зазначено адресу: АДРЕСА_2 .
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 18 січня 2019 року №11654/02/К-10353 за наслідками розгляду звернення позивача повідомлено, що на підставі отриманих списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб на період до одержання інформації про скасування довідки та/або результатів додаткової перевірки, виплату пенсії призупинено; згідно витягу від 08 листопада 2018 року №43 із рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, виплату пенсії поновлено, кошти у сумі 46330,15 грн, які не виплачені за липень - листопад 2018 року, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, а питання про їх виплату буде вирішено після прийняття окремого порядку.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії за спірний період, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Суд встановив, що вказана справа є типовою в частині визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в м. Києві що полягає у не виплаті пенсії, та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року №805/402/18 за результатами розгляду зразкової справи, що відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для врахування судом відповідних правових висновки Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно зі статтею 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно абзацу першого частини першої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Частина друга статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Особливості таких виплат регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі по тексту - Постанова № 637).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі по тексту - Порядок №365), який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 Порядку №365 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 15 Порядку №365 орган що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365» внесено зміни до пункту 15 Порядку №365, відповідно до яких пункт 15 викладено в наступній редакції: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.».
Проте, рішенням Окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, визнані протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №788 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 30 серпня 2019 внесено зміни до Постанови №637, зокрема, пункт 1 доповнено абзацом наступного змісту: «Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
Суд встановив, що відповідач не заперечує право позивача на отримання пенсії за період з липня по листопад 2018 року та вказує на наявність суми невиплаченої пенсії у розмірі 46330,15 грн за вказаний період, яка віднесена до «відкладеної» та до «поточної», проте, обґрунтовуючи не виплату пенсії позивачу за вказаний період і зазначає, що питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття окремого порядку.
Суд звертає увагу, що на момент розгляду цієї справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено.
Натомість, відсутність відповідного нормативно-правового документа, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не є підставою для позбавлення особи такого права.
Право позивача на отримання пенсії за минулий період гарантовано статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з частиною другої якої, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Частина перша статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно з преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Отже, норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» спрямовані на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач.
Пенсія, як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення, є джерелом існування, доходом та власністю, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі по тексту - Конвенція), відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Низка рішень Європейського суду з прав людини вказують на недопустимість припинення виплати призначеної пенсії, як законного майна, зокрема, це рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року
Таким чином, відсутність відповідних механізмів проведення соціальних виплат, не є поважною причиною для невиплати пенсії.
Оскільки, відповідач не виплатив нараховану пенсію у зв'язку з призупиненням, суд констатує, що відповідач своєю бездіяльністю порушив гарантовані державою соціальні права позивача, які підлягають поновленню.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу пенсії за віком за період з липня по листопад 2018 року у розмірі 46330,15 грн та зобов'язання відповідача здійснити виплату позивачу неодержаної пенсії за віком за вказаний період.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не виплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії, що утворилася за період з липня по листопад 2018 року у розмірі 46330,15 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості по виплаті пенсії пенсії, що утворилася за період з липня по листопад 2018 року у розмірі 46 330,15 грн (сорок тисяч триста тридцять гривен 15 коп).
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.
Суддя Н.А. Добрівська