Дата документу 10.12.2021 Справа № 314/2022/21
Є.У.№ 314/2022/21 Головуючий у 1 інстанції: Кононенко І.О.
№ 22-ц/807/3792/21 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
10 грудня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Кочеткової І.В.
суддів: Кримської О.М.
Дашковської А.В.
розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 липня 2021 року,
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Зазначав, що вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 17.03.2021 встановлені обставини кримінального правопорушення, в якому він був потерпілим, відповідача визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1,2 ст.125 КК України. Позивачеві завдано майнової шкоди на суму 5 452, 82 грн., та моральної шкоди на суму 50 000 грн., зокрема, він отримав легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, внаслідок чого був змушений витрачати кошти на обстеження та лікування, оплачувати послуги адвоката. Посилаючись на вказані обставини, просив суд про задоволення позову та відшкодування судових витрат.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 липня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану майнову шкоду у розмірі 652,82 грн., моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн. та суму судового збору у розмірі 908,00 грн.
Позивач з рішенням суду першої інстанції погодився і в апеляційному порядку його не оскаржував.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 652,82 грн., моральну шкоду в розмірі 3 264,10 грн. та понесені позивачем судові витрати.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_2 не був повідомлений належним чином про розгляд справи в суді, а також те, що встановлений судом першої інстанції розмір стягнутої з нього моральної шкоди є завищеним, а він був позбавлений можливості надати свої заперечення на позов.
Копія апеляційної скарги та ухвала про відкриття апеляційного провадження отримані ОСОБА_1 17.11.2021. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив, проте це не заважає її розгляду за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом апеляційної скарги, ОСОБА_2 оскаржує рішення суду в частині визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди та порушення норм процесуального права, а саме: не повідомлення його про розгляд справи.
Визначаючи розмір майнової шкоди у розмірі 652,82 грн., суд першої інстанції виходив із того, що платіжними документами підтверджені витрати позивача на обстеження і лікування на вказану суму коштів.
Сторони погодилися із такими висновками суду, відповідач в апеляційній скарзі фактично в цій частині рішення суду не оскаржує.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок неправомірних дій відповідача потерпілому завдані легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, що спричинило позивачеві моральні страждання, а тому стягнення на його користь 15 000 грн. відповідає принципу розумності та справедливості.
Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому з ними не можна погодитися.
Встановлено, що Вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 17.03.2021 визнано ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125 КК України , ч. 2 ст. 125 КК України. Судом встановлено, що 23.09.2017 ОСОБА_2 на ґрунті особистих неприязних стосунків до потерпілого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , скориставшись тим, що потерпілий сидів за столом та не очікував нападу, підсів до нього та умисно наніс ОСОБА_1 один удар головою в область обличчя. Після чого ОСОБА_2 , продовжуючи свій умисел, наніс ОСОБА_1 два почергових удари кулаком правої руки в область обличчя, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому кісток носа без зміщення уламків, забійні рани , травматичні набряки м'яких тканин та синці обличчя крововилив в білкову оболонку правого ока(субкон'юктивальний крововилив), крововилив в слизову оболонку верхньої губи які є легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.
Право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення має, потерпілий та цивільний позивач.
Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди (стаття 55 КПК України). Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Як встановлено вироком суду, ОСОБА_1 визнаний потерпілим у кримінальному провадженні.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду нагадує, що в постанові 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) вказано, що «за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У частині першій статті 1167 ЦК України визначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди.
У частині другій статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Розмір відшкодування моральної шкоди одразу оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом.
Критерії, які суд має оцінювати при визначенні розміру моральної шкоди: характер правопорушення. Оцінці також має підлягати об'єкт порушення, тобто на що правопорушення було спрямоване - на життя та здоров'я чи на майно самого потерпілого або близьких йому осіб тощо); глибина фізичних та душевних страждань, яка визначається в залежності від особистих властивостей психіки потерпілого та характеру шкоди, яка йому завдана; погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації (тут мова йдеться як про професійну працездатність потерпілого, так і про інші навички, які втрачаються внаслідок, наприклад, заподіяння шкоди здоров'ю); ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування. За загальним правилом вина є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Сталою судовою практикою визначено, що, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд першої інстанції дійшов беззаперечного висновку, що заподіяна моральна шкода є очевидною, що не заперечується відповідачем у апеляційній скарзі.
Разом з тим, визначаючи розмір заподіяної моральної шкоди у сумі 15 000 грн., суд першої інстанції своє рішення не мотивував, обмежившись висновком, що таке відшкодування відповідатиме вимогам розумності та справедливості.
Доказами на підтвердження понесених моральних страждань можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення сторін та інші обставини, котрі мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до вимог ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В своїй позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що беззаперечним фактом заподіяння йому моральної шкоди є вирок суду, яким його визнано потерпілим, проте, в чому саме полягають його моральні страждання не зазначав, не визначив глибини фізичних та душевних страждань, яка визначається в залежності від особистих властивостей психіки потерпілого та характеру шкоди, яка йому завдана, не вказував на погіршення здібностей або позбавлення його можливості їх реалізації.
З огляду на викладене, колегія суддів частково погоджується із доводами апеляційної скарги стосовно визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди та вважає, що з урахуванням ступеню тяжкості тілесних ушкоджень (легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я), тривалістю розладу здоров'я від них,розумним та справедливим вважає розмір у 5 000,00 грн.
Окрім того, апеляційний суд погоджується із доводами апеляційної скарги стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Відповідно до статті 128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно частини 8 статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.2 ст.190 ЦПК України, одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.
Згідно з приписами статті 191 ЦПК України, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати:1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з ч.7 ст. 178 ЦПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов'язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі «Schmidtv. Latvia» від 27 квітня 2017 року).
У § 87 у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. «Ruiz-Mateosv. Spain», рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. «DomboBeheerB.V. v. theNetherlands», рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та «Ankerlv. Switzerland», рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання ОСОБА_2 судової кореспонденції.
Згідно супровідного листа (а.с.23), суд першої інстанції направив на адресу ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви 29.06.2021, а розгляд справи по суті відбувся вже 13.07.2021, тобто фактично через 14 днів після надіслання сторонам копій ухвал про відкриття провадження та позовної заяви.
Вказане свідчить про те, що суд першої інстанції фактично позбавив ОСОБА_2 права на захист та порушив норми процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в розумінні статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню.
Що стосується вимог про компенсацію судових витрат, понесених ОСОБА_1 , апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке:
ОСОБА_1 просив стягнути судовий збір в розмірі 908,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Так ОСОБА_1 було сплачено 908,00 грн. судового збору при звернені до суду першої інстанції з позовною заявою, що підтверджується квитанцією про сплату судового збору,тому в розумінні статті 141 ЦПК України, вказана сума судового збору повинна бути компенсована йому за рахунок ОСОБА_2 .
Що стосується витрат понесених ОСОБА_1 на правову допомогу, апеляційний суд приходить до висновку, що вказані витрати мають бути компенсовані частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного Кодексу України.
Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку , що встановлені договором.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 у справі № 379/1418/18.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надано Договір №б/н від 22.03.2019 про надання правничої допомоги з додатковою угодою та актом виконаних робіт від 22.03.2019, квитанцію до прибуткового касового ордеру №8 від 22.03.2019 року про сплату 4000,00 грн.
Згідно ч.4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на вищевикладені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції пор те, що співмірним розміром витрат на правову домогу, виходячі з ціни позову та обсягу виконаних робіт, буде 2000,00 гривень, і саме вказана сума повинна бути стягнута з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації понесених ним витрат на правову допомогу.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 липня 2021 рокуу цій справі скасувати та ухвалити нове - про часткове задоволення позову
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) 652, 82 грн. (шістсот п'ятдесят дві гривні 82 коп.) - на відшкодування майнової шкоди, 5 000 (п'ятьтисяч) гривень 00 копійок - на відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 908,00 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 2000,00 грн., а всього 2908,00 гривень (дві тисячі дев'ятсот вісім гривень 00 копійок)
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Головуючий: І.В. Кочеткова
Судді: А.В. Дашковська
О.М. Кримська