Справа № 569/20450/19
07 грудня 2021 року
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Тимощука О.Я.
при секретарі Ковальчука О.Б.,
за участю позивача - 1 - ОСОБА_1 ,
представника позивача - 1 - ОСОБА_1 - адвоката Коханої О.О.,
представника позивача - 2 - ОСОБА_2 - адвоката Єсіпова О.В.,
представника відповідача - адвоката Цуняка В.Й.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення майна збереженого без достатньої правової підстави,-
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення майна збереженого без достатньої правової підстави.
В обґрунтування позовних вимог вказують, що з початку 2016 року позивачка - 1 - ОСОБА_1 проживала разом з сином відповідачки - ОСОБА_4 , з яким 17 грудня 2016 року було укладено шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції було зроблено відповідний актовий запис № 1784.
Спільного житла у них не було, а тому відповідачка (мати ОСОБА_4 ) запропонувала їм завершити будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці за вказаною адресою, кадастровий номер 5610100000:01:052:0381, що є у її власності та дозволила проживати там.
В звязку з цим, позивачка - 1 та її чоловік - ОСОБА_4 на виконання вищевказаної пропозиції продовжили будівництво вищевказаного будинковолодіння.
Однак, кошти, за які здійснювалось будівництво починаючи з 2016 року - частково були особистими заощадженнями позивачки - 1 (в сумі 277 562, 08 грн.), а інша частина коштів, що були витрачені на будівництво, оздоблення та прибудинкову територію в сумі 111 467, 03 грн. - були коштами позивача - 2 - ОСОБА_2 (батька позивачки - 1 - ОСОБА_1 ).
На підтвердження вищевказаних обставин, позивачами було долучено ряд доказів: видаткових накладних, накладних, квитанцій до прибуткових ордерів, товарні чеки, покази свідків та інше.
03.10.2019 року рішенням Корецького районного суду Рівненської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (сином відповідачки) було розірвано.
Позивачі зазначають, що під час проживання в спірному будинку, за їх рахунок грошових коштів було здійснено облаштування, оздоблення, меблювання та інші види робіт у будинковолодінні, що належить відповідачці , а тому остання набула та зберігає в себе майно на суму 389 029, 11 грн. без достатньої правової підстави.
В зв'язку з цим, керуючись вимогами ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, главою 83 ЦК України позивачі в позасудовому порядку звернулись до відповідачки з відповідною заявою-вимогою про повернення належних їм грошових коштів, витрачених на будівництво і облаштування її будинковолодіння, однак вказані кошти відповідачкою не повернуті, а тому змушені звернутись з даним позовом до суду, в якому просять стягнути з ОСОБА_3 на користь позивачки - 1 - ОСОБА_1 - 277 562, 08 грн., а на користь позивача - 2 - ОСОБА_2 - 111 467, 03 грн. як набутих та збережених відповідачкою без належної правової підстави, а також понесені судові витрати.
16.12.2019 року через канцелярію Рівненського міського суду Рівненської області відповідачкою було подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах цивільного законодавства та просить в їх задоволенні відмовити.
Позивач - 1 - ОСОБА_1 та її представник - адвокат Кохана О.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві, просять їх задоволити. Пояснили, що вказані дії щодо впорядкування будинковолодіння, меблювання та закупівлі техніки в ньому здійснювались згідно домовленості з ОСОБА_3 , яка і є належним відповідачем по даній справі.
Представник позивача - 2 - ОСОБА_2 - адвокат Єсіпов О.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві, просить їх задоволити.
Відповідачка - ОСОБА_3 та її представник - адвокат Цуняк В.Й. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просять у їх задоволенні відмовити повністю.
Заслухавши пояснення сторін, їхніх представників, дослідивши матеріали справи, вислухавши показання свідків, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю та безпідставністю.
Судом встановлено, що 01.04.2016 року ОСОБА_3 придбала земельну ділянку АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5610100000:01:052:0381, що підтверджується Договором купівлі - продажу земельної ділянки від 01.04.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 703.
З копій технічних паспортів від 10.04.2017 року та від 24.05.2019 року слідує, що замовником технічної інвентаризації на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 .
Згідно дослідженого в судовому засіданні Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 04.07.2019 року за ОСОБА_3 зареєстрований житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0663 га, кадастровий номер 5610100000:01:052:0381, реєстраційний номер 485575156101.
Згідно дослідженого судом реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців вбачається, що ОСОБА_2 з 23.12.1996 року зареєстрований приватним підприємцем - КВЕД 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основний); Код КВЕД 49.41 вантажний автомобільний транспорт; Код КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 03.10.2019 року по справі № 563/711/19 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ч. 2 ст. 76 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Відповідачка - ОСОБА_3 , яка була допитана у порядку ст. 234 ЦПК України як свідок згідно із ст. 230-232 ЦПК України в судовому засіданні повідомила, що з квітня 2016 року вона разом з чоловіком, за їх особисті кошти та для власного подальшого проживання придбали земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , на якій був розташований незавершений будівництвом житловий будинок.
З 2003 року вона працює за кордоном, а тому то нею було запропонувано сину - ОСОБА_4 завершити упорядкування домоволодіння за її з чоловіком кошти, де син та невістка зможуть в подальшому проживати, оскільки вона планує повернутися на Україну та проживати у вказаному будинку лише після отримання закордонної пенсії, на що син з невісткою погодились.
Будь-яких інших домовленостей, в тому числі і про дарування їм житлового будинку - не було.
За період 2016-2019 років нею було витрачено на упорядкування спірного будинку приблизно 23 000 Євро, частину з яких вона привезла з-за кордону особисто і передала сину, а іншу частину - передавала маршруткою з Італії до Рівного, та які отримували її донька - ОСОБА_6 та син - ОСОБА_4 .
Стверджує про те, що всі роботи, які були необхідні та майно в будинок - придбавались за кошти, які нею передавались з-за кордону.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що протягом всього життя знає ОСОБА_2 і був випадок, коли він допомагав останньому розгрузити двічі ліс (в 2017 році). За вказаний ліс розраховувався ОСОБА_2 . Зі слів ОСОБА_2 йому відомо, що він будує будинок доньці.
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що він є двоюрідним братом ОСОБА_1 і з ОСОБА_2 знається з дитинства. До шлюбу, ОСОБА_1 жила на квартирі у свекрухи, а потім переїхала в будинок в Червоних Горах, у зв'язку з чим, він вважав, що це їх будинок. Йому відомо, що ОСОБА_2 допомагав доньці, привозив будівельні матеріали (цемент, труби). Він також особисто, кілька разів допомагав - заливав фундамент під гараж.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що його дружина ОСОБА_3 , з якою він з 10.10.1982 року по теперішній час перебуває у шлюбі - з 2003 року працює в Італії. В 2010 році вони з дружиною за кошти, які вона заробила за кордоном, купили однокімнатну квартиру в м. Рівне. В 2015 році вирішили вказану квартиру продати, доплатити необхідну суму коштів і придбати житловий будинок, що й було ними здійснено. В подальшому, всі роботи щодо впорядкування та закупівлю меблів та техніки в домоволодінні здійснював їх син - ОСОБА_4 за кошти, які привозила та передавала його дружина - ОСОБА_3 . Також повідомив, що був свідком того, коли позивач ОСОБА_2 привозив двічі лісоматеріал та гранітні підвіконня, за які їх син - ОСОБА_4 з ним розрахувався. Про факти придбання майна позивачами у вказане будинковолодіння за їх особисті кошти - йому не відомо.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона є донькою відповідачки, яка з 2003 року працює в Італії. В 2010 році батьки купили однокімнатну квартиру, яку в 2015 році продали та купили будинок. Всі кошти, а це близько 23 000 Євро, на упорядкування придбаного будинку, на купівлю меблів і техніки привозила з-за кордону її мама - ОСОБА_3 , а частину - передавала в м. Рівне бусом. Пригадує, що був випадок, коли вона особисто отримувала кошти у водія маршрутки. Всі кошти, які привозила та передавала її мама зберігались у неї в квартирі і вона контролювала їх витрати, які здійснював її брат - ОСОБА_4 , який в свою чергу вів облік придбаного та погоджував це з мамою. Пояснила, що одного разу вона була свідком того, як ОСОБА_4 розраховувався з позивачем - 2 - ОСОБА_2 за доставлений товар. Позивачка - 1 - ОСОБА_1 допомагала вибирати будівельні матеріали та возила маму, коли та приїжджала з Італії, на автомобілі по будівельним магазинам. Про вкладення особистих коштів невістки - ОСОБА_1 та її батька - ОСОБА_2 - їй не відомо.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду пояснив те, що він очолював бригаду по виконанню робіт в будинковолодінні в Червоних Горах. Замовлення на постачання необхідних матеріалів він скидав на телефон ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який їх привозив або на таксі, або власним автомобілем. За виконану роботу з його бригадою розраховувався ОСОБА_4 . Позивача - ОСОБА_2 у вказаному будинку бачив лише один раз і будь-яких робіт той не здійснював, а лише оглядав будинок.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що в 2016-2017 роках він працював у будинковолодінні ОСОБА_3 , яка була власником будинку. Будівельні матеріали привозив бусом ОСОБА_4 . ОСОБА_2 на території вказаного будинковолодіння він один раз бачив, але будь-яких робіт той не виконував. Розраховувався за виконані роботи ОСОБА_4 .
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що ОСОБА_4 і ОСОБА_1 він знає. В 2016-2017 роках він працював в Червоних Горах, у будинковолодінні, яке належить ОСОБА_3 . За виконану роботу розраховувався ОСОБА_4 . Батька ОСОБА_13 на території будинку він бачив одного разу, однак будь-яких робіт той не виконував.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд може захистити цивільне або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду сформульований у його Постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18) слідує, що «суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 07 листопада 2018 року у цивільній справі № 488/6211/14-ц (Провадження №14-235цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (Провадження № 12-14звг19).»
«Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову».
(Правовий висновок Верховного Суду викладений у Постанові від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17 (Провадження № 61-32739св18)).
Таким чином, як зазначалось вище, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, і лише якщо він є не ефективним, то суд відповідно до викладеної в позовній заяві вимоги такої особи, може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
По даній справі, позивачами з покликанням на вимоги ст.ст. 1212, 1213 ЦК України обраний спосіб захисту у вигляді стягнення майна збереженого без достатньої правової підстави.
Аналізуючи вимоги вищевказаних правових норм, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачів є повернення потерпілому безпідставно набутого відповідачем майна в натурі, а у разі неможливості повернення в натурі - відшкодування його вартості.
Позивачами заявлені позовні вимоги про стягнення майна в грошовому виразі, тобто фактично про відшкодування його вартості. Разом з тим, жодного доказу про неможливість його повернення в натурі, як того передбачає ст. 1212 ЦК України - позивачі суду не надали. При цьому, аналізуючи позовні вимоги, та пояснення позивачів надані в суді, переважна більшість речей - є від'ємною та може бути повернута, у разі їх наявності, позивачам, а тому, заявляючи позов про відшкодування вартості речей, позивачі повинні надати суду докази неможливості такого їх повернення.
Аналогічний правовий висновок міститься в п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18.
При цьому, суд враховує, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в п. 23 Постанови від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц, провадження №14-97цс19, зазначає, що обраний спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу.
Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним та відмовляє у позові.
Аналогічний правовий висновок міститься у п. 36 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18, провадження №14-83цс20.
Крім того, суд враховує, що відповідно до пояснень позивачів - набуття майна, зазначеного в позові, та його вкладення в об'єкт нерухомості що належить відповідачці , відбувалось за домовленістю сторін, тобто мало договірний характер, що відповідно до правової позиції , викладеної у Постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 року у справі №6-122цс14 - «виключає можливість застосування … судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України…»
Аналізуючи обраний позивачем спосіб захисту, то суд враховує правовий висновок Верховного Суду України , викладений в його Постанові від 02.10.2013 року у справі №6-88цс13, де суд зазначив, що : «…Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті право відношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч.ч. 1,2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст.ст. 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі…»
Отже, наявність домовленостей сторін, на набуття та збереження майна і вкладення в об'єкт нерухомості відповідачки, у формі усного правочину між сторонами - є належною та достатньою правовою підставою такого набуття (збережнення), а враховуючи що такий правочин на момент звернення до суду з даним позовом - не скасований, в установленому законом порядку та не визнаний недійсним, то вказане є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Щодо доводів представника відповідачки - адвоката Цуняка В.Й. про неналежність відповідача у даній цивільній справі, то суд зазначає наступне.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, що міститься в п. 71 її Постанови від 23 червня 2020 року по справі №и 680/214/16-ц, провадження №14-445цс19: «… Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63))».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
При цьому, суд позбавлений права самостійно замінювати неналежного відповідача на належного, а також залучати співвідповідача, оскільки відповідно до змісту ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 51 ЦПК України - суд розглядає справи лише в межах пред'явлених вимог і не може самостійно, без клопотання позивача змінювати первісного відповідача належним відповідачем…або залучати до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
(Постанови Верховного Суду від 10.02.2021 року справа №194/1761/18 та від 31.01.2019року справа № 344/14047/16-ц).
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду , викладеного в Постанові від 30.06.2020 року у справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-712цс19 , підтвердженого в Ухвалі від 09.09.2020 року, справа № 452/926/16-ц, провадження № 14-127цс20: «…При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов'язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, суди повинні керуватись тим, що подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями солідарно усім своїм майном..»
Крім того, суд враховує правовий висновок, що міститься в п. 38 Постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року по справі № 522/25049/16-ц провадження № 61-11607св18, де зазначено, що : «.. захист прав та інтересів особи реалізують за допомогою широких процесуальних гарантій, а не залучення осіб до розгляду справи, інтересів яких стосується цей спір, позбавляє їх можливості скористатись для захисту своїх прав та свобод процесуальними правами та гарантіями».
Судом встановлено, що відповідачка - ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 і даний факт сторонами не оспорюється, а майно, яке набувалось позивачами під час шлюбу, за домовленістю з відповідачкою ОСОБА_3 - вкладалось в об'єкт нерухомості, що є спільною сумісною власністю останньої з ОСОБА_9 , що відповідно до ст. 60 СК України та правового висновку Великої Палати Верховного суду у Постанові від 21.11.2018 року справа № 372/504/17- презюмується.
Щодо наданих позивачами письмових доказів на підтвердження своїх позовних вимог, то суд зазначає наступне.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, за цими правилами суд повинен надати оцінку усім доказам, які є в матеріалах справи та на які сторони посилаються, як на підтвердження своїх вимог та заперечень, та не може вважати встановленими факти, які не підтверджені наявними у справі доказами.
На підтвердження позовних вимог позивачами надані видаткові накладні, товарні чеки, рахунки, накладні та квитанції до прибуткових касових ордерів, які суд вважає неналежними доказами, оскільки вони не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 року № 148, наказу Міністерства статистики України від 15 лютого 1996 року № 51 «Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій».
Так, в підпункті 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи -це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
У підпункті 2.4 пункту 2 вказаного Положення зазначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У пункті 1.2 Положення визначено, що касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форму касових ордерів установлено наказом Міністерства статистики України від 15 лютого 1996 року № 51 «Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій». Касові операції - це операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.
Дослідивши зазначені вище надані позивачами документи, суд констатує, що вони не містять необхідних реквізитів, у зв'язку з чим є недопустимими.
При цьому, суд не аналізує недоліки окремо кожного документу, оскільки, як зазначалось вище, позивачами обрано невірний спосіб захисту та не залучено належного співвідповідача, що є безумовною та самостійою підставою для відмови у позові.
Крім того, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 17 грудня 2016 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 - сином відповідачки, який було розірвано рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 03.10.2019 року.
Згідно позовних вимог та пояснень позивачки ОСОБА_1 те, що в більшості набуття спірного майна відбулось в період вказаного шлюбу, разом з тим, доказів про те, що вказане нею в позові майно набувалось за її особисті кошти суду не надано.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що в результаті обрання позивачами неналежного способу захисту, незалучення по справі співвідповідача та надання позивачами письмових доказів, які визнані судом недопустимими - наявні підстави для відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 263- 265, 268, 273, 354 Цивільного-процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення майна збереженого без достатньої правової підстави - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 10 грудня 2021 року.
Суддя Рівненського
міського суду О.Я. Тимощук