Справа № 420/19436/21
09 грудня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання встановити статус інваліда війни,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якому позивач просить:
визнати дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановлені статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни протиправними;
зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни відповідно до вимог п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та є особою з інвалідністю ІІ групи захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Зазначає, що у період з 10 червня по 3 липня та з 15 липня по 28 липня 1986 року перебував у зоні відчуження та здійснював роботи з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі невоєнізованого формування цивільної оборони згідно до списку №190 виданого 06.05.1987 р. Також у позивача наявна довідка №34 від 28.07.1986 р. підписана Головою штабу ЦО УРСР.
Крім того, у позивача є довідка №01-08/524 від 29.04.2008 р. видана Управлінням з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації, у якій значиться, що на підприємстві при якому позивач виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС було створено невоєнізоване формування цивільної оборони та довідка №01-08/898 від 19.08.2009 року видана Управлінням з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації, у якій значиться, що позивач виконував роботи саме у складі невоєнізованих формувань цивільної оборони.
На звернення до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради для встановлення статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення, отримав відмову у встановленні такого статусу.
Позивач вважає, що відповідач не мав жодних законних підстав для відмови у наданні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, а тому вказані дії щодо відмови в наданні статусу та видачі посвідчення інваліда війни вважає протиправними та просить суд зобов'язати відповідача прийняти рішення щодо встановлення йому статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни відповідно до діючого законодавства.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 21.10.2021 року відкрито провадження по справі в порядку ст. 262 КАС України.
10.11.2021 року за вхід. №62673/21 надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що статус особи з інвалідністю внаслідок війни встановлюється особам, залученим до складу формувань Цивільної оборони на підставі документів, які мають містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до названого формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, всі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Зазначає, що документи, надані ОСОБА_1 підтверджують факт його участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Також дані обставини, свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи. Водночас, для набуття статусу особи з інвалідністю в наслідок війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони. З огляду на відсутність доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи достатніх підстав для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" немає.
26.11.2021 р. за вхід.№66528/21 надійшла відповідь на відзив в якій позивач просить позов задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорії 1), інвалідом ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 28.03.2019 року.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК сер. МСЕ № 075307 від 04.06.2003 р. позивачу з 04.06.2003 встановлено довічно ІІ групу інвалідності. Причина інвалідності: захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків на ЧАЕС.
Згідно з Експертним висновком Донецької регіональної міжвідомчої експертної ради від 26.05.1998 р. №16920/74-5 позивачу встановлено діагноз: гіпертонічна хвороба другої стадії, повільно прогресуюча течія НІ (один), захворювання пов'язано з ліквідацією наслідків на ЧАЕС.
28.07.1986 р. ПО Комбінат «Чорнобильська АЕС» видано довідку №34 про те, що ОСОБА_1 з 03.07.1986 р. і з 15 липня по 28 липня 1986 р. приймав участь у ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.
06.05.1987 року Українським науково-дослідним гідрометеорологічним інститутом підтверджено, що ОСОБА_1 був задіяний про проведенні заходів по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Довідкою Управління з питань надзвичайних ситуацій від 29.04.2008 р. №01-08/524 підтверджено, що підприємства Київської області, у тому числі Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут був залучений до проведення евакуаційних заходів із населених пунктів Чорнобильського району, в тому числі м. Прип'ять та Чорнобиль.
Довідкою Управління з питань надзвичайних ситуацій від 19.08.2009 р. №01-08/898 підтверджено, що ОСОБА_1 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування служби Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту.
21.05.2021 р. ОСОБА_1 звернувся із заявою №0-18 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси про надання статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення.
Листом від 15.07.2021 р. за №5043/к-14 Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси відмовило у наданні статусу інваліда війни.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі по тексту - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у статті 7 Закону № 3551-XII.
Так, п. 9 ч.2 статті 7 Закону №3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
У свою чергу, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є:
1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони (далі по тексту - ЦО).
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991р. №796-XII (далі по тексту - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року №90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, крім формувань ЦО, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Згодом, ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII було доповнено пунктом 9 згідно із Законом №1770-IV від 15.06.2004.
При цьому, в пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 №1770-IV зазначено наступне:
«З перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів.
Проте при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Пояснити це можна лише тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців.
За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.
Враховуючи не чисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги пропонується включити до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 1 січня 2004 року».
Тобто, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.
Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.
Метою внесення відповідних змін до Закону №3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам («інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів») тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров'я були співрозмірними.
Таким чином, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог п. 9 ч.2 статті 7 Закону №3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань ЦО за умови надання відповідних підтверджуючих документів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю, отриманою внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з цим, на позивача поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Доказів, які б підтверджували безпосередню участь ОСОБА_1 у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а саме: у складі формувань Цивільної оборони, останнім не надано.
Разом з цим, надані позивачем довідки не містять інформації про перелік робіт, які провадились загонами цивільної оборони, зокрема, проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші.
Суд зазначає, що ця обставина є істотною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону № 3551-ХІІ та Закону №1770-IV.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, від 10.10.2019 року в справі №278/1320/17, від 07.10.2019 року в справі №676/1505/17, від 03.10.2019 року в справі №753/7304/17, від 07.08.2019 року в справі №826/11163/18, від 15.05.2019 року в справі №816/851/18 та від 10.07.2019 року в справі №360/2690/17.
Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об'єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.
З огляду на викладене, врахуванню підлягають і висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справах №826/14467/18 (постанова від 19.01.2021 р.), №377/27/17 (постанова від 15.04.2021 р.), №810/372/18 (постанова від 16.06.2021 р.).
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом також враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір".
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Керуючись статтями 2-9, 12, 242-246, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання встановити статус інваліда війни - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (адреса: 65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2/Д, код ЄДРПОУ 36290160)
Головуючий суддя Н.В. Потоцька
.