06.12.2021 Справа №607/21621/21
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Багрій Т.Я., розглянувши матеріали, які надійшли з Відділення поліції № 1 (м. Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, ФОП, який раніше не притягався до адміністративної відповідальності, жителя АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
встановив:
Із протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 476412 від 17 листопада 2021 року слідує, що ОСОБА_1 03 листопада 2021 року близько 12 год. 30 хв., будучи фізичною особою - підприємцем не забезпечив централізований збір використаних засобів індивідуального захисту в окремі контейнери (урни) в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться в смт. Козова вул. Галицька 23 Тернопільської області, за що передбачено відповідальність на підставі ч.1 ст. 44-3 КУпАП.
В суді ОСОБА_1 пояснив, що з відомостями зазначеними у протоколі він не згідний, оскільки в магазині були урни для збору масок на, що він вказував працівникам поліції.
Суд оглянувши матеріали адміністративного провадження, заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності приходить до наступних висновків.
Згідно диспозиції ч.1 ст.44-3 КУпАП, яка є бланкетною, адміністративна відповідальність настає за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
У протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 476412 від 17 листопада 2021 року працівник поліції не зазначив, який пункт та рішення порушив ОСОБА_1 .
В рішенні ЄСПЛ у справі Карелін проти Росії від 20.09.2009р. суд розглянув ситуацію коли національний суд при розгляді справи про адміністративні правопорушення притягнув особу до адміністративної відповідальності, уточнивши у судовому засіданні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце у протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилось нічого іншого як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч.1 ст.6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу, за цих умов особа позбавлена можливості захищатись від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатись від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Разом із тим, у відповідності до ч.2 ст.251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В ході судового розгляду встановлено, що матеріали даної справи про адміністративне правопорушення, не містять будь-яких належних та допустимих доказів в розумінні ст.251 КУпАП, які б підтверджували наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.44-3 КУпАП. До протоколу про адміністративне правопорушення долучено лише електронний рапорт, який відповідно до закону не має сили самостійного доказу.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Відповідно до положень ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
На підставі ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості.
Також позиція висловлена у п. 39 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №463/1352/16-а від 08.07.2020 p., де зазначено, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає, протокол про адміністративне правопорушення складений відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.44-3 КУпАП, який сам по собі не може бути належним та допустимим доказом вини є безпідставним та таким, що свідчить не про охорону правопорядку та запобігання поширенню пандемії COVID - 19, а про намагання покращити показники своєї роботи, шляхом оформлення безпідставних адміністративних матеріалів.
Відповідно до п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Суд, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дійшов висновку, що даний адміністративний матеріал було оформлено без обгрунтованих на те підстав, а тому провадження у цій справі слід закрити, у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.44-3 КУпАП.
Керуючись статтями 7, 9, 44-3, 245, 247, 251, 247, 268, 283, 284 КУпАП, суд, -
постановив:
Провадження в адміністративній справі стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст.44-3 КУпАП закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 КУпАП.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою ст.7 та частиною першою ст.287 КУпАП.
Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Головуючий суддяТ. Я. Багрій