СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/4389/21
пр. № 2/759/3698/21
24 листопада 2021 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Твердохліб Ю.О.
за участю секретарів судового засідання Фітяка Є.М., Кушнірчук А.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Основенко Людмили Миколаївни, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, скасування свідоцтва про право на спадщину
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень, просила визнати за нею право власності на 1/6 частину будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_3 , скасувати свідоцтво про право на спадщину від 29.01.2021 року, видане державним нотаріусом Основенко Л.М. та зареєстроване у реєстрі за № 4-11.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що її мати - ОСОБА_3 отримала після смерті чоловіка ОСОБА_4 2/6 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 . В 2010 році мати подарувала їй 1/12 частину вказаного будинку. Крім того, за життя ОСОБА_3 заповіла ј частину будинку АДРЕСА_1 своєму сину - відповідачу ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме на ј частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 . До часу смерті ОСОБА_3 проживала у вказаному будинку з нею. Вважає, що її з братом частки при спадкуванні рівні і є половиною від 1/4 тобто по 1/8 кожному. Проте, оскільки наявний заповіт на ім'я відповідача, на час смерті матері позивач досягла пенсійного віку і є непрацездатною, як особа, яка досягла встановленого законом пенсійного віку, вважає, що має право на обов'язкову частку у спадщині у розмірі 1/16.
Зазначає, що нею помилково була підписана заява про відмову від отримання свідоцтва про право на спадщину від 31.01.2020 р. і така заява не може бути прийнята нотаріусом, як відмова від прийняття спадщини, оскільки законом не визначено відмови від отримання свідоцтва про право на спадщину. 03.03.2020 р. постановою державного нотаріуса позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину (обов'язкова частка), у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини. У зв'язку з викладеним просила позов задовольнити.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05.03.2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (а.с. 18).
05.04.2021 року ОСОБА_1 подала через канцелярію суду заяву про збільшення позовних вимог, просила скасувати свідоцтво про право на спадщину від 29.01.2021 року, що видане ОСОБА_2 державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Основенко Л.М. та зареєстровано в реєстрі за № 4-11, а також клопотання про залучення співвідповідача ОСОБА_2 (а.с. 50-51,55).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.04.2021 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, виключено ОСОБА_2 зі складу третьої особи у справі та залучено до участі в розгляді даної цивільної справи в якості співвідповідача ОСОБА_2 (а.с. 61-62).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07.09.2021 року витребувано з Дванадцятої київської державної нотаріальної контори, належним чином завірену копію спадкової справи щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с. 82-83).
Дванадцята київська державна нотаріальна контори на виконання вимог ухвали суду 06.10.2021 року через канцелярію суду надала належним чином завірену копію спадкової справи щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с. 90-200).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07.10.2021 року справу призначено до судового розгляду (а.с. 204).
ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги позову підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві обставинам.
ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги позову не визнав, просив в задоволенні позову відмовити, оскільки мати залишила на нього заповіт, позивач з матір'ю не проживала, від обов'язкової частки у спадщині відмовилась, щодо прийняття спадщини до нотаріуса звернулась вже з пропуском строку.
Завідувач Дванадцятої київської державної нотаріальної контори в судове засідання свого представника не направила, подала заяву про розгляд справи за їх відсутності, у вирішенні позову поклалися на розсуд суду (а.с. 30).
Суд, вислухавши пояснення позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, надані докази, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 отримала спадкове майно, що складається з 2/6 частин жилого будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_4 (чоловіку померлої) на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.13).
24.10.2006 року на ім'я сина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого належні їй на праві особистої власності 2/6 частини житлового будинку та земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1 вона заповідала йому (а.с.106).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (а.с.11).
12.09.2019 року ОСОБА_2 звернувся до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі заповіту (а.с. 110)
31.01.2020 року ОСОБА_1 подала до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори заяву, в якій їй роз'яснено зміст ст. 1241 ЦК України, від отримання свідоцтва про право на спадщину за законом вона відмовилась (а.с. 132).
03.03.2020 року ОСОБА_1 подала до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори заяву про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.136).
Постановою державного нотаріуса Основенко Л.М. від 03.03.2020 р. позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 відмовилась від видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов'язкову частку зі складу спадкового майна, що заповідане ОСОБА_2 після смерті їх матері - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою складено заповіт, посвідчений Дванадцятою київською нотаріальною конторою від 24.10.2006 року. Відкликати заяву згідно ст. 1269 ЦК України не є можливим, так як закінчився строк для прийняття спадщини та не подано іншу заяву, а саме заяву про прийняття спадщини у встановлений законодавством строк відповідно до ст. 1270 ЦК України (а.с. 137).
13.03.2020 року ОСОБА_1 подала до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори заяву у якій просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с. 146).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва 22.06.2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Основенко Л.М, третя особа: ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дію, видати свідоцтво про право на спадщину за законом (обов'язкова частка) (а.с. 162-164).
Постановою Київського апеляційного суду від 10.12.2020 року змінено мотивувальну частину вищевказаного рішення суду першої інстанції, оскільки позивачем обрано невірний спосіб захисту свого цивільного права (а.с. 165-169).
16.03.2020 року ОСОБА_1 подала до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори заяву у якій просила призупинити видачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 у зв'язу з вершенням до суду за захистом своїх прав (а.с. 138).
29.01.2021 року ОСОБА_2 звернувся до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою (в додаток до раніше поданої) про прийняття спадщини після матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на 1/4 частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 91)
29.01.2021 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/4 частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 104).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Принцип ефективності закріплений і у діючому ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal v. the United Kingdom" (заява N 22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, тобто вирішення питання про розподіл спадкової маси. Аналогічний правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №369/5481/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 379/3191/15-ц.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.
Згідно ч. 2 ст. 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Частиною 1 ст. 1222 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, зазначені в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України "Про нотаріат" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
Відповідно до статті 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Згідно положення статті 49 Закону України "Про нотаріат" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням; 9) в інших випадках, передбачених цим законом.
Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону.
Частиною третьою статті 47 Закону України "Про нотаріат" визначено, для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережні виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.
Статтею 69 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус також перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.
Відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядок) при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі.
Пунктом 2 глави 3 Порядку визначено вимоги до змісту заповіту.
Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Порядку нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать вимогам законодавства.
Згідно підпункту 2.6. пункту 2 Порядку умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.
Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Право на обов'язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, визначений статтею 1241 ЦК України є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
Відповідно до пункту 5.9 Порядку право на обов'язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, передбаченого частиною першою статті 1241 ЦК України, у випадках, якщо у заповіті містяться положення про усунення його від спадкування або цьому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов'язкової частки. Право на обов'язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов'язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов'язкову частку. Право на обов'язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини. Спадкоємець може відмовитися від права на обов'язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 ЦК України йому роз'яснено і він не претендує на одержання обов'язкової частки у спадщині.
Офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 1241 ЦК щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов'язкову частку у спадщині, викладене в рішенні Конституційного Суду України від 11.02.2014 № 1-рп/2014 (справа № 1-1/2014).
Конституційний Суд України, розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абз.1 ч. 1 ст. 1241 ЦК щодо права на обов'язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях ч. 3 ст. 75 СК, який відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний».
Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Так, згідно з ч. 4 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-ХIV, з наступними змінами, до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку.
Абзац 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV, з наступними змінами, визначає: непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.
Тобто, наявність осіб, які мають на обов'язкову частку у спадщині не позбавляє права спадкодавця скласти заповіт на користь іншої особи на все спадкове майно. При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов'язково з'ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 Цивільного кодексу України.
31.01.2020 року ОСОБА_1 подала до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори заяву, з тексту якої вбачається, що їй відомо про заповіт від 24.10.2006 року за реєстром № 3-3431 на ім'я сина померлої ОСОБА_2 , зміст ст. 1241 ЦК України їй роз'яснено, від отримання свідоцтва про право на спадщину відмовилась (а.с. 132).
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням викладеного, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що на ім'я відповідача був складений заповіт; позивачу нотаріусом було роз'яснено її право на обов'язкову частку, від отримання свідоцтва на обов'язкову частку позивач відмовилась шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту вона ознайомлена, зміст статті 1241 ЦК України їй роз'яснено; з заявою про прийняття спадщини за законом позивач звернулась з пропуском строку; відсутність у позивача права на спадкування за законом, за наявності спадкоємця за заповітом, який прийняв спадщину; постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії не оскаржена, не визнана незаконною та не скасована, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог.
Доводи позивача про те, що вона фактично проживала зі спадкодавцем не заслуговують на увагу, оскільки право на обов'язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов'язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов'язкову частку.
Вказаний висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного суду у справі № 398/167/19-ц від 03.11.2021 року.
На підставі викладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, надані сторонами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10-13, 81, 89, 200, 263, 265, 268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Основенко Людмили Миколаївни, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, скасування свідоцтва про право на спадщину залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Суддя Ю.О. Твердохліб