Справа 758/14664/19 Головуючий у І-й інстанції - Гребенюк В.В.
апеляційне провадження № 22-ц/824/14533/2021 Доповідач Заришняк Г.М.
09 грудня 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м.Києва від 17 лютого 2021 року за позовом громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-
В листопаді 2019 року громадянин Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що 03.05.2017 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, який оформлений письмовою розпискою, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 70 494 грн., а останній зобов'язався повернути дану суму до 31.10.2018 року зі сплатою позивачу 10 відсотків від отриманої суми позики. Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного повернення боргу не виконав, позивач просивстягнути з відповідача заборгованість в загальній сумі в сумі 83 527,33 грн., з яких: прострочена заборгованість за основним боргом з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 74542,47 грн., 3% річних за простроченою заборгованістю - 1 935,26 грн., 10 % від отриманої суми - 7 049,60 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість в сумі 83 527 грн. 33 коп.та судовий збір в сумі 835 грн. 30 коп.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути на користь позивача борг в сумі 70494 грн. та 10% в сумі 7049, 60 грн., а всього: 77 543 грн. 60 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Київського апеляційного суд від 07 жовтня 2020 року дану справу призначено в порядку письмового провадження у відповідності до ч.1 ст. 369 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 03.05.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, який оформлений письмовою розпискою, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 70 496 грн., а останній зобов'язався повернути дану суму до 31.10.2018 року зі сплатою позивачу 10 відсотків від отриманої суми позики (а.с. 57).
Судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного повернення боргу не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в загальній сумі 83 527,33 грн., з яких: прострочена заборгованість за основним боргом з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі - 74542,47 грн., 3% річних за простроченою заборгованістю - 1935,26 грн., 10 % від отриманої суми - 7049,60 грн.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (п.1 ч.2 ст. 11ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч.1 ст. 14 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Частиноюдругою ст.1047 ЦК Українивизначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049).
Згідно з ч.1 ст. 526ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до повернення позики, а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Згідно з ч.1ст.527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
З наявної в матеріалах справи розписки слідує, що вона написана власноручно позичальником - відповідачем по справі, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом. Іншого відповідачем не доведено. Сторони дотримались письмової форми договору.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст.82 ЦПК України.
Позивачем під час розгляду справи було доведено належними та достовірними доказами факт укладення договору позики і факт передачі ним коштів у борг позичальнику на вказаних у розписці умовах.
Крім того, відповідач не оспорював факту наявності власноручно написаної ним розписки від 03.05.2017 року, жодних доказів погашення заборгованості за договором позики в повному обсязі або частково суду не надав.
Таким чином, встановлено, що відповідач свої договірні зобов'язання за договором позики не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначений договором (вказаний ним у розписці).
За правилом ч.ч.1,2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
У розписці від 03.05.2017 року відповідач зазначив, що зобов'язується повернути 10 відсотків від отриманої грошової суми - 70496 грн., що становить --7049,60 грн.
В статті 546 ЦК України встановленовиди забезпечення виконання зобов'язання: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, право довірчої власності.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем,розмір боргу з урахування індексу інфляції за весь час прострочення складає 74542,47 грн.; розмір 3 % річних становить 1935,26 грн (3 % річних за 334 дні прострочення); розмір відсотків від суми позики 7049,60 грн. (70496 грн. * 10%).
Колегія суддів погоджується з вказаним розрахунком, оскільки він підтверджується матеріалами справи й відповідачем належними доказами не спростований.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, зібраним по справі доказам надав належну правову оцінку та прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позову.
Постановлене судом рішення відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги про те, що грошові кошти від позивача ОСОБА_1 не отримував та не укладав з ним ніякого договору позики, стороною позивача не було надано доказів на підтвердження факту передачі відповідачу грошових коштів в натурі, не заслуговують на увагу та спостовуються письмовою розпискою, написаною власноручно відповідачем. Крім того, даний договір позики є чинним, й недійсним у встановленому законом порядку відповідачем не визнався.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не був зацікавлений в одержанні розрахунку за позикою, колегією суддів відхиляються за їх недоведеністю, і спростовуються подачею даного позову до суду про стягнення коштів.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність судового рішення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: