Справа № 761/46932/18 Головуючий в суді І інстанції Савицький О.А.
Провадження № 22ц-824/9079/2021 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
02 грудня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Примушка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину та стягнення коштів,
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що 09 серпня 2018 року був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири та машиномісця між нею та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі довіреності діяла громадянка Російської Федерації ОСОБА_3 .
Умовами Договору передбачено, що у строк до 31 жовтня 2018 року сторони зобов'язані укласти основні договори купівлі продажу: квартири АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1 , яке розташоване в паркінгу по АДРЕСА_1 .
На виконання умов попереднього договору, вона передала гроші в сумі 269 600,00 грн., що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 10 000,00 доларів США, з належних до сплати 6 740 00,00 грн., що згідно з курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 250 000,00 доларів США, як доказ укладення та забезпечення виконання основних договорів купівлі-продажу.
Згідно Звіту про обстеження будівельних конструкцій житлової квартири АДРЕСА_1 , який складений на замовлення позивача, за результатами візуального та інструментального обстеження квартири станом на 12 вересня 2018 року виявлено дефекти, що створюють негативний вплив на несучу здатність і функціональну придатність зовнішніх стін будівлі, та залізобетонного каркасу в цілому, а саме сліди систематичного замочування зовнішніх стін квартири, морозна деструкція, руйнування елементів стін, некваліфікований підхід до виконання будівельних робіт.
Позивач стверджувала, що відповідач, в порушення умов попереднього договору, приховала недоліки квартири, та просила, у зв'язку з цим, визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу квартири від 09 серпня 2018 року та стягнути з відповідача на користь позивача сплачені нею кошти в сумі 269 600 грн. та судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2021 року позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Обґрунтовувала доводи апеляційної скарги тим, що місцевий суд безпідставно дійшов висновку про те, що при укладенні попереднього договору вона приховала суттєві недоліки квартири, оскільки на момент укладання попереднього договору та протягом всього часу, встановленого до укладання основних договорів купівлі-продажу, позивачка не зверталася до неї із заявами, повідомленнями щодо відмови від укладання основних договорів або неналежного технічного стану квартири, до того ж вказує, що Звіт про технічне обстеження будівельних конструкцій, наданий позивачем, є неналежним доказом, з огляду на те, що у Звіті відсутня інформація про замовника звіту, власника квартири, вона, як власник не давала згоди на обстеження квартири, сам звіт складений з порушенням методологічної оцінки та неможливо ідентифікувати, що оглядалася саме квартира АДРЕСА_1 .
До того ж вказує, що висновок місцевого суду щодо визнання правочину недійсним в цілому, не ґрунтується на вимогах закону, оскільки предметом договору було право власності на квартиру та паркомісце, що не є похідними одне від одного.
Крім того вказує, що задовольняючи вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених нею коштів у сумі 269 600 грн., суд першої інстанції не врахував положення пункту 6 попереднього договору, згідно якого, у випадку відмови від укладення основних договорів покупцем, гроші в сумі 269 000 грн., залишаються у продавця.
В судове засідання учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, не з'явились, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 , має суттєві будівельні недоліки конструкції, які при укладенні попереднього договору відповідачка приховала та про які не попередила позивачку, чим порушила умови договору, а відтак є підстави для визнання попереднього договору купівлі-продажу від 09 серпня 2018 року недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України.
При цьому, суд першої інстанції вказав, що оскільки предметом попереднього договору є два об'єкта нерухомості, які позивачка мала на меті придбати для використання їх в комплексі, правочин необхідно визнати недійсним в цілому та застосувати наслідки недійсності правочину.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 09 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі довіреності, посвідченої 03 липня 2018 року ПавелК.Салінджер, державним нотаріусом м. Лондона, Англія, Апостиль країни Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії підтверджено в м. Лондоні, Англія, 24 липня 2018 року Головним державним секретарем ЇЇ Величності Державного Департаменту закордонних справ та справ співдружності, за № АРО-1002815, діяла громадянка Російської Федерації ОСОБА_3 , був укладений попередній договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М., та зареєстровано в реєстрі за № 1130.
Відповідно до умов Договору, сторони зобов'язуються до 31 жовтня 2018 року включно укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу машиномісця № НОМЕР_1 , яке розташоване в паркінгу по АДРЕСА_1 , загальною площею 23,70 кв.м.
На виконання пункту 3 Договору, покупець передала, а представник продавця отримала гроші в сумі 269 600,00 грн., що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 10 000,00 доларів США, з належних до сплати 6 740 00,00 грн., що згідно з курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 250 000,00 доларів США, на доказ укладення та забезпечення виконання основних договорів купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
У відповідності до ч.1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з роз'ясненнями викладеними в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК (435-15)), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вказані вимоги закону не врахував та дійшов помилкового висновку, що під час укладення попереднього договору позивачка помилилась щодо технічно - будівельного стану квартири, та в момент вчинення правочину було недодержано вимог статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання попереднього договору купівлі - продажу недійсним, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
До того ж, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача, сплачені нею кошти в сумі 269 600 грн., суд першої інстанції застосовував наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України, однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком місцевого суду з огляду на відсутність підстав визнання попереднього договору недійсним.
Разом з тим, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення коштів підлягають задоволенню з огляду на таке.
Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Статтею 635 ЦК України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладено протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов'язання.
Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу.
Як вбачається з матеріалів справи, основні договори купівлі-продажу між сторонами не було укладено, а відтак сплачена позивачем сума в розмірі 269 000 грн., є авансом, а тому за законом підлягає поверненню особі, яка її сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення основного договору.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року (справа №639/9339/16ц), від 01 вересня 2020 року (справа №522/15584/17), від 17 червня 2021 року (справа № 711/5065/15ц).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають істотне значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2021 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину та стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачену суму за попереднім договором купівлі-продажу у розмірі 269 600 (двісті шістдесят дев'ять тисяч шістсот) грн.
В задоволенні позовних вимог про визнання недійсним правочину - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: