1 грудня 2021 року місто Київ
справа № 755/11788/19
провадження №22-ц/824/11769/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Масленніковою Тетяною Миколаївною,
на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 30 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Яровенко Н.О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
У липні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення грошових коштів.
Позов обґрунтовано тим, що 11 серпня 2017 року відповідач отримав в борг грошові кошти у розмірі 128500 грн., що на день укладення договору було еквівалентом 5000 доларів США. Відповідач зобов'язався їх повернути до 15 листопада 2017 року. Між сторонами був укладений договір позики, який посвідчений нотаріально.
Станом на момент подачі позову відповідач кошти не повернув.
10 жовтня 2017 року позивач надав відповідачу у борг грошову суму у розмірі 4000 доларів США, які зобов'язався повернути до 26 жовтня 2017 року. Отримання коштів підтверджується розпискою, складеною та підписаною відповідачем.
Станом на момент подачі позову відповідач кошти не повернув.
Оскільки у відповідача має місце прострочення виконання зобов'язань, позивач просив стягнути суму позики, три проценти річних, інфляційні втрати та штраф, сплата якого передбачена умовами договору позики від 11 серпня 2017 року.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 30 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 11 серпня 2017 року в розмірі 167146,99 грн. та заборгованість по розписці від 10 жовтня 2017 року в розмірі 108787,59 грн., а всього стягнуто 275934 грн.58 коп.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Відповідач ОСОБА_2 , не погоджуючись з зазначеним рішенням, подав апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає, що рішення підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зазначає, що судом не було в повному обсязі перевірено всі наявні докази, наслідком чого стало ухвалення незаконного рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до розписки від 22 грудня 2019 року, написаною власноручно ОСОБА_1 за період з 10 жовтня 2017 року по 21 грудня 2019 року відповідачем було повернуто кошти в розмірі 3500 доларів США в рахунок погашення боргу по розписці від 10 жовтня 2017 року та договору позики від 11 серпня 2017 року.
Апелянт вважає, що позивачем було введено суд в оману, оскільки подано недостовірні докази та надано неправдиву інформацію щодо всіх істотних обставин справи. Таким чином, сума боргу заявлена позивачем ніяк не може становити суму вказану в позовній заяві. Відтак, сума штрафних санкцій нарахованих позивачем також не відповідає дійсності, адже нарахована сума боргу та відповідні платежі у зв'язку з неповерненням своєчасно суми боргу є надто завищеними.
Крім того, зазначає, що відповідачем після отримання розписки від позивача про часткове повернення боргу, за період з грудня 2019 року по теперішній день вже повернуто кошти в розмірі 62700 грн., що підтверджується копіями квитанцій та скріншотами переписки в телефоні, що свідчить про те, що відповідачем кошти сплачуються.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Губанова В.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, не погоджуючись з доводами апеляційної скарги. Позивач не заперечує, що 22 грудня 2019 року, після набуття чинності рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 30 вересня 2019 року, відповідач повернув частину боргу у розмірі 3500 доларів США, про що попросив написати розписку. Позивачем складена розписка від 22 грудня 2019 року про отримання частини коштів, проте складена некоректно, з зазначенням фактів, які не могли мати місце. Позивач зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу в період часу з 10 жовтня 2017 року до 21 грудня 2019 року, до винесення оскаржуваного рішення. Надані відповідачем до апеляційної скарги квитанції, належать ОСОБА_3 , яка жодним чином не пов'язана з позивачем борговими зобов'язаннями.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Губанова В.В. заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому, ОСОБА_1 не заперечував факту повернення відповідачем частини боргу, але вже після ухвалення рішення, про яке останньому було відомо одразу після його ухвалення.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 11 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1128 500 гривень 00 копійок, а останній зобов'язався повернути ОСОБА_1 таку ж суму грошових коштів, а саме 128 500 гривень 00 копійок не пізніше ніж до 15 листопада 2017 року. Відповідно до пункту 2 договору, сума позики в розмірі 128 500 гривень 00 копійок отримана ОСОБА_2 від ОСОБА_1 до моменту підписання даного договору в повному обсязі.
Крім того, 10 жовтня 2017 року, ОСОБА_2 склав та підписав розписку з якої вбачається, що останній отримав від ОСОБА_1 в борг грошову суму в розмірі 4000 доларів США, та зобов'язався повернути борг не пізніше 26 жовтня 2017 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем порушено умови договору позики в частині повернення грошових коштів, на час звернення позивача до суду відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув грошові кошти відповідно до договору позики від 11 серпня 2017 року та розписки від 26 жовтня 2017 року. Відповідач не заявляв вимог з приводу оспорювання договору позики.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно вимог ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначено у ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку кількість рече того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеного грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії ( до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Частиною першою ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, вчинені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
11 серпня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В.. Крім цього, 10 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, на підтвердження чого позивач надав розписку.
Договір позики від 11 серпня 2017 року та розписка від 10 квітня 2017 року містять необхідні умови договору позики, зокрема, дату складання, отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі та зобов'язання щодо їх повернення, строк повернення (а. с. 8,16).
Як договір позики, так і розписка написана ОСОБА_2 , підтверджують як факт укладання договорів позики, так і факти передачі коштів.
Факт укладення договору позики 11 серпня 2017 року та укладення договору позики у формі розписки 10 жовтня 2017 року відповідачем ОСОБА_2 не заперечується, що підтверджується поясненнями останнього в суді апеляційної інстанції, та виплаває зі змісту апеляційної скарги.
Сам ОСОБА_2 в своїх поясненнях не заперечує факт отримання від ОСОБА_1 коштів, але заперечує суму боргу, посилаючись на часткове повернення коштів позивачу.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що сума боргу не може становити суму зазначену ОСОБА_1 у позовній заяві, оскільки він частково повернув грошові кошти позивачу, а тому сума нарахованих штрафних санкцій також не відповідає дійсності, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.
Відповідно до розписки від 22 грудня 2019 року, написаною ОСОБА_1 за період з 10 жовтня 2017 року по 21 грудня 2019 року відповідачем було повернуто кошти в розмірі 3500 доларів США в рахунок погашення боргу по розписці від 10 жовтня 2017 року та договору позики від 11 серпня 2017 року (а.с.39).
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечував факт написання такої розписки у зв'язку з частковим поверненням боргу відповідачем. При цьому, він пояснив, що він некоректно виклав зміст розписки, а грошові кошти були передані йому ОСОБА_2 саме 22 грудня 2019 року. В свою чергу ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що протягом періоду часу з 10 жовтня 2017 року по день ухвалення рішення він повертав борг.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що кошти в сумі 3500 доларів США були передані позивачу ОСОБА_1 , відповідачем ОСОБА_2 , саме в день, яким датована розписка (22 грудня 2019 року), тобто вже після ухвалення Дніпровським районним судом м.Києва оскаржуваного рішення, а тому така розписка не може впливати на правильність висновків суду щодо загальної суми боргу відповідача перед позивачем.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що відповідачем після отримання розписки від позивача про часткове повернення боргу, за період з грудня 2019 року по теперішній день вже повернуто кошти в розмірі 62700 грн., також не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки таке погашення заборгованості відбувалося також після ухвалення оскаржуваного рішення, і відповідно ці обставини не можуть впливати на висновки суду.
Отже, оскільки доказів, які б давали підстави вважати, що відповідач ОСОБА_2 погашав суму боргу за договорами позики в період з 10 жовтня 2017 року по день ухвалення рішення суду, останнім не надано, тому висновок суду першої інстанції про доведеність ОСОБА_1 позовних вимог є законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору, а ч.1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Положеннями ст. 1050 ЦК України, визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.. 625 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановивши, що відповідач ОСОБА_2 має невиконані грошові зобов'язання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, розрахованих на суму боргу.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене на повно з'ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України,
суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Масленніковою Тетяною Миколаївною, залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 30 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 9 грудня 2021 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус