Справа № 640/11667/21 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.
07 грудня 2021 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації в особі відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації в особі відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб (відповідач), в якому просили:
- скасувати рішення (відмову) Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 21.12.2020 про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );
- зобов'язати Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації зареєструвати місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачами подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Доводи апелянта аналогічні, викладеним у позовній заяві, та обґрунтовані зокрема тим, що відповідач, відмовляючи у здійсненні реєстрації місця проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації та місцем проживання матері, хоча й діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений пунктами 11, 18 Правил № 207, однак, без урахування інтересів самої дитини, як це визначено вимогами Конвенції про права дітей та Закону України «Про охорону дитинства».
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 18 грудня 2020 року позивачі звернулись до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації відмовлено у реєстрації місця проживання з огляду на відсутність згоди іпотекодержателя.
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а свої законні права та охоронювані інтереси порушеними, позивачі звернулись з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив зокрема з того, що в порушення пункту 18 Правил реєстрації місця проживання позивачем до заяви про реєстрацію місця проживання не надано письмову згоду відповідного іпотекодержателя або довірчого власника.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
30.12.2005 позивачка відповідно до договору купівлі-продажу квартири, реєстраційний номер в реєстрі- придбала за особисті кошти квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 24382314 від 17.07.2014.
25.09.2010 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений шлюб, який був зареєстрований Воловецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про що свідчить запис № 36, згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .
08.12.2020 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився - ОСОБА_3 , який був народжений в місті Києві, про що свідчить свідоцтво про народження Серія НОМЕР_2 від 09 грудня 2020 року, видане Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), та зроблено відповідний актовий запис №5503.
Як вказано позивачкою та не спростовано відповідачем, з моменту придбання вище зазначеної квартири і станом на день розгляду справи, вищевказана квартира - це єдина квартира, позивачки, де вона зареєстрована і проживає зі старшим сином, чоловіком та молодшим сином, про що свідчить довідка про реєстрацію місця проживання особи №14695418 від 16.04.2021.
Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник). Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Згідно зі статтею 9-1 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Тобто, визначення механізму здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб законодавцем віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 затверджено Правила реєстрації місця проживання (далі - Правила).
Зокрема, пунктом 18 Правил визначено, що для реєстрації місця проживання особа або її представник подає: 1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8; 2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; 3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу); 4) документи, що підтверджують: право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників); право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах); проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби); 5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку); 6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).
У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються: документ, що посвідчує особу представника; документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).
Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
У разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань для реєстрації місця проживання особи додатково подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника.
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.
Пунктом 19 Правил, зокрема, передбачено, що працівник органу реєстрації також з метою перевірки належності особі, що подала заяву для реєстрації місця проживання, відповідного житла на праві власності чи належності власнику/співвласникам, що надали згоду особі для реєстрації місця проживання, відповідного житла на праві власності, а також з метою перевірки перебування такого житла в іпотеці або довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань використовує відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.
Так, при розгляді заяви позивача про реєстрацію місця проживання, працівником відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації виявлено, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно міститься запис про іпотеку квартири та арешт майна.
Вказане також підтверджується наявним в матеріалах справи Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - квартири, за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про іпотеку: 6368562, іпотечний договір, серія та номер: 601, вданий 30.03.2010, видавник: ПН КМНО Анохіна В.М., іпотекодавець: ОСОБА_5 , іпотекодержатель: ОСОБА_6 .
Однак, в порушення пункту 18 Правил позивачем до заяви про реєстрацію місця проживання не надано письмову згоду відповідного іпотекодержателя або довірчого власника.
При цьому, пунктом 11 Правил передбачено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, зокрема, якщо особа не подала необхідних документів або інформації.
Суд першої інстанції зазначив, що положення Правил щодо необхідності надання іпотекодержателем згоди на реєстрацію місця проживання є чинним як на момент подання позивачем заяви про реєстрацію місця проживання, так і на момент розгляду цієї справи, та не скасовувались у судовому порядку. Відтак, відповідач правомірно відмовив позивачу у реєстрації місця проживання.
В свою чергу, при розгляді апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на таке.
27 травня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову “Про внесення змін до Правил реєстрації місця проживання” № 481, якою до Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 “Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру” (далі - Правила № 207) внесено зміни.
Так, вказаною Постановою, зокрема, пункт 18 Правил № 207 після абзацу п'ятнадцятого доповнено новим абзацом такого змісту: “У разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань для реєстрації місця проживання особи додатково подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника.”.
Надалі, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 640/14809/20 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_7 . Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року - скасовано, та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_7 до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство юстиції України - задоволено. Визнано незаконною та скасовано постанову Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до правил реєстрації місця проживання” від 27 травня 2020 року № 481.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 КАС України, яка регламентує порядок набрання судовими рішеннями суду апеляційної інстанції законної сили, передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Так, при розгляді справи № 640/14809/20 колегією суддів апеляційної інстанції зазначено таке: «Відповідно до частин 1, 2 статті 49 Закону 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Статтею 3 Конвенції Генеральної Асамблеї ООН про права дитини від 20.11.1989 визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 16 вказаної Конвенції Генеральної Асамблеї ООН встановлено, що жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.
Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Законом України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року № 2402-III передбачено право дитини на житло.
Так, відповідно до частини 2 статті 18 вказаного Закону діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Проте, аналізуючи постанову Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до правил реєстрації місця проживання” від 27.05.2020 № 481 колегія суддів приходить до висновку, що механізм, який встановлений оскаржуваною Постановою, ускладнює правила підтвердження реєстрації дітей та їх батьків у житлі, яке перебуває в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань, адже він передбачає наявність додаткового документу для реєстрації дитини в житлі, яка перебуває в іпотеці, довірчій власності та згоду іпотекодержателя житла на реєстрацію дитини.
Фактично, відмова іпотекодержателя або довірчого власника на реєстрацію місця проживання дітей та їх батьків означає втручання в здійснення права дитини на її особисте і сімейне життя, недоторканність житла.
У рішенні “Хабровські проти України” від 17.01.2016 Європейський Суд з прав людини зазначив, що важливою метою ст. 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов'язки, властиві ефективному “дотриманню” права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому. Проте, оскаржувана Постанова не забезпечує балансу інтересів між дітьми та іпотекодержателями або довірчими власниками такого майна».
Відомості щодо скасування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 640/14809/20 станом на дату апеляційного розгляду справи - відсутні.
Таким чином, виходячи з того, що оскільки станом на момент звернення (18 грудня 2020 року) позивачів до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації із відповідною заявою вищевказане положення Правил реєстрації місця проживання було чинним, то підстави для скасування рішення (відмову) Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 21.12.2020 про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - відсутні.
Разом з тим, згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
В справі «East/WestAllianceLimited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Зважаючи на природу та підстави даного спору, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає, що оскільки норма Правил реєстрації місця проживання, яка передбачала обов'язкове отримання письмової згоди відповідного іпотекодержателя або довірчого власника для реєстрації місця проживання особи є нечинною з огляду на скасування постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до правил реєстрації місця проживання” від 27 травня 2020 року № 481, та яка була підставою для відмови у задоволенні заяви позивачів про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини, відтак наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації зареєструвати місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації в особі відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року - скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації в особі відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб - задовольнити частково.
Зобов'язати Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації зареєструвати місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37401206) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1135,00 грн. (одна тисяча сто тридцять п'ять).
Стягнути за рахунок Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37401206) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1135,00 грн. (одна тисяча сто тридцять п'ять).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко