08 грудня 2021 р. Справа № 480/4518/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.07.2021, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, м. Суми, повний текст складено 28.07.21 по справі № 480/4518/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.09.2017 по 28.02.2018 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.09.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 21868 грн 74 коп із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 21.09.2020 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4036 гривень 83 копійки відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4036 гривень 83 копійки за період з 01.03.2018 по 21.09.2020 включно в сумі 123723 гривні 88 копійок відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078 із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.09.2017 по 28.02.2018.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.09.2017 по 28.02.2018.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо застосування базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення у період з 29.09.2017 по 28.02.2018 - січень 2008 року в сумі 21 868,74 грн, та в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 21.09.2020 у сумі 123 723,88 грн, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з огляду на те, що судом не обрано базовий місяць для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року, а отже спосіб захисту порушеного права позивача є неефективним і не призведе до реального відновлення прав позивача. Просить урахувати висновки Верховного Суду у справах № 200/9297/19-а, № 816/1728/16, судів апеляційної інстанції, зокрема Другого апеляційного адміністративного суду, що викладені у постановах від 25.03.2021 у справі № 520/12852/2020, від 09.03.2021 у справі № 480/4656/20.
Одночасно наголошує, що має право на індексацію грошового забезпечення із застосуванням щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 21.09.2020 у сумі 123 723,88 грн.
За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Наказом тимчасово виконуючого обов'язки командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2017 за № 152 старшого матроса ОСОБА_1 , старшого вогнеметника вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту Військової частини НОМЕР_1 призначено на посаду (а.с. 24, зворот).
Згідно з Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.09.2020 за № 196 старший матрос ОСОБА_1 , старший вогнеметник вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту Військової частини НОМЕР_1 , Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.09.2020 за № 161-РС звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту "2" підпункту "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 21 вересня 2020 року є таким, що здав справи та посаду старшого вогнеметника вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини НОМЕР_1 і таким, якого виключено зі списків особового складу частини (а.с. 25).
З матеріалів справи щодо розрахунку розміру індексації грошового забезпечення вбачається і вказана обставина не заперечується сторонами, що позивачеві індексація грошового забезпечення за період з 21.09.2017 по 28.02.2018 не проводилась (а.с. 53).
Не погодившись із бездіяльністю владного суб'єкта з приводу ненарахування та невиплати індексації за період з 21.09.2017 по 28.02.2018, а також з приводу нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 21.09.2020 не у сумі 123 723,88 грн, позивач ініціював цей спір.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 21.09.2017 по 28.02.2018 відповідно до вимог законодавства є протиправною, а тому обтяжив владного суб'єкта обов'язком нарахувати та виплатити спірну індексацію із врахуванням наявності підстав, визначених Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" № 1282-XII від 03.07.1991 та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003.
Разом з тим, суд першої інстанції, зазначивши про передчасність вирішення питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації, оскільки саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення і у цій частині права позивача ще не порушені, відмовив у задоволенні позовних вимог щодо застосування базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення у період з 21.09.2017 по 28.02.2018 - січень 2008 року.
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх необґрунтованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції у цій частині, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, з огляду на таке.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі, якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з п. 2 Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п. 4 Порядку сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
У пункті 4 Порядку № 1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З огляду на невиплату позивачу індексації, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації позивачу за період з 21.09.2017 по 28.02.2018.
Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд указав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У даній правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.
Питання визначення базового місяця індексації залежить від зміни розміру грошового забезпечення позивача в частині окладу, відомості про які наявні у відповідача. Отже, визначення базового місяця індексації належить до компетенції відповідача під час нарахування сум індексації, а враховуючи те, що відповідачем суми індексації позивачу за спірний період не нараховано, позовні вимоги у вказаній частині є передчасними та спрямовані на захист ще не порушеного права.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, відповідно до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця "січень 2008 року" відсутні.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17.09.2020 у справі № 420/1207/19, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.
Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.09.2017 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для обчислення січень 2008 року, не підлягають задоволенню, є правомірним.
Разом з цим, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачеві за період з 21.09.2017 по 28.02.2018 у сумі 21868,74 грн, також є правомірним, оскільки на даний час індексація грошового забезпечення відповідачем за вказаний період не нарахована, а тому така вимога є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 21.09.2020 та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4036 гривень 83 копійки за період з 01.03.2018 по 21.09.2020 включно в сумі 123723 гривні 88 копійок відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078 із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 за № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01.03.2018, підвищено розміри посадових окладів всіх категорій військовослужбовців. Отже, враховуючи підвищення у березні 2018 року грошового забезпечення, відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, позивач набув право на отримання індексації з грудня 2018 року.
З розрахунку розміру індексації грошового забезпечення та письмових пояснень, наданих суду відповідачем, убачається, що позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2018 року по вересень 2020 року, з урахуванням базового місяця - березень 2018 року.
Проте, оскільки в березні 2018 року підвищено посадові оклади військовослужбовцям згідно з Постановою КМУ від 30.08.2017 за № 704, то березень 2018 року був базовим місяцем для нарахування індексації в 2018 році. Індексація нараховувалася згідно коефіцієнтів індексації грошового забезпечення. З березня по листопад 2018 року включно коефіцієнт індексації грошового забезпечення відсутній.
Також, колегія суддів зазначає про відсутність можливості встановлення фіксованої суми індексації, як того просить позивач, оскільки індексація грошового забезпечення не є сталою величиною та залежить від індексу споживчих цін.
Враховуючи викладене, а також те, що за період з грудня 2018 року по вересень 2020 року позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення (а.с. 21-23), висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивачеві в період з 01.03.2018 по 21.09.2020 та зобов'язання нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4036 гривень 83 копійки за період з 01.03.2018 по 21.09.2020 включно в сумі 123723 гривні 88 копійок відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078 із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, є правомірним.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду у справах № 200/9297/19-а, № 816/1728/16 колегія суддів не бере до уваги, оскільки у вказаних справах Верховним Судом не надавалася оцінка питанню про те, який базовий місяць має бути використаний при нарахуванні індексації, зокрема щодо підстав здійснення розрахунку індексації з урахуванням базового місяця "січень 2008 року".
Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17.09.2020 у справі № 420/1207/19, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.
Також, колегія суддів не бере до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на судову практику при розгляді подібних спорів в суді апеляційної інстанції, оскільки позиція суду апеляційної інстанцій не є обов'язковою для врахування судом апеляційної інстанції, а згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на положення статті 139 КАС України, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 по справі № 480/4518/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк