1/2229
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 грудня 2021 року м. Київ № 640/24615/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в
м. Києві державної адміністрації,
Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради
(Київської міської державної адміністрації)
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації (надалі - відповідач 1), адреса: 02000, місто Київ, вулиця Харківське шосе, будинок 176-Г, Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - відповідач 2), адреса: 03165, місто Київ, проспект Любомира Гузара, будинок 7, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), щодо припинення з 01 листопада 2020 року нарахування пільг учасника війни ОСОБА_1 встановлених пунктами 1, 2, 4, 5, 6 та 18 частини 1 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ;
- зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Департамент соціальної політики виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відновити з 01 листопада 2020 року нарахування пільг учасника війни ОСОБА_1 встановлених пунктами 1, 2, 4, 5, 6 та 18 частини 1 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок вчинення суб'єктами владних повноважень протиправних дій пов'язаних з обмеженням передбачених чинним законодавством соціальних гарантій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що останній має право на пільги як учасник війни, однак, позивач зазначає, що починаючи з листопада 2020 року позивач був позбавлений 50 відсоткової знижки на оплату житлово-комунальних послуг.
В свою чергу, в обґрунтування своєї правової позиції, позивач звертає увагу, що рішенням Конституційного Суду України № 12-р/2018 від 18 грудня 2018 року визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частину 6 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якою було встановлено, що передбачені пунктами 1, 2, 4, 5, 6 та 18 частини 1 цієї статті пільги надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередніх шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
А тому, у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення № 12-р/2018 від 18 грудня 2018 року позивач звернувся до відповідачів із заявою про нарахування пільг на отримання 50 відсоткової знижки з оплати житлово-комунальних послуг.
Однак, відповідач, як за твердженнями позивача, листом № 16-УК/1-337586/1 від 20 квітня 2021 року було протиправно відмовлено позивачу у відновленні права на отримання 50 відсоткової знижки на оплату житлово-комунальних послуг, в обґрунтування чого уповноваженим органом було зазначено, що останній не має права на пільги на житлово-комунальні послуги як учасник війни з 01 листопада 2021 року з тих підстав, що пільги на оплату житлово-комунальним послуг надаються за умови, якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Однак, виходячи з аргументів позовної заяви вбачається, що позивач вважає відмову у наданні пільг на житлово-комунальні послуги протиправною та такою, що порушує його права.
У зв'язку з чим, керуючись викладеними вище обставинами, не погоджуючись з діями уповноваженого органу щодо відмови у відновленні права на отримання 50 відсоткової знижки на оплату житлово-комунальних послуг, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Заперечуючи проти аргументів викладених в позовній заяві, відповідачами було подано відзиви на адміністративний позов, в якому останні не погоджуючись з викладеними позивачем аргументами та доводами зазначили, що у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчим актів України» № 76-VІІІ від 28 грудня 2014 року Кабінетом Міністрів України постановою № 389 від 04 червня 2015 року було затверджено Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї.
Представники відповідачів зазначили, що дія вказаного Порядку поширюється на учасників війни, які мають право на пільги згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Водночас, за твердженнями представників, з 01 липня 2015 року пільги надаються за умови, якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, однак, в даному випадку розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї позивача за попередні шість місяців перед зверненням позивача перевищив величину доходу, яка дає право на податкову соціальну пільгу.
А тому, за твердженнями представників відповідачів, з огляду на зазначене позивач втратив право на пільги на житлово-комунальні послуги як учасник війни з 01 листопада 2020 року.
Також, у відзивах було зазначено, що за результатом проведеного розрахунку було визначено, що середньомісячний сукупний дохід ОСОБА_1 за період з 01 травня 2020 року по 31 жовтня 2020 становив 3 471,48 грн, що перевищувало розмір податкової соціальної пільги у 2020 році (2 940,00 грн), а тому, з починаючи з 01 листопада 2020 надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 , як учаснику війни, припинено та проінформовано контактну особу - ОСОБА_2 .
Таким чином, на переконання представників відповідачів, починаючи з 01 листопада 2020 року позивач втратила право на пільгу з оплати житлово комунальних послуг як учасник війни, оскільки її середньомісячний дохід перевищує величину доходу (3 471,78 грн), який дає право на податкову соціальну пільгу у 2020 році (2 840,00 грн).
Також, представником відповідача-2, окремо було зазначено, що до повноважень Департаменту не відноситься безпосередньо нарахування пільг з оплати житлово-комунальних послуг, такими повноваженнями наділено Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районна в місті Києві державної адміністрації, а отже позовні вимоги до Департаменту є безпідставними.
На підставі викладених вище обставин, представники відповідачів просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог адміністративного позову.
Також, не погоджуючись з вказаними у відзивах представниками відповідачів аргументами, позивачем було подано відповіді на відзиви, в яких останній підтримуючи викладені в адміністративному позові аргументи просив суд задовольнити позовні вимоги позовної заяви позивача.
Крім того, у відповідях на відзив позивач звертає увагу, що в статті 3 Положення про Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) затвердженого розпорядженням КМДА від 12 лютого 2013 року № 175 із змінами та доповненнями зазначено що Департамент забезпечує в місті Києві реалізацію державної політики з питань надання соціальних послуг ветеранам війни які згідно із законодавством України мають право на пільги. А частиною 7 пункту 30 статті 6 визначено, що Департамент здійснює контроль за правильністю і своєчасністю призначення та виплати структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних в місті Києві державних адміністрацій компенсацій та інших соціальних виплат, виконання інших заходів щодо соціального захисту населення відповідно до законодавства України.
Положенням про управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації затвердженого розпорядженням Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 17 червня 2016 року № 417 де в статті 2 визначено що Управління підзвітне і підконтрольне Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
З урахуванням викладеного, позивач зазначає, що саме Департаментом не було здійснено контроль за правильністю і своєчасністю призначення та виплати структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних в місті Києві державних адміністрацій компенсацій та інших соціальних виплат, виконання інших заходів щодо соціального захисту населення відповідно до законодавства України. Отримавши скаргу щодо не правомірність дій управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації заходів щодо відновлення законності не вжив та самоусунувся від обов'язків покладених на Департамент, а тільки порекомендував звернутися до суду, що підтверджується відповіддю на скаргу яка додана до позовної заяви.
А тому, на переконання позивача, з огляду на викладене можна дійти висновку, що Департамент соціальної політики виконавчий органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є належним відповідачем у даній справі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, ОСОБА_1 , має статус учасника війни, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 виданим Шевченківським районним Управлінням праці та соціального захисту м. Києва.
З аналізу наявних в матеріалах справи документів судом встановлено, що з 01 листопада 2020 року управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації було припинено нарахування та виплату пільг позивачу.
За пояснення позивача вбачається, що починаючи з березня 2021року останній виявив факт припинення нарахування пільг на комунальні послуги.
На підставі викладених вище обставин, позивач звернувся до управління за роз'ясненнями, на виконання поданої позивачем заяви, уповноваженим органом було надано відповідь від 20 квітня 2021 року № 16-УК/1-337586/1 в якій останнім зазначено, що Управлінням, відповідно до Постанови № 389 від 04 червня 2015 року, проведено розрахунок щодо визначення права на отримання пільг на оплату комунальних послуг з 01 листопада 2020 року з урахуванням середньомісячного сукупного доходу та за результатами підрахунку встановлено, що середньомісячний сукупний дохід за період з 01 травня 2020 року по 31 жовтня 2020 року перевищує розмір податкової соціальної пільги у 2020 році, тому надання пільг припинено.
Надалі, на підставі викладених обставин, 11 червня 2021 року позивач звернувся до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат лист від.
Листом від 08 липня 2021 року № 051/044/Л-1240-03, позивача було повідомлено, що питання по виплаті, правильності нарахування пільг учасникам війни встановлені Законом № 3551 не відносяться до їх компетенції і рекомендував звернутися до управління соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації або до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Надалі, 20 липня 2021 року позивач звернулась до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зі скаргою, щодо дій управління соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації (ксерокопія додається), однак листом від 05 серпня 2021 року № 051/Л-11149-002/2 уповноваженим органом було відмовлено позивачу в поновленні пільг з 01 листопада 2020 року та рекомендовано звернутись до суду для вирішення даного питання.
Не погоджуючись з вищевказаними діями та рішеннями суб'єктів владних повноважень, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення, формування в суспільстві шанобливого ставлення до них врегульовані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (надалі - Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом:
- створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття;
- організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;
- виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;
- надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Згідно статті 4 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
З наявних в матеріалах справи документів судом було встановлено, що позивач має статус учасника війни, що підтверджується відповідним посвідченням № НОМЕР_1 віл 15 лютого 2006 року.
Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин, суд приходить до висновку, що на позивача як на особу учасника війни поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року.
Як вже було встановлено судом вище, предметом розгляду даної справи є припинення з 01 листопада 2020 року нарахування пільг учасника війни ОСОБА_1 встановлених пунктами 1, 2, 4, 5, 6 та 18 частини 1 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ у вигляді 50 відсоткової знижки на оплату житлово-комунальних послуг.
В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до пунктів 4, 5, 6 частини 1 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни надаються такі пільги:
- 50-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю);
- 50-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.
Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв.метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв.метра на сім'ю.
Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 50-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв.метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв.метр на сім'ю);
- 50-процентна знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
В свою чергу, як зазначено у пункті 1 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженого 04 червня 2015 року постановою Кабінету Міністрів України за № 389 (надалі - Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї), цей Порядок визначає механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, тепло- та електропостачання, природний газ (в тому числі послуги з транспортування, розподілу та постачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами, а також підтвердження права на інші види пільг, які надаються з урахуванням доходу (безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення, зубопротезування тощо) відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 3 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї встановлено, що пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Відповідно до пункту 8 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї пільговики, до сукупного доходу сім'ї яких входять доходи, визначені пунктом 5 цього Порядку (крім пенсії та соціальної допомоги), або до складу сім'ї яких входять працездатні особи, подають до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення декларацію про доходи сім'ї пільговика за формою згідно з додатком, а також довідки про доходи свої та членів сім'ї (крім довідок про розмір пенсії та соціальної допомоги) за шість місяців, що передують місяцю звернення, або документи, що підтверджують відсутність доходів за такий період. У разі неподання документів, передбачених абзацом першим цього пункту, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення повідомляє пільговика про необхідність подання відповідних документів для визначення права на отримання пільг.
Згідно пункту 9 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї зазначено, що структурні підрозділи з питань соціального захисту населення з урахуванням отриманої інформації, зазначеної у пунктах 6-8 цього Порядку, визначають протягом десяти днів з дня отримання такої інформації середньомісячний сукупний дохід сім'ї в розрахунку на одну особу шляхом ділення загальної суми грошових доходів кожного члена сім'ї пільговика за попередні шість місяців на 6 і на кількість членів сім'ї.
Водночас, суд звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року за № 12-р/2018 (у справі № 1-6/2018(2791/15)) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): «- абзац другий підпункту 1, абзац другий підпункту 2, абзаци другий, третій, четвертий підпункту 3 пункту 9 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII; - частину шосту статті 14, частину другу статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII зі змінами».
Також, суд звертає увагу, що у Рішенні Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року за № 12-р/2018 (у справі № 1-6/2018(2791/15)) зазначено: «… Конституційний Суд України вважає, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави. …».
Згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 вказано, що Конституційний Суд України виходить із того, що для відновлення попереднього рівня соціального захисту учасників війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, або встановлення альтернативних варіантів компенсації скасованих пільг потрібно передбачити кошти у Державному бюджеті України, внести відповідні зміни до законів України. Отже, встановивши невідповідність Конституції України (неконституційність) абзацу другого підпункту 1, абзацу другого підпункту 2, абзаців другого, третього, четвертого підпункту 3 пункту 9 розділу I Закону «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII , частини шостої статті 14, частини другої статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ, Конституційний Суд України вважає за доцільне відтермінувати втрату чинності цими положеннями на три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Пункт 2 резолютивної частини цього Рішення передбачено, що положення Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які визнані неконституційними, втрачають чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 положення частини 6 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України») втратили чинність з 18 березня 2019 року та застосуванню до спірних правовідносин не підлягають.
Крім того, суд звертає увагу, що у зв'язку із втратою чинності з 18 березня 2019 року положень частини 6 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України»), не підлягають також застосуванню приписи Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї № 389, які передбачають надання деяких пільг учасникам війни за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 27 лютого 2020 року за № 3-р/2020 (у справі №1-247/2018(3393/18)) вирішив, зокрема: «1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. 2.Окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення».
Таким чином, з системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що з 19 березня 2019 року застосуванню підлягають положення частини першої статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».
В свою чергу, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Враховуючи наведені норми права та обставини справи, суд вважає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту позивачу як ветерану війни та особі, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не має залежати від матеріального становища сім'ї позивача та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави.
Як вже було встановлено судом вище, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни, а тому уповноваженим органом було призначено позивачу пільги, визначені відповідно до пункту 5 частини 1 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Водночас, як вже зазначено вище, та що не заперечувалось представниками відповідачів у відзивах на позовну заяву, починаючи з 01 листопада 2020 року, позивачу було припинено надання соціальної пільги на житлово-комунальні послуги, паливо, скраплений газ, телефон, установлення квартирних телефонів, у зв'язку з тим, що сукупний дохід перевищує податкову соціальну пільгу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, під час розгляду судом справи, відповідачами не було доведено правомірність вчинених дій щодо припинення надання соціальної пільги позивачу, та протиправність таких спростовується наведеним вище аналізом правових норм.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного в сукупності суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у наданні пільг, передбачених статтею 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», допустив порушення його прав як учасника війни.
Щодо посилань представника Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В свою чергу, відповідно до пункту 12 «Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї» визначено, що у разі коли середньомісячний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу який дає право на податкову соціальну пільгу, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення письмово інформує пільговиків про те, що вони не мають права на отримання пільг і можуть звернутися за житловою субсидією.
Водночас, під час розгляду судом даної справи, з матеріалів справи не було встановлено та відповідачами не було надано належних та допустимих доказів того, що уповноваженими органами було письмово проінформовано позивача про те, що останній не має права на отримання пільг, у зв'язку з чим було припинено її нарахування.
З аналізу матеріалів справи та наданих до суду документів, судом встановлено, що лише 20 квітня 2021 року, позивачем було отримано письмове повідомлення про припинення надання пільг з 01 листопада 2020 року №16-УК/1-337586/1.
Таким чином, виходячи з викладених вище обставин, можна прийти до висновку, що лише з 20 квітня 2021 року, фактично, починається відлік шести місяців для звернення до суду з адміністративним позовом.
В свою чергу, суд зауважує, що позивач звернувся до суду 31 серпня 2021 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи конвертом, тобто, в межах встановленого Кодексом адміністративного судочинства України строку звернення до суду.
Отже, керуючись викладеним вище в сукупності, суд з урахуванням встановлених вище обставин приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до Положення про Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12 грудня 2013 року № 175 (в редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04 червня 2020 року № 805) встановлено, що Департамент є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади взаємодіє з Міністерством соціальної політики України, Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
Відповідно до пункту 3 Положення про Департамент, Департамент забезпечує в місті Києві реалізацію державної політики з питань соціально-трудових відносин, зайнятості населення та трудової міграції, соціальної підтримки та надання соціальних послуг уразливим верствам населення, зокрема особам похилого віку, з інвалідністю, ветеранам війни.
Основними завданнями Департаменту, відповідно до пункту 5 Положення про Департамент, серед іншого є: 3) забезпечення реалізації державної політики у сфері соціальної підтримки та надання соціальних послуг уразливим верствам населення, зокрема особам похилого віку, з інвалідністю, ветеранам війни (в тому числі учасникам антитерористичної операції та учасникам заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях), особам, на яких поширюється чинність законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, сім'ям з дітьми, багатодітним, молодим сім'ям, сім'ям та особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, малозабезпеченим, внутрішньо перемішеним особам, іншим категоріям осіб, які згідно із законодавством України мають право на пільги та отримання житлових субсидій.
Пунктом 6 Положення про Департамент визначено функції, які виконує Департамент відповідно до визначених повноважень, де серед іншого передбачено:
- виконує координаційно-методичні функції, проводить моніторинг та контролює у межах своєї компетенції надання установлених законодавством України пільг на реалізацію заходів щодо соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни та праці, одиноких непрацездатних громадян, жертв політичних репресій, депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну, дітей-сиріт, сімей загиблих військовослужбовців^ багатодітних сімей та інших категорій громадян, координує роботу підприємств, установ та організацій з цих питань.
Відповідно до Положення про Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районна в м. Києві державної адміністрації (далі - Управління) затвердженого розпорядженням Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 17 червня 2016 року № 417 передбачено, що Управління підпорядковане голові Дарницької районна в м. Києві державної адміністрації, заступнику голови Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, а також підзвітне і підконтрольне Департаменту.
Пунктом 5 Положення про Управління визначено функції, які виконує Управління відповідно до визначених повноважень, де серед іншого передбачено: з питань реалізації заходів соціальної підтримки населення: організовує в межах своєї компетенції роботи щодо надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, пільг з оплати житлово-комунальних послуг, послуг зв'язку, пільг на придбання твердого палива і скрапленого газу та пільгового проїзду окремим категоріям громадян, інших пільг, передбачених законодавством України; визначає право на отримання пільг на житлово-комунальні послуги з урахуванням середньомісячного сукупного доходу пільговика; 28) у сфері реалізації державних соціальних гарантів окремим категоріям громадян: організовує в межах своєї компетенції роботу з надання пільг пенсіонерам, інвалідам, ветеранам війни та праці, одиноким непрацездатним громадянам та іншим категоріям осіб, які мають право на пільги відповідно до законодавства України; 32) забезпечує ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги (ЄДАРП).
Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку, що до повноважень Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не відноситься безпосередньо нарахування пільг з оплати житлово-комунальних послуг, в свою чергу такими повноваженнями наділено Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районна в місті Києві державної адміністрації, а тому, для належного та об'єктивного захисту прав позивача, для подальшого належного виконання даного рішення, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язального характеру та зобов'язати саме управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, відновити з 01 листопада 2020 року нарахування пільг учасника війни ОСОБА_1 встановлених пунктами 1, 2, 4, 5, 6 та 18 частини 1 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість висновків податкового органу за результатами проведеної перевірки та наявності правових підстав для часткового задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), щодо припинення з 01 листопада 2020 року нарахування пільг учасника війни ОСОБА_1 встановлених пунктами 1, 2, 4, 5, 6 та 18 частини 1 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ.
3. Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (адреса: 02000, місто Київ, вулиця Харківське Шосе, будинок 176, код ЄДРПОУ 37447984), відновити з 01 листопада 2020 року нарахування пільг учасника війни ОСОБА_1 встановлених пунктами 1, 2, 4, 5, 6 та 18 частини 1 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
5. Судові витрати в частині стягнення судового збору розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова