09 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/6594/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
27.10.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач -1, ГУ ПФУ в Херсонській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач - 2, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати нарахованої пенсії за період з 01.04.2017 по 30.11.2017 в сумі 41 229,86 грн.;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області нараховану, але не сплачену пенсію за віком за період з 01.04.2017 по 30.11.2017 в сумі 41 229,86 грн.;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області подати звіт про виконання судового рішення у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на даний час позивач, який є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Херсонській області та отримує пенсію за віком, яка призначена ГУ ПФУ в Донецькій області. В період з квітня 2017 року по листопад 2017 року пенсія позивачу не виплачувалась з невідомих причин. В зазначений період позивач перебував на обліку в УПФ Першотравенського району у Дніпропетровській області, УПФУ у Волноваському районі Донецької області. 06.10.2021 року позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про вирішення питання стосовно виплати заборгованості за період 01.04.2017 року по 30.11.2017 року. У відповідь відповідач-1 повідомив, що виплату пенсії за минулий період буде проведено на умовах окремого Порядку визначеного КМУ. Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача-2 та просить суд зобов'язати відповідача-1 виплатити йому пенсію.
Ухвалою від 01.11.2021 року суд відкрив провадження в справі та ухвалив здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
17.11.2021 року представник відповідача - 1 подав до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги не визнаються з таких підстав. Позивач з 01.11.2021 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області, як внутрішньо переміщена особа, відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 04.10.2021 № 6522-5000402129, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Херсоні ради, та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 06.10.2021 позивач звернувся до Управління із заявою щодо вирішення питання стосовно виплати заборгованості з пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 листопада 2017 року. Зазначена заява розглянута Управлінням відповідно до вимог Закону України від 02.10.1996 № 394/96-ВР “Про звернення громадян” (зі змінами) та за вих. № 7708-7377/К-02/8-2100/21 від 18.10.2021 позивачу надано відповідь щодо виплати пенсійних коштів за квітень-листопад 2017 року у сумі 41229,86 грн. Загальна сума нарахованої, але не виплаченої суми пенсії позивача за період з 01.08.2017 по 30.11.2017 складає 41229,86 грн., але, оскільки на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області в 2017 році позивач не перебував, рішення про припинення виплати пенсії позивачу відповідачем-1 не приймалось, підстави для стягнення з Управління не виплаченої пенсії позивачу за період з 01.04.2017 по 30.11.2017 в сумі 41229,86 грн. відсутні.
Відповідач-2 про свою позицію суд не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення 09.11.2021 року поштового відправлення 7302702702560.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З 01.04.2017 року по 30.11.2017 року виплату пенсії було призупинено.
З матеріалів пенсійної справи вбачається, що заборгованість з виплати пенсії позивачу за період з 01.04.2017 по 31.07.2017 в сумі 15549,00 грн. утворилася під час перебування позивача на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області.
Пенсію позивачу за період з 01.08.2017 по 30.11.2017 в сумі 25680,86 грн. нараховано Павлоградським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Дніпропетровської області після взяття пенсійної справи позивача на облік.
Зазначену суму нарахованої пенсії не виплачено у зв'язку з відсутністю Порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2017 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”.
Загальна сума нарахованої, але не виплаченої суми пенсії позивача за період з 01.08.2017 по 30.11.2017 складає 41229,86 грн.
Розпорядженням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 20.02.2018 ОСОБА_1 поновлено пенсію з 01.12.2017, та здійснено її виплату в повному обсязі по 31.10.2021, проте заборгованість за період 01.04.2017 року по 30.11.2017 року виплачено не було.
З 01.11.2021 року позивач знаходиться на обліку в ГУ ПФУ в Херсонській області.
Звернення позивача до відповідача-1 щодо виплати пенсії за період з 01.04.2017 року по 30.11.2017 року позитивного наслідку не мало.
При цьому, повідомлено, що пенсія позивачу за вказаний період нарахована, проте її виплата буде проведена на умовах окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України.
Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні спору по суті суд ураховує наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У той же час, згідно із ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Положеннями ч.1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено підстави припинення виплати пенсії та визначено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду.
Водночас, Преамбулою Закону України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" передбачено, що цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частин 1 та 2 ст.7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (в редакції на час призупинення пенсії позивачу) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.
Суд зазначає, що положеннями ч. 2-6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (в редакції, чинній до 13.01.2016) визначено, що територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), проставляє у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання, а також було визначено перелік реквізитів до довідки.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" був затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, який регулював механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до пункту 7-1 зазначеного Порядку Уповноважений орган щодня формує та направляє в електронній формі відповідному територіальному підрозділу ДМС перелік осіб, яким видана довідка. Під час видачі довідки посадова особа уповноваженого органу інформує внутрішньо переміщену особу про обов'язок повідомити протягом 10 днів відповідному територіальному підрозділу ДМС про фактичне місце проживання, а також про зміну фактичного місця проживання або повернення до покинутого місця проживання. Територіальний підрозділ ДМС у триденний строк після повідомлення внутрішньо переміщеною особою про фактичне місце проживання проводить перевірку наведених у довідці відповідних відомостей, проставляє у разі підтвердження таких відомостей на зворотному боці довідки відмітку про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, та щодня подає в електронній формі уповноваженому органові відповідну інформацію. Довідка не є дійсною без проставлення на її зворотному боці зазначеної відмітки. Уповноважений орган вносить інформацію територіального підрозділу ДМС до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та у разі наявності підстав приймає рішення про зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
В свою чергу, на підставі Закону України від 24.12.2015 №921-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", що набрав чинності з 13.01.2016, частини 2-6 статті 5 вищевказаного Закону України було виключено.
Пунктом 1 статті 1 Закону України від 24.12.2015 №921-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11.12.2003 "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Приписами пункту 4 частини 2 розділу І цього Закону України від 24.12.2015 №921-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" доповнено частину 1статті 4 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" положенням, відповідно до якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Частина 1 статті 12 Закону надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:
1) подала заяву про відмову від довідки;
2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;
3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;
4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;
5) подала завідомо недостовірні відомості.
Цей перелік є вичерпним.
Отже, з часу набрання чинності цим Законом, а саме з 13.01.2016, здійснення територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не є необхідним, саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення, а на структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.
З внесенням змін до Законом України від 24.12.2015 "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", законодавець виключив п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону, норма якого передбачала обов'язок внутрішньо переміщеної особи один раз на шість місяців з'являтися до відповідного структурного підрозділу уповноваженого органу міграційної політики.
Крім того, п. 2 розділу ІІ Перехідних положень Закону України від 24.12.2015 "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено необхідність Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Кабінетом Міністрів України 8 червня 2016 року прийнято постанови №352 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. №509" та №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
З метою запровадження єдиних підходів щодо виконання вищезазначених рішень Уряду та відповідно до пункту 4 протокольного рішення від 16 червня 2016 року Мінсоцполітики України, до органів соціального захисту населення був направлений лист №9110/0/14-16/081 від 26.06.2016 щодо організації роботи з питань соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, за яким роз'яснено, що довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам з 13 січня 2016 року (включно) є дійсними та діють безстроково незважаючи на відсутність відповідної відмітки ДМС, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав, передбачених ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", а також довідок, в яких адресою місця проживання внутрішньо переміщеної особи вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає.
Довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам до 13 січня 2016 року, і які були дійсними на момент набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", також є чинними та діють безстроково, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав, передбачених ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", а також довідок, в яких адресою місця проживання внутрішньо переміщеної особи вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає. Довідки, в яких адресою місця проживання вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає, діють до 20 липня 2016 року. З метою уникнення випадків припинення виплат внутрішньо переміщеним особам після 20 липня 2016 року такі особи мають поінформувати структурний підрозділ з питань соціального захисту населення про своє фактичне місце проживання і до 20 липня 2016 року отримати нову довідку внутрішньо переміщеної особи. Виплати, які станом на 11 червня 2016 року проводилися за дійсними довідками, продовжуються.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України.
Як передбачає ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд вважає, що пенсійний орган, припиняючи виплату пенсії позивачу з 01.04.2017 року по 30.11.2017 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки визначена ним підстава припинення сплати пенсії не ґрунтується на законі як виді нормативно-правового акта України.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 року "Про незалежність судової влади" встановлено, що відповідно до ст.8 та ст.22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Крім цього, при розгляді даної справи, судом також враховані висновки постанови Верховного Суду від 04.09.2018 у зразковій справі №805/402/18 (Пз/9901/20/18).
Суд зазначає, що пенсійний орган поновив нарахування пенсії з грудня 2017 року, проте, безпідставно не виплатив нараховану пенсію з квітня 2017 року по листопад 2017 року.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати нарахованої пенсії за період з 01.04.2017 по 30.11.2017 в сумі 41 229,86 грн. суд зазначає наступне.
Розпорядженням Першотравенського об'єднаного управління ПФУ Дніпропетровської області від 13.06.2017 пенсійну справу позивача знято з обліку у зв'язку з виїздом.
Згідно з атестатом № 68, виданим Першотравенським об'єднаним управлінням ПФУ Дніпропетровської області 13 червня 2017 року, пенсію позивачу виплачено по 31.03.2017, особовий рахунок № НОМЕР_1 знятий з обліку 01.04.2017.
В подальшому, 06.06.2017 позивач звернувся із заявою до Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області про запит пенсійної справи та виплату пенсії за фактичним місцем проживання. До заяви Позивач додав довідку від 06.06.2017 №0000227678 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видану управлінням соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації.
Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області від 07.07.2017 № 40570 пенсію позивачу поновлено з 01.04.2017.
Відповідно до протоколу від 10.07.2017 пенсію позивачу нараховано за період з 01.04.2017 по 31.07.2017 та сума до виплати становить 15549,00 грн.
Вказано, що зазначена виплата буде здійснена в 8 місяці 2017 року.
Розпорядженням від 07.02.2018 позивача знято з обліку, виплату пенсії припинено з 01.08.2017 у зв'язку з виїздом.
Згідно з атестатом № 459, виданим Управлінням Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області 07.02.2018 позивачу нараховано, але не виплачено пенсію за період з 01.04.2017 по 31.07.2017 в сумі 15549,00 грн.
В грудні 2017 року позивач звернувся із заявою до Павлоградського об'єднаного управління ПФУ Дніпропетровської області про витребування його пенсійної справи з Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області та постановку її на облік до Павлоградського об'єднаного управління ПФУ Дніпропетровської області у зв'язку зі зміною місця проживання.
До заяви позивач додав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.12.2017 № 0000449036, видану управлінням соціального захисту населення Павлоградської міської ради.
На підставі поданих документів, розпорядженням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 20.02.2018 ОСОБА_1 поновлено пенсію з 01.12.2017, та здійснено її виплату в повному обсязі по 31.10.2021.
Заборгованість з виплати пенсії позивачу за період з 01.04.2017 по 31.07.2017 в сумі 15549,00 грн. утворилася під час перебування Позивача на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області.
Пенсію за період з 01.08.2017 по 30.11.2017 в сумі 25680,86 грн. нараховано Павлоградським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Дніпропетровської області після взяття пенсійної справи позивача на облік.
Зазначену суму нарахованої пенсії не виплачено у зв'язку з відсутністю Порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2017 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”.
Таким чином, відповідач-2 протиправно не виплатив нараховану пенсію за період з 01.04.2017 по 30.11.2017 в сумі 41 229,86 грн. (25680,86+15549,00), оскільки позивач в цей час перебував на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Стосовно позовних вимог про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області нарахованої, але не сплаченої пенсії за віком за період з 01.04.2017 по 30.11.2017 в сумі 41 229,86 грн., то доводи ГУ ПФУ в Херсонській області стосовно того, що останнім не вчинялося жодних дій, направлених на порушення прав ОСОБА_1 в частині не нарахування та не виплати пенсії за віком за спірний період з 01.04.2017 по 30.11.2017, суд вважає обґрунтованими та такими, що відповідають дійсним обставинам справи.
Разом з тим, суд вважає за доцільне відмітити, що зміст статті 47 Закону №1058-ІV чітко визначає, що пенсія має виплачуватися виключно в грошовій формі за місцем фактичного проживання пенсіонера.
Жодної іншої правової норми, яка б передбачала можливість нарахування та виплати пенсії на користь пенсіонера іншими органами пенсійного фонду, ніж той, на обліку в якому перебуває такий пенсіонер, Закон №1058-ІV не містить.
В даному випадку нарахування та виплата позивачу пенсії за віком у період з 01.04.2017 по 30.11.2017 жодним чином не пов'язана з призначенням пенсії останньому, а стосується нарахування та виплати недоотриманої з вини пенсійного органу пенсії за період з 01.04.2017 по 30.11.2017.
Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача-1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги предмет спору та обставини даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від його виконання за наслідками набрання даним рішенням законної сили.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
З урахуванням викладеного вище позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати в справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії за період з 01.04.2017 по 30.11.2017 в сумі 41 229,86 грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. 28-ї Армії, 6, код ЄДРПОУ 21295057) нараховану, але не сплачену ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01.04.2017 по 30.11.2017 в сумі 41 229,86 грн. (сорок одна тисяча двісті двадцять дев'ять гривень 86 копійок).
Рішення підлягає негайному виконанню в межах присудження суми пенсії за один місяць.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя І.І. Войтович
кат. 112030500